Без меча і рушниці

     Господь, Владика наш, не використовує меча, рушниці чи зброї, аби установити цю владу, а використовує слово і то слово, яке виходить із уст дітей і немовлят, тобто, простих і нехитрих людей, які наче діти, що не можуть добре говорити.

Мартін Лютер, З тлумачення восьмого Псалма

Гріх - тільки те, що суперечить Божим Десяти Заповідям

     Оскільки Бог зберігає у Своїй Церкві, як у Своїй великій домівці лише за Собою владу наказувати, забороняти та панувати над сумлінням, то Він починає Свої Заповіді так: "Я - Господь Бог твій" тощо (Вихід 20:2; Єзекіїля 20:2, 19).  Тому в Декалозі Він визначає певне правило, відповідно до якого хоче, аби визначалося та вирішувалося, що саме в Божих очах повинне вважатися добрим і справедливим, а що - нечестивим і гріхом. 

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Перше "використання" Закону

   Так зване перше використання Закону є цивільним або політичним. Це одразу насторожує нас щодо того факту, що це використання належить фундаментально не Церкві, а державі та суспільству. Це політичне використання Закону передбачає примус і служить як засіб для стримування невіруючих, а також плоті християн і, таким чином, підтримує порядок у світі (ШС ІІІ, ІІ 1, 2 і ФЗ Консп. VI:1, латинський варіант). Проте Церква не має влади будь-кого змушувати, а її проповідування Закону формується і зв'язується винятково спасенним наміром її Божественного завданя (Мт. 28:19-20). І все-таки краще було би говорити про три "функції Закону", а не про три його "використання". Тому що на практиці саме не свідомий намір проповідника, а Сам Бог власне вирішує, як саме і в яких пропорціях застосовувати дане проголошення Закону до людського серця: як молот, страховище, скальпель, дзеркало, лінійку тощо.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

З проповіді Лютера на День Св. Первомученика Степана

1.     Дивіться яким є значення Писань, коли вони кажуть в Пс. 91:1-7: «Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає, той скаже до Господа: «Охороно моя та твердине моя, Боже мій, я надіюсь на Нього!» Бо Він тебе вирве з тенет птахолова, з моровиці згубної,  Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його заховаєшся ти! Щит та лук Його правда. Не будеш боятися страху нічного, ані стріли, що вдень пролітає,  ані зарази, що в темряві ходить, ані моровиці, що нищить опівдні, впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде!...»

2.       Ось все це сказано про віру в Христа, про те як лише вона може вистояти і захистити нас від усякої небезпеки та руїни, тілесних і духовних спокус сатани, праворуч і ліворуч так, що всі інші мусять попадати і загинути через те, що вони не ховаються під крильми і плечима Христа і не знаходять там вони притулку і не основують на Ньому вони своєї віри.  Подібним чином говорить і Малахія (4:2): «А для вас, хто Ймення Мойого боїться, зійде Сонце Правди та лікування в крилах Його».   Через це Св. Павло називає Його в Римлян 3:25 нашим ублаганням, престолом благодаті та повсюди навчає, як ми мусимо підтримуватися через Нього і під Ним.  Тож якщо віруючі та святі потребують такого великого щита, то що буде з тими, що йдуть вперед зі своєю свобідною волею і роблять свої добрі діла, незалежно від Христа?  Ох, всі ми мусимо  залишатися у Христі, на Христі і під Христом, ніколи не відбиватися від нашої квочки, або ж все буде втрачене.  Св. Петро каже в своєму Першому посланні (4:18): «Праведний ледве спасеться» - настільки важко перебувати під цією квочкою.  Бо нас від неї, як про це зазначає вище Псалом, від неї відривають чимало спокус, тимчасових і духовних.

3.       А тепер зауважте як природно вона квокче – навряд чи якась інше створіння так піклується про своїх малих.  Вона змінює свій природний голос і має тепер голос, в якому і жаль, і нарікання – вона шукає, гребеться і кличе своїх курчаток, а коли щось знаходить, то не з’їдає того сама, а залишає те для своєї малечі.  Самовіддано бореться кричить і воює вона проти шуліки, і з такою готовністю розправляє свої крила і дає, аби її курчата заповзали під неї і на неї і радісно дозволяє там вона їм залишатися.  На це справді любо дивитися.  Так само і з Христом. Він змінив свій голос на жалісливий, Він зітхав про нас і проповідував покаяння, вказував кожному на його гріхи та нещастя. Він гребеться у Писаннях і кличе нас до них і дає нам їсти.  Він розправляє над нами Свої крила з усією Його праведністю, заслугою і благодаттю і так любляче бере нас під Свій захист, зігріває нас Своїм природним теплом, тобто Своїм Святим Духом, Який приходить лише через Нього і в повітрі воює за нас проти диявола.

                  Мартін Лютер, з проповіді на День Св. Степана 

День Пам'яті Віфлеємських Немовлят

Євангеліє від Св. Матвія розповідає нам про жорстокий замисел царя Ірода проти немовляти Ісуса після того, як його були "обманули" Мудреці зі Сходу.  Відчуваючи загрозу від "народженого Царя Юдейського", Ірод замордував всіх дітей віком від двох років і молодших, як у Віфлеємі, так і в його околицях (Матвія 2:16-18).  Цих Віфлеємських Немовлят ми згадуємо вже на другий день по Різдві Христовому і це служить нам як спомин не лише про жахливу брутальність, до якої схильні людські істоти, але й про те переслідування, якого зазнавав Ісус вже від самого початку Свого земного життя.  Хоча Божим Промислом, Ісусове життя було цього разу збережене, через багато років інший правитель, Понтій Пілат, винесе Ісусові смертний вирок.

Молитва на День пам'яті Віфлеємських Немовлят:

Всемогутній Боже!  Невинно убієнні Немовлята Віфлеємські прославили Тебе не життям своїм, а смертю своєю. Умертвлюй в нас, благаємо Тебе, все те, що перебуває у конфлікті з волею Твоєю, аби наше життя несло свідчення про ту віру, яку ми сповідуємо вустами своїми;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Різдвяна проповідь

ВЛАДИКА З ВІФЛЕЄМУ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних. Тому Він їх видасть до часу, аж поки ота не породить, що має родити, а останок братів Його вернеться до Ізраїлевих синів.  І стане, і буде Він пасти Господньою силою, величністю Ймення Господа Бога Свого. І осядуть вони, бо Він стане великий тепер аж до кінців землі! І Він буде миром  (Книга Св. Пророка Михея 5:2-5а).

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі брати і сестри, коли в країні виникає надзвичайна ситуація, тоді зазвичай правителі скликають екстрені наради, аби ухвалити рішення що слід зробити. Коли раптово виходять ріки з берегів, і частини країни починає заливати повінь, уряд, як правило, намагається справитися зі стихією, застосовуючи для цього навіть армію.  Коли на країну раптово налітають буревії, а міста і села засипає півметровим шаром снігу, то компетентний уряд намагається терміново розчистити дороги, аби полегшити життя власним громадянам та з усіх намагається відновити будь-які перебої у роботі національної інфраструктури. В якихось країнах це роблять ефективно. В якихось не дуже. А в якихось взагалі майже нічого не роблять. Бо скільки тієї зими?

Але бувають інші надзвичайні ситуації – вони виникають зазвичай там, де правлять тирани. Для тирана надзвичайна ситуація – будь-який претендент на його посаду. Ірод, про якого ми знаємо з Різдвяної оповіді не був некомпетентним правителем.  На своєму рахунку він мав і військові перемоги, і грандіозні будови для своєї країни. Народ також знав про його параною і численні вбивства заради утримання влади. Чого варті лише згадки про вбивство Іродом своєї дружини і синів? Щойно Ірод починав непокоїтися, як непокоївся і Єрусалим. Хтозна, що можна чекати від знавіснілого правителя? 

Але Різдвяна історія згадує про Ірода, який провадить нараду з мудрецями, бо він сполошений новиною, яку принесли йому мудреці зі Сходу: вони прийшли привітати новонародженого Царя Юдейського, а в Юдеї править же Ірод! Це він придушував повстання тих, що прагнули незалежності від Риму. Може знову євреї вдаються до своїх пророцтв і самі оголошують про народження нового царя, бо Ірод, попри його грандіозні проекти, їм вже знавіснів?

Євангеліє від Матвія, Євангеліє для євреїв так описує особливу нараду, скликану Іродом, аби запобігти появі нового царя: «І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський» (2:4-6). 

Звісно ж, первосвященики і книжники знали Писання, але вочевидь їхній підсумок пророцтва збігався значною мірою із поглядами самого Ірода – вони беруть місце народження в пророка Михея і витлумачують їх у контексті пророцьких слів Самуїла та царювання Давида – у Віфлеємі народиться цар такий могутній як Давид. Вовк від такого тлумачення ситий не стає, а вівцям загрожує небезпека. Ірод, на відміну від Понтія Пілата, руки вмиває не чистою водою, а кров’ю віфлеємських дітей. Після наради Ірода з первосвящениками та книжниками «Чути голос у Рамі, плач і ридання та голосіння велике: Рахиль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх» (Мт. 2:18).  Слова Господа Христа стосуються всіх царів і правителів, усіх керівників сьогодні, особливо тих, що заявляють про власну християнську віру: «Моє Царство не із світу цього» (Ів. 18:36).

Сьогодні Господь Святий Дух через пророка Михея звіщає нам повне пророцтво про народження Вождя Ізраїлевого, Царя над царями і Пана над панами. Вже з перших речень пророцтва Господь робить наголос не на величині, не на ділах, не на будь-якому іншому достоїнстві.  Власне кажучи, Він підкреслює мализну Віфлеєма: «А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди». Господь вибирає не через заслуги з нашого боку, а зі Своєї невимовної благодаті, в якій Він також дає обітниці та виконує їх.

Багато століть тому, коли пророк Самуїл серед синів Єссея розшукував царя, якого Господь вибрав на місце Саула, Господь дав повчальний урок для всіх людей: «Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Сам. 16:7). Безперечно увагу світу привертав Єрусалим – столиця із чудесним храмом.

Маленьке містечко Віфлеєм не мало такого значення у світі політики, грошей, культури та освіти. Але Бог дивиться і діє по-іншому ніж діють люди. Віфлеєм – малий в очах Юди, але немалий в очах Божих. Бо Божа обітниця завжди буде виконана. І погляд усіх дослідників Писання мав би бути звернений на Віфлеєм.  Саме у Віфлеєм приходять у Рідвяну ніч Йосип і Марія.  Уваги на них не звертає ніхто.

Бо, як каже Господь, «із тебе [з Віфлеєму] Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних». Первосвященики та книжники, допомагаючи Іродові знайти місце народження Царя, кажуть, що то буде Вождь, Який пастиме народ Ізраїльський. Такі слова чує Ірод.  Ми ж сьогодні чуємо набагато більше. Цар Давид народився у звичайній, побожній родині. Він вірував у Месію, Який мав прийти. Бог учинив Давида царем. Цар Давид мав часи віри і часи відступництва, після яких каявся і отримував прощення в Ім’я Месії, в якого він вірував.

Давид був отримав обітницю від Господа про Свого нащадка, Який царюватиме вічно. Вічність – червоною ниткою проходить крізь цю обітницю. Віковічний буде Цар, народжений у Віфлеємі – червоною ниткою лунає сьогоднішнє пророцтво Михея. Політики, навіть церковні політики можуть, звісно, для власної вигоди або зі страху перед тиранами, висмикувати якісь певні речі з Біблії та перекручувати їх.  Але Біблійне послання залишається тим самим, однаковим, незмінним, правдивим і утішливим для всіх віруючих. 

Бо Той, Хто народиться у Віфлеємі, народиться для віруючих.  Народжений у Віфлеємі буде Владикою в Ізраїлі, тобто в Церкві, тобто посеред віруючих людей. Не випадково, коли Син Божий народжується, не спішать поклонитися Йому ні первосвященики, ні книжники, ані Ірод, ані челядь з його розкішного палацу.  Їхній цар один – Август в Римі. Вони слухаються лише його. А Ісусові, народженому у Віфлеємі спішать поклонитися ті, що вірують в Нього, бо збувається сказане пророком Михеєм, що народився Владика Ізраїлю, Цар Божого народу, Цар віруючих.

Господь обіцяє, що Месія буде надзвичайною Особою.  Сьогодні пророк Михей каже, що «віддавна постання Його, від днів віковічних». Синові Божому, Який народжується у Віфлеємі не сімсот років, які виповнилися би Михеєві, якби він дожив до Різдва Христового.  Синові Божому не тисячу з лишком років, як було би Давидові, якби Давид дожив до Різдва Христового і Синові Божому – не дві тисячі з лишком років, як було би Авраамові, якби Авраам дожив до Різдва свого великого нащадка. Син Божий – віковічний.

У це вірує Авраам і радіє. У це вірує Давид і співає Псалом: «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!» (110:1). Це провіщає сьогодні нам Михей: «віддавна постання Його, від днів віковічних». Цього не розуміють ті, що плетуть інтриги в Іродовому палаці, плануючи убивства віфлеємських немовлят.  Цього не розуміють ті юдеї, які до Народженого у Віфлеємі кричатимуть: «Ти й п'ятидесяти років не маєш іще, і Авраама Ти бачив?» Ісус їм відказав: Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є» (Ів. 8:57).

Наш любий пророк далі каже, що народження Христа настане не лише у Віфлеємі, але й після важких подій. Бог слів на вітер ніколи не кидає. Михей пророкує, що Син Божий станеться людиною у Віфлеємі у час, коли Божий народ буде поневолений чужинцями. Діва Марія народжує Христа у Віфлеємі.  Юдея окупована римлянами. Вічний Божий Син стається людиною у складний для віруючих час. Ісус Христос народжується для нас.

Ірод не вірує в Христа, не слухає Божого Слова, і не розуміє, що справжній Ізраїль – Божа Церква. А Цар, народжений у Віфлеємі – Пастир Своєї любої отари, яку Він набуде не через лестощі до Цезаря Августа. Навіть його безпосередній земний суддя, Понтій Пілат, не дочекався лестощів від Царя над царями. Ісус Христос, народжений у Віфлеємі, набуває Свою Церкву Своєю святою і дорогоцінною кров’ю.  Адже Він народжується у Віфлеємі, аби завершити Своє життя пониження Віковічного на Голгофському хресті.

Сам там Його тіло і кров приносяться у жертву за гріхи всього світу. Саме там Пастир викуповує Своїх овечок, кожного з нас, від гріхів, від смерті та від влади диявола.  Іродам ніколи не зрозуміти цього Царя, народженого у Віфлеємі.  Для іродів головне – логіка. Для нашого Віфлеємського Царя головне – любов. З любові Віковічний помирає за приречених на смерть.  З любов’ю Він виходить переможцем над смертю з гробу. Він робить усе, бо любить вас. Віковічний Цар, Ісус Христос, народжений у час у Віфлеємі любить кожного з вас, любі брати і сестри, любить ваших ближніх братів і сестер, любить усю Свою Церкву, істинний Ізраїль.

Величністю Імені Свого Він викуповує нас від наших гріхів. Він народжується, аби жодна сила на світі не могла пред’являти свої темні претензії на Його підлеглих, на усіх, хто сьогодні поклоняється Народженому у Віфлеємі і покладає на Нього усі Свої надії, горнеться до Нього у Святій Вечері і славить Його колядками, а усім ворогам роду людського сміливо проголошує: «Так, я – грішник.  Але Віковічний Цар народився, як і обіцяв був Бог через пророка Михея і віддав Себе за мене, бідного і нещасного грішника. Величністю Імені Його я прощений і виправданий і через народженого у Віфлеємі Ісуса Христа я – народжений у Хрищенні, аби жити вічно з Ним у Його Царстві, де царює Бог, Який мене любить і робить мене співгорожанином святим».

Пророк Михей також проголошує, що Народжений у Віфлеємі Син Божий пастиме віруючих Господньою силою. Сьогодні і завжди Ісус Христос, Добрий Пастир, пасе Свою отару, Своїх віруючих Євангелієм у Слові і Таїнстві. І це Євангеліє – «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1:16). 

На цьому слова святого пророка не закінчуються.  Він говорить про те, що Ісус «стане великий тепер аж до кінців землі! І Він буде миром». Вже нині ми радіємо миром з Богом навіть тоді, коли в світі миру часто немає. Вже нині по всьому світу ідуть новини про Різдво Христове. Часто вони спотворені, як і спотворене в багатьох людей уявлення про Різдво. Врешті-решт, хіба не спотворене уявлення про перше Різдво мав Ірод і його придворні? 

Але справжню велич Христа кінці землі пізнають у час Його повернення, як Царя над царями і Пана над панами, аби воскресити усіх мертвих, віруючим дати Царство Боже, а невіруючих судити.  То буде час великого розділення віруючих від невіруючих.  І то буде час великого, видимого об’єднання усіх віруючих зі Своїм народженим, розп’ятим і воскреслим Царем Ісусом Христом, аби жити нерозлучно, без гріха, без біди, без смерті, у любові та єдності, у вічному мирі Христовому повіки віків.  Бо для цього у Віфлеємі Христос народився!  Славімо Його!

Бідність, Христос, Марія і Йосип

1.     Але що то означає – знайти Христа в такій бідності і що позначають Його пелюшки і ясла – то це пояснено в попередньому Євангелії. Та бідність Його навчає нас, що ми повинні знаходити Його в наших ближніх, найнижчих і найбільш потребуючих, а пелюшки – то Святі Писання і що в нашому житті ми повинні схилятися до потребуючих, а  в дослідженні та споглядальному житті – лише до Писань, аби лише Христос ставав людиною і того життя, й іншого, і аби Він стояв перед нами повсюди. Ми повинні сторонитися книг Аристотеля, папи, та всіх людей або ж читати їх так, щоби не шукали в них розбудови нашої душі, але з ними розумно використовувати час і це життя, досліджуючи торгівлю або світські закони. Проте немарно Св. Лука розташовує Марію перед Йосипом, а обох їх перед Дитям і каже: «І знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала».

2.       І як казали ми раніше, Марія – Християнська Церква, Йосип – слуги Церкви, якими повинні бути єпископи та пастирі, якби вони проповідували Євангеліє.  Тут Церкві надається перевага перед прелатами Церкви, як і Христос каже в Луки 22:26: «Хто найбільший між вами, нехай буде, як менший», хоча тепер все помінялося місцями – воно й не дивно, бо вони відкинули Євангеліє, а звеличили балаканину людей.  А Християнська Церква зберігає всі слова Божі в серці своєму і розмірковує про них, порівнює їх одне з одним, і з Писаннями. Тому той, хто хоче знайти Христа, мусить перше знайти Церкву. Звідки можемо ми знати де Христос і віра, якщо не знаємо, де Його віруючі?  А той, хто хоч щось знає про Христа, не повинен довіряти сам собі, ані будувати моста до небес власним розумом, а мусить іти він до Церкви, відвідувати її і питатися в неї.

3.       А Церква – не дерево і каміння, а товариство віруючих людей – їх треба триматися і дивитися як вони вірують, живуть і навчають – вони безперечно посеред себе мають Христа. Бо поза Християнською Церквою немає ні правди, ні Христа, ні спасіння.

                                           Мартін Лютер, з проповіді на 2-ий день Різдва  

Проповідь на Надвечір'я Різдва Христового

СЛАВА, МИР І ДОБРА ВОЛЯ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І трапилося тими днями, вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них... А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось Ангол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим... Та Ангол промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме». І ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!»  І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: «Ходімо до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь». І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала.  А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили... А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано   (Євангеліє від Св. Луки 2:1-20).

Христос рождається! Славімо Його!

Дорогі брати і сестри, щороку в християнських церквах на Різдво розігруються вертепи – повчальні та часто жартівливі сценки на Різдвяну тему. Християнські діти, юні християни та християнки, а часом і дорослі віруючі переодягаються у різноманітних персонажів з Біблійних часів і актуалізують їх у реалії своєї рідної країни. В жартівливій формі вони, тим не менше, змушують нас замислитися, а ким у найпершому Різдві були би ми, якби ми опинилися того найпершого Різдва у той самий час і в тій самі й місцині, де жили Йосип і Марія, коли «вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній»?

Ким ви були би, якби те найперше Різдво відбувалося сьогодні? Погляньмо на перелік тих осіб, що згадуються в сьогоднішній історії. Найперше ми бачимо царя Августа, правителя могутньої Римської імперії, наддержави того світу – держави, з якої юристи успадкували термін «римське право», рабами в якій могли ставати цілі народи, а pax Romana, римський мир став своєрідним прообразом шенгенської зони, даруючи привілей усім мешканцям безперешкодно мандрувати тогочасним цивілізованим світом. Над усім цим світом стояв Август, перший римський імператор і організатор нової системи управління світом. Одна з особливостей нової системи полягала в більш раціональному оподаткуванні, для чого власне й було організовано тогочасний перепис, за який також несе відповідальність Квіріній, адже він – намісник римського імператора в Сирії, на значній частині Близького Сходу. 

Про їхню відповідальність і про відповідальність усіх правителів пише Апостол Павло: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе. Бо володарі – пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар – Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві! Тому треба коритися не тільки ради страху кари, але й ради сумління. Через це ви й податки даєте, бо вони служителі Божі, саме тим завжди зайняті. Тож віддайте належне усім: кому податок – податок, кому мито – мито, кому страх – страх, кому честь – честь» (Рим. 13:1-7).

Попри видиму жорстокість наказу, який змушує Йосипа з Марією, що ось-ось має народити, з Назарету у виснажливу подорож до Віфлеєму, римська влада таки діє на добро цілому світові і людству: Месія має народитися у Віфлеємі. Йосип – з роду Давидового, отже з Віфлеєму, у нього немає іншого вибору, окрім як іти до Давидового міста, разом із Марією. Вони – віруючі, отже віддають належним чином «кому податок – податок, кому мито – мито, кому страх – страх, кому честь – честь».

Нам нічого не сказано про господарів заїзду, в якому не стало місця для Йосипа з Марією. Нам нічого не сказано про мешканців, які вже там оселилися.  Не дивина в нашому світі, що комфорт і зручності прагнуть здобути, але мало хто комфортом і зручністю хоче ділитися, особливо з тими, хто перебуває у зовсім крайній потребі, як Діва, яка має ось-ось народити Дитину.

«І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них...» – підсумовує Бог через євангеліста обставини народження Свого Сина. Не палац і навіть не заїзд, не готель, а стайня, кошара – місце народження Сина Марії і Сина Божого, Ісуса Христа. Не вишукане ліжечко і навіть не проста колиска стають місцем першого відпочинку маленького Ісуса, ясла. Це вже потім ясла частіше будуть асоціюватися з дошкільною і то насамперед християнською установою, де будуть опікуватися християнськими немовлятами. А Святе Немовля Його матір, Діва Марія, кладе в ясла-годівницю для худоби, «в заїзді місця не стало для них...». Бо Син Божий так розпочинає Свою місію у світі, світі, який ворогує з Богом – у світі, де любов до Бога і ближнього – риторика і абстракція, віддалені від реальності настільки наскільки віфлеємські ясла віддалені від єрусалимського палацу.

            Первенець Марії, Єдинородний Син Божий, народжений і сповитий лежить у яслах. З іншого боку Різдвяних ясел залишився імператор Август із його намісником Квірінієм. З іншого боку Різдвяних ясел залишився навіть віфлеємський таки заїзд із мешканцями, що поз’їжджалися на перепис, бо вони – спадкоємці славного царя Давида, якому було обіцяно: «Я поставлю по тобі насіння твоє, що вийде з утроби твоєї, і зміцню його царство… Я зміцню престола його царства навіки. Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина…. І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій буде міцно стояти аж навіки!» (2 Сам. 7:12-16). Навіки, навіки, навіки – лунає в обітниці. Спадкоємець Давида – буде вічний Цар, Месія, Помазанець, Христос, Спаситель світу.  І ось споконвічний і водночас новонароджений Цар, сповитий лежить у яслах. А царі і всі наближені до них раптом опиняються з того боку ясел, з боку влади та пихи, насильства та інтриг, з боку злоби та темряви до якого наша євангельська оповідь далі не стосується.

Натомість яскраве світло спалахує серед ночі в найнесподіванішому місці – там, де «в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою». Цього світла немає там, де на Царя Христа не чекають.  Цього світла немає там, де не слухають Писання і не чекають на прихід Спасителя. Це світло слави Господньої не спалахує навіть над Давидовим містом – Віфлеємом. А спалахує воно над тими, хто нічної пори не сплять, а вартують отару свою – над тими, хто вірує в Господа і чекає на прихід Спасителя, як написано в Псалмі: «розмишляю про Тебе в сторожах нічних: що став Ти на поміч для мене, в тіні ж Твоїх крил я співатиму!» (63:7, 8).

Над пастухами і над всіма віруючими розгортаються у цю Різдвяну ніч крила Господні. Наше Євангеліє так описує цю чудесну подію: «Аж ось Ангол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим... Та Ангол промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме».

Ангели Господні не амурчики, що пурхають з іграшковими луками та стрілами на поштових листівках.  Ангели Господні – духи служебні та могутні воїни – армія Бога Живого. Ангелів завжди бояться, бояться не просто так, а так, як це було з пастухами, які «перестрашились страхом великим...» Ангелів справді боятися слід, зокрема їх боятися слід невіруючим людям, бо від Бога нічого доброго при появі ангелів їм очікувати не слід. Але для віруючих – не так. Ангел промовляє Добру Новину – радість велику.  І ця новина стається для всіх людей.  Звісно ж будуть дуже багато таких, що цю новину відкинуть і не радітимуть почутим, бо вони не вірують в Бога.

Але для нас віруючих ця радість неперевершена, бо це для нас народився у Віфлеємі Спаситель. Радість ця мала би бути для всіх людей, але вона стосується лише віруючих, бо лише віра осягає Народженого у Давидовому місті, Спасителя, Христа Господа. Лише віра до Нього горнеться. І хоча Христос прийшов спасти усіх людей і пішов на Голгофу за все людство, і поніс на Собі гріхи усіх без винятку людей, Спаситель Він – тільки для віруючих, бо спасіння отримується лише тією рукою, яка називається віра. Цю віру мають пастухи, яким звіщається і про чудесну ознаку – Дитину, яка лежить у яслах.

 В Євангелії читаємо: «І ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі – мир, у людях добра воля!» Не лякайтеся, бо ця Різдвяна ніч – ніч ангельського благовістя. Це Різдвяне послання для всіх тих, що чекають на прихід Спасителя. Це Різдвяне послання для всіх, хто кається у власних гріхах і шукає милості у Бога.  Ніч осяяна світлом слави Божої.  Ніч пронизана ангельським благовістям для кожного пастиря, для кожного віруючого: «Слава Богу на висоті!»

«Я – Господь, оце Ймення Моє, і іншому слави Своєї не дам» (Іс. 42:8).  Слава за все належить винятково Богові. Слава за наше створення і слава за наше спасіння. У Різдвяну ніч ангели славлять Бога на висоті.  Сьогодні ми славимо Бога тут,  у нашій парафії, що зібралася цього Святвечора, аби прославити Його за чудесне спасіння в Ім’я Його Сина. Слава Богу, бо навіть віра, якою ми отримуємо спасіння, є даром нашого Бога. І за нашу віру слава належить Йому. За все наше спасіння від початку і до кінця – слава належить Богові, і винятково Йому. Не нам, не нашим ділам, а Йому: Отцеві, Синові, і Святому Духові. Слава Богу на висоті!

Ангели далі проголошують: «На землі – мир».  Не про римський мир промовляє військо небесне.  Не про відсутність військових дій одного народу проти іншого звіщають небесні посланці. Такий мир вони можуть і самі встановити за лічені секунди по всьому світові.  Вони проголошують про довгоочікуваний мир з Богом, який настає через Божого Сина. Цей мир Він здобуває для всіх нас на Голгофському хресті, як потім лунатиме в Ефесі та церквами Римської імперії і всіма краями світу послання небесне, що Ісус Христос «наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким, бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця. Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога» (2:14-19). На землі – мир, бо ви, що віруєте в Ісуса Христа, прощені і ви – тепер не вороги Божі, а домашні для Бога.

«У людях добра воля!» - завершується послання війська небесного. За цю добру волю – слава Богові!  Вона існує у віруючих людях, примирених з Богом Христом. Ця добра воля спонукає славити Бога, радіти спасінням і чинити добро ближньому.  Бо ця добра воля іде з вашого люблячого серця, яке любить Бога, Який перше нас полюбив і любить нині, і завжди.

Ця добра воля спонукає нас, як і пастухів іти до сьогоднішнього нашого Віфлеєму – нашої громади і поклонятися Дитині, що в яслах лежить і бачити там щасливих Марію і Йосипа, і колядками прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як нам було сказано в Євангелії  – про Христа у яслах і про Христа вознесенного, прихід Якого ми тепер очікуємо у славі, як і чекаємо на воскресіння усіх мертвих і життя будучого віку, вічного життя усіх тих, що поклали надію на Христа, народженого у Віфлеємі.  І повторювати приклад Діви Марії, розмірковуючи у серці радісному про Христа.  Наша роль у вертепі може бути різною. Але в реальному житті ми діємо, як пастухи, як Йосип, і як Марія, бо ми – віруючі, ми християни. А ними ми є, бо Христос народився.  Славімо Його! Амінь.

Христос народився! Славімо Його!

Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли  (Послання Св. Апостола Павла до галатів 4:4-5).

 Дорогі брати і сестри!

Прошу прийняти щирі вітання з Різдвом Христовим від Української Лютеранської Церкви! Хай Воплочений Викупитель і Господь Ісус Христос, продовжує благословляти Вас і наповнювати Вас радістю і щастям викуплених Господніх і Божих усиновлених дітей! Бажаю Вам веселих Різдвяних свят і щасливого Нового року!

 Христос народився!  Славімо Його!

В Христі, нашому Викупителеві,

+ Вячеслав Горпинчук, Єпископ Української Лютеранської Церкви

Обов'язок чинити опір вовкам

Якщо я йтиму слідами святих єпископів і мучеників, то я задоволений – бо вони йшли слідами дорогих апостолів. Папа дуже добре знає, що Хрищення – не його монополія, бо слова запровадження кажуть: «Тож ідіть і зробіть учнями всі народи, христячи» (Мт. 28:19).   Христос не каже: «Іди до Папи і хай він дасть тобі доручення».  Чому ж тоді вони намагаються нас змусити йти до Риму?  Звісно ж, неправильно зманювати людей від їхнього належного уряду – в цьому ми невинні – і треба чинити опір та протидіяти тим, що намагаються це чинити. Так, у Діях 20:29-30 читаємо: «Я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, аби тільки учнів тягнути за собою» до єпископів Риму. «Противтеся їм», - каже Св. Павло.  Тому ми маємо обов’язок чинити Папі опір. Ми не вихоплюємо вас, слухачів, із Царства Христового, а із пащі диявола. Павло хвалить вас за те, що ви чините опір Папі та берете над ним гору, навіть якщо ви розірвете його на клапті, це ролі не гратиме – бо він вовк. Папі байдуже Хрищення і вічне добро та спасіння людей, йому до всього цього байдуже, допоки він отримує гроші та добра. Господь Христос не пролив Свою кров, аби я міг підкоритися Папі, а щоби через Христа я зміг отримати відпущення гріхів і вічне життя. Ось чому я охрищений і приймаю Святе Причастя. Такого погляду дотримувалися апостоли та Августин. Тому Папа не має жодних підстав нарікати на те, що ми руйнуємо його порядок. Ми – не бунтівники, ми – пастирі і наш обов’язок – кричати на вовка і ставитися до нього суворо.  Він сам визнає, що ми проголошуємо правду.  Якщо я навчаю про Спасителя, визнаю Його і вірую в Нього, а потім мене просять усе це віддати, а натомість поклонятися мерзоті, то я непохитно робити це відмовляюся.  Якщо ми робимо так, як робив праведний єпископ Іларій та інші й так, як наказує нам Христос і Святе Писання, то ми робимо правильно. Ми не визнаємо жодної іншої церкви окрім тієї, яка прислуховується до голосу Христового і охрищена.  Ми нічого не знаємо про церкву, яка наказує паломництва та носіння сутан. Євангеліє вимагає, аби ми вірували в Христа, а потім любили один одного. Тому папські звинувачення, що ми відчужуємо людей від нього – несправедливі.  Це він відчужив людей від Христа, він – справжній вовк і турок.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

День Св. Апостола Хоми

Сьогодні ми згадуємо Св. Апостола Хому і дякуємо за нього Господу. Чотириєвангеліє згадує Св. Хому, як одного з Дванадцяти учнів Ісуса.  Євангеліє від Св. Івана, яке називає його "близнюком", використовує запитання Хоми для того, аби об'явити істину про Ісуса. Саме Хома запитує: "Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?" На це запитання Ісус відповідає: "Я - дорога, і правда, і життя" (Івана 14:5, 6).  Євангеліє від Св. Івана розповідає нам про те як Хома наприкінці дня, коли відбулося Ісусове воскресіння, сумнівається у повідомленні учнів про те, що вони бачили Ісуса.  Пізніше "Хома невіруючий" стає "віруючим Хомою", коли сповідує Ісуса: "Господь мій і Бог мій!" (Івана 20:24-29).  Відповідно до Передання на П'ятидесятницю Хома вирушив на схід і дійшов до Індії, де й сьогодні є група людей, які називають себе "християнами Св. Хоми".  Св. Апостол Хома був замучений за віру, померши від удару списом.

Молитва на День Св. Апостола Хоми:

Всемогутній і віковічний Боже!  Ти зміцнив Свого Апостола Хому непохитною і певною вірою у воскресіння Твого Сина.  Подай нам такої віри в Ісуса Христа, нашого Господа і Бога, аби нам ніколи нічого перед очима Твоїми не бракувало;  через Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Свтим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Йоганна Конрада Вільгельма Льое, пастиря і богослова

     Ніколи не покидаючи меж Німеччини, Йоганн Конрад Вільгельм Льое, народжений у Фюрті 1808 року, справив надзвичайно глибокий вплив на розвиток лютеранства по всьому світові. Служачи пастирем в баварському селі Ноєндетельсау, він зрозумів потребу у працівниках для далеких країв і допомогав у підготовці таких вкрай необхідних помічників, які стали місіонерами та були відправлені до Північної Америки, Бразилії та Австралії. Частина чоловіків, яких він послав до Сполучених Штатів Америки, стали засновниками Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду, найбільшої віросповідної лютеранської церкви в США. Завдяки фінансовій підтримці пастиря Льое було засновано богословську школу у Форт Вейні, штат Індіана та вчительський інститут в Сеґіно, штат Мічиган. Льое став відомий також за його непохитну віросповідну позицію та за його незмінний інтерес до літургії і катехітики. Його відданість ділам християнського доброчинства привела до запровадження школи з підготовки дияконес і заснування домівок для людей, що не можуть про себе самі піклуватися. 

Молитва на День Св. Йоганна Конрада Вільгельма Льое, пастиря і богослова:

Отче Небесний!  Твоя любов, яку Ти виявляєш до нас у Сині Твоєму, а нашому Господі Ісусі Христі, спонукала пастиря Льое невтомно діяти, аби Твоє Євангеліє проповідувалося по всьому світові та приносило плоди у житті тих, кого Твій Святий Дух навернув до спасенної віри. Благословляй нас, аби наші серця палали любов'ю до Тебе і до наших ближніх, щоб Євангеліє лунало і з наших уст, а руки наші були наповнені доброчинством, бо Ти живеш і царюєш із Сином, і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Прабатьків, Адама та Єви

     Сьогодні ми дякуємо Господу за наших прабатьків - Адама та Єву. Адам був першою людиною, створеною на образ Божий і йому було дано панування над усією землею (Буття 1:26).  Єва була перша жінка, створеною з одного з Адамових ребер, аби бути його супутницею та помічницею (Буття 2:18-24).  Бог розташував їх у Саду Еденському, щоби вони, будучи Його представниками, піклувалися про творіння.  Та вони покинули Боже Слово і занурили світ у гріх (Буття 3:1-7).  За цей непослух Бог із Саду їх вигнав. Єва страждатиме від болю в час народження дітей і буде роз'ятрюватися через покору Адамові.  Адам буде трудитися посеред терну та осоту і повернеться в порох земний.  Але Бог обіцяв, що Насіння жінки розчавить голову змія (Буття 3:8-24). Гріх увійшов був у Боже досконале творіння і змінив його аж до того часу, допоки Бог не відновить його через Христа.  Єва - праматір людського роду, Адам же - представник усього людства і гріхопадіння, як пише апостол Павло: "Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть" (1 Коринтян 15:22).

 

Молитва на День Св. Прабатьків, Адама і Єви:

 

Господи Боже, Отче Небесний!  Ти створив Адама на Свій образ і дав йому Єву за помічницю, а після їхнього падіння в гріх Ти обіцяв їм Спасителя, Який роздушить міць диявола.  Милосердям Своїм порахуй нас серед тих, що вийшли від великого горя з печаткою живого Бога на чолі і одежі яких були вибілені у крові Агнця.  Заради Ісуса Христа, нашого Господа.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Молитва на Новий рік

  Дорогий Спасителю і Господи, я хочу розпочати цей рік зі Твоїм Ім’ям. Через це прошу Тебе – будь моїм Провідником, вказуй мені завжди на просту дорогу, оберігай від небезпек духовних і тілесних. Захисти мене від спокус гріха і допоможи мені позбутися усіх сумнівів. Нехай скорботи, смутки та страх за майбутнє не порушують спокою душі, який Ти здобув для мене, страждаючи на Голгофі. Скеровуй мої кроки на дороги праведності і не забирай від мене Своєї благодаті.

Не полишай Своїх дітей, де б вони не перебували, і допоможи їм у турботах і справах. Прости нам всім і кожному наші численні гріхи через Твою очищаючу та дорогоцінну кров. Подаруй мені і всім, хто любить Тебе, силу жити та перемагати гріх щодня.

Вічний Спасителю, дай Церкві Твоїй зростати і квітнути вічно. Поширюй Твоє спасенне Євангеліє ще далі. Збережи мир між народами, аби ніщо не заважало Твоєму посланню миру іти все далі цілим світом. Дай мені щастя жити в мирі з усіма людьми, уникнути суперечок, сварок і ненависті. Пошли мені непорушну віру в Тебе – мого Спасителя і Царя. Нехай цей рік буде ще одним роком благодаті для мене і всіх, хто Тебе любить. В Ім’я Ісуса Христа. Амінь.