Проповідь на 3-ю неділю Великодня

               СУМ ОБЕРНЕТЬСЯ В РАДІСТЬ

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

«Незабаром, і Мене вже не будете бачити, і знов незабаром і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця». А деякі з учнів Його говорили один до одного: «Що таке, що сказав Він до нас: «Незабаром, і Мене вже не будете бачити, і знов незабаром і Мене ви побачите, та: Я йду до Отця?...» Гомоніли також: «Що таке, що говорить: «Незабаром?» Про що каже, не знаємо...» Ісус же пізнав, що хочуть поспитати Його, і сказав їм: «Чи про це між собою міркуєте ви, що сказав Я: Незабаром, і вже Мене бачити не будете ви, і знов незабаром і Мене ви побачите?  Поправді, поправді кажу вам, що ви будете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість! Журиться жінка, що родить, бо настала година її. Як дитинку ж породить вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за радощів, що людина зродилась на світ... Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас знову, і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не відійме! Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте. Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам.  (Євангеліє від Св. Івана 16:16-23).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, в церкві Св. Миколая в Амстердамі є чудовий набір дзвонів. Якщо зайти у дзвіницю, то там можна побачити чоловіка, який в дерев’яних рукавицях ударяє по клавішах. Якщо стояти поряд, то нічого окрім глухого стуку по клавіатурі та оглушливого биття дзвонів не чути. Коли стоїш у дзвіниці, то здається, що все що відбувається, не має не лише гармонії, але й жодного сенсу.

Але якби ви стояли в цей самий час на вулиці, за декілька кварталів від церкви, ви були би зачаровані чудесною мелодією і прекрасною гармонією дзвонів. Так само буває і з сумом, який ми маємо в житті. Часом нам усе видається різким, жорстоким і незбагненним. Ми можемо все сильніше засмучуватися, втрачати терпіння до наших ближніх, а, буває, навіть і до Бога.  Але минає час, інколи навіть потрібно, аби минули роки і ми бачимо цілковито нове значення усіх тих сумних подій, що відбувалися довкола нас або з нами.

Сьогодні – добра пора, аби ми згадали про свій сум, про свої розчарування, про свої нарікання на Бога, розкаялися в них, попросили в милосердного Творця прощення і отримали від Нього запевнення про Його ласку та милість, про Його прощення і про Його любов, яка ніколи, ні за яких обставин не перестає.

Сьогоднішній наш євангельський текст переносить нас спочатку у вечір Чистого Четверга, коли Господь Ісус Христос має щиру розмову зі Своїми любими Апостолами. Він говорить з ними про ті величні події, які мають початися вже вночі, а завершитися недільного ранку. «Незабаром, і Мене вже не будете бачити, і знов незабаром і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця», – каже Він. Учні перебувають на своїй хвилі. Учні по своєму бачать майбутнє – майбутнє своє, Ізраїлю і цілого світу.  

Ще не так давно мати синів Зеведеєвих одразу після розмови Господа Ісуса про Його майбутні страждання, смерть і воскресіння, звернулася до Нього, як на її думку, з дуже практичним проханням: «Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм праворуч один, і ліворуч від Тебе один».  Відповідь Господа була: «Не знаєте, чого просите» (Мт. 20:21, 22).  В учнів свої погляди на майбутнє.  У нас, звісно, є наші власні погляди та плани на майбутнє. Але Господь часто вносить у ці плани корективи, іноді міняючи наші плани радикально.

В Господа є плани щодо нас. І ці плани – добрі. Власне кажучи, ці плани – найкращі, навіть якщо ми з цим зараз не погоджуємося. І те, що Господь каже Своїм учням: «Незабаром, і Мене вже не будете бачити»  – це надзвичайно утішлива подія, якщо на неї дивитися з часової перспективи, мінімум у три дні. Адже тут Син Божий говорить не просто про Свою смерть. Він говорить про смерть за гріхи цілого світу. Ісус говорить про Свою смерть за гріхи Апостолів.  Ісус говорить про Свою смерть за гріхи цілої Церкви – за всі ваші гріхи і за всі мої гріхи.

Пройде менше доби і учні Свого любого Учителя вже не будуть бачити. Лише один з них, Іван побачить Христову смерть на хресті. Навіть неживе Його тіло до гробу кластимуть не вони, а Йосип із Ариматеї та Никодим. А вони будуть сидіти за зачиненими дверима перелякані, боячись, що юдейська верхівка у змові з римською владою влаштує і для них щось таке саме страшне і жахливе, що вона влаштувала для Ісуса Христа. За зачиненими дверима, налякані вони ще не розумітимуть, що означають слова, промовлені Ісусом, ані того вони не розумітимуть, що означає Його смерть на Голгофі.

Так само радісною подією є наступні слова Господа, які також стосуються нас у найбезпосередніший і найліпший спосіб: «І знов незабаром і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця». Господь тут говорить про Своє воскресіння.  Господь говорить тут про Свою перемогу над гріхом, над сатаною, над смертю – перемогу, яка вірою в Нього є нашою перемогою над гріхом, дияволом і смертю.  Господь говорить про такі чудесні речі вже не вперше. 

Час від часу, ходячи зі Своїми учнями, проповідуючи Євангеліє, навчаючи любих Апостолів, Він говорив про розп’яття, про смерть і про воскресіння.  Але раз за разом вони наче хотіли закрити власні вуха до цих слів Спасителя. А одного разу Апостол Петро спробував навіть відмовити Сина Божого від ходи на Голгофу: «Петро став Йому докоряти й казати: Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде!» «Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!» – відповів тоді Син Божий Петрові (Мт. 16:22, 23).  

Так і нині наші любі Апостоли поки що думають дещо про інше. І хоча Господь каже, що і смерть, і воскресіння вже мають настати ось-ось, їхні власні плани на майбутнє, їхні ще не розкриті очі до розуміння Писання, не дають їм зрозуміти суті сказаного. Писання так описує їхні перемовляння між собою. «А деякі з учнів Його говорили один до одного: «Що таке, що сказав Він до нас: «Незабаром, і Мене вже не будете бачити, і знов незабаром і Мене ви побачите, та: Я йду до Отця?...» Гомоніли також: «Що таке, що говорить: «Незабаром?» Про що каже, не знаємо...»

Як то часто буває, учні не наважуються спитати в Господа безпосередньо, що означають Його слова. Як добре, що наш Господь любить нас!  Як добре, що Він – всевідаючий! Це про Господа сповідує цар Давид: «Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека. Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш, бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!» (Пс. 138:2-4). Ще в учнів лише з’являється бажання спитатися в Господа, вони ще лишень формують запитання, а Він вже береться до пояснення того, що викликало їхні роздуми: «Чи про це між собою міркуєте ви, що сказав Я: Незабаром, і вже Мене бачити не будете ви, і знов незабаром і Мене ви побачите?» 

І далі Господь не береться до пояснень тих усіх жахливих тортур, тих жахливих мук, які Він буде терпіти за всі гріхи світу. Натомість Він, у великій любові до Своїх учнів і до нас, переходить до опису природи того суму, який вони зазнають і до опису природи тієї радості, яка буде незабаром їхнім постійним супутником.

Господь каже, що наш сум і наша радість кардинально відмінні від суму і радості світу.  Світ поклоняється своєму князеві – сатані. Він – для світу, як Путін і Кісєльов – для більшості росіян. Все, що Путін робить проти України, видається їм правильною необхідністю. А всі брехні Кісєльова видаються їм істиною в останній інстанції. Так само маніпулює світом диявол. Те, що добре він називає злом і навпаки.

Господь про це попереджує учнів: «Поправді, поправді кажу вам, що ви будете плакати та голосити, а світ буде радіти». Чому учні будуть плакати?  Бо помре праведний і святий Син Бога Живого. Чому світ буде радіти?  З тієї самої причини.  Але учні плачуть, бо розуміють, що убито праведника. А світ радіє, бо обдурений, бо вважає Бога за ворога і не розуміє, що то диявол бажає їм лише погибелі і веде їх лише до погибелі.

Коли Господа розіпнуть, віруючі будуть плакати та голосити, а невіруючі, як ті терористи, будуть радіти та глузувати з Сина Божого та з Його Слова.  Учні будуть ховатися за замкненими дверима, а невіруючі будуть ходити з гордо розправленими плечима цілою країною і радіти вбивством невинного. Це все буде. Торжество зла здаватиметься доконаним і остаточним фактом, бо воно виходитиме із непорушного та доведеного факту смерті Сина Божого на Голгофському хресті.

Але далі Господь каже: «Сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість!» Сум обернеться в радість, бо Син Божий воскресне. І це теж – доконаний і остаточний факт: Христос воскрес!  Воістину воскрес! – проголошуємо ми його знову й знову у світлій великодній радості щороку і щоразу, коли ми потребуємо підбадьорення, коли сатана і світ нас знову хочуть змусити до суму, голосіння і плачу.

Але Христос воскрес! Воістину воскрес! Господь порівнює радість, яку матимуть і мають всі Його учні – усі віруючі із сумом та радістю жінки, яка народжує дитину. Він каже: «Журиться жінка, що родить, бо настала година її. Як дитинку ж породить вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за радощів, що людина зродилась на світ...»  Учні відчували дуже сильний біль і журбу, і страх – пам’ятаєте відречення Петра? Але настає пора – пора, яку ми святкуємо нині, коли серця наповняться радістю, якої вже більше ніхто не відбере.  

Це особлива радість – і принестися вона могла лише в один спосіб – через смерть і воскресіння нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Коли святого Господа арештували, коли Його мучили, чинили над Ним несправедливий суд і розпинали, коли Він помирав на хресті і коли Його ховали, то учні були засмучені, заплакані, згорьовані і збентежені. Вони не могли розуміти, як це може бути, що це таке відбувається.  І для них це все було ще більше незрозуміло, ніж для відвідувачів, які заходять у дзвіницю Св. Миколая і не можуть збагнути, в чому краса тих глухих звуків, що виходять з-під дерев’яних рукавиць дзвонаря.  Але проходить три дні і вони починають розуміти – вони бачать красу викуплення, прощення, виправдання і вічного життя, яке належить їм, належить вам і належить усім, хто вірує у розп’ятого і воскреслого Господа Ісуса Христа.

Ми багато що починаємо розуміти, лише оглядаючись на минуле з майбутнього, яке в певну мить стає теперішнім. Так само буває із смутком і журбою життя. Ми можемо дивуватися, чому все це Бог допускає. Але мине час і ми зрозуміємо, як всемогутня десниця Божа чинила чудесну та прекрасну музику, величну гармонію у нашому житті – чудову музику і прекрасну гармонію, про яку ми навіть не здогадувалися.

Але нині ми живемо в пору воскреслого Господа. Тож радіймо! І знаймо, що нашої радості відняти ніхто не може, бо допоки ми віруємо в Христа, ми маємо вічне життя, життя радості і блаженства у Божому Царстві. Аби ми не ослабнули у нашій радісній вірі, Господь запрошує нас, аби ми сьогодні причащалися Його істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері і покріплені Ним, зверталися до Нього з проханнями та співали радісні гімни про Його воскресіння і про наше грядуще воскресіння. Радіймо, любі брати і сестри!  Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.