Проповідь на 7-у неділю Великодня

        МОЛИТВА, ЛЮБОВ, СЛУЖІННЯ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

                           

Кінець же всьому наблизився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах! Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів! Будьте гостинні один до одного без нехоті! Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті. Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом, що Йому слава та влада на віки вічні, амінь  (1-е Соборне Послання Св. Апостола Петра 4:7-11).

Нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, якими хоче бачити нас Господь?  Може таким чином: чорні сутани навіть у найспекотнішу погоду, нахмурені обличчя, погляди з-під лоба та інші екстравагантності – чи такими хоче бачити Своїх учнів і послідовників Господь?  У книзі Ґіббона «Занепад і падіння Римської імперії» є опис походження , розвитку та впливів чернецького життя. Під час читання  цієї частини ви наче наяву бачите чудернацьку, майже на межі неймовірного видовище чоловіків, які раптово приходять до розуміння, що життя буде найщасливіше тоді, коли вони фактично нічого не робитимуть.

Вони збиралися в пустельних місцях і вели усамітнене життя. Вони давали обітниці довічної мовчанки і переставали говорити. Вони споживали огидну їжу і жили в тваринних умовах. «Навіть сон»,  – Ґіббон, «цей останній притулок нещасних теж суворо вимірювався, а вільний час поволі минав без праці і без розваг…»  Все це вважалося за вершину служіння Богові. Однак чи цього хоче Господь від Своїх людей? Хіба Він хоче, щоб люди покидали свої сім’ї і родини та вигадували якісь власні правила, аби Йому догодити? 

Коли люди, зцілені та нагодовані Ісусом, люди, які хотіли поставити Його на свого царя, спиталися в Сина Божого: «Що ми маємо почати, щоб робити діла Божі?», то Господь відповів їм: «Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав» (Ів. 6:29, 30). 

Все інше, поза вірою в Христа – марнота марнот. Втеча в монастирі – марнота марнот.  Невпинні зміни дієт м’яса на рибу, масла на олію – марнота марнот. Паломництва, прощі з метою заслужити через них в Бога прощення гріхів або якусь іншу особливу ласку – марнота марнот. Бо є лише одне діло Боже – вірувати в Того, Кого Він послав, тобто в Ісуса Христа.  Ісус Христос – усе. Все інше, навіть якщо це все – цілий світ, але без Христа – ніщо. Як каже Господь: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт. 16:26).

Ісус Христос – Бог і людина водночас.  Він – життя і Він – Спаситель.  Він – любов і Він – милосердя. Коли ми віруємо в Ісуса, то маємо життя, маємо спасіння, маємо Його любов і маємо Його милосердя.  Навіть якби у Христа увірував весь світ за один раз – усі сім чи більше мільярдів, то Христа вистачило би на всіх.  На всі гріхи на світі вистачає Його святої крові, яку Він пролив на Голгофському хресті, аби сьогодні далі обмивати нас від наших гріхів і провин. Як каже Апостол Іван: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:4).

Коли лишень ми ходимо у світлі, тобто віруємо в Ісуса Христа, то ми належимо до спільноти один одного – тобто, до Христового тіла, до Церкви і кожен наш гріх, кожна наша провина, коли ми каємося у наших гріхах і кладемо надію на Господа, очищує нас від будь-якого гріха, незважаючи на те, яким малим або великим цей гріх видається нам або світові.  Бо Христова жертва залишається більшою за будь-який гріх і за всю суму гріхів цілого світу, починаючи від Адама і закінчуючи останньою людиною, яка народиться на цей світ.

Так само як невичерпною є Христова праведність, у яку зодягає Він вас, любі віруючі брати і сестри. І так само невичерпним є вічне життя у Його Царстві, яке Він дарує кожному з вас разом із прощенням гріхів, разом із виправданням.  І не треба бігти десь у пустелю, або у віддалений монастир, аби все це отримати. Ні спасіння – поряд. Спасіння – тут: воно дається нам сьогодні із Христового Євангелія.  Воно проголошується у Слові.  Воно роздається кожному віруючому у істинних тілі та крові Христа під виглядом хліба та  вина Святої Вечері.

Сьогоднішнє послання Святого Духа, яке Він вкладає у лист Апостола Петра, звернене до вас, любі віруючі. Господь нагадує нам, що дні світу цього пораховані. Цей світ існувати вічно не буде. Так само, як і наш вік в цьому світі – обмежений.  Сатана, наш запеклий ворог, про це дуже добре знає.  Він повсюди розставляє різноманітні пастки, розраховані на нашу грішну природу, на наші слабкості, аби ми спокусилися та грішили. Він робить усе, аби ми не покаялися і не повернулися назад до Бога та померли в невірстві, а отже, щоб ми були засуджені навіки і трильйони трильйоні років проводили у вогняному озері аду, в нестерпних муках і в самотності.

  Через це Апостол закликає нас сьогодні до мудрості.  Він каже: «Кінець же всьому наблизився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах!»  Христос, наш Спаситель, скінчив діло нашого викуплення.  Він вознісся на небеса, звідки був прийшов, аби царювати на небесах і бути нашим Царем благодаті.  Апостолам, що дивилися на небо в час вознесіння Господа, ангели сказали: «Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!» (Дії 1:11).

А тепер мудрі чекають на Христове повернення. Воно може настати будь-якої миті.  Господь нас попереджує, аби ми завжди були готові до Його повернення у славі, тобто – щоб ми вірували в Нього:  «Уважайте, чувайте й моліться», – каже Він, «бо не знаєте, коли час той настане!» (Мр. 13:33). Це саме, власне кажучи, нам сьогодні нагадує і Господь Святий Дух через Апостола Петра: «Кінець же всьому наблизився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах!»

Християнська мудрість передбачає перебування в молитвах. Звісно це означає наші приватні молитви, сімейні молитви, але особливо це означає служби Божі, де ми разом, цілою церквою молимося до Господа і робимо те саме, що й робили перші християни, коли вони, як написано: «перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба (тобто в Святому Причасті), та в молитвах» (Дії 2:42).

Християнська мудрість передбачає щиру любов один до одного. Не у втечі в пустелю, не в чорних сутанах, не в похмурості і не в постах, які найчастіше є звичайною зміною дієт, полягає виконання Закону Божого, а в любові. Коли Господа спиталися в чому полягає підсумок Закону, то Він відповів: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять» (Мт. 22:37-40). В час запровадження Нового Заповіту Господь промовив: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» (Ів. 13:34).

Ми можемо любити один одного, бо цю любов дає нам Бог. Як пише Апостол Іван: «Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!» (1 Ів. 4:7-11). Найкращим способом подякувати Богові за Його любов є любов до наших ближніх, а насамперед до братів і сестер у громаді. Любити один одного – це добре, мудре очікування повернення нашого Господа у славі, мудре очікування того дня, коли Останнього Дня Він воскресить усіх мертвих, а нам, що віруємо в Нього, дасть вічне життя.  Наша любов до Господа і Його дітей є гарним свідченням про наше нове життя цілковито прощених дітей Божих.

Апостол також каже нам сьогодні: «Будьте гостинні один до одного без нехоті!» Гостів приймати буває складно і дорого, особливо коли це одновірці з далекої країни. Але саме гостинність до християнських мандрівників є одним з виявів християнської віри. Апостол каже, щоб ми приймали таких мандрівників без нехоті, без нарікання зовнішнього чи внутрішнього. Якщо ж ми ловимо себе на наріканні, то молімося, аби Господь на його місце дав нам бадьорість і радість служити.

Господь Святий Дух далі через Апостола Петра продовжує: «Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті». Все, що ми маємо – все ми маємо від благодатного і люблячого Бога.  Але найголовніший і найбільший дар, який ми отримали від Господа – Його благодать, Його незаслужену нами любов до кожного з нас. Бог любить вас, любі брати і сестри.  У Христі ви всі належите до царського священства, а отже маєте і владу, і право, і обов’язок ділитися Євангелієм із вашими ближніми.  Адже не випадково Господь розташував вас у багатомільйонному місті Києві, а не на якомусь безлюдному острові.

Отже, маючи Євангеліє, маючи Божу благодать у вашому розпорядженні, Господь хоче, аби ви цю благодать використовували, як доморядники, тобто управителі Божої благодаті.  Бачите, як Бог вас любить.  Він спас вас благодаттю і Він дав вам благодать, аби й ви також були носіями Його любові до людей – Його благодаті.

Наш любий Апостол каже нам сьогодні: «Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог». Іншими словами, коли бачиш гріх – докоряй і не вагайся сповна використовувати Закон. Коли бачиш каяття – прощай і втішай Євангелієм. Можеш якось підбадьорити – підбадьорюй.  Пам’ятаєш, як тебе підбадьорювали твої брати і сестри, християни і християнки?  Пам’ятаєш, як вони тобі допомагали? Не мовчи, не складай рук. А говори, як Божі слова, бо те, що ти промовляєш з Писання, промовляєш вже не ти, а промовляє Господь Бог. Ти просто  в це віруй і будь сміливим. Будь відважною і служили з усієї сили, яку дає тобі Бог.

Служіння не закінчується службою Божою в неділю – тут воно лише починається цього першого дня в тижні, як і починалося воно для перших християн у Єрусалимі, в діаспорі та по всіх тих містах і селах, де утворювалися християнські громади. А служіння триває щодня повсюди, де ходять управителі благодаті – вірні, мудрі, молитовні, люблячі, гостинні християни.  Це служіння триває там, де ходите ви, любі брати і сестри.

Ви не втікаєте в пустелю або в глухі ліси чи пущі.  Ви не одягаєте чорні сутани і вимагаєте від інших, аби вони періодично виконували якісь правила та їли або не їли якусь їжу, яка до Бога не наближає (1 Кор. 8:8).  Ви дякуєте Господеві за спасіння, яке Він здобув для вас і ви хочете, аби й інші увірували у вашого Господа і теж спаслися. Тож і впродовж цього тижня служіть «як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом, що Йому слава та влада на віки вічні, амінь».

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).