Золото і срібло чи сіно та солома?

¹⁰Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, як він будує на ній! ¹¹Ніхто-бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона – Ісус Христос. ¹²А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, ¹³то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є. ¹⁴І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить; ¹⁵коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь. (1 Коринтян 3:19-15).

     Павло вказував на те, що служителі виконують інші служіння, але вони все одно в служінні є одним. Тепер Павло далі пояснює, наскільки важливо бути одним у службі. Вони мусять бути одним у своїй вірності Євангелію.

Павло був засновником громади.  Бог обрав цього мужа, щоби закласти основу церкви в Коринті. Бог також зробив його досвідченим будівельником місійних громад. Павло добре знав свою працю місіонера.  Він будував кожну зі своїх громад на добрій основі, на Ісусі Христі і Тому розп’ятому.

     Пастирі, які йшли за Павлом у служінні в Коринті, будували на тій основі, яку заклав Павло. Якщо громада мала залишатися вірною християнською громадою, то ті пастирі мали уважно будувати на тій самій основі. Як і засновник, вони також повинні проповідувати Христа розп’ятого, як єдину дорогу спасіння.  Інші будували на тій самій основі, що її заклав Павло «Але нехай кожен пильнує, як він будує на ній! Ніхто-бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос» (вірші 10, 11). «Христос – основа Церкви, єдина і тривка» (Український Лютеранський Служебник, гімн №75).

     У Коринті, звісно, була небезпека того, що служителі потраплятимуть у спокусу, аби на Євангелії Ісуса Христа будувати людську мудрість.  Багатьом з їхніх слухачів більше нічого й не потрібно. Служителі в Коринті матимуть спокусу робити те, що роблять сьогодні багато пасторів у церквах, що помиляються, пропонуючи мудрість людську своїм людям на додаток до мудрості Божої, або й навіть замість неї.

     Павло використовує незабутню ілюстрацію. Вірні пастирі будують з дорогоцінних матеріалів, а пастирі, які не тримаються правди, будують із матеріалів, що швидко псуються. «А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, то буде виявлене діло кожного»

     Що означають «золото, срібло, дорогоцінне каміння»?  Найкращим тлумаченням є те, що вони описують ті доктрини та практики, які перебувають у гармонії із основою, яка є Особа Ісуса Христа і Його спасенне діло викуплення. Кожен, хто навчає Божому Слову та проводить своє служіння, дотримуючись правди про те, що Ісус Христос – наш Спаситель, той будує із золота, срібла та дорогоцінного каміння. Він – вірний основі.

     З іншого боку, людина, яка проповідує правду у «односторонній, викривлений, розмитий спосіб[1]» будує з «дерева, сіна, соломи». Павло не згадує єресі, які є настільки серйозними, що заперечують те, що Ісус Христос є Божий Син, або що Його смерть є викупною за гріхи світу.  Таке вчення не буде на основі Ісуса Христа і Того Розп’ятого.  Радше доктрини «дерева, сіни, соломи» є тими, що додають щось до правди Христової або віднімають щось від неї.

     Наприклад, це – вчення про те, що Хрищення не спасає, або що Христос у Господній Вечері не дає нам Свого правдивого тіла та крові. Це – доктрини про чистилище або про молитви за мертвих і ті поняття, що у наверненні ми повинні співпрацювати. Сюди належать вчення, які перетворюють віру на діло, легалізм, хіліазм, харизматичний рух.  Є також, наприклад, фальшиві практики у доморядництві, євангелізації, церковному управлінні і християнській освіті.  Не можна сказати, що такі вчення і практики одразу руйнують віру в Христа і Його замісницьку жертву, але вони ослаблюють і спотворюють правду про те, Ким є Христос і що Він навчав. Вони – помилки, змішані з правдою.

     Для багатьох людей лише в судний день виявляться «дерево, сіно, солома» тим чим вони є насправді – сміттям для спалення. У той день, коли Христос повернеться для суду, буде випробуване діло служителя.  Судний день буде днем вогню, який випробує учення пастиря і діло так, як вогонь випробовує золото, срібло, коштовне каміння, дерево, сіно та солому.  Золото, срібло і коштовне каміння витримають випробування вогнем, а дерево, сіно та солома перетворяться на попіл.

     Судний день є також днем зарплати для Божих співробітників.  Ті співробітники, які використовували у будові на основі золото, срібло, і коштовне каміння, одержать нагороду, яка належить добрим і вірним слугам. Бог, відповідно до Його благодаті, визнає їх у особливий спосіб: «І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить».

     Той же, хто будував з дерева, сіна та соломи переживе жахливий шок. Його неякісні діла випробування не витримають – їх пожере вогонь судного дня. У нього не буде що показати з плодів вірного служіння, як і не буде для нього нагороди за вірне служіння. Він сам ледь спасеться, як людина, яка кидає усе і втікає із палаючої будівлі. Він спасеться лише через те, що благодаттю Божою, ще вірує у те, що за нього помер Христос.

     І дещо про чистилище.  Католицька церква цитує вірші 14 і 15 на підтримку доктрини про чистилище. Але ці слова не можна так використовувати із кількох причин.  Наприклад, вогонь – це вогонь «Дня», тобто дня судного. І випробовуються вогнем діла служителя, а не віруючих.

З майбутньої публікації фундації "Лютеранська спадщина": Карлтон А. Топпе, Народна Біблія: 1 Коринтян. 

---

[1] Fred Fischer, Commentary on 1 & 2 Corinthians, (Waco, Texas: Word Book Publishers, 1975), с. 51.

Прабатьківський гріх донині - реальний і головний гріх

     Святе Письмо навчає про те, що не лише фактичні гріхи конфліктують із божественним Законом і дійсно є гріхами, які людський розум визнає до певної міри, але що також спадкове зло прабатьківського гріха, яке всі люди, народжені природним чином, несуть із собою ще від самого їхнього зачаття і народження, і яким спотворюється і знищується вся їхня природа є.... по-правді гріхом, який протирічить Закону Божому і заслуговує на вічне покарання.
     Фактично - це головний гріх, з якого, як і з кореня, джерела і причини походять усі інші гріхи, як на цьому наголошують тексти-докази у попередньому вірші.  Лютер також мав це на увазі, коли називав те прабатьківське зло природним гріхом або ж гріхом природи і так само особистим гріхом або ж гріхом людини. На увазі він мав саме те, що у невідродженої людини це означало не лише те, що думки, бажання, слова та вчинки є злом чи гріхом, але що також сама природа або ж людина вражена цим гріхом наче отрутою і є спотвореною чи пошкодженою.

       Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

По стежках справедливості

      Провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости.

     «Господь», - каже він, «не спиняється, годуючи мене на зелених пасовиськах і водячи мене до тихих вод і таким чином відновляючи душу мою. Він також водить мене стежками справедливості, аби я не збився на манівці, не забрів у пустиню і таким чином загинув.  Тобто, Він утримує мене в чистій доктрині, аби мене не звели фальшиві духи, ані щоби я відпав від чистої доктрини сам через спокусу або знаду – щоби я міг знати як мені треба ходити і вести зовнішнє життя та не спокушуватися суворим життям лицемірів і, аби я також знав, що таке правильна доктрина, віра та поклоніння».

     Іншим гарним плодом і силою любого Слова є таке:  ті, що непохитно до нього горнуться, не лише отримують силу та втіху для душі, але й захищені вони від фальшивої доктрини і фальшивої святості.  Багато, щоправда, отримують цей скарб, але не можуть його зберегти.  Бо коли людина стає самовпевнена і думає, що вона – в безпеці, то її душа незабаром загубиться і ще перед тим, як вона зможе роздивитися довкола, її буде зведено на манівці.  Диявол також може вдавати святість і маскуватися, як каже Св. Павло (2 Кор. 11:14) «ангелом світла». Тож його слуги вдають із себе проповідників праведності і входять у отару Христову в овечих одежах, але всередині вони – хижі вовки (Мт. 7:15).  Тож ми повинні пильнувати та молитися, як це робить пророк в останньому вірші, аби наш Пастир тримав нас вірними тому скарбові, який Він нам дав.  Ті ж, яким не вдається зберегти цей скарб, каже Христос, останнє стає гірше за перше (Лк. 11:26). Бо пізніше вони стають найбільш отруйними ворогами християнства і завдають набагато більшої шкоди своєю фальшивою доктриною, аніж тирани роблять це мечем.  Св. Павло добре пізнав це з фальшивих пророків, які на певний час звели його коринтян і галатів, а пізніше відвели геть цілу Азію (2 Тим. 1:15).  

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

День Св. Євангеліста Марка

     8 травня Українська Лютеранська Церква згадує Св. Євангеліста Марка. Церковний Отець Папій (прибл. 140 р. по Р. Х.) свідчить, що Cв. Марко був близьким другом Апостола Петра, від якого він одержав переказ про все, що наш Господь говорив і робив. Ці перекази були радше натхненними Святим Духом проповідями Апостола Петра. Св. Марко надзвичайно точно (під проводом Господа Святого Духа) весь цей матеріал записав, аби ми сьогодні мали Євангеліє від Cв. Марка – просту, стислу, неприкрашену і водночас живу і непомильну оповідь про Христа, у якій наголос робиться більше на ділах Христових, а не на Його словах. 

Молитва на День Св. Євангеліста Марка:

Всемогутній Боже!  Так само, як Ти збагатив Церкву Твою дорогоцінним Євангелієм, проголошеним Св. Євангелістом Марком, дай, аби ми вірували Твоїй Добрій Новині про спасіння і радісно ходили відповідно до Твого Слова; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

День Св. Доктора К. Ф. В. Вальтера

7 травня Українська Лютеранська Церква дякує Господу за Св. Карла Фердинанда Вільгельма Вальтера (1811-1887), отця Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду. Він служив першим Президентом цього Синоду від 1847 по 1850 роки, а потім від 1864 по 1878 роки. 1839 року він емігрував із Саксонії в Німеччині до Америки з іншими лютеранами, які оселилися в Міссурі, США. Він служив пастирем кількох громад у Сен-Луїсі, заснував Семінарію «Конкордія», а 1847 року був помічним у формуванні ЛЦМС (яка тоді називалася Німецький Євангельсько-Лютеранський Синод Міссурі, Огайо та інших штатів). Вальтер невтомно трудився, аби розвивати віросповідне лютеранське вчення та доктринальну злагоду поміж усіх лютеран у Сполучених Штатах. Він був видатним письменником і промовцем. Його найвпливовішими працями є «Церква і служіння» і «Належне розрізнення між Законом і Євангелієм». [Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].  Українська Лютеранська Церква має достатню кількість примірників "Належного розрізнення між Законом і Євангелієм". Кому хотілося б мати цей зразок лютеранської класики пишіть на адресу vhorpynchuk@hotmail.com

Молитва на День Св. Доктора К. Ф.  В. Вальтера:
Господи Боже, Отче Небесний! Виливай Духа Твого Святого на Твій вірний народ, утримуй їх непохитно в благодаті Твоїй і правді, захищай і втішай в усіх спокусах, захищай  їх від усіх ворогів Твого Слова і даруй Твоїй Церкві, що воює, Твій спасенний мир; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки і віків.

Нове число Стягу

     Вийшло друком нове число "Стягу" - часопису Української Лютеранської Церкви. Це число окрім новин про церковне життя,  богословських матеріалів, проповіді Слова Божого, містить також інтерв'ю з Олесею Жуковською, нашою парафіянкою - медиком з Майдану, яка стала відомою на весь світ через справжнє чудо - Олеся вижила після прямого влучення снайпера. Для всіх бажаючих отримувати наш часопис, пишіть на адресу електронної пошти vhorpynchuk@hotmail.com
     Традиційно Вашій увазі пропоную редакторську статтю.

                       НЕ ЛЯКАЙТЕСЯ! ПИЛЬНУЙТЕ! ЗВІЩАЙТЕ ЄВАНГЕЛІЄ!

«І як про війни почуєте ви, і про воєнні чутки, не лякайтесь, бо статись належить тому. Та це ще не кінець. Бо повстане народ на народ, і царство на царство, будуть землетруси місцями, буде голод. Це початок терпінь породільних. Пильнуйте ж самі, бо вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів та до царів ради Мене, на свідчення їм. Але перше Євангелія мусить бути народам усім проповідувана» (Євангеліє від Св. Марка 13:7-10).

            Скориставшись реорганізацією влади в Україні і відповідною слабкістю, Росія здійснила військове вторгнення у Крим, під дулами автоматів провела там «референдум» про приєднання до Російської Федерації і вже за кілька днів привласнила чималий шмат нашої території. Окрім цього Рада Федерації «братерської» Росії дала дозвіл Володимиру Путіну вводити війська на територію нашого рідного краю. Кордони України зусібіч, де наша держава межує з Росією та з її сателітом, Придністров’ям, оточили десятки тисяч озброєних до зубів російських вояків, ударні вертольоти, літаки, танки та інша бронетехніка. Росіяни приготувалися нападати на нашу країну та убивати українців… Всередині країни діють диверсанти, а на сході проросійські терористи захоплюють будівлі і заручників.  Згідно з соціологічними опитуваннями українці найбільше бояться війни, продовження агресії Росії проти України.

            Наш розп’ятий і воскреслий Господь підбадьорює нас, аби ми не лякалися, коли будемо чути і про воєнні чутки. Він каже, що це – нормальний хід історії. Всі балачки про покращення людства, про силу міжнародних договорів, як ми переконалися на найновітнішій історії України є, у кращому випадку, звичайним видаванням бажаного за дійсне.  Реальністю є величезна влада гріха, яка далі панує у світі і спонукає людство коїти важкі гріхи. «Все гаразд», - наче каже Господь, «Не сподівайтеся раю в цьому світі. Ці всі жахливі події будуть відбуватися, але ви не лякайтеся, бо це все Я не лише допускаю, але й перебуваю разом із вами, піклуюся про вас, і захищаю вас».  Господь каже, що і війни, і голод, і стихійні лиха – все це – свідоцтва про останні дні і про наближення того часу, коли Він, наш люблячий Спаситель повернеться у славі судити живих і мертвих, а нам дати вічне життя у Його Царстві.

           

Господь каже, щоб не лише не лякалися, але й пильнували зберегти Йому вірність. Вірність легше зберігати, коли довкола все гаразд та існує свобода віросповідання. Але все може змінити раптово. Ми пам’ятаємо історію наших отців з Української Євангелицької Церкви Ауґсбурзького віросповідання, коли вони тішилися відносно великою свободою віросповідання у Речі Посполитій до тієї миті, доки на західно-українських землях не з’явилися російські, чи то пак, радянські війська і почалися жахливі репресії проти віруючих. Господь допустив це все, аби ті лютерани, що потраплять до рук влади, свідчили про Господа розп’ятого і воскреслого. Пильнуймо й ми нині, бо ми живемо в час ще ближчий до повернення Христа у славі. Цінуймо наше Євангеліє. Ділімося ним із нашими ближніми. А якщо з’вляться непереборні обставини, будьмо готові свідчити про Христа навіть тим, хто налаштований проти нас вороже. 

А коли Господь поблагословить нашу країну миром і добром, а всі підстави надіятися, що саме так і буде, в нас є, то пильнуймо, ще більше, аби Євангеліє, свідчення про Христа і Його любов з наших уст лунало при першій-ліпшій нагоді. Втім це – ще одна з ознак того, що прихід нашого благодатного Господа стає все ближчим і ближчим. Тож не лякаймося. А пильнуймо нашої віри, покріпляючись регулярно Словом і Таїнством та нумо свідчити про Христа ще з більшою енергією і силою! І будьмо певні, Господь – з нами, а де Він – там благословенний і народ, і країна!

В’ячеслав Горпинчук

Закон душі не відживляє

     Тут пророк сам пояснює, про яке саме пасовисько і про яку саме тихую воду він говорить, а саме: про те, чим відновлюється і відживляється душа.  Проте це – ніщо інше, як Боже Слово. Але оскільки наш Господь має подвійне Слово – Закон і Євангеліє, то пророк достатньо чітко пояснює, що він говорить тут не про Закон, а про Євангеліє, кажучи: «Він душу мою відживляє».  Закон не може відживляти душі, бо він – Слово, яке ставить перед нами вимоги і наказує нам, аби ми любили Бога усім серцем своїм тощо, та нашого ближнього, як самих себе (Мт. 22:37, 39).  Він засуджує того, хто діє по-іншому і проголошує йому такий вирок (Гал. 3:10; 5 М. 27:26): «Проклятий усякий, хто не триває в усьому, що написано в книзі Закону, щоб чинити оте!» А певним є те, що на землі ніхто цього не робить, отже Закон приходить належного часу зі своїм вироком і лише засмучує і лякає душі.  Де немає жодної допомоги, він настільки на душі тисне, що вони мусять впасти у відчай і загинути навіки. Тому Св. Павло каже (Рим. 3:20): «Законом-бо гріх пізнається» і (Рим. 4:15): «Закон чинить гнів». 

     Проте Євангеліє – блаженне Слово.  Воно нічого не вимагає, а проголошує все те, що добре, а саме: що Бог дав нам, бідним грішникам, Свого Єдинородного Сина і, що Він має бути нашим Пастирем. Він шукатиме нас, голодних і заблуканих овечок і віддаватиме за нас Своє життя, аби викупити нас від гріха, від вічної смерті і від влади диявола.  Ось та зелена трава і вода тиха, якими Господь відживляє душі наші.  Таким чином ми позбавляємося нечистого сумління і сумних думок.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

Проповідь на 3-ю неділю Великодня

               СУМ ОБЕРНЕТЬСЯ В РАДІСТЬ

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

«Незабаром, і Мене вже не будете бачити, і знов незабаром і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця». А деякі з учнів Його говорили один до одного: «Що таке, що сказав Він до нас: «Незабаром, і Мене вже не будете бачити, і знов незабаром і Мене ви побачите, та: Я йду до Отця?...» Гомоніли також: «Що таке, що говорить: «Незабаром?» Про що каже, не знаємо...» Ісус же пізнав, що хочуть поспитати Його, і сказав їм: «Чи про це між собою міркуєте ви, що сказав Я: Незабаром, і вже Мене бачити не будете ви, і знов незабаром і Мене ви побачите?  Поправді, поправді кажу вам, що ви будете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість! Журиться жінка, що родить, бо настала година її. Як дитинку ж породить вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за радощів, що людина зродилась на світ... Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас знову, і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не відійме! Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте. Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам.  (Євангеліє від Св. Івана 16:16-23).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, в церкві Св. Миколая в Амстердамі є чудовий набір дзвонів. Якщо зайти у дзвіницю, то там можна побачити чоловіка, який в дерев’яних рукавицях ударяє по клавішах. Якщо стояти поряд, то нічого окрім глухого стуку по клавіатурі та оглушливого биття дзвонів не чути. Коли стоїш у дзвіниці, то здається, що все що відбувається, не має не лише гармонії, але й жодного сенсу.

Але якби ви стояли в цей самий час на вулиці, за декілька кварталів від церкви, ви були би зачаровані чудесною мелодією і прекрасною гармонією дзвонів. Так само буває і з сумом, який ми маємо в житті. Часом нам усе видається різким, жорстоким і незбагненним. Ми можемо все сильніше засмучуватися, втрачати терпіння до наших ближніх, а, буває, навіть і до Бога.  Але минає час, інколи навіть потрібно, аби минули роки і ми бачимо цілковито нове значення усіх тих сумних подій, що відбувалися довкола нас або з нами.

Сьогодні – добра пора, аби ми згадали про свій сум, про свої розчарування, про свої нарікання на Бога, розкаялися в них, попросили в милосердного Творця прощення і отримали від Нього запевнення про Його ласку та милість, про Його прощення і про Його любов, яка ніколи, ні за яких обставин не перестає.

Сьогоднішній наш євангельський текст переносить нас спочатку у вечір Чистого Четверга, коли Господь Ісус Христос має щиру розмову зі Своїми любими Апостолами. Він говорить з ними про ті величні події, які мають початися вже вночі, а завершитися недільного ранку. «Незабаром, і Мене вже не будете бачити, і знов незабаром і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця», – каже Він. Учні перебувають на своїй хвилі. Учні по своєму бачать майбутнє – майбутнє своє, Ізраїлю і цілого світу.  

Ще не так давно мати синів Зеведеєвих одразу після розмови Господа Ісуса про Його майбутні страждання, смерть і воскресіння, звернулася до Нього, як на її думку, з дуже практичним проханням: «Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм праворуч один, і ліворуч від Тебе один».  Відповідь Господа була: «Не знаєте, чого просите» (Мт. 20:21, 22).  В учнів свої погляди на майбутнє.  У нас, звісно, є наші власні погляди та плани на майбутнє. Але Господь часто вносить у ці плани корективи, іноді міняючи наші плани радикально.

В Господа є плани щодо нас. І ці плани – добрі. Власне кажучи, ці плани – найкращі, навіть якщо ми з цим зараз не погоджуємося. І те, що Господь каже Своїм учням: «Незабаром, і Мене вже не будете бачити»  – це надзвичайно утішлива подія, якщо на неї дивитися з часової перспективи, мінімум у три дні. Адже тут Син Божий говорить не просто про Свою смерть. Він говорить про смерть за гріхи цілого світу. Ісус говорить про Свою смерть за гріхи Апостолів.  Ісус говорить про Свою смерть за гріхи цілої Церкви – за всі ваші гріхи і за всі мої гріхи.

Пройде менше доби і учні Свого любого Учителя вже не будуть бачити. Лише один з них, Іван побачить Христову смерть на хресті. Навіть неживе Його тіло до гробу кластимуть не вони, а Йосип із Ариматеї та Никодим. А вони будуть сидіти за зачиненими дверима перелякані, боячись, що юдейська верхівка у змові з римською владою влаштує і для них щось таке саме страшне і жахливе, що вона влаштувала для Ісуса Христа. За зачиненими дверима, налякані вони ще не розумітимуть, що означають слова, промовлені Ісусом, ані того вони не розумітимуть, що означає Його смерть на Голгофі.

Так само радісною подією є наступні слова Господа, які також стосуються нас у найбезпосередніший і найліпший спосіб: «І знов незабаром і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця». Господь тут говорить про Своє воскресіння.  Господь говорить тут про Свою перемогу над гріхом, над сатаною, над смертю – перемогу, яка вірою в Нього є нашою перемогою над гріхом, дияволом і смертю.  Господь говорить про такі чудесні речі вже не вперше. 

Час від часу, ходячи зі Своїми учнями, проповідуючи Євангеліє, навчаючи любих Апостолів, Він говорив про розп’яття, про смерть і про воскресіння.  Але раз за разом вони наче хотіли закрити власні вуха до цих слів Спасителя. А одного разу Апостол Петро спробував навіть відмовити Сина Божого від ходи на Голгофу: «Петро став Йому докоряти й казати: Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде!» «Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!» – відповів тоді Син Божий Петрові (Мт. 16:22, 23).  

Так і нині наші любі Апостоли поки що думають дещо про інше. І хоча Господь каже, що і смерть, і воскресіння вже мають настати ось-ось, їхні власні плани на майбутнє, їхні ще не розкриті очі до розуміння Писання, не дають їм зрозуміти суті сказаного. Писання так описує їхні перемовляння між собою. «А деякі з учнів Його говорили один до одного: «Що таке, що сказав Він до нас: «Незабаром, і Мене вже не будете бачити, і знов незабаром і Мене ви побачите, та: Я йду до Отця?...» Гомоніли також: «Що таке, що говорить: «Незабаром?» Про що каже, не знаємо...»

Як то часто буває, учні не наважуються спитати в Господа безпосередньо, що означають Його слова. Як добре, що наш Господь любить нас!  Як добре, що Він – всевідаючий! Це про Господа сповідує цар Давид: «Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека. Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш, бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!» (Пс. 138:2-4). Ще в учнів лише з’являється бажання спитатися в Господа, вони ще лишень формують запитання, а Він вже береться до пояснення того, що викликало їхні роздуми: «Чи про це між собою міркуєте ви, що сказав Я: Незабаром, і вже Мене бачити не будете ви, і знов незабаром і Мене ви побачите?» 

І далі Господь не береться до пояснень тих усіх жахливих тортур, тих жахливих мук, які Він буде терпіти за всі гріхи світу. Натомість Він, у великій любові до Своїх учнів і до нас, переходить до опису природи того суму, який вони зазнають і до опису природи тієї радості, яка буде незабаром їхнім постійним супутником.

Господь каже, що наш сум і наша радість кардинально відмінні від суму і радості світу.  Світ поклоняється своєму князеві – сатані. Він – для світу, як Путін і Кісєльов – для більшості росіян. Все, що Путін робить проти України, видається їм правильною необхідністю. А всі брехні Кісєльова видаються їм істиною в останній інстанції. Так само маніпулює світом диявол. Те, що добре він називає злом і навпаки.

Господь про це попереджує учнів: «Поправді, поправді кажу вам, що ви будете плакати та голосити, а світ буде радіти». Чому учні будуть плакати?  Бо помре праведний і святий Син Бога Живого. Чому світ буде радіти?  З тієї самої причини.  Але учні плачуть, бо розуміють, що убито праведника. А світ радіє, бо обдурений, бо вважає Бога за ворога і не розуміє, що то диявол бажає їм лише погибелі і веде їх лише до погибелі.

Коли Господа розіпнуть, віруючі будуть плакати та голосити, а невіруючі, як ті терористи, будуть радіти та глузувати з Сина Божого та з Його Слова.  Учні будуть ховатися за замкненими дверима, а невіруючі будуть ходити з гордо розправленими плечима цілою країною і радіти вбивством невинного. Це все буде. Торжество зла здаватиметься доконаним і остаточним фактом, бо воно виходитиме із непорушного та доведеного факту смерті Сина Божого на Голгофському хресті.

Але далі Господь каже: «Сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість!» Сум обернеться в радість, бо Син Божий воскресне. І це теж – доконаний і остаточний факт: Христос воскрес!  Воістину воскрес! – проголошуємо ми його знову й знову у світлій великодній радості щороку і щоразу, коли ми потребуємо підбадьорення, коли сатана і світ нас знову хочуть змусити до суму, голосіння і плачу.

Але Христос воскрес! Воістину воскрес! Господь порівнює радість, яку матимуть і мають всі Його учні – усі віруючі із сумом та радістю жінки, яка народжує дитину. Він каже: «Журиться жінка, що родить, бо настала година її. Як дитинку ж породить вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за радощів, що людина зродилась на світ...»  Учні відчували дуже сильний біль і журбу, і страх – пам’ятаєте відречення Петра? Але настає пора – пора, яку ми святкуємо нині, коли серця наповняться радістю, якої вже більше ніхто не відбере.  

Це особлива радість – і принестися вона могла лише в один спосіб – через смерть і воскресіння нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Коли святого Господа арештували, коли Його мучили, чинили над Ним несправедливий суд і розпинали, коли Він помирав на хресті і коли Його ховали, то учні були засмучені, заплакані, згорьовані і збентежені. Вони не могли розуміти, як це може бути, що це таке відбувається.  І для них це все було ще більше незрозуміло, ніж для відвідувачів, які заходять у дзвіницю Св. Миколая і не можуть збагнути, в чому краса тих глухих звуків, що виходять з-під дерев’яних рукавиць дзвонаря.  Але проходить три дні і вони починають розуміти – вони бачать красу викуплення, прощення, виправдання і вічного життя, яке належить їм, належить вам і належить усім, хто вірує у розп’ятого і воскреслого Господа Ісуса Христа.

Ми багато що починаємо розуміти, лише оглядаючись на минуле з майбутнього, яке в певну мить стає теперішнім. Так само буває із смутком і журбою життя. Ми можемо дивуватися, чому все це Бог допускає. Але мине час і ми зрозуміємо, як всемогутня десниця Божа чинила чудесну та прекрасну музику, величну гармонію у нашому житті – чудову музику і прекрасну гармонію, про яку ми навіть не здогадувалися.

Але нині ми живемо в пору воскреслого Господа. Тож радіймо! І знаймо, що нашої радості відняти ніхто не може, бо допоки ми віруємо в Христа, ми маємо вічне життя, життя радості і блаженства у Божому Царстві. Аби ми не ослабнули у нашій радісній вірі, Господь запрошує нас, аби ми сьогодні причащалися Його істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері і покріплені Ним, зверталися до Нього з проханнями та співали радісні гімни про Його воскресіння і про наше грядуще воскресіння. Радіймо, любі брати і сестри!  Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.

Церкви і "соціальна справедливість"

     Сам наш Господь наказав нам віддавати кесареве кесареві, а Богові - Боже (Мт. 22:21). Кесар і псевдоцеркви, які правлять з його допомогою, також мають чітко встановлені межі: "Бога повинно слухатися більше, як людей" (Дії 5:29). Ті, що хочуть від Церкви, аби вона займалася "соціальною справедливістю", мусять найперше зіштовхнутися з величезними труднощами, як учинити ту абстракцію конкретикою.  Але понад усе вони повинні обміркувати визначну відповідь Спасителя скривдженому братові: "Чоловіче, хто поставав над вами Мене за суддю або за подільника?" (Лк. 12:14).  Чи може Церква приймати юрисдикцію там, де її відкинув Суддя живих і мертвих? І що означає те, що Апостольський Собор у Діях 15 повністю прогінорував важкі соціальні проблеми Римської імперії та розглядав лише богословські питаня, тобто ті питання, які сучасному політичному репортерові здавалися б "тривільаними"?

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Коли добре діло справді добре

             Мусимо ми заплющувати очі, не дивитися на діла, великі вони чи малі, шановані чи зневажені, духовні, світські, чи які б вони не були або який вигляд і назву можуть вони мати на землі, а дивитися мусимо ми на заповідь і на послух у ділах.  Чи тобою керують?  Тоді діло твоє також справді правильне і дорогоцінне і цілковито благочестиве, хоча й здається воно незначним, як соломинка.  Проте, якщо послух Богові і Божим заповідям над тобою не панують, тоді діло – неправильне, а засуджене, і диявольське, хоча й може воно буде настільки великим, що воскрешатиме померлих.  Бо постановлено, що Божі очі дивляться не на діла, а на послух у ділах.  Тому Його воля на те, аби ми дивилися на Його заповідь і наше покликання, про яке Св. Павло каже в 1 Кор. 7:17: «Нехай тільки так ходить кожен, як кому Бог призначив».  І Св. Петро каже, що ви повинні бути настільки вірними , добрими пастирями або адміністраторами всілякої благодаті Божої, щоби кожен з вас міг служити іншому і допомагав йому тими засобами, які отримав (1 Петр. 4:10).  Як бачите, тут Петро говорить про благодать і дари Божі, не один дар, а всілякі дари і кожна людина повинна піклуватися про свій дар, розвивати його та через ці дари служити іншим людям.

Мартін Лютер, з проповіді на День Св. Євангеліста Івана 

Перший плід Слова

     Ось перший плід любого Слова: християни через нього навчаються таким чином, що зростають у вірі та надії, навчаються передавати  всі свої вчинки та дороги Богові і надіятися на Нього в усьому, що потрібно їм для душі та тіла.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

Після Святої Літургії

Минулої неділі після літургії: наш катехіт, Максим Рудзік; сестра Олеся Жуковська, яка тепер є також медиком нашої парафії; ваш покірний слуга та диякон Сергій Березін. Диякон тримає букет, бо якраз минулої неділі святкував День народження. Олесю, ласкаво просимо до парафії! Сергію, ще раз - многая Вам і благая літа!

Складові природи прабатьківського гріха

1)  Це дефект бо ж брак прабатьківської праведності, а саме те, що наша природа у своєму першому народженні не несе відповідності до Слова і Божої волі, яку мав Адам, створений на початку за образом Божим. Ця природа також не має можливості або сили ані почати, ані довершити цю відповідність, але нині вона - спотворена, оголена і позбавлена тих прабатьківських дарів праведності.
   2)  Сама спотвореність природи, а саме те, що наша спотворена природа не просто має той дефект, але й те, що замість втраченої прабатьківської праведності постала і пронизала, наче отрута, всю нашу природу зіпсута збоченість, атаксія (безлад), знищення та спотвореність усіх людських сил. Звідси випливає те, що людина, за природою є чужою та закритою для того, що вимагає Божа воля, і лише або трохи журиться про це, або зазвичай їх робить те, що вимагає Бог неохоче, наче втомлено і не виявляючи певної зацікавленості, а з іншого боку, людину приваблює та рухає нею природна потреба до всіх бажань та найбільшої насолоди і відкритості до того, що суперечить Божій волі. Таким чином з такого гріховного коріння нічого не може вродити окрім грішних плодів (Буття 6; Псалом 51; Єремії 17; Матвія 7:18; 12:35; Івана 3; Римлян 5:7).
     3)  До природи прабатьківського гріха належить також провина, а саме те, що через гріхопадіння Адама і через те спадкове або ж прабатьківське зло, усі люди, народжені людським насінням, є за природою дітьми гніву (Ефесян 2:3) і, окрім наших бід, перебувають ще й під смертю і вічним прокляттям (Римлян 5:12, 18).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Проповідь на 2-у неділю Великодня

                                  ПЕРЕМОЖЦІ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, віра наша.  А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус то Син Божий? То Той, що прийшов був водою та кров'ю, Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров'ю. І Дух свідчить, бо Дух то правда. Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє в одно. Коли ми приймаємо свідчення людське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким свідчив про Сина Свого.  Хто вірує в Божого Сина, той свідчення має в собі. Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем, бо не вірив у свідчення, яким Бог свідчив про Сина Свого (1-е Соборне послання Св. Апостола Івана 5:4-10).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, місяць тому, як стверджує наш уряд, наша армія, у випадку атаки військ Російської Федерації, не змогла би надати ефективної відсічі ворогові. Сьогодні ж, як стверджують наші урядовці, країна змогла мобілізуватися, укріпити кордони і підтягнути до кордону достатню кількість військових та відповідної техніки,  аби дати необхідну відсіч російському агресорові.  Наші громадяни теж не залишаються осторонь, а в різний спосіб намагаються допомогти своїм воїнам-захисникам, хто продуктами, хто речами, а хто навіть військовою технікою, як-от один бізнесмен із Донецької області, який подарував прикордонникам два бронетранспортери. Та й кожному з вас відомий, напевно, номер 565, набравши який зі свого мобільного телефону, ви зможете відправити 5 гривень на потреби Збройних Сил України. Для перемоги у війні потрібні могутня, добре оснащена, добре підготовлена армія.

Сьогодні улюблений учень Господа, Апостол Іван, теж говорить про перемогу. Але перемога ця особлива.  Ця перемога – перемога над світом. Світ перемогти набагато важче ніж велику ворожу армію. Бо врешті-решт, коли є достатньо зброї, коли зброя сучасна і потужна, коли є добре підготовлені воїни, які люблять свою країну, то перемога – не така вже й складна справа.  Але у війні зі світом – все набагато складніше. Бо світ – це, власне кажучи, не люди, а те, що людей утримує у неволі.

Св. Павло дає нам визначення цього світу, проти якого ми ведемо боротьбу. Він пише в листі до ефесян (6:12): «Ми не маємо боротьби проти крови та тіла (тобто, проти людей), але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби». Ця війна – вкрай складна і, якщо ми ведемо її в будь-якому людському товаристві, навіть найбільш мужніх і геніальних людей, ми приречені до поразки, бо диявол і його армія – набагато могутніші, розумніші, хитріші та підступніші.  Гріх, який живе всередині нас – наче ті терористи у Слов’янську, які слухаються голосу Москви і виконують усе на її замовлення. Так і гріх радий виконувати замовлення диявола та його бісів.  Тож ми, наче маємо всередині терориста - гріх і перемогти у війні зі світом не можемо – не маємо для цього сил. І жодна зброя тут не допоможе. І номер 565 грошей на зброю проти гріха не назбирає.

Проте наш любий Апостол сьогодні нас вельми утішає і підбадьорює. Він каже, що перемога над світом – можлива і то не просто можлива, а вже належить тим, хто народився від Бога. Він так і пише: «Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ». Багато людей народжуються щодня на світ. Але від Бога народжуються лише ті, хто народжується від води і Духа: тобто ті, що стають віруючими через воду Хрищення і Слово.  Писання каже нам, що той народився від Бога, хто вірує в Христа. Отже, кожен віруючий в Христа перемагає світ і є переможцем над світом.

Але як ми перемагаємо світ? Що в нас є такого, аби подолати цю, в іншому випадку, лукаву, жорстоку і непереможну силу? Апостол Христів дає відповідь: «А оце перемога, що світ перемогла, – віра наша». Не діла, не наші якісь подвиги, а віра. Не віра з ділами, а віра – сама віра. Втім, у світі є дуже багато віруючих людей.  Адже в кожній релігії є свої віруючі. Проте не всяка віра дає перемогу над світом. Через це Апостол наголошує, що світ перемогла лише віра наша – віра, яку мають Апостоли і всі християни.  Лише християнська віра дає перемогу над світом, всяка інша віра поза християнством зазнає від світу поразки.

І причина перемоги нашої віри у Тому, до Кого вона горнеться і в Тому, від Кого відвертається всяка інша, нехристиянська віра. Наша віра горнеться до Сина Божого. Св. Іван ставить риторичне запитання: «А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус то Син Божий?»  Всі інші зазнають поразки.  А ви, перемагаєте, бо віруєте, що Ісус – Син Божий. Ми – звичайні люди, зачаті і народжені в гріхові, кволі і смерті. А Ісус – вічний Божий Син і Сам істинний непереможний Бог.  Ви віруєте в Ісуса – віруєте, що Ісус – вічний Божий Син, то це означає, що Отець Небесний є ваш Отець і ви маєте спільноту, єдність з істинним, всемогутнім, всюдисущим і всевідаючим Богом.

Таким чином віра в Сина Божого є нашою наймогутнішою зброєю, бо хоча ми самі кволі, але віра несе смертельну зброю для світу, для диявола, гріха і навіть самої смерті. І ця смертельна зброя – Син Божий.  Коли ви маєте віру в Сина Божого, то воює за вас Сам Божий Син, до якого кричать біси: «Що Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?» (Мт. 8:29).  Син Божий розчавлює голову дияволові.  Син Божий руйнує царство сатани і панування гріха. Син Божий воює за вас. Син Божий здобуває перемога і ця перемога ваша, бо віра горнеться до Христа і вірою ви стаєте з Христом одним цілим.

            Наш любий Апостол каже, що ця віра сповідує, що Ісус прийшов водою і кров’ю. Ми віруємо, що вічний Божий Син стався істинною людиною, будучи зачатим від Духа Святого і народженим Дівою Марією. Коли Син Божий, Ісус Христос, підходив до Йорданських вод, аби охриститися  від Івана, то над Ним не сяяв німб, який малюють на іконах і впізнати в Ньому Сина Божого звичайній людині було неможливо. Ісая (53:2) так пророкував про прихід Месії: «Він виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати!»  

Вічний Божий Син стався істинною людиною і Він прийшов водою, тобто охристився і саме в Хрищенні Бог виявляє Ісуса Сином Божим. Іван Христитель розповідає: «І не знав я Його, але Той, Хто христити водою послав мене, мені оповів: «Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, це Той, Хто христитиме Духом Святим». І я бачив, і засвідчив, що Він Божий Син!»  Ми віруємо в Христа, охрищеного в Йордані. Ця віра дає нам перемогу.

Апостол Іван наголошує, що Ісус Христос прийшов «Не тільки водою, а водою та кров'ю».  Та віра, яка не сповідує, того, що Ісус прийшов кров’ю, тобто пішов на хрест Голгофи і там пролив Свою святу та дорогоцінну кров за всі до одного наші гріхи, перемоги не дає. Істинна віра чує біля води заклик пророка Івана Христителя: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29) і звертає погляд на кров Христову, яка обмиває нас від усіх наших гріхів.  Ця віра спрямовує погляд і на порожній гріб, у який поклали були нашого Спасителя, Який помер за наші гріхи і ця віра радіє зустрічі з воскреслим Христом-переможцем над світом і радісно вигукує: «Христос воскрес!  Воістину воскрес!»

Ця віра сповідує, що Ісус Христос продовжує приходити до нас водою і кров’ю. Ісус приходив до кожного з вас, любі віруючі у водах Святого Хрищення так, що вас стосуються слова Писання: «Ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:26, 27). Ця віра сповідує, що Ісус Христос приходить до нас у Своїх істинних тілі та крові під виглядом хліба та вина Святої Вечері.  Ця віра – перемога над світом. Бо цією вірою ви зодягнуті у Христа. Цією вірою Христова перемога – ваша перемога!

Апостол Івана продовжує: «І Дух свідчить, бо Дух – то правда». Господь Святий Дух – Дух істини.  Саме Його обіцяв Господь Ісус Христос, кажучи: «А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене». Наше Писання, Свята Біблія є свідченням Господа Святого Духа.  І ці Писання свідчать про одного Бога у Святій Трійці: Отця, Сина і Святого Духа.  І все Писання вказує на Спасителя Христа, як про це Він каже юдеям: «Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене!» (Ів. 5:39).

Христів Апостол каже, підсумовуючи: «І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє в одно». Це свідчення не буде переставати аж до кінця віку. І це свідчення про Сина Божого і Сина Людського, про нашого Спасителя Ісуса Христа буде тривати через Духа, тобто, через Слово; через воду, тобто через Таїнство Святого Хрищення і через кров, тобто через Таїнство Святої Вечері.

Дух, вода і кров – Писання, Святе Хрищення і Свята Вечеря свідчать нам про Христа, живлять і зміцнюють нашу віру, яка є нашою перемогою, бо віра приносить нам Христа, Його прощення, Його праведність, Його вічне життя. Звісно, є багато людей, які з цими словами не погоджуються і пропонують щось інше.  Ці люди навіть, буває, називають себе християнами і заперечують то одну, то іншу частину свідчення Божого, або її применшуючи.

Такі люди намагаються підпорядкувати свідчення Духа – Слово Боже своїй грішній логіці, а потім переходять до того, що відкидають свідчення кров’ю, стверджуючи, що у Святій Вечері немає істинної крові Христа, а є якийсь символ. Це може звучати логічно для грішного людського розуму, але не для нас. Бо Слово Боже, каже Апостол, істинне.  «Коли ми приймаємо свідчення людське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким свідчив про Сина Свого», –  каже він.

Це свідчення ми маємо в собі, адже Господь Святий Дух, Який живе в кожному з вас любі віруючі, Він буде свідчити істину через вас. Хто ж це свідчення відкидає і не вірує в нього – хто відкидає істинність Писання, істинність Святого Хрищення та реальну присутність тіла і крові Христових у Святій Вечері, той дуже ображає Бога і навіть більше робить Бога неправдомовцем.  Чому він так робить? Бо не вірить у свідчення, яким Бог свідчив про Сина Свого. А якщо не вірить у це свідчення, то й немає перемоги над світом.

А ви, любі брати і сестри, що віруєте у все те, що каже Бог – ви маєте перемогу над світом. Бо цей світ переміг для вас Христос. Підтвердження Його перемоги – воскресіння Христа з мертвих.  Ця перемога вже належить вам. Що б не говорив світ, знайте, що перемога – ваша. Радійте цією перемогою, щоразу коли чуєте Євангеліє про прощення гріхів, щоразу коли отримуєте Святе Причастя.  І вірте, і знайте, що вас очікує ще більша радість, коли настане ваше воскресіння або переміна і початок життя у Царстві Небесному в той радісний день, коли повернеться у славі наш Господь, Син Божий, Ісус Христос. Амінь. Радійте перемогою над світом, дорогі брати і сестри, бо Христос воскрес! Воістину воскрес!