Велич під прикриттям слабкості

      Моя віра бачить Христа у Його величі. Там володіє Він чудесною владою і славою – там перед Ним мусять мовчати фарисеї, гріх, смерть і диявол. Але тут Він виявляє Себе таки же низьким як будь-яка інша людська істота. Той, Хто в іншому випадку топче пекло, Хто виганяє диявола та всякі земні сили, перед Яким усі люди – прості бульбашки і перед Яким тремтять смерть і пекло – тут Він кидає країну і втікає від фарисеїв!  Доказ Його божественності криється у тому факті, що Він дає життя. Доказ того, що Він – не примара або удавана людська істота криється в тому, що Він набуває журбу, слабкість і страх. Він діє як справжня людина. Таким чином Св. Павло проголошує в другому розділі Филип’ян: «Він набув вигляд слуги.  Він став кволим, Він їв і пив, аби видно було, що Він – правдива й природна людина» (2:6-8).  Все це Він робив для того, аби притягнути нас до Себе. Він хоче, аби ми визнавали, що цей бідний, слабкий і покірний Муж – всемогутній і вічний Бог.  Тому через те, що ми не можемо перенести того, як Бог промовляє у Своїй величі, то Він покірно прийняв плоть і кров, набуваючи не лише нашу природу, тобто плоть і кров, але й усю кволість, якою вражене тіло і душа, як-от: страх, сум, гнів, і ненависть.  Це справді ховає й прикриває Його божественну велич!  І це нам проповідується.  Нам сказано, що Він був слабкий – що Він був як будь-яка інша людина в тілі та душі, і Він впокорився всі людським слабостям, терпів голод та спрагу, відчув усі потреби плоті та крові.  У цій слабкості виявляє Себе правдивий і вічний Бог. Для мене Він упокорюється і для мене нарешті Він розп’ятий, хоча й водночас Він – правдивий Бог, Який викупляє мене від гріха та смерті.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана