День Св. Нестора Літописця

    

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Нестора Літописця (прибл. 1056 - 1114 р. р. по Р. Х.), нашого земляка і автора славетної Повісті Врем'яних Літ, в якій Св. Нестор, розглядаючи історію нашого краю, звеличує, зокрема, християнську віру та її вплив на становлення нашої цивілізації. Саме завдяки Св. Нестору Літописцю і його творові, українство святкує День української писемності та мови, за яку ми також сьогодні дякуємо Господу і просимо в Нього, аби ми, подібно до Св. Нестора Літописця, користувалися нашою рідною мовою для збудування і для поширення Євангелія Христового в нашому рідному краї.  Зі святом!

Молитва на День Св. Нестора Літописця:

     Всемогутній Боже!  Ти підняв з-посеред нашого народу Свого слугу, Св. Нестора Літописця, аби він через свою працю звеличував і прославляв Твоє діло в нашому краю. Дай і нам такої любові до рідного народу, щоб і наша праця звеличувала Твоє діло в Україні; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Не наше діяння і не в наших силах

    

Тож Давид молиться[1], щоб не піддаватися власним думкам, але бути вбереженим перед Богом чистим у серці та ділі. Впасти таким чином легко. І це показано в притчі про слугу в Луки (Мт. 18:23-35). В присутності пана, слуга був настільки покірний і побожний, що здобув прощення усіх своїх боргів через милосердя правителя, але щойно вийшовши від пана, він напав на свого колегу-слугу і став немилосердним і жорстоким убивцею.
     Тут я знову нагадую вам про те, що сказав був раніше. Оскільки Давид просить про це в Господа, то він чітко показує нам, що вберігати ці дари – не наше діяння і не в наших це силах, але ми перебуваємо в небезпеці бути відкинутими. Це відкидання відбувається тоді, коли Господь залишає нас на нас самих і забирає Свого Духа, як каже Писання: «Я їх пустив ради впертости їхнього серця» (Пс. 80 (81): 13 (12) і Рим. 1:24). Коли таке трапляється, ми одразу падаємо.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 50

---

[1] Псалом 50 (51):13: «Не відкинь мене від Свого лиця, й не бери Свого Духа Святого від мене».

День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок

     Сьогодні ми дякуємо Господу за святих і вірних жінок Дорку (Тавіту), Лідію і Фіву. Вони були зразковими християнками, які виявляли свою віру, підтримуючи Церкву матеріально.  Дорку (відому також, як Тавіту) добре знали та любили за її вчинки милосердя у місті Йоппії, особливо за те, що вона виготовляла одяг для бідних. Коли Дорка раптово померла, то члени її громади попросили прийти апостола Петра і він прийшов із сусіднього міста та воскресив Тавіту (Дії 9:36-41).      Лідія була жінкою з Тіятир, яка працювала у Филипах, продаючи славетну пурпурову фарбу, на яку був великий попит у стародавньому світі.  Вона також "Бога шанувала" у місцевій синагозі (Дії 16:14). Коли  апостол Павло зустрів її під час молитви з іншими прозелітками, то його проповідування Слова, привело Лідію до віри в Христа. Таким чином вона та її друзі стали ядром християнської спільноти у Филипах (Дії 16:13-15, 40).   Фіва була ще однією вірною жінкою, яка допомагала апостолові Павлові. Вона була дияконесою із Кенхрей (порт Коринту).  Її Павло відправив до Церкви в Римі з Посланням до римлян. В ньому він пише про її підримку діла Ранньої Церкви (Римлян 16:1-2).

Молитва на День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок:

Всемогутній Боже!  Ти викликав в серцях Твоїх улюблених слуг Тавіти, Лідії та Фіви співчуття, аби вони допомагали Твоїй Церкві та підтримували її своїми відданими та милосердними ділами. Дай нам такої самої волі, аби й ми любили Тебе.  Розкрий очі наші, аби ми бачили Тебе в найменших довкола нас і зміцни руки наші, аби ми служили Тобі в інших людях - заради Твого Сина Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 19-у неділю по Св. Трійці

                                       

                       ЧАСТИНИ ОДНОГО ТІЛА

            (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, – так і Христос. Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, – чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, – і всі ми напоєні Духом одним. Бо тіло не є один член, а багато.  Коли скаже нога, що я не від тіла, бо я не рука, – то хіба через це не від тіла вона? І коли скаже вухо, що я не від тіла, бо я не око, – то хіба через це не від тіла воно? Коли б оком було ціле тіло, то де був би слух? А коли б усе слух, то де був би нюх? Та нині Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів. Якби всі одним членом були, – то де тіло було б? Отож, тепер членів багато, – та тіло одне. Бо око не може сказати руці: «Ти мені непотрібна»; або голова знов ногам: «Ви мені непотрібні». Але члени тіла, що здаються слабіші, значно більше потрібні. А тим, що вважаємо їх за зовсім нешановані в тілі, таким честь найбільшу приносимо, і бридкі наші члени отримують пристойність найбільшу, а нашим пристойним того не потрібно. Та Бог змішав тіло, і честь більшу дав нижчому членові, щоб поділення в тілі не було, а щоб члени однаково дбали один про одного. І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться. І ви – тіло Христове, а зосібна – ви члени! (1 Коринтян 12:12-27).

Божій Церкві,… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, у Жака ла Фонтена є досить відома байка про те, як всі члени тіла раптово задумалися про те, що всі вони щось роблять, а лише шлунок отримує їжу, зароблену руками, принесену ногами тощо.  І вони збунтувалися та вирішили провчити шлунок, переставши його годувати.

Проте небагато часу знадобилося для того, аби всі почали слабнути. Оскільки шлунок не отримував їжі, то й всі частини тіла не отримували від нього настільки потрібних для їхнього нормального самопочуття поживних речовин і незабаром всі охляли і почалися хвороби.  Лише тоді бунтівники збагнули, що той, кого вони вважали за лежня, працював більше ніж усі вони.

Сьогодні наш Біблійний текст пояснює нам набагато складнішу і благословеннішу природу частин тіла Христового – Його Церкви. Апостол пише: «Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, – так і Христос».   Господь Святий Дух через Апостола Павла використовує порівняння. Він порівнює Церкву із тілом. Церква – одна, як і одне тіло в людини. Але людське тіло має багато членів.

Звісно ж, ми пам’ятаємо про слова Христа: «Де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, – там Я серед них» (Мт. 18:20).  І ми так само належимо до Церкви, навіть якщо ми перебуваємо на самоті. Адже Церква – це не будівля, хоча в нас склалася традиція називати будівлі, де ми збираємося довкола Слова і Таїнства, довкола Євангелія, довкола Христа – церквою. Церква – це люди і Христос.  І точніше, і правильніше буде сказати, що Церква – це Христові люди і Христос.

Апостол каже, що як тіло одне, усі ж члени тіла, так само і Христос. Церква – одна. І Христос – один. У світі існує багато конфесій, але Церква – одна. У світі може багато-хто заявляти про себе, що він – Христос, але Христос був є і завжди буде лише один – Єдинородний Божий Син, Який задля нашого спасіння стався людиною. Який забрав усі наші гріхи на Себе і поніс їх на хрест Голгофи.

На ньому Ісус Христос обмив Своєю святою і дорогоцінною кров’ю усі наші гріхи. Він приніс Себе у святу і досконалу жертву за всі наші провини проти Бога і проти наших ближніх.  Він Своєю смертю знищив нашу смерть і в Своєму світлому воскресінні дав нам гарантію нашого грядущого воскресіння і вічного життя в Царстві Божому.

На П’ятидесятницю Він зіслав Свого Святого Духа на Своїх вірних людей і відтоді Євангеліє почало проповідуватися цілим світом, а всі хто вірує в Христа, надіється у спасінні для вічного життя тільки на Нього, стали належати до Його Святої Церкви.  І вона, попри поділ на конфесії – одна-єдина.

Наше Сповідання з Писання виводить такі чудесні слова: «Також серед нас навчається, що одна свята Християнська Церква буде і залишатиметься повіки віків. Це – зібрання усіх віруючих, серед яких Євангеліє проповідується у його чистоті і Святі Таїнства відправляються відповідно до Євангелія» (АВ VII:1).

Ця Церква – одна, хоча членів цієї Церкви багато, як і тіло – одне, а членів тіла – багато. І ці члени настільки різні! Апостол каже: «Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, – чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, – і всі ми напоєні Духом одним».  Різні не лише за національним чи релігійним походженням, але й різні за соціальним статусом. У Церкві є і українці, і американці, і росіяни, і поляки, і представники всіх рас.

У Церкві є і багаті, і бідні. У час Апостола Павла в ній були і вільні, і раби. Сьогодні ми можемо сказати, що в Церкві є і начальники, і підлеглі, і президенти, і робітники, і воїни, і письменники. Церква – дуже різноманітна і розмаїта. Але є щось таке, що всіх нас об’єднує.

Апостол каже, що це – Дух. Господь Святий Дух охристив нас усіх у одне тіло. Це була – не наша праця. Не ми самостійно вирішили стати християнами і належати до Христової Церкви. Ми в Христовій Церкві, бо сюди нас привів Господь Святий Дух. Він нас охристив у одне тіло. Ми були поза цим тілом. Ми були поза Христовою Церквою, але Хрищенням, Своїм унікальним Таїнством, Господь Святий Дух нас народив згори і приєднав до тіла Христового і вчинив нас одним із його членів.

Апостол каже, що ми в цій Церкві «всі напоєні Духом одним». Ми напоєні Святим Духом через Христове Євангеліє. Коли хтось проповідує щось інше, а не Христове Євангеліє про те, що всі наші гріхи і провини прощені заради Христа і що ми виправдані самою вірою в Сина Божого, той не підносить до людей Святого Духа, а якогось іншого духа, який не поєднує людей з Христом, а навпаки – відчужує людей від Христа.

Ми ж напоєні Духом одним – тим самим Духом, що й був напоєний Апостол Павло і всі перші християни – Духом, Який вливається винятково через Євангеліє. Тому так буває християнам легко розпізнати інших християн. Ми чуємо, що вони сповідують.  Ми також бачимо, як вони живуть. Адже напоєний Духом, буде визнавати, що він спасенний самою вірою в Христа і буде Христа славити і величати, і Христос буде в центрі його життя. І Христос буде в ньому і живитиме його Своїми істинними тілом та кров’ю під виглядом хліба і вина.

І той, хто напоєний Духом, буде приносити плоди Духа. Як написано: «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких! А ті, що Христові Ісусові, розп'яли вони тіло з пожадливостями та з похотями. Коли духом живемо, то й духом ходімо! Не будьмо чванливі, не дражнімо один одного, не завидуймо один одному!» (Гал. 5:22-26).

Ми всі – члени одного і того самого тіла. Не ми самі приєдналися до цього тіла, а приєднав нас до нього Господь Бог. Апостол продовжує: «Тіло не є один член, а багато.  Коли скаже нога, що я не від тіла, бо я не рука, – то хіба через це не від тіла вона? І коли скаже вухо, що я не від тіла, бо я не око, – то хіба через це не від тіла воно? Коли б оком було ціле тіло, то де був би слух? А коли б усе слух, то де був би нюх?»

Кожен член тіла має свою окрему роль, своє окреме призначення, свою особливу місію. Кожна частина тіла – особлива і важлива. Без неї тіло буде недосконале. Воно не зможе нормально діяти, працювати, функціонувати. Так само і в Церкві. Усі члени Церкви – важливі. Усі члени Церкви відіграють у ній свою роль, мають своє призначення і виконують свою місію. Сильне тіло тоді, коли воно має усі свої члени, усі частинки та органи тіла. Так само і Церква сильна тоді, коли вона має усі свої члени, які перебувають  у гармонії один з одним і не лише радіють спасінням, яке здобув для них Господь Ісус, але й кожен на своєму місці робить усе, аби ціле тіло було здоровим, забезпеченим і щасливим.

«Та нині Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів. Якби всі одним членом були, – то де тіло було б? Отож, тепер членів багато, – та тіло одне», – продовжує наш любий Апостол. Зауважте – не ми обрали ким стати в Церкві, але вирішив це Сам Господь Бог. Звісно, аби поставити нас на якесь місце в Його тілі, Він використовує також інших людей, як-от: пастиря, дияконів і церковну раду. Бо Він не є Богом безладу, але наш Бог – Бог порядку.  І наші всі різні функції, роблять цілу Церкву, ціле тіло лише сильнішим. Бо християн – багато, але Церква – одна.

Навіть з байки Ла Фонтена ми знаємо, що буває, коли одні члени тіла починають зневажати інші або пред’являти до них претензі про буцімто їхню непотрібність. Тоді починається знесилення і цілого тіла, і кожного члена зокрема. Але всі члени тіла не лише потрібні, вони – необхідні для нормального життя і цілого тіла, і кожного окремого члена – для життя і цілої Церкви і кожного окремого християнина. Нам потрібні усі наші брати і сестри. І ми потрібні усім нашим братам і сестрам. І, звісно, ми – Божі, ми члени Христового тіла, бо Церква – Його тіло, а Головою цього є тіла Сам Господь Христос.

А згадайте, що буває, коли хворіє якийсь незначний член тіла про який ми зазвичай навіть не думаємо! Які страждання тоді починаються в цілого тіла! Це стосується і бід, і духовних проблем, які можуть мати наші брати і сестри, про яких ми можемо згадувати в останню чергу. Для Церкви – важливі всі. І всі мають однакове значення.

Апостол каже: «І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться». Що буває, коли заболить, наприклад зуб?  Хіба тоді очам не стає немилим весь світ? А руки не шукають способу, щоб таке прикласти до того болючого місця? А ноги хіба не несуть нас самі до стоматолога?

Або що буває, коли воїна ранять на фронті?  І коли поранене одне місце, то хіба не може загинути ціле тіло, якщо не продезинфікувати рани, перев’язати її і зайнятися її лікуванням? А коли минається біль, і затягуються рани, то милішим стає світ цілому тілові і все тіло хоче радіти, і висипається, і тішиться життям. Так само і з Церквою – біль одного християнина є болем цілого тіла Христового. Переслідування одного християнина є атакою на ціле тіло Церкви і є її роз’ятреною раною.

Світ може цього не розуміти. І мирські, плотські люди цього не розуміють. Зрозуміти можуть це лише ті, кого Дух приєднав до Христового тіла – до Церкви і лише ті розуміють це, хто Духом напоєний. Це розумієте ви, любі брати і сестри. Бо «ви – тіло Христове, а зосібна – ви члени!» Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

Бог промовляє через Слово

Одного разу доктор Лютер говорив про те, що Сам Бог промовляє до нас через Своє Слово, а потому сказав: «Якщо це правда, що Бог з нами говорить у Святому Писанні, а ти в тому сумніваєшся, то ти у серці своєму думаєш, що Він – обманщик, який говорить одне, а робить щось інше. Але ти віруй, що Він – найбільша Величність, через це, коли Він відкриває Свої уста, то це важливіше від усього на світі – одним словом Своїм Він творить весь світ, як сказано в 1 М. 1 і Пс. 32 (33):9: «бо сказав Він – і сталось, наказав – і з'явилось».

Через це слід проводити чітку відмінність між словом Божим і людським. Людське слово – нікчемний звук: виходить у повітря і незабаром зникає, а Слово Боже – більше від небес і землі, смерті та аду. Тож слід того триматися і вірувати, що з нами розмовляє Сам Бог і через це слід охоче читати Боже Слово. Так дивився і вірував Давид і потім він промовляє у Псалтирі: «У святині Своїй Бог промовив: Нехай розвеселюсь» (Пс. 59 (60):8). І так само повинні веселитися й ми, але ця радість часто буде зіпсована, як і Давид мав численні випробування. Аби перебувати в страху Божому і в ньому залишатися, він мусив перейти через убивство, перелюб і вигнання. Через це каже він в Пс. 2, вірш 11: «Служіть Господеві зо страхом, і радійте з тремтінням!» Це спонукає мене і радіти, і боятися. Мій синочок Гансик може проти мене щось учинити, але я проти Бога нічого вчинити не можу. Тож, коли я сиджу і пишу чи роблю щось інше, то він співає мені якусь пісеньку, а коли він її починає співати надто голосно, то я його трошки сварю, тож він співає тим не менше десь собі далі. І Бог теж хоче, щоб ми раділи, але все-таки мали до Нього страх і шанобливість».

Із Застільних бесід доктора Мартіна Лютера

Молитва за наших ворогів

    

Господи! Благаємо Тебе: прости наших ворогів і тих, що зневажаючи християн, використовують їх, і так зміни серця їхні, щоб вони могли ходити у лагідності та мирі; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З Лютеранського співаника

День Реформації в парафії Воскресіння

Святкова літургія

Ляутербах, Лютер і Меланхтон

                                                Виступ дитячої студії "Янголятко"

                                                    Каті Лютер пригощала реформаторів

                                                      
                                                                  Молитва за Україну

                                               Презентація з о. Матвієм Гайсе (Фундація "Лютеранська спадщина" другого тому коментарів на Книгу Св. Пророка Ісаї (серія Народна Біблія)

Презентація з о. Матвієм Гайсе (Фундація "Лютеранська спадщина") Календаря Української Лютеранської Церкви на 2017 рік

                                                    Підписування нового видання і спільне фото тих, хто долучився до видання
                                                  

З Днем Реформації!

     31 жовтня 1517 року монах-августинець прибив 95 тез-закликів до дискусії на двері Замкової Церкви у Віттенберзі, в Німеччині. Доктор Мартін Лютер сподівався, що його тези викличуть академічні дебати про покаяння, продаж індульгенцій та інші справи всередині Римо-Католицької Церкви, які суперечили Писанню. Втім, Рим кінець-кінцем відлучив Лютера, засудивши його як єретика. Лютерові реформи, які зосереджувалися на вченні про те, що віруючий виправдовується самою благодаттю через віру в Ісуса Христа, викликали релігійні реформи та повернення Церкви до Слова Божого не лише в німецьких землях, але й в багатьох європейських країнах.  З Днем Реформації!

Молитва на День Реформації:
     Всемогутній і благодатний Господи! Сьогодні ми дякуємо Тобі за Твого слугу Мартіна Лютера і за Лютеранську Реформацію, через яку Ти відновив проповідь чистого Євангелія і євангельське життя у Твоїй Церкві. Виливай Твого Духа Святого на Твій вірний люд. Тримай нас непохитними у Твоїй благодаті та правді, захищай нас і визволяй нас у часи спокуси і даруй Церкві Твоїй спасенного миру; через  Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика

     Сьогодні ми згадуємо Св. Ігнатія Антіохійського і дякуємо за нього Богові. На початку ІІ століття н.е. Ігнатій був єпископом Антіохії в Сирії (зараз місто Антакія в Туреччині) і став одним з  християнських мучеників. Наприкінці правління римського імператора Траяна (98-117 р.р. н.е.) Ігнатія було заарештовано, в кайданах доставлено до Риму, а в кінці його кинули диким звірам на арені. Дорогою до Риму він писав листи до християн в Ефесі, Магнезії, Траллах, Римі, Філадельфії, Смирні, а також листи до Полікарпа, єпископа Смирни.
     В цих листах, що мають надзвичайно гарний пастирський характер, Ігнатій застерігав про певні єресі (фальшиві учення). Він також неодноразово ставив наголос на повній людськості та божественності Христа і реальності Христової тілесної присутності в Господній Вечері, верховній владі єпископа та єдності Церкви, яку вона мала у своїх єпископах. Ігнатій був першим, хто вжив слово католицька для опису вселенськості Церкви. Його Христоцентричність, мужність перед обличчям мучеництва та ревність до істини у боротьбі проти фальшивої доктрини є тривалою спадщиною Церкви.

Молитва на День Св. Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика:

Всемогутній Отче!  Ми славимо Твоє Ім'я за Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика. Він, будучи вірним пастирем і чудовим проповідником Твого Слова, був кинутий переслідниками Церкви диким звірам, наче зерно на землю. Але у його мучеництві Ти ще раз засвідчив силу Твого Євангелія на ревність грядущим поколінням сповідників Твоєї Церкви і на життя вічне усім, хто вірує Ісуса Христа, Твого Сина,  а нашого Господа, з Яким і зі Святим Духом Ти живеш і царюєш, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Кутник і висок Бога

Бог також має Свої правила та канони, які називаються Десять Заповідей і стоять у нашій плоті та крові, а підсумок їхній такий: те, що бажаєш, аби робили тобі – роби те й іншим. І цього дотримується наш Бог: щоб міркою якою ти міряєш, було відміряно й тобі. Цим виском і кутником Бог позначив увесь світ: і тих, що живуть та діють нині – тих, хто робить добро – тих Бог щедро винагороджує тут, в цьому житті і до цієї винагороди долучається і турок, і язичник, і християнин.

Із Застільних бесід доктора Мартіна Лютера

А Я вам кажу...

     Христове величне "А Я вам кажу..." спрямоване не проти написаного Закону як такого, а проти фальшивого та поверхневого його застосування...

Курт Маркворт, "Святе Писання: Книга Христова" 

Боротьба за порятунок Реформації

     Лютер визволив євангельську доктрину про Вечерю від велетенського матеріалізму та схоластичного витончення Риму. Тепер його завдання полягало в тому, щоб вона вистояла проти тієї помилки, яку викликала жорстока реакція – гіпер-спіритуалізації, яка дійшла до такого брутального висновку, що плутала користь плоті нашого Спасителя з кволістю нашої плоті. Саме за порятунок Реформації від перетворення на секту, яке могло бути викликане легким спотворенням її принципів, боровся Лютер. Наскільки протестантський світ відходив від великих таїнственних принципів, яких Лютер дотримувався в Марбурзі, у такій само пропорцій той світ розривався внутрішніми розходженнями і в такій само пропорції, коли він повертався до них, у ньому з’являлося більш щире прагнення до виконання молитви Спасителя – щоб усі були одно. Жодна людина за днів Лютера, ані жодна людина після них, не тримала в такій чудесній пропорції всі елементи справжньої Реформації.

Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я

Аби не відбирався Святий Дух

      Давид наче каже[1]: «Я маю плоть, яка воює проти духа. Тож будь присутній і підтримуй мене, аби я не згрішив знову, як я був згрішив, будучи покинутий Тобою. Не відкидай мене таким чином і не відбирай Твого Святого Духа від мене. Тобто, дай мені наполегливості, аби моє тіло в мені освячувалося». Як раніше він просив про певного Духа, тобто плейрофорію, як це називає Павло (1 Сол. 1:5; Кол. 2:2) і повне знання про милосердя Боже, так і тут він просить, аби не відбирався Святий Дух і його не було відкинуто. Я це застосовую до освячення плоті та до умертвіння або ж нового послуху, який має слідувати у виправданих, коли одружений чоловік живе у вірності зі своєю дружиною та в приязні зі своїми ближніми, а уряд старанно керує спільнотою і не потурає гріхам підданих. Добре відомо, що новий послух у виправданих приносить із собою щоденне зростання серця в Духові, Який нас освячує, а саме, що після битви проти решток фальшивих думок про Бога та проти сумніву, Дух продовжує керувати діями тіла так, що пожадливість відкидається, а розум звикає до терпеливості та інших моральних чеснот.

 Мартін Лютер, З лекції на Псалом 50

---

[1] Псалом 50 (51):13: «Не відкинь мене від Свого лиця, й не бери Свого Духа Святого від мене».

Собор Української Лютеранської Церкви

    

19-20 жовтня ц. р. в церкві Хреста Господнього в місті Кременці (Галицька Єпархія) відбувся черговий (22-ий) Собор Української Лютеранської Церкви. Традиційно в Соборі взяли участь представники всіх парафій Церкви, які змогли відправити делегатів на Собор. Собор розпочався вдячною молитвою до Господа Віце-Єпископа Української Лютеранської Церкви, о. Сергія Романюка. Собор заслухав привітання від пастирів Вісконсинського Євангельського Лютеранського Синоду (США) о. Роджера Нойманна та Ніла Шрейдера і Президента ВЄЛС, о. Марка Шрейдера.  Собор подякував Господу за благословенне партнерство у церковному служінні з Вісконсинським Євангельським Лютеранським Синодом. Собор заслухав звіти посадовців Церкви і Голів Єпархій. На черговий термін Собор переобрав до служіння Єпископом о. В'ячеслава Горпинчука та Віце-Єпископом о. Сергія Романюка.

    

Соборне есе цього року "Пастир під Христом" представив Голова Таврійської Єпархії, о. Сергій Сомін. Делегати та учасники Собору взяли участь в обговоренні Соборного есе. Перший день Собору завершився Соборною Літургією, в якій служили пастир і диякон церкви Хреста Господнього, о. Роман Андрунців і о. Степан Ксьондзик, Єпископ В'ячеслав Горпинчук і Голова Таврійської Єпархії, о. Сергій Сомін. Проповідником Слова Божого для Собору був Голова Галицької Єпархії, о. Тарас Коковський. Під час Літургії відбулося введення на посаду на черговий термін Єпископа Церкви.

    


   

З вдячною молитвою до Господа розпочався другий день Собору розпочався з молитви о. Романа Андрунціва. Собор схвалив до членства у Синоді Української Лютеранської Церкви Секретаря Київської Єпархії, брата Володимира Юхименка. Собор схвалив план заходів на наступні два роки щодо розбудови та зміцнення у Божому Слові Рад громад Церкви. Собор також схвалив роботу комітетів Української Лютеранської Церкви і вирішив створити спеціальний комітет зі святкування 500-ліття Реформації та після опрацювання Літургійним комітетом нових перекладених гімнів, видати додаток до Українського Лютеранського Служебника. Серед інших питань Собор також розглянув і схвалив бюджет Української Лютеранської Церкви на 2017 рік. Собор подякував громаді Хреста Господнього та її голові - дияконові Василеві Андрейчукові та пастиреві Роману Андрунціву за велику працю з організації проведення Собору. Собор закінчив свою працю вдячною молитвою до Спасителя, пастиря церкви Святої Трійці з міста Березнегуватого (Таврійська Єпрахія), о. Юрія Тицького.

Слово Боже проповідує Голова Галицької Єпархії, о. Тарас Коковський.

                         "Зі страхом Божим, з вірою і любов'ю приступіть!"

                                                    Після Соборної Літургії

Роздаємо матеріали для вивчення і обговорення...