День Св. Апостола Варнави

     Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Варнаву.  Св. Варнава був левитом з Кіпру, який продав землю і віддав прибутки з продажу ранній християнській спільноті в Єрусалимі (Дії 4:36-37).  Св. Павло повідомляє нас, що Варнава був кузеном Івана Марка (Колосян 4:10). Варнаву було послано Єрусалимською Церквою, аби він був єпископом у молодій церкві в Антіохії (Дії 11:22).  Маючи там служіння,  він пішов до Тарсу і до Антіохії на поміч привів Павла (Дії 11:25-26).  Саме Церква в Антіохії відправила Варнаву та Павла в першу місіонерську подорож (Дії 13:2-3). Проте, коли настав час для другої місіонерської подорожі, Варнава і Павло не дійшли згоди про те, чи брати з собою Івана Марка. Варнава взяв Марка і пішов на Кіпр, а Павло взяв Силу і відправився на північ через Сирію і Кілікію (Дії 15:36-41). Про діяльність Варнави додатково відомо лише те, що його, очевидно, знали коринтяни (1 Коринтян 9:6).  Традиція оповідає, що Варнава помер мученицькою смертю на Кіпрі - його вкаменували.

Молитва на День Св. Апостола Варнави:

Всемогутній Боже! Твій вірний слуга Варнава шукав не власної слави, а щедро віддав життя своє і все, що мав для підбадьорення Апостолів і їхнього служіння. Подай нам, аби ми могли повторювати його приклад у житті, відданому благодійництву та проголошенню Євангелія; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

У Божій правді

«У правді Твоїй» – в Божій правді. Правда – це те, що правильне, не фальшиве, що не має пишноти та блиску, але є правильним перед Богом.  Таким чином людина у вірі ходить перед Богом, а отже йде дорогою любові в служінні своєму ближньому.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять шостого Псалма

Проповідь на 2-у неділю П'ятдесятниці

ЛЮБИТИ ГОСПОДА

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

                           

Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш – Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив'яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов'язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх. І станеться, коли Господь, Бог твій, уведе тебе до того Краю, якого присягнув був батькам твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову, щоб дати тобі великі та гарні міста, яких ти не будував,  та доми, повні всякого добра, яких ти не наповнював, і тесані колодязі, яких ти не тесав, і виноградники та оливки, яких ти не садив, і ти будеш їсти й наситишся, стережися тоді, щоб ти не забув Господа, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства! Бійся Господа, Бога свого, і Йому будеш служити, і Йменням Його будеш присягати. Не будеш ходити за іншими богами з богів тих народів, що в околицях ваших, бо Господь, Бог твій Бог заздрісний посеред тебе; щоб не запалився на тебе гнів Господа, Бога твого, і щоб Він не вигубив тебе з поверхні землі. Не будете спокушати Господа, Бога вашого, як спокушали ви в Массі. Будете конче пильнувати заповідей Господа, Бога вашого, і свідоцтва Його, і постанови Його, що наказав Він тобі. І будеш робити справедливе та добре в Господніх очах, щоб було тобі добре, і щоб увійшов ти та посів той хороший Край, що Господь присягнув був батькам твоїм…   (Книга Повторення Закону 6:4-18).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, ХХ століття було позначене однією з найбільш жорстоких воєн, які будь-коли знала цивілізація. 73 роки тому нацистська Німеччина розпочала війну проти свого колишнього союзника у ІІ Світовій війні, Радянського Союзу.  Гітлер і Сталін, керівники обох країн, однаково не вірили в Бога та однаково сповідували віру в еволюцію. Гітлер вірив у вищість арійської раси та приреченість панування німецького народу над усіма іншими людьми.  Сталін сповідував вищість одних класів над іншими, а в кінці війни піднімав тост за великий російський народ, який, на його думку, привів до перемоги у ІІ Світовій війні.

Синонімом нечуваної жорстокості та вбивств стали німецькі концентраційні табори , які були лише досконалішою, як і личить німцям, калькою радянських концентраційних таборів, які з’явилися на декілька десятиліть до Бухенвальда і Дахау.  Нацистські СС і гестапо, синоніми нелюдяного поводження із полоненими та катувань були так само калькою із російської Чека, що пізніше переросте у сумновідоме НКВД та КГБ. Втім нацисти так і не змогли перевершити жорстокістю енкаведистів, які найжорстокішою смертю, голодомором, знищили біля десяти мільйонів наших одноплемінників – українців. Це було ще до початку ІІ Світової війни і до нападу нацистів на комуністів.

Ті, хто стояв за організацією усіх масових вбивств в концтаборах і поза ними, у війнах і в голодоморах, свято вірив в одне – в те, що Бога немає, а Біблія – одна з найпроблемніших книг, якої слід позбутися, яку не просто не слід читати, а її слід заборонити і особливо слідкувати за тим, щоб вона не потрапляла в руки молоді. Ці два, на перший погляд, антагоністи, ці двоє запеклих друзів, що вірили в соціалізм, що стали 22 червня 1941 року лютими ворогами, скоїли те, що скоїли, бо відкидали Бога і Його Слово, яке впродовж майже тисячоліття було джерелом культури та освіти в Європі.  Згадаймо лише Україну – наші перші школи були засновані за допомогою церков і не тільки школи початкові, але й вищі школи, як-от Острозька та Києво-Могилянська Академії. Так само як і Сполучених Штатах Америки Божим Словом керувалися були університети Гарвардський, Єльський і Прінстонський.

Втім, не обов’язково бути керівником країни або якимось іншим високим начальником, аби привести покоління до невірства, відступництва від Бога і трагедій, які відбуваються, наприклад, сьогодні на сході України.  Достатньо бути батьком або матір’ю, які не навчають своїх дітей про Бога, не водять їх до церкви і цим вже почати руйнувати віру в Бога, а з нею і власну сім’ю і країну.

Послухайте, що сьогодні каже нам Господь.  Він не звертається до провідників Божого народу, а звертається до всього народу. «Слухай, Ізраїлю!» – каже Він. Весь Ізраїлю, Ізраїлю без винятку.  Слухайте всі, хто має вуха, бо це стосується кожного з вас і воно вкрай важливе не просто для вашого майбутнього, а для цілої вічності. Ці слова, любі брати і сестри, звернуті сьогодні до нас. Бо Ізраїль – це вибраний Божий народ. Ізраїль – це Христова Церква. Ось як звертається до вас Апостол Петро: «Ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий» (1 Петр. 2:9, 10).

«Господь, Бог наш – Господь один!» – продовжує сьогодні Господь Святий Дух через Мойсея. Це та істина, яку проголошують всі монотеїстичні релігії, але сповідують лише вірні Богові християни.  Бо цю істину визнають лише ті, що уповають на єдиного Бога Отця, Сина і Святого Духа.  Всі, хто уповає на когось іншого або на щось інше, насправді затуляють вуха на цей заклик Господа, а прислухаються до власного розуму або демонів. Істина ж проста і водночас незбагненна – один Бог, але три Особи – Свята Трійця – один Бог.

Коли Господа Христа спиталися про підсумок Закону, то Він відповів: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе» (Мт. 22:37-39). Сьогодні нам Господь Святий Дух нагадує про цю найпершу Заповідь.  

Ця Заповідь наповнена любов’ю до люблячого Бога. Адже ці слова Господь дає ізраїльтянам після того, як Він виявив до них Свою невимовну любов. Вони були рабами – Він звільнив їх з рабства.  Вони перебували у чужому краї – Він вивів їх із Єгипту і хоче ввести в Обіцяний Край, що тече молоком і медом – в Край, у якому вони будуть незалежним, вільним і щасливим народом.  Вони перебували у смертельній небезпеці – Господь знищив єгипетську армію, втопивши її у морі, по якому суходолом перейшли ізраїльтяни. Господь дарує їм їжу і воду. Їхнє взуття не зношується. Їх чекають великі і чудесні події та речі. Чому?  Бо Господь їх любить.

Природною реакцією на любов є любов. Апостол Іван пише: «Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (1 Ів. 4:9, 10).  І в Старозаповітних ізраїльтян, юдеїв, і в Новозаповітних ізраїльтян, християн, є всі підстави любити Бога і ця підстава, ця величезна причина – Божа любов до кожного з вас, яку Він виявляє у Своєму Однородженому Синові Ісусі Христі. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17).

Бог так полюбив вас, любі брати і сестри, Бог так полюбив ваших дітей, родичів і друзів, що дав Свого Сина Єдинородного, Ісуса Христа, аби Він на Себе забрав усі ваші гріхи та провини і обмив їх Своєю святою і дорогоцінною кров’ю на Голгофі.  Ісус Христос віддав Себе, святого Бога та досконалу людину у жертву на хресті, аби сьогодні ми були прощені .  Ісус Христос воскрес із мертвих, аби ви всі були сьогодні проголошені виправданими в Його святе Ім’я і так стали спадкоємцями вічного життя.  

Ось яка велика і жертовна Божа любов до нас!  Бог дає нам усе найдорожче – Свого Єдинородного Сина. Господь виявляє до нас Свою любов, живлячи нас Своїми істинними тілом і кров'ю у хлібі та вині Святої Вечері. І тим, що вірують в Христа, Бог дає спадщину в Царстві Божому. Існує лише два види майбутнього. Одне – дуже сумне, власне кажучи воно – жахливе. Це майбутнє в аду, у вічних безконечних, безпросвітних муках. Саме там вже страждають супутники немилосердного багатого – комуністи, нацисти, терористи і всі інші убивці та кати українського та інших народів.

Інше майбутнє – чудесне, блаженне, радісне.  Це – життя у вічному Царстві Божому. Саме там чекає воскресіння з мертвих бідний, але віруючий Лазар і саме там перебувають усі наші попередники у вірі, а серед них і замучені за віру, які вигукують до Христа на престолі: «Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» (Об. 6:10).

Коли повернеться наш Господь Ісус Христос повернеться у славі, тоді настане воскресіння усіх мертвих. Тоді воскреслі невіруючі будуть вкинуті у вогняне озеро пекла, де буде темрява, плач і скрегіт зубів повіки. А ви, любі віруючі воскреснете у прославлених тілах і повіки будете жити в чудесних оселях Царства Божого, радіючи новим створінням повіки віків.  Нам є за що любити Господа нашого Бога. У нас таке чудове майбутнє!

А яке майбутнє ви хочете для ваших дітей і внуків? Господь хоче для них щастя і життя. Через це Мойсей під проводом Святого Духа промовляє: «І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив'яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов'язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх».

Йому вторить мудрий Соломон: «Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стережуть твоє серце, бо примножать для тебе вони довготу твоїх днів, і років життя та спокою! Милість та правда нехай не залишать тебе, прив'яжи їх до шиї своєї, напиши їх на таблиці серця свого, і знайдеш ти ласку та добру премудрість в очах Бога й людини!» Приповісті 3:1-4).  Якщо ви хочете найкращого майбутнього для ваших дітей і внуків, навчайте їх Слову Божому. Зробіть усе, аби вони відвідували дослідження Писання в церкві та бували на службі Божій щонеділі.  І це – не побажання від пастиря. Це – не євангельська порада. Це – ваш прямий обов’язок перед Господом Богом.

Християнин не буде міркувати: «Мої діти виростуть і виберуть, кому їм поклонятися і чи поклонятися їм Господу взагалі».  Ні, істинний християнин думає так як пише Св. Павло: «А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Ефесян 6:4). Чому? Бо істинний християнин любить Бога і прагне виконувати Слово Боже, і прагне добра і вічного життя усім людям, а особливо своїм дітям. Істинний християнин виховує дітей в на поминанні й остереженні Божому і щонеділі буває з ними в церкві і радіє Богом любові, Богом прощення, Богом вічного життя. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Розмежування людської природи та прабатьківського гріха

     Хоча прабатьківський гріх, наче духовна отрута та (як каже Лютер) проказа, вразив, спотворив і пошкодив усю природу людини настільки, що природу не можна окремо показати відчуттям і очам як таку і так само неможливо окремо показати прабатьківський гріх (бо прабатьківський гріх не є чимось таким, що існує саме по собі окремо, поза природою людини чи просто саме по собі), проте природу чи єство (тобто тіло та душу) людини, котрі є творивом і ділом Божим та прабатьківський гріх, який є ділом диявола і яким була спотворена та вражена природа людини, потрібно розумом і думкою розглядати окремо. Таку відмінність встановлювати, розглядати і її дотримуватися спонукають і змушують нас головні статті нашої віри.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Сп'янілі Словом благодаті

     Давид бажає сказати таке: «Господи, Твої гості, що сидять за Твоїм столом, не лише стають міцними та відважними велетнями в присутності всіх своїх ворогів, але й стають щасливими та п’яними.  Це завдяки тому фактові, що Ти ставишся до них добре, як багатий до своїх гостів.  Ти чудесно годуєш їх, чиниш їх щасливими та радісними і так гарно прислуговуєш їм вином, що вони п’яніють».  Все це робиться через Слово благодаті.  Через нього Господь, наш Пастир, годує і зміцнює серця Його віруючих так, що вони зневажають усіх своїх ворогів і промовляють разом із пророком: «Я не побоюсь десяти тисяч люду, які проти мене навколо отаборились!» (Пс. 3:6).  А вище у 4 вірші він був сказав: «Не буду боятися злого, бо Ти при мені». Відповідно Він дає їм Святого Духа разом зі Словом і то через це саме Слово.    

     Святий Дух робить їх [віруючих] не лише мужніми та відважними, але й настільки безпечними та щасливими, що вони п’яніють від великої і щедрої радості. Давид таким чином говорить тут про духовну силу, радість і сп’яніння – силу Божу (Рим. 1:16) і радість в Святому Духові, як називає її Св. Павло і блаженним сп’янінням, в якому всі люди наповнюються не вином, яке для розпусти, а Святим Духом (Еф. 5:18).  І це – броня та зброя, якою Господь Бог оснащує Його віруючих проти диявола і світу, тобто, Він вкладає Слово у їхні вуста і в серця їхні дає мужність, тобто Святого Духа. Безстрашно та в бадьорості - в такому оснащенні атакують вони своїх ворогів. Вони змітають і долають їх, незважаючи на всю ворожу силу, мудрість і святість.  Такими воїнами були Апостоли в День П’ятдесятниці (Дії 2:1 і далі).  Вони встали в Єрусалимі проти наказу імператора і первосвященика і діяли так наче вони – справжні боги, а всі інші – проста саранча і вони натискали в усій силі і радості так наче вони сп’яніли, а дехто з них навіть насміхався і говорив, що вони понапивалися молодого вина.  Але з пророка Йоіла Св. Петро показав, що вони наповнені не вином, а Святим Духом. По тому Він розмахує мечем своїм, тобто розтуляє уста і проповідує і одним ударом рятує від диявола три тисячі душ.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

Проповідь на неділю Святої Трійці

ОСЬ Я, ПОШЛИ ТИ МЕНЕ!

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

                           

Року смерти царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм. Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав. І кликав один до одного й говорив: «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!» І захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав, а храм переповнився димом! Тоді я сказав: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!» І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника. І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: «Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений». І почув я голос Господа, що говорив: «Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?» А я відказав: «Ось я, пошли Ти мене!»  (Книга Св. Пророка Ісаї 6:1-8).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, одного разу Вілфред Ґренфел,   славетний медичний місіонер, що трудився на Лабрадорі, був на прийомі в Лондоні. На званий обід було запрошено чимало відомих осіб, усі з яких, звісно, позиціонували себе, як християни. І ось під вечір, до місіонера підійшла одна пані і спиталася: «Лікарю Ґренфел, а хіба може бути, що ви – місіонер? Тиша тривала буквально мить і цей слуга Господній відповів: «А хіба може, пані, бути, що ви – не місіонерка?»

«Хіба може так бути, що ти – не місіонер?»  «Хіба може так бути, що ти – не місіонерка?»  Ці запитання, звісно можуть стосуватися і кожного з нас, любі брати і сестри.  Ще не так давно ми святкували День Вознесіння Господнього. «Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі»  – каже Господь Своїм учням і нам з ними у день Свого вознесіння (Дії1:8).  Як ми свідчимо про Христа?  Якими ми є свідками Його в Києві, поза Києвом?  Як ми свідчимо про Нього, коли перебуваємо у якійсь іншій частині нашої країни або за кордоном? І чи взагалі ми свідчимо про Христа? А коли про когось дізнаємося, що він або вона Христа не стидаються, а сміливо про Нього говорять, тоді ми починаємо дивуватися, наче самі ми не християни?

Ісая, книгу якого ми читаємо сьогодні, жив у той час, коли над Юдеєю вже нависла смертельна небезпека. Рік за роком Бог посилав Своїх людей, аби вони проповідували Слово Боже.  Пророка за пророком посилав Бог у Юдею, аби народ розкаявся і повернувся до Бога. Подія, яку ми бачимо сьогодні в нашому тексті до проповіді, відбувається за один рік до того, як заснується Рим, який вдруге і остаточно зруйнує, як храм в Єрусалимі, так і сам Єрусалим.

Ласкавий Господь через Свого пророка сьогодні розкриває нам небеса. Є багато різних художніх творів, які описують небеса.  Вони сповнені різноманітних фантазій, але сьогоднішній текст – істина. І сьогодні разом із любим пророком ми бачимо Господа Бога, Який сидить на престолі.  Це – надзвичайне видовище! Бо Ісая бачить не храм у Єрусалимі, де престолу немає, а бачить Ісая храм небесний. Там поклоняються Господу ангели і святі, яких Господь вже покликав до Своєї небесної домівки, і які в присутності Божій чекають воскресіння мертвих і життя будучого віку.

У стародавні час царі, як сьогодні судді носили мантії, довгі одежі, які підкреслювали владу та повноваження вбраного в таку одежу.  Ісая бачить, як кінці одежі Господа наповнюють храм.  Господь – Цар небес. Господь – цар над усією землею і всесвітом.  Господь – цар вселенної.   

І цей Цар має свій двір. Але не люди стоять найближче до нашого Небесного Царя.  Разом із Ісаєю ми бачимо там серафимів, які ширяють коло Господа. Вони, звісно – святі.  Але навіть вони своїми крилами ховають свої очі та покривають свої ноги і цим навіть вони, святі серафими, визнають, що вони не є гідними перебувати перед лицем Господнім і вони, літаючи довкола їхнього і нашого Творця, таким чином, такою великою і святою покірністю виявляють до нашого Господа абсолютну пошану.

Але вони не просто літають у храмі небесному.  Вони не просто виявляють пошану до Творця, вони Його прославляють. Ви, любі брати і сестри, які щонеділі буваєте в зібранні святих, дуже добре знаєте цю пісню хвали серафимів: «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!» Святий Отець, святий Син, святий Святий Дух.  «Слава, слава, слава, слава, слава Трійці Пресвятій», – вторимо ми у одному з наших улюблених гімнів.

Бог – святий. Бог відділений від будь-якого зла.  Бог відділений від будь-якого гріха.   Не лише це означає Його святість. Його святість означає також те, що Господь противиться будь-якому злу.  Його святість означає також те, що Бог засуджує будь-який гріх. І не лише про це свідчить Його святість. Вона також свідчить про те, що Бог мусить будь-який гріх покарати і зруйнувати. Божа святість означає неминучий суд над цим світом і усяким гріхом.  Всі небеса настільки переповнені святістю Господа та прославленням Його Імені, що хитається усе довкола храму небесного.

Тільки невіруючі і лицеміри можуть стояти самовпевнено та зухвало перед Господнім лицем. Вони так можуть стояти, бо вони – сліпі та глухі духовно.  У час їхньої смерті або в час кінця світу вони побачать, проти Кого вони коїли гріх, і Кого вони зневажали, але буде вже надто пізно. Суд над ними – неминучий, ад – невідворотний.

Але подивіться, любі брати і сестри, на нашого любого євангеліста Ісаю. Він не поводиться так як глузії і насмішники.  Він настрашений Божою святістю.  І він усвідомлює власну гріховність і власну нечистість тому і вигукує: ««Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!» Усвідомлюймо і ми, любі брати і сестри, так свій гріх і разом із Ісаєю, у каятті вигукуймо: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я згрішив перед святим Господом!  Я нічого не маю сказати собі у виправдання, коли побачу Царя, Господа Саваота!  Прости мене, Господи!  Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безмертний, помилуй нас!»

Сьогодні у видінні Ісаї ми бачимо передвіщення того, що станеться через 700 років після Ісаї і того, що сталося близько двох тисяч років тому. «І прилетів до мене один з Серафимів»,  – каже нам сьогодні Ісая, «а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника. І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: «Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений».

Що може Ісая зробити?  Як він може виправити своє жалюгідне становище? А нічого! А ніяк!  Точно так само, як і ми усі, любі брати і сестри, ніяк і нічим не можемо виправити нашої власної гріховності, нашої власної нечистоустості, нашого власного беззаконня.  Але робить усе Господь Бог. Це Він забирає провину пророка, посилаючи одного із Серафимів, у руці якого був розпалений вугіль із жертівника жертвоприношення – одним його доторком до уст Ісаї, відбувається виправдання пророка: «Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений». Не ти це зробив, а зробив це Бог, благодаттю Своєю. Тепер ти не беззаконний, ти тепер, як кожен, хто стоїть у храмі небесному перед Господом і виспівує хвалу Трисвятому Богові. З благодаті Божої ти прощений і виправданий, з Його жертівника торкнулося уст Твоїх і цим ти став повністю чистий.

Бог святий і Він учинив Ісаю святим.  Гріх Ісаї став окуплений тим, що Бог, Який перебуває поза часом, здійснить через сім сотень літ у Єрусалимі, коли Той, Хто сидить на престолі небесного храму, народиться від Діви Марії. Це славу Сина Божого бачить Ісая і це про Нього він нам звіщає сьогодні (Ів. 12:41).  Це Христос візьме на Себе гріх Ісаї і наші гріхи і окупить їх, принісши Самого Себе в жертву за всі до одного гріхи Св. пророка Ісаї і за всі до одного наші гріхи, любі брати  та сестри. Тому сьогодні коли ви каєтеся у ваших гріхах і визнаєте власну безпорадність перед Господом Богом, ці слова стосуються і вас: «відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений».

Ваших вуст торкається теж щось особливе із жертівника Божого: Христове істинне тіло під виглядом звичайного хліба.  Ваших уст торкається щось особливе із жертівника Божого: Христова істинна кров під виглядом вина. Ваше беззаконня ними забирається.  Ваш гріх ними окуплений.

Твоє беззаконня на Себе забрав Христос і Він твій гріх окупив, віддавши Самого Себе святого на смерть і воскреснувши, торжествуючи над усім злом, над владою диявола і самою смертю, аби сьогодні тебе проголосити виправданим і праведним.  Аби ти міг сьогодні бути дитям Божим  і стояти перед Господом сьогодні і з радісним серцем співати разом із Серафимами: «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!»

Радій, християнине!  Радій християнко!  Бо твій гріх окуплений. Бо ти житимеш у присутності Божій повіки віків. У час повернення Христа у славі, ти воскреснеш у прославленому тілі, аби вже ніколи не помирати, а тішитися новим небом і новою землею у Христовому Царстві повіки віків.

Але пам’ятаймо, любі парафіяни, також питання, яке почув був Ісая, отримавши прощення і ставши святим: «І почув я голос Господа, що говорив: «Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?»  Господь хоче мати Своїх посланців.  Причому Господь хоче мати посланців, які добре розуміють і гріх, і прощення, і Закон, і Євангеліє. Господь хоче, аби Його посланцями у цьому світі були прощені грішники такі як ви і я. А прощений грішник – грішник радісний і охочий.  

Погляньте як діє Ісая. Він не каже: «В мене немає часу, та й ситуація не дуже сприятлива, бо невіруючі контролюють майже весь світ». Ні, Ісая охоче відповідає: «Ось я, пошли Ти мене!»   Ісая готовий іти і робити те, що скаже Йому Господь. Таку саму охоту робити те, що каже Господь, мають віруючі. Вони мають охоту робити те, що каже їм у Своєму Слові Господь навіть, якщо це свідчення не словом, то ділом каже нам свідчити Господь, щоб «вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16).

Медичний місіонер, Вілфред Ґренфел, свідчив про Бога власною діяльністю. Він свідчив про Господа власними ділами та словами і цим став взірцем для багатьох християн. Хай і наша відповідь на поклик нашого Господа сьогодні і завжди буде такою самою, як в нашого любого пророка Ісаї: «Ось я, пошли Ти мене!»   Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Кожна громада - помісна церква

     Добре відомо, що термін екклесіа в Новому Заповіті позначає і помісну церкву, і Церкву соборну. В Діях 9:31 це слово також позначає церкву окремої області або областей ("Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарії"), яка, звісно, існує в певній кількості  помісних церков. Якісно така само реальність мається на увазі в кожному випадку. Будь-яка відмінність між "громадою" і "церквою" є винятково словесною, як без лінгвістичного, так і без богословського підґрунтя у Святому Письмі. Це відмінність без різниці. 

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

В небесній оселі

     8 червня ц. р. на 75-ому році життя Господь покликав до небесної оселі нашу сестру, Людмилу Пекарську. Християнський похорон спочилої у Господі сестри відбудеться в середу 11 червня ц. р. Хай наш розп'ятий і воскреслий Господь утішить нас сьогодні словами: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити» (Євангеліє від Св. Івана 11:25). У нашому Символі віри ми сповідуємо: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку». Ми чекаємо на воскресіння нашої сестри і всіх, хто заснув у Господі. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Істинну Церкву годує Господь

Давид говорить тут не лише про власну особу, але цими словами він показує, як живеться святій Християнській Церкві.  Він дуже гарно її змальовує і розфарбовує.  Перед Богом вона – чудесне зелене пасовисько, на якому вдосталь є трави й води.  Тобто це – Божий рай і сад задоволення, прикрашений усіма Його дарами і він має Його невимовні дари:  святі Таїнства, любе Слово, яким вона навчає, керує, відновлює і втішає Його отару.  Проте для світу вона з’являється по-іншому. Вона – чорна, похмура долина, де не видно ні радості, ні втіхи, а видно лише неспокій, горе та біду.  Через скарб, який вона має, на неї з усієї міці нападає диявол. Всередині він мучить її отруйними, огняними стрілами (Еф. 6:16), а назовні він розділяє її розколами та спокусами (Рим. 16:17).  А ще він підбурює проти неї свою наречену, світ,[1] який наводить на неї усяке нещастя і біль сердечний через переслідування, наклепи, богохульства, осуд і убивства.  Тож недивно було би, якби люба Християнська Церква була повністю зруйнована в мить ока через велике лукавство і могутність як диявола, так і світу.  Бо сама вона не може захиститися від її ворогів: вони надто сильні, лукаві і могутні. Вона така, як описує її пророк – невинне, просте, беззахисне ягнятко, яке не може нікому завдати жодної шкоди, а весь час готове не лише робити добре, але й у відповідь на добро отримувати зло.

 Але як же так буває, що християнство, настільки слабке може вистояти перед усім цим лукавством і тиранією диявола та світу?  Господь –  Пастир (Церкви), тому вона в недостатку не буде. Він годує її і відновлює її фізично та духовно. Він тримає на стежині правильній. Він також дає їй посох і жезло за меча.  Проте вона не використовує цей меч рукою, а вустами своїми.  Ними вона не лише втішає засмучених, але й змушує диявола та його апостолів до втечі, незважаючи на те наскільки спритно вони захищаються.  До того ж, Господь накрив перед нею стіл або ж Пасхального Агнця…

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

---

[1] Улюблена метафора Лютера про світ.

Недугу лікує лише Святий Дух

     Прабатьківський гріх є найбільшою зіпсутістю, якою природа людини повністю і сильно спотворюється у тілі, душі та всіх силах настільки, що в Божих очах в нашому тілі не замешкує більше жодне добро, особливо в речах духовних (Рим. 7:18), але за природою кожна думка людського серця є лише злом (Буття 6:5, 8:21) тощо.  
     Фактично людський розум не може ні уявити, ані зрозуміти те, наскільки глибоким, жахливим і серйозним злом є прабатьківський гріх, але про це можна навчитися і дізнатися з об'явленого Богом Слова. Бо серце людини є настільки поганим, спотовреним і розбитим, що його не зрозуміти (Єр. 17:9-10).
     І таим великим є значення прабатьківської недуги, що її не можна вилікувати, а можна її тільки відродити і відновити Святим Духом.  Таке зцілення, що почалося в цьому житті, буде завершене у вічному житті грядущому.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Проповідь на П'ятдесятницю

                          ЛЮБОВ ДО ХРИСТА І УТІШИТЕЛЬ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

                           

Ісус відповів і до нього сказав: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього. Хто не любить Мене, той не береже Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене. Говорив це Я вам, бувши з вами.  Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив. Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається! Чули ви, що Я вам говорив: Я відходжу, і вернуся до вас. Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що Я йду до Отця, бо більший за Мене Отець. І тепер Я сказав вам, передніше, ніж сталося, щоб ви вірували, коли станеться. Небагато вже Я говоритиму з вами, бо надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має, та щоб світ зрозумів, що люблю Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю. Уставайте, ходім звідсіля!» (Євангеліє від Св. Івана 14:23-31).

Нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, чи любите ви Господа Ісуса Христа? Якщо так, то як ви виявляєте до Нього вашу любов? Коли ми любимо інших людей, ми намагаємося зробити їм приємне, їм допомогти. Коли чоловік любить дружину, а дружина любить чоловіка, то є море різних способів того, як виявляти любов. Ось як, наприклад, Апостол Павло пише про любов чоловіка до дружини: «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна! Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе» (Еф. 5:25-28).

А ось як Апостол Іван описує один із виявів християнської любові до свого ближнього: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (1 Ів. 3:17, 18).  Любов обов’язково знаходить своє вираження. Любов не буде безмовною і бездіяльною.

Але як виявляти нам любов до Ісуса? Як нам виявляти любов до вічного Сина Божого, Який перше полюбив нас?  Він нас полюбив настільки, що стався для нас людиною.  Він нас полюбив настільки, що забрав на Себе всі наші гріхи та провини.  Він настільки полюбив кожного з вас, що з кожного з вас Він Своєю святою і дорогоцінною кров’ю позмивав ваші гріхи та провини і приніс за кожного з вас, неправедного та грішного, у жертву Самого Себе святого та праведного.  Заради Христа розп’ятого і воскреслого Бог прощає вам усі ваші гріхи і проголошує вас праведними.  Бог заради Христа називає вас дітьми Своїми і дає вам вічне життя у Своєму Царстві.  Як нам виявляти нашу любов до Ісуса?

Сьогодні наш Господь дає нам відповідь на це запитання.  Він каже: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме».  Ось де проходить водорозділ між тими, що люблять Ісуса і тими, що до Нього байдужі – це любов до Слова Христового.  Ось де проходить водорозділ між Церквою і світом – Слово Христове і любов до нього. Якщо любиш Ісуса, обов’язково любитимеш Його Слово – Біблію.

Власне кажучи, Сам Ісус називається Словом. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього. І життя було в Нім» (Ів. 1:1-4). Ісус Слово приходить до нас зі Словом і через Слово.  Ісус прийшов у наше життя Своїм Словом – Євангелієм.  Ісуса ми знаємо через Його Слово і завдяки Його Слову. Ми увірували через Слово, як пише Апостол Павло: «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17).

Хто вірує в Христа, той з радістю слухає Слово. Хто вірує в Христа, той горнеться до цього Слова, цінує і плекає його, читає його щодня, розмірковує про нього – тобто, любить Біблію, береже Слово Христове. Хто ж залишається світом, мирською людиною, для того Біблія у кращому випадку залишається прикрасою його колекції або декорацією в кабінеті, що демонструє святенництво власника Святої Книги.

Ви, любі християни, що любите Слово Христове, маєте щось особливе. Ви маєте те, чого не може мати світ і жодна мирська людина.  Господь каже, що до вас, того  хто любить і береже Слово Христове «Отець Мій», – каже Христос, «полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього». Щойно ми віруємо в Христа, як до нас у духовний спосіб, невидимо приходить Отець. І Він не просто приходить, а разом із Христом Отець закладає в нас оселю, Свій славний і святий маєток.  Звісно ж де Отець, і Син, там і Святий Дух, день зіслання Якого на Церкву ми святкуємо сьогодні. А де мешкає Отець і Син, і Святий Дуз там незміренно додаються благословення. Там додається благодать на благодать, невичерпне джерело Божої любові, і прощення гріхів, і вічного життя.

Ваша любов до Христа відповідає любов’ю до Його Слова. А Отець настільки благодатно відповідає на вашу любов до Христа і до Його Слова!  Ваші серця наповнюються любов’ю Божою.  Власне кажучи, кожне серце чимось наповнене. Серця невіруючих людей теж наповнені. І про їхній наповнювач Господь каже: «Що ж виходить із уст, те походить із серця, і воно опоганює людину. Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює» (Мт. 15:18-20). Ті, що не люблять Ісуса, ті не бережуть Його Слово і не мають у відповідь любові Отця, а отже й не мають ні Його рясних благословень, ні прощення гріхів, ані життя вічного.

 Так є, бо Слово Христове, як нам каже сьогодні Син Божий: «А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене. Говорив це Я вам, бувши з вами». Господь говорить про те, що Слово Ісуса во плоті – це Слово Отця Небесного.  Це – Слово Святого Духа. Це – Слово Боже, істинне і непомильне. Це означає, що це слово містить всю істину нашого спасіння. Звідси й така особлива потреба в тому, аби це Слово і любити, і берегти. Бо де є Слово – там є Син, там є Отець, там є Святий Дух. А отже там є і любов Божа, і прощення гріхів, і вічне життя. Слово Христове – істинний скарб. Біблія – це справжній земний скарб кожного християнина, кожної християнки.

Про Своє чудодійне Слово Господь говорив Своїм учням у час Свого земного служіння не раз. Але ось настає пора Йому після хреста Голгофи, смерті за наші гріхи та воскресіння для нашого виправдання, повертатися на небеса. Ісус виявляє Своїм учням любов і бажання перебувати з ними завжди. Але нині настає час для приходу іншої Особи Святої Трійці – Господа Святого Духа.

Учні не втрачають від вознесіння Господа Ісуса Христа, бо з приходом Господа Святого Духа вони отримають величезні благословення. Господь Ісус Христос виконав Своє діло на землі. Тепер Його діло продовжує Господь Святий Дух, невидима божественна Особа Святої Трійці. Господь Ісус каже: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив».

Син Божий називає Святого Духа Утішителем і каже про Його особливу функцію – Він навчить всьому і поведе учнів у всій істині.  Прихід Утішителя станеться в ту найпершу П’ятдесятницю, а повністю ця обітниця Спасителя довершується у Апостольських книгах і листах, які ми традиційно називаємо посланнями. Ці апостольські твори – богонатхненні, тобто вони написані під проводом Святого Духа, Який виконує все обіцяне Ісусом.

Господь Святий Дух також нагадує про все, що говорив Ісус і все це Христові учні та євангелісти запишуть у чотири особливі книги – Євангелія: від Св. Матвія, від Св. Марка, від Св. Луки та від Св. Івана. Якби ви мене запитали про що я говорив вчора в Софійському Соборі з учасниками інавгурації Президента Порошенка, я би вам відповів. Але немає гарантії, що я вам переказав би все стовідсотково точно. Я міг би щось забути, щось сказати не так. І це властиво всім людям.

Проте, коли ми читаємо Євангелія, то ми маємо стовідсоткову впевненість у їхній стовідсотковій точності, у абсолютно точному переказі всього того, що промовляв Господь Ісус. Чому?  Бо Господь Святий Дух нагадав євангелістам усе абсолютно точно і все необхідне, що вони мали записати у Євангелія, аби сьогодні ми могли ці Євангелія читати, чути, слухати та берегти. Без Господа Святого Духа це було би неможливо. Але Господь Святий Дух – утішитель, а Євангеліє – це справжня втіха, яке передає всі слова Божого Сина в їх істинному, правдивому значенні. Господь Святий Дух в цьому сенсі – будівничий Церкви, як пише Апостол Павло: «Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Еф. 2:19-22).

Сьогоднішню нашу бесіду Син Божий завершує словами про мир. Вчора під час інавгурації Президента було чимало слів про мир, якого дуже потребує вся Україна. Гібридна війна, яку проти нас веде Росія – не менш жахлива річ як і повноцінна війна, адже гинуть і наші воїни, і, буває, під кулі потрапляють мирні жителі. Ми молимося за мир, за нашу країну і віримо, що Господь поблагословить нашу країну миром. Але мир ми маємо на увазі світський.

А наш Спаситель говорить про особливий мир – мир з Богом. Цей мир ми не здобуваємо і навіть, якби захотіли якось здобути, то не здобули б. Бо цей мир здобути грішна людина не може.  Але цей мир Ісус здобув на хресті Голгофи для кожного з нас. І вам, друзям Своїм, Він цей мир дає, дарує. Він це робить, бо цей мир належить Йому і Він може Його давати і залишати. Цей мир дає Він вам сьогодні. 

Цей мир, любі брати і сестри, ми отримуємо і в час проголошення відпущення наших гріхів одразу по сповіді. Цей мир ми отримуємо разом із істинними тілом і кров’ю Христовими у хлібі та вині Святої Вечері.  У цьому мирі ми ходимо щодня, виявляючи нашу любов до Ісуса Христа, любов’ю до Його Слова. У цьому мирі ми радіємо сьогоднішнім святом Зіслання Господа Святого Духа. І в цьому мирі ми чекаємо на повернення нашого розп’ятого і воскреслого Господа Христа у славі в Останній День, коли Він воскресить усіх померлих, а нас, що віруємо в Нього або преобразить, якщо ми не помремо до Його приходу, або воскресить до вічного життя у Його Царстві. До того часу, любімо один одного та любімо Господа Ісуса Христа, люблячи Його Слово, досліджуючи його та його зберігаючи в серці. Заради Христа. Амінь.

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).

В Соборі Святої Софії

 В суботу, 7 червня в Соборі Св. Софії привітав 5-ого Президента України Петра Порошенка з вступом на посаду. Світлина з "Української правди".

У зворотний до розуму спосіб

     Коли людина має Слово і у вірі до нього міцно горнеться, то ці вороги, які в іншому випадку – непереможні, мусять усі до одного підкоритися і здатися в полон.  Проте перемога ця і сила – чудесна… не гнівом, не ударами, не опором, контратаками, відплатою, порадою і допомогою то тут, то там – а споживанням, питтям,[1] перебуванням у радості та щасті, сидінням, і спочиваючи.  Все це здійснюється, як ми були вже сказали, Словом. Бо в Писанні «їжа і пиття» означає вірувати та міцно горнутися до Слова і звідси випливає мир, радість, втіха, сила і тому подібне.

     Розум ніяк не може звикнути до цієї чудесної перемоги християн. Тут все відбувається у зворотний спосіб.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

---

[1] Мається на увазі Євангеліє у Слові і Таїнстві.

Проповідь на 7-у неділю Великодня

        МОЛИТВА, ЛЮБОВ, СЛУЖІННЯ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

                           

Кінець же всьому наблизився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах! Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів! Будьте гостинні один до одного без нехоті! Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті. Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом, що Йому слава та влада на віки вічні, амінь  (1-е Соборне Послання Св. Апостола Петра 4:7-11).

Нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, якими хоче бачити нас Господь?  Може таким чином: чорні сутани навіть у найспекотнішу погоду, нахмурені обличчя, погляди з-під лоба та інші екстравагантності – чи такими хоче бачити Своїх учнів і послідовників Господь?  У книзі Ґіббона «Занепад і падіння Римської імперії» є опис походження , розвитку та впливів чернецького життя. Під час читання  цієї частини ви наче наяву бачите чудернацьку, майже на межі неймовірного видовище чоловіків, які раптово приходять до розуміння, що життя буде найщасливіше тоді, коли вони фактично нічого не робитимуть.

Вони збиралися в пустельних місцях і вели усамітнене життя. Вони давали обітниці довічної мовчанки і переставали говорити. Вони споживали огидну їжу і жили в тваринних умовах. «Навіть сон»,  – Ґіббон, «цей останній притулок нещасних теж суворо вимірювався, а вільний час поволі минав без праці і без розваг…»  Все це вважалося за вершину служіння Богові. Однак чи цього хоче Господь від Своїх людей? Хіба Він хоче, щоб люди покидали свої сім’ї і родини та вигадували якісь власні правила, аби Йому догодити? 

Коли люди, зцілені та нагодовані Ісусом, люди, які хотіли поставити Його на свого царя, спиталися в Сина Божого: «Що ми маємо почати, щоб робити діла Божі?», то Господь відповів їм: «Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав» (Ів. 6:29, 30). 

Все інше, поза вірою в Христа – марнота марнот. Втеча в монастирі – марнота марнот.  Невпинні зміни дієт м’яса на рибу, масла на олію – марнота марнот. Паломництва, прощі з метою заслужити через них в Бога прощення гріхів або якусь іншу особливу ласку – марнота марнот. Бо є лише одне діло Боже – вірувати в Того, Кого Він послав, тобто в Ісуса Христа.  Ісус Христос – усе. Все інше, навіть якщо це все – цілий світ, але без Христа – ніщо. Як каже Господь: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт. 16:26).

Ісус Христос – Бог і людина водночас.  Він – життя і Він – Спаситель.  Він – любов і Він – милосердя. Коли ми віруємо в Ісуса, то маємо життя, маємо спасіння, маємо Його любов і маємо Його милосердя.  Навіть якби у Христа увірував весь світ за один раз – усі сім чи більше мільярдів, то Христа вистачило би на всіх.  На всі гріхи на світі вистачає Його святої крові, яку Він пролив на Голгофському хресті, аби сьогодні далі обмивати нас від наших гріхів і провин. Як каже Апостол Іван: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:4).

Коли лишень ми ходимо у світлі, тобто віруємо в Ісуса Христа, то ми належимо до спільноти один одного – тобто, до Христового тіла, до Церкви і кожен наш гріх, кожна наша провина, коли ми каємося у наших гріхах і кладемо надію на Господа, очищує нас від будь-якого гріха, незважаючи на те, яким малим або великим цей гріх видається нам або світові.  Бо Христова жертва залишається більшою за будь-який гріх і за всю суму гріхів цілого світу, починаючи від Адама і закінчуючи останньою людиною, яка народиться на цей світ.

Так само як невичерпною є Христова праведність, у яку зодягає Він вас, любі віруючі брати і сестри. І так само невичерпним є вічне життя у Його Царстві, яке Він дарує кожному з вас разом із прощенням гріхів, разом із виправданням.  І не треба бігти десь у пустелю, або у віддалений монастир, аби все це отримати. Ні спасіння – поряд. Спасіння – тут: воно дається нам сьогодні із Христового Євангелія.  Воно проголошується у Слові.  Воно роздається кожному віруючому у істинних тілі та крові Христа під виглядом хліба та  вина Святої Вечері.

Сьогоднішнє послання Святого Духа, яке Він вкладає у лист Апостола Петра, звернене до вас, любі віруючі. Господь нагадує нам, що дні світу цього пораховані. Цей світ існувати вічно не буде. Так само, як і наш вік в цьому світі – обмежений.  Сатана, наш запеклий ворог, про це дуже добре знає.  Він повсюди розставляє різноманітні пастки, розраховані на нашу грішну природу, на наші слабкості, аби ми спокусилися та грішили. Він робить усе, аби ми не покаялися і не повернулися назад до Бога та померли в невірстві, а отже, щоб ми були засуджені навіки і трильйони трильйоні років проводили у вогняному озері аду, в нестерпних муках і в самотності.

  Через це Апостол закликає нас сьогодні до мудрості.  Він каже: «Кінець же всьому наблизився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах!»  Христос, наш Спаситель, скінчив діло нашого викуплення.  Він вознісся на небеса, звідки був прийшов, аби царювати на небесах і бути нашим Царем благодаті.  Апостолам, що дивилися на небо в час вознесіння Господа, ангели сказали: «Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!» (Дії 1:11).

А тепер мудрі чекають на Христове повернення. Воно може настати будь-якої миті.  Господь нас попереджує, аби ми завжди були готові до Його повернення у славі, тобто – щоб ми вірували в Нього:  «Уважайте, чувайте й моліться», – каже Він, «бо не знаєте, коли час той настане!» (Мр. 13:33). Це саме, власне кажучи, нам сьогодні нагадує і Господь Святий Дух через Апостола Петра: «Кінець же всьому наблизився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах!»

Християнська мудрість передбачає перебування в молитвах. Звісно це означає наші приватні молитви, сімейні молитви, але особливо це означає служби Божі, де ми разом, цілою церквою молимося до Господа і робимо те саме, що й робили перші християни, коли вони, як написано: «перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба (тобто в Святому Причасті), та в молитвах» (Дії 2:42).

Християнська мудрість передбачає щиру любов один до одного. Не у втечі в пустелю, не в чорних сутанах, не в похмурості і не в постах, які найчастіше є звичайною зміною дієт, полягає виконання Закону Божого, а в любові. Коли Господа спиталися в чому полягає підсумок Закону, то Він відповів: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять» (Мт. 22:37-40). В час запровадження Нового Заповіту Господь промовив: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» (Ів. 13:34).

Ми можемо любити один одного, бо цю любов дає нам Бог. Як пише Апостол Іван: «Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!» (1 Ів. 4:7-11). Найкращим способом подякувати Богові за Його любов є любов до наших ближніх, а насамперед до братів і сестер у громаді. Любити один одного – це добре, мудре очікування повернення нашого Господа у славі, мудре очікування того дня, коли Останнього Дня Він воскресить усіх мертвих, а нам, що віруємо в Нього, дасть вічне життя.  Наша любов до Господа і Його дітей є гарним свідченням про наше нове життя цілковито прощених дітей Божих.

Апостол також каже нам сьогодні: «Будьте гостинні один до одного без нехоті!» Гостів приймати буває складно і дорого, особливо коли це одновірці з далекої країни. Але саме гостинність до християнських мандрівників є одним з виявів християнської віри. Апостол каже, щоб ми приймали таких мандрівників без нехоті, без нарікання зовнішнього чи внутрішнього. Якщо ж ми ловимо себе на наріканні, то молімося, аби Господь на його місце дав нам бадьорість і радість служити.

Господь Святий Дух далі через Апостола Петра продовжує: «Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті». Все, що ми маємо – все ми маємо від благодатного і люблячого Бога.  Але найголовніший і найбільший дар, який ми отримали від Господа – Його благодать, Його незаслужену нами любов до кожного з нас. Бог любить вас, любі брати і сестри.  У Христі ви всі належите до царського священства, а отже маєте і владу, і право, і обов’язок ділитися Євангелієм із вашими ближніми.  Адже не випадково Господь розташував вас у багатомільйонному місті Києві, а не на якомусь безлюдному острові.

Отже, маючи Євангеліє, маючи Божу благодать у вашому розпорядженні, Господь хоче, аби ви цю благодать використовували, як доморядники, тобто управителі Божої благодаті.  Бачите, як Бог вас любить.  Він спас вас благодаттю і Він дав вам благодать, аби й ви також були носіями Його любові до людей – Його благодаті.

Наш любий Апостол каже нам сьогодні: «Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог». Іншими словами, коли бачиш гріх – докоряй і не вагайся сповна використовувати Закон. Коли бачиш каяття – прощай і втішай Євангелієм. Можеш якось підбадьорити – підбадьорюй.  Пам’ятаєш, як тебе підбадьорювали твої брати і сестри, християни і християнки?  Пам’ятаєш, як вони тобі допомагали? Не мовчи, не складай рук. А говори, як Божі слова, бо те, що ти промовляєш з Писання, промовляєш вже не ти, а промовляє Господь Бог. Ти просто  в це віруй і будь сміливим. Будь відважною і служили з усієї сили, яку дає тобі Бог.

Служіння не закінчується службою Божою в неділю – тут воно лише починається цього першого дня в тижні, як і починалося воно для перших християн у Єрусалимі, в діаспорі та по всіх тих містах і селах, де утворювалися християнські громади. А служіння триває щодня повсюди, де ходять управителі благодаті – вірні, мудрі, молитовні, люблячі, гостинні християни.  Це служіння триває там, де ходите ви, любі брати і сестри.

Ви не втікаєте в пустелю або в глухі ліси чи пущі.  Ви не одягаєте чорні сутани і вимагаєте від інших, аби вони періодично виконували якісь правила та їли або не їли якусь їжу, яка до Бога не наближає (1 Кор. 8:8).  Ви дякуєте Господеві за спасіння, яке Він здобув для вас і ви хочете, аби й інші увірували у вашого Господа і теж спаслися. Тож і впродовж цього тижня служіть «як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом, що Йому слава та влада на віки вічні, амінь».

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).