Вітаємо Єву-Марію Скореньку з Конфірмацією і Першим Причастям!

      Щиро вітаємо сестру Єву-Марію Скореньку – нову причасницю Української Лютеранської Церкви. Єва-Марія пройшла курс Катехізису, привселюдно визнала християнську віру та готовність в ній завжди перебувати, піклуватися про Церкву і свідчити Євангеліє потребуючим. Тож  в неділю, 17 травня вона була конфірмована пастирем В’ячеславом Горпинчуком  та вперше  приступила до Господньої Вечері. Разом із  сестрою Євою-Марією Скоренькою вітаємо також і її сім'ю та родину і зичимо всім їм рясних Божих благословінь та многих і благих літ у Господі!

Проповідь на 5-у неділю Великодня

                   

                             ПОРОДЖЕНІ СЛОВОМ ПРАВДИ
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Не обманюйтесь, брати мої любі! Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни. Захотівши, Він нас породив Словом правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його. Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів. Бо гнів людський не чинить правди Божої. Тому-то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби, і прийміть із лагідністю всіяне Слово, що може спасти ваші душі (Якова 1:16-21).

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!

            Дорогі брати і сестри, Апостола Якова часто неправильно витлумачують і навіть інколи намагаються приписати йому те, що він був засновником вчення про виправдання ділами.  Багато-хто наполягає на тому, що для того, аби здобути прощення, виправдання і вічне життя, однієї віри не достатньо. Для цього потрібно додавати ще й добрі діла.  

            Ісус, звісно, Божий Син, навчають ці неправдиві учителі. Але й ми – не зовсім промах. Ми не так, щоби вже аж повністю мертві у гріхах. І воля наша схильна до духовного добра і до ухвалення рішень на корить Бога навіть ще до того, як ми увіруємо. Тож ми, наче кажуть вони, допомагаємо Ісусові спасти нас. Ми співпрацівники з Ісусом у ділі нашого спасіння і тут без нашої співпраці, синергії, Ісус ніяк не обійдеться.

            Господь Святий Дух, звісно, передбачав таке відхилення від Божого Слова. Зовсім не випадково Він вкладає в уста Апостола Якова слова: «Не обманюйтесь, брати мої любі!» Не дайте, аби вас звів диявол або й навіть ваш власний розум. Не дайте, аби ви відійшли від чистого вчення Писання, від непомильного Божого Слова на манівці, на які вас кличуть біси і неблагочестиві проповідники!

            «Усяке добре давання та дар досконалий». – далі каже Апостол, «походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни». Усяке, тобто все без-винятку, каже Апостол, добре давання і досконалий дар походить від Отця нашого Небесного. Звісно ж Творець дає нам усе добро, що ми маємо на цьому світі.

Цар Давид захоплюється тим, як Господь створив світ у своєму Псалмі (8): «Господи, Владико наш, – яке то величне на цілій землі Твоє Ймення, – слава Твоя понад небесами! З уст дітей й немовлят учинив Ти хвалу ради Своїх ворогів, щоб знищити противника й месника. Коли бачу Твої небеса – діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, – то що є людина, що Ти пам'ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш? А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його! Учинив Ти його володарем творива рук Своїх, все під ноги йому вмістив: худобу дрібну та биків, їх усіх, а також степових звірів диких, птаство небесне та риби морські, і все, що морськими дорогами ходить! Господи, Боже наш, – яке то величне на цілій землі Твоє Ймення!»

Проте тут мова не йде лише дари, які Бог дає нам у дочасному житті. Тут мова йде про ті абсолютно добрі давання і цілковито досконалі дари, які стосуються нашого спасіння і вічного життя. І прощення гріхів, і виправдання, і спасіння, і воскресіння даються нам нашим Господом Богом. Ми все це отримуємо лише як дар від благодатного Спасителя.

А що ж може запропонувати людина, її серце? Пророк Єремія проголошує: «Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його?» (17:9). І Син Божий промовляє: «Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги» (Мт. 15:19).  «Не обманюйтесь!» –  каже Апостол Яків. Не будьте зведені (таким є ще одне значення грецького слова, перекладеного в нас, як «не обманюйтесь)ю!  Не будьте зведені до єресі!  Годі шукати в цьому світі  і в собі добрі давання і досконалі дари, які дає лише Отець Небесний!

До того ж Господь Святий Дух нас чітко називає мертвими в гріхах (Еф. 2:1, 5). Звісно Він говорить про духовну смерть. Тож нічого духовного у духовних справах прощення гріхів, спасіння і вічного життя духовно мертві зробити не можуть.  Мертві повинні спочатку воскреснути, ожити.  Лише живі духовно можуть робити добре в очах Божих. І наш любий Апостол про це ще нам скаже.

Ми в гріхах зачаті, ми народжуємось вже духовно мертві. Ось чому сьогоднішні слова Апостола такі чудові: «Захотівши, Він нас породив словом правди». Ось хто дає нам нове народження – Господь! Коли до Христа вночі приходив Никодим, учитель Ізраїлів, то Син Божий сказав Йому: «Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже.  Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух» (Ів. 3:5, 6).  На запитання Никодима: «Як це статися може?» Ісус відповів і до нього сказав: «Ти учитель ізраїльський, то чи ж цього не знаєш?» (Ів. 3:9, 10).

Господь говорив Никододимові про Хрищення і про віру в Христа. Лише в літах Никодим, вже будучи учителем Ізраїля, дізнається істину і повертається з манівців, з омани, тобто з учення про спасіння до вічного життя через синергію, через співпрацю з Богом – до Божої істини про те, що ми – духовно мертві, ми – плоть. Але нас оживлює Дух Божий. Він дає нам вічне життя. Господь Христос говорив Никодомові про Хрищення, тобто воду і Духа.

Апостол Яків нам говорить сьогодні про Слово, адже Дух Святий діє через Слово. Він Сам вибрав Слово як Свій засіб для творення віри у наших серцях і для підтримання цієї істинної спасенної віри Христової в нас аж до самого кінця. Бог, каже Апостол, народжує нас через Слово правди. Що таке Слово правди? Це Боже Слово, як молиться наш Спаситель, звертаючись до Отця: «Освяти Ти їх правдою! Твоє Слово – то правда» (Ів. 17:17).

Ось так і народжує нас Бог у Хрищенні через Слово поєднане з водою. І творить віру в наших серцях, коли проповідується Євангеліє. «Віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17). Ось так нас породжує Бог. Яків не каже: «Ви відроджуєтесь через те, що ви маєте достатньо волі дати відповідь Богові». Він не каже: «Ваші діла наближають вас до Царства Небесного».  Про такі ось думки він каже: «Не обманюйтесь! Не сходьте на манівці!

Є лише один спосіб бути спасенними – бути народженими від Бога. І це народження здійснює Сам Бог. І Він народжує нас через Своє Слово правди, через Євангеліє Христове». Ось таке послання ми маємо сьогодні від Христового Апостола.  Господь Христос каже: «То дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого. Слова, що їх Я говорив вам, – то Дух і життя». Слово Христове – правда, і Дух, і життя.

Любі брати і сестри, ось який добре давання і досконалий дар ми отримуємо від нашого Отця Небесного – народження згори, народження від Духа, тобто народження від Слова Христового, від Його Євангелія – Євангелія, яке звіщає нам, що Божий Син забрав усі наші гріхи на Себе, обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю і помер за нас на хресті Голгофи. А на третій день по Своїй смерті Він вийшов із гробу, аби й ми у час Його повернення у славі, воскресли, повиходили із наших гробів і увійшли в радощі вічного життя в Царстві Божому.

Апостол каже, що народжуємось ми не самі, а народжує нас Господь Бог Своїм Словом. А народжує нас Він не для того, аби ми мов свині валялись у болоті гріха. Ні! Апостол каже, що Бог породив нас «щоб ми стали якимсь первопочином творів Його». Тут краще замість слова «первопочин», яке вживає + д-р. Огієнко і «початком», яке вживає о. Турконяк вжити слово «первоплоди». Саме в такому значенні грецьке слово, яке використовує тут Апостол Яків «апархі», вживається, наприклад, в Приповістях 3:9 в Септуаґінті, грецькому перекладі Старого Заповіту, який підготували грекомовні євреї. Чому я вдаюся до цих тонкощів? Я роблю це, аби ми чітко розуміли, що мова йде про первоплоди, тобто про те, що є найкращим із творива і що віддається, і посвячується Господу.

Бог породив нас не для того, аби ми знову вертались у світ і ставали рабами гріха.  Ісус заплатив дуже високу ціну, неймовірну ціну, аби нас викупити від гріха, від влади диявола і від смерті. І ми вже не належимо світові. У світі ми ще живемо. Але наш Господь Христос молиться до Отця Небесного: «Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу» (Ів. 17:15, 16).

І про це нам каже сьогодні Христів Апостол. Ми народжені Богом, аби ми належали Йому, проживаючи ще в цьому світі і йдучи дорогою до Царства слави. Апостол Яків у своєму Посланні багато говорить, що означає бути народженою дитиною Божою, людиною в якій Бог створив Своїм Словом віру і первоплодом творів Його, тобто належати Йому посеред творіння, яке впало у гріх. Але сьогодні наш Біблійний текст обмежується лише декількома речами. Проте вони важливі для нашого щоденного життя.

Наш переклад пропускає одне важливе грецьке слово «істе», тобто «знайте». Апостол кличе нас, кажучи: «Знайте це, брати мої любі!» Тобто, не забувайте про це. Це вкрай важливо. Не обманюйтесь, не дайте себе звести на манівці. Ви спасенні з благодаті, самою вірою в Христа, адже Сам Господь породив вас Словом Христовим. Не забувайте і про те, що ви тепер первоплоди Божі серед Його творива в цьому світі, тобто – ви тепер належите Йому.

І, будучи народженими Богом, тепер хай ваша поведінка відрізняється від поведінки людей у цьому світі. «Нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів. Бо гнів людський не чинить праведності Божої (тут грецьке слово – дікайосуне, праведність)». Будьте у ваші мові поважні, не перебивайте один одного, вислуховуйте те, що кажуть вам ваші брати і сестри, бо коли люди не виявляють терпеливості один до одного, тоді і до гніву один крок.

А де є людський гнів, там праведності, тобто плодів праведності, плодів нашого виправдання, нашої віри в Христа, не буде. Як скаже пізніше Апостол Яків: «А плід праведності сіється творцями миру» (3:18). Народжені Богом успадковують від Христа Його лагідність, стриманість, спокій. Про плоди Духа, праведності навчає нас і Апостол Павло: «Плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Гал. 5:22).

«Тому-то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби, і прийміть із лагідністю всіяне Слово, що може спасти ваші душі». Ось що спасає нас від гріха, спасає душі наші – Слово Христове. Знову й знову повертається до Слова Христового Апостол Яків. Це Слово в нас посіяне. Це Слово в нас приносить плоди. Це Слово спонукає нас відкидати всяку нечисть і залишок злоби і ще більше горнутися до Христа у Слові і Таїнстві, аби причащаючись Його істинними тілом і кров’ю у Святій Вечері, ми ще більше раділи прощенням прощенням гріхів, праведністю і воскресінням на життя вічне. Бо Христос воскрес1 Воістину воскрес! Амінь.

Вітаємо Максима Петренка з Конфірмацією і Першим Причастям!

Щиро вітаємо брата Максима Петренка – нового причасника Української Лтеранської Церкви. Максим, пройшовши курс Катехізису, привселюдно визнавши християнську віру та готовність в ній завжди перебувати, піклуватися про Церкву і свідчити Євангеліє потребуючим, на Богослужінні був конфірмований пастирем В’ячеславом Горпинчуком 10 травня 2020 та вперше  приступив до Святої Вечері. Щиро вітаємо брата Максима Петренка та його родину і зичимо йому рясних Божих благословінь та многих і благих літ у Господі!

День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських

         

         

Сьогодні ми дякуємо Господу за двох братів-місіонерів, святих Кирила (Костянтина) та Мефодія.  Брати Кирило та Мефодій народилися в грецькій сім’ї у Солуні. (Ім'я Кирило молодший брат, Костянтин взяв незадовго до смерті, ставши ченцем 868 р.) Після рукопокладання Кирило став бібліотекарем у соборі Святої Мудрості «Гаґія Софія» у Константинополі 862 р. Згодом Кирило і Мефодій були послані Імператором місіонерами до Моравії (центр - на території сучасної Чеської Республіки). Там вони проповідували Слово Боже і навчали місцевих слов’ян їхньою рідною мовою.
     Кирило, використовуючи елементи алфавіту, який він виявив у русичів у Корсуні (на території сучасного Севастополя), уклав абетку, яка відома нині як «кирилиця» і вона стала основою для писемності слов’янських народів. Сьогодні кирилицею користуються: українці, білоруси, росіяни, болгари, македонці, серби і чорногорці (прикро, але через переслідування латинян, кирилиця не збереглася серед чехів і словаків). Традиційні християнські церкви серед цих народів, як правило, також використовують східний обряд.
     Саме завдяки діяльності цих двох святих братів, слов’яни мали можливість чути Слово Боже на зрозумілій мові, бо святі брати Кирило та Мефодій, на відміну від багатьох інших місіонерів, першими почали використовувати для євангельської місії зрозумілу мову. Св. Кирило і Мефодій зазнали також переслідувань від західних місіонерів, які вважали, що в церкві все повинне бути одноманітним: служба Божа має відправлятися за західним обрядом і обов’язково латиною (святою, на їхню думку, мовою).
     Для українців роль Св. Кирила і Мефодія переоцінити важко. Певно, що перші паростки християнства з’явилися на Русі (сьогодні Україна) через цих місіонерів, адже більша частина західної України на ту пору (як про це зазначає «Енциклопедія Українознавства») належала до Великого Князівства Моравського. Не випадково, «Повість врем’яних літ» вшановуючи нашу Велику Княгиню Ольгу, не менше вшановує і святих братів-місіонерів, Кирила та Мефодія.

Молитва на День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських:

Господи!  У Своєму великому милосерді Ти, через Імператора Візантії, послав двох місіонерів, Кирила та Мефодія, які зрозумілою мовою несли Твоє Євангеліє у Моравії, а звідти проповідь Твого Слова, разом із писемністю, освітою розійшлася по багатьох інших слов'янських краях.  Благослови нас, аби ми цінуючи дар Твого Євангелія нашою рідною мовою, трудилися, аби  місія Твоєї Церкви і проповідь Твого Євангелія не спинялася ні в нашому рідному краї, ані в цілому світі ні на мить, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Проповідь на 4-у неділю Великодня

                        

                       ГОСПОДЬ – ЦЕ НАШ УДІЛ
       (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа... Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту, –  душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...  Оце я нагадую серцеві своєму, тому-то я маю надію: Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, – нове воно кожного ранку, велика-бо вірність Твоя! Господь – це мій уділ, – говорить душа моя, – тому я надію на Нього складаю! Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його! Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє (Плач Єремії 3:18-26).

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!

            Дорогі брати і сестри, якби ми дотримувались єврейської традиції для назви книг Біблії, то книга, з якої взято текст для сьогоднішньої проповіді, доречно називалася б «Як». І це слово починало б цілу серію тужливих вигуків, які описують бідний, жалюгідний стан колись славної і могутньої столиці Божого народу. Через багатьох пророків Господь кликав їх до покаяння, але вони або ігнорували Божий поклик або вдавали покаяння, коли небезпека ставала аж надто близькою. А потім, коли їм здавалось, що вже їм нічого не загрожує, вони повертались до своїх улюблених гріхів.

            Що це були за гріхи? Найголовнішим гріхом було відступництво від Бога і уповання на чужих богів та на людську плоть. Ось як промовляє Господь через Свого пророка раніше: «Гріх Юдин написаний рильцем залізним, діямантовим вістрям він виритий на таблиці їхнього серця, і на рогах жертовників їхніх. Як про синів своїх, так пам'ятають про жертовники своїх та своїх Ашер при зеленому дереві, на високих підгірках, про гору на полі.

Багатство твоє й твої скарби на здобич віддам, пагірки жертовні твої за гріх по всіляких границях твоїх.  І опустиш ти руку свою спадку свого, що Я дав був тобі... І вчиню, що ти будеш служити своїм ворогам у тім краї, якого не знаєш, бо огонь запалили ви в гніві Моїм, й аж навіки палатиме він! Так говорить Господь: Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає» (Єр. 17:1-5).

            Їхнє серце відступилось від Господа. А коли серце відступається від Господа, тоді воно нехтує Його Словом. Так буває і в нас. Коли наше серце відступається від Господа, ми втрачаємо інтерес до Божого Слова, до проповіді Євангелія, до Святої Вечері. І тоді наша віра слабне з кожним днем і ми на гріх дивимось, як на щось звичайне, буденне. Нам здається, що гріх можна безборонно коїти і безтурботно з гріхом і у гріхах жити.

            А потім ми можемо почати писати свою книгу «Як?» Як так сталося, що моє життя пішло під укіс? І замість того, аби каятись у наших гріхах і звертатися до Бога, до Його Слова і Таїнства, ми складаємо власні програми з того, як МИ самі все зробимо, чого МИ самі доб’ємось, або хто з ЛЮДЕЙ нам допоможе у нашій біді.

            Юдея не каялась у гріхах і для віруючого Єремії бачити це було вкрай важко. Він вже не має надії на Боже змилування. Не через те, що Бог немилостивий, а через те, що народ невіруючий і запеклий у своїх власних гріхах. І це – справжня біда для віруючого Єремії. Йому гірко. Його душа наче наїлась полину – трави, гіркого смаку якої дуже важко позбутись. Так гірко йому бачити і чути безбожництво мешканців Єрусалиму.

Для Єремії їхня поведінка, їхнє ідолопоклонство, їхній блуд, їхні хабарі, їхні брехні під прикриттям Імені Божого наче отрута. Вони, звісно, не отруять душу Єремії, але вони отруюють народ, який не повертається до Бога, а віддаляється від Нього, відкидаючи Боже Слово і не уповаючи на допомогу Господа та переслідують тих, хто проповідує прихід Христа. Пройде ще зовсім трохи часу і Єрусалим буде зруйнований, а більшість народу піде в неволю до Вавилону.

Син Божий, незадовго до розп’яття, бачить подібний стан Свого народу і оплакує Його: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім залишається порожній для вас!» (Мт. 237:37, 38). 70 року по Різдві Христовому після того, як Єрусалим відкине проповідь Євангелія, а натомість буде з усіх сил переслідувати віруючих у Христа, Єрусалим буде зруйнований і єврейська держава припинить існування майже на дві тисячі років. Храм вже ніколи не буде відбудований.

Наш любий пророк Єремія попри грядущу катастрофу Єрусалиму і Юдеї промовляє дуже підбадьорливі слова, вкладені йому в уста Господом Святим Духом. Він каже: «Оце я нагадую серцеві своєму, тому-то я маю надію: Це милість Господня, що ми не погинули». Народ нерозкаяний. Під стінами міста стоять вороги. Єрусалим і храм Господній будуть зруйновані. Народ буде забраний у неволю.

Проте Єремія нагадує серцю своєму щось таке через що має надію.  Що ж це таке нагадує Єремія? Він нагадує, звісно, своєму серцю не Божі Заповіді і не Божий Закон. «Законом-бо гріх пізнається» (Рим. 3:20). Єремія нагадує собі обітницю Божу про грядущого Христа Спасителя. Бо де є Христос, там є прощений гріх, там є праведність, і там є воскресіння, і вічне життя.  Бог обіцяє спасти Єремію, усіх віруючих у Христа не через те, що ми були зробили, а винятково через Своє милосердя.

Ось де пролягає прірва між вірою Єремії та усіх тих, що накликали на себе такий жахливий гнів Божий, що буде зруйнована і країна їхня, і храм Божий, і місто Єрусалим, і самі вони підуть у вигнання на чужину.  Це віра у милість Господню, у Боже милосердя, у Його вірність. Цю віру має Єремія і всі істинні віруючі.

Фальшиві віруючі уповають на якусь свою власну винятковість, власні заслуги перед Богом, добрі діла свої або добрі діла якихось своїх попередників. Вони нічим не відрізняються від ідолян, які також надіються на те, щоб заслужити прихильність своїх божків якимись заслугами, камланнями чи ритуалами. Чим більше такі фальшиві віруючі уповають на щось поза Христом, на щось винятково поза обітницею, тим діла вони відступають від Бога і від раю, а все ближче підступають до диявола і до пекла.

Ми ж не гинемо, каже Єремія, винятково через милість нашого Господа. Єремія каже, що милосердя Господнє нове щоранку. Це означає, що милосердя Господнє щоразу обновлюється над грішником, що кається у власних гріхах і переступах проти Бога і проти своїх ближніх. І так буде завжди. Чому – не через наші заслуги і не через наше каяття, а через те, що вірний Бог. Раз Він обіцяв, то Він обов’язково виконає сказане Ним.

Через те ми так цінуємо Його Слово. Коли люди забувають про Боже Слово або піднімають власні твори і передання до рівня Божого Слова, то незабаром уже не можуть розібратись де є істина, а де обман. І Божа милість для них, як і для юдеїв у час Єремії, якраз перед величезною народною руїною, перетворюється на те, що можна заслужити. І тоді Бог наче змушений виявляти милосердя до таких розумних, працьовитих, хитрих і підприємливих людей.

А Боже Слово дуже чітко каже нам правду про наші заслуги, наші зусилля і нашу праведність поза Христом – вони наче поплямована місячним одіж. Вони нам не допоможуть. Вони можуть нас лише зганьбити і стати нашим вироком на Божому суді. Бог кличе нас, аби ми мали надію винятково на Його милість і на Його милосердя, яке триває повіки.

Таку надію має Єремія і таку надію мають усі істинні віруючі упродовж усіх тисячоліть. Ця надія є тоді, коли є Христос, Якого Єремія сьогодні називає Своїм уділом, тобто Своєю часткою. Він каже: «Господь – моя спадщина». Ось чому Єремія має надію навіть у час, коли його земна спадщина, якою б мізерною вона не була у вірного проповідника Божого, має бути цілком зруйнована.

Але коли Господь є нашою часткою і спадщиною, тоді усі катастрофи, що відбуваються на цій землі, мають дуже відносне значення. Так, нам гірко і нам болить, коли із Слова Божого глузують, коли для нечестивців немає нічого святого і здається, що меж для їхнього цинізму і зла немає. Нам страшно, коли моровиця пустошить світ і рушаться економіки країн. Але ми знаємо, що Божа милість до нас триває попри все.

І наша спадщина – Христос і Його Царство. Ми знаємо, що те, що відбувається нині у світі і в нашому рідному краї – відбувається внаслідок гріха, який не стримують чимало з тих, на кого Бог поклав прямий обов’язок його стримувати. Дуже часто вони діють навпаки, всупереч Божій постанові. Та й самі ми люди грішні.

Проте надія наша не на правителях світу цього, навіть якщо в нас з’являть добрі правителі і не на наших силах. Наша надія – у Божому Сині, Який на Себе забрав усі до одного наші гріхи і поніс їх на хрест Голгофи. Там Він обмив усі ці гріхи з нас Своєю святою і невинною кров’ю. Там Христос помер за нас і на третій день Він вийшов із гробу переможцем над смертю. Він воскрес і Він живе, і Він царює.

Він здобув для нас Царство Боже. В Його Ім’я ми прощені і виправдані. В Його Ім’я ми прголошені дітьми Божими і спадкоємцями Царства Небесного, у яке ми увійдемо Останнього Дня, коли наш розп’ятий і воскреслий Господь Христос повернеться у славі. У це вірував Єремія і через це він має таку надію. Таку саму надію маємо і ми.

Єремія далі каже: «Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!» Не для тих добрий Господь, хто надію кладе на добрі діла, на власні заслуги або на заслуги інших людей, якими б святими їх не називали люди. Господь добрий для тих, хто надію кладе на Нього, тобто на Христа і хто шукає Христа, хто хоче чути Христове Євангеліє, хто хоче причащатися істинними тілом і кров’ю Христа у Святій Вечері. Господь добрий до нас, любі брати і сестри і Він виливатиме на нас Свої рясні благословення ще навіть в цьому земному житті, у час нашої подорожі до входу у нашу небесну спадщину.

Сьогодні Господь Святий Дух запевнює нас через Єремію: «Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє». Наш Господь Ісус Христос, прихід Якого провіщав Єремія і у прихід Якого він вірував, утішає нас: «Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться». Надіймося на Христа. Він – наш уділ. Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь.

Молитва на День матері

    

    

Любий Небесний Отче! Ти промовив був через Свого пророка: "Як когось його ненька втішає, так Я вас потішу". Дякую тобі за Твою непохитну любов, яка настільки більша від людського розуміння, щоб для того, аби зробити її для нас більш зрозумілою, Ти порівнюєш її з любов'ю матері до дитини. На силі цієї впевненості я знаю, що матиму Твій постійний провід, допомогу, підтримку і захист.
     Цього дня, що відведений для вшанування матерів, я особливо дякую Тобі за дар християнських матерів. Благословляй їх завжди. Наділяй їх благодаттю, щоб вони завжди були прикладом для своїх домашніх. Дай, щоб вони завжди пам'ятали про те, що їхні діти є священною довірою з небес. Хай перебуває над ними покровом Твоя рука і дай їм, Боже, силу для всякого завдання, мужність для всякого випробування і віру в Тебе, яка щодня буде ставати сильнішою.
     Дякую Тобі особливо за дар моєї матері і за її любов, яка так часто мене втішала. Прошу Тебе - допоможи мені, аби я став гідним її. Дай, щоб я ніколи не робив того, що засмутило б її серце. Дай мені завжди іти дорогою, яку вона окреслила - дорогою, що веде до Тебе. Спрямовуй наші ноги, аби вони ходили в любові Ісуса, Який показав приклад Своєю любов'ю до Його Матері. Молюся в Його Ім'я. Амінь.
    
З Мого молитовника

День Св. Йова

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Йова і дякуємо за нього та за книгу Йова Господу. Йов був праведний муж. Він був родом з країни Уц (Йов. 1:1), що була розташована на північний схід від Ханаану. Книга Йова досліджує глибини віри Йова - віри, яка пройшла суворі випробування стражданнями, що їх допустив Бог. Незважаючи на раптову смерть своїх десяти дітей і втрату всього свого багатства та здоров'я, Йов відмовився проклинати Бога, промовивши: "Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я!" (1:21). Втім, посеред випробувань Йов піддав сумніву значення і ціль страждань, вдаючись до тверджень про його особисту праведність (34:5, 6). Зрештою Господь об'явив, що людина не може знати таємниць Божих (38-41). Віра Йова у його Викупителя та у воскресіння восторжествувала. Це торжество віри лунає у Великодню пору, коли читаються слова сповідання Йова: "Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свого я Бога побачу, - сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі"...  (19:25-27). В кінці Господь відновив здоров'я Йова і благословив його ще сімома синами та трьома доньками.

Молитва на День Св. Йова:

Отче Небесний! Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі!  Ти допускаєш у наше життя випробування. Водночас через Свого Апостола Ти навчаєш нас, що Ти - Бог вірний, Який не попустить, щоб ми випробовувалися більше, ніж можемо, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ми її (1 Коринтян 10:13). Покріплюй нашу віру, аби ми непохитно зносили наші біди та випробування і втішали тих, хто сам потрапляє у біду та випробування та підбадьорювали їх Твоїм святим Євангелієм. Через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Віра перших християн і теперішніх лютеран однакова

    

У Св. Ігнатія (43р-107 р. по Р. Х.) є три місця, які мають сповідний характер щодо Господньої Вечері. Перше з Послання до смирнян : "Вони (докети, які заперечували, що наш Господь мав істинне тіло) утримуються від Євхаристії і молитви, бо вони визнають, що Євхаристія - це плоть нашого Спасителя Христа, яка страждала за наші гріхи, яку Отець у Своєму милосерді воскресив. Тож ті, що виступають проти цього дару, гинуть сперечаючись. Для них добре було б дотримуватись свята любові (аґапан), аби воскреснути знову"...Друга цитата з Послання до філадельфійців: Тож поспішайте брати участь у Євхаристії, бо це одна плоть нашого Господа Ісуса Христа і одна чаша поєднання з Його кров'ю, один вівтар". Третя цитата з Послання до ефесян: "Ламання одного хліба, який є ліками безсмертя; протиотрута, щоб ми не помирали, а жили в Ісусі Христі повіки віків".  Дуже очевидним є те, що коли сприймати ці слова у простій і їхній природній силі, то вони найкраще відповідають ученню Лютеранської Церкви.

Чарльз Краут, Консервативна Реформація

День Св. К. Ф. В. Вальтера, доктора і учителя Церкви

     

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Карла Фердинанда Вільгельма Вальтера (1811-1887), отця Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду. Він служив першим Президентом цього Синоду від 1847 по 1850 роки, а потім від 1864 по 1878 роки. 1839 року він емігрував із Саксонії в Німеччині до Америки з іншими лютеранами, які оселилися в Міссурі, США. Він служив пастирем кількох громад у Сен-Луїсі, заснував Семінарію «Конкордія», а 1847 року був помічним у формуванні ЛЦМС (яка тоді називалася Німецький Євангельсько-Лютеранський Синод Міссурі, Огайо та інших штатів). Вальтер невтомно трудився, аби розвивати віросповідне лютеранське вчення та доктринальну злагоду поміж усіх лютеран у Сполучених Штатах. Він був видатним письменником і промовцем. Його найвпливовішими творами є «Церква і служіння» і «Належне розрізнення між Законом і Євангелієм». [Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship]. 

Молитва на День Св. К. Ф.  В. Вальтера, доктора і учителя Церкви:

Господи Боже, Отче Небесний! Виливай Духа Твого Святого на Твоїх вірних людей, утримуй їх непохитно в благодаті Твоїй і правді, захищай і втішай в усіх спокусах, захищай  їх від усіх ворогів Твого Слова і даруй Твоїй Церкві, що воює, Твій спасенний мир; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки і віків.

День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя

    

Сьогодні ми дякуємо Господу за Фрідріха Мудрого, Електора Саксонського (1486-1525 р. р.), який був правителем в Саксонії, краї, у якому проживав Мартін Лютер. Якби не Фрідріх, то Лютеранська Реформація могла не відбутися. Народжений в Торґау 1463 р., він став настільки відомим за свої вміння політичної дипломатії і відчуття справедливості та порядності, що його підлеглі назвали його «Мудрим». Так і не зустрівшись з Лютером особисто, Фрідріх постійно свого богослова захищав і про нього піклувався. Очевидно, що Господь використав Фрідріха Мудрого, аби той врятував Реформатора від мученицької смерті. Фрідріх відмовився видавати Лютера до Риму на допит через звинувачення у єресі 1518 р. Коли Імператор Карл V проголосив Лютера ізгоєм у 1521 р., на Рейхстазі у Вормсі, Фрідріх надав притулок Лютерові у Вартбурзькому замку. На смертному одрі Фрідріх прийняв Господню Вечерю у двох видах (істинне тіло Христове та істинну Христову кров) – чітке сповідання євангельської (лютеранської) віри. Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship.

Молитва на День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя:

Отче Небесний!  Аби зберегти відновлення проповіді Євангелія у Твоїй Церкві, ти послав їй Фрідріха Мудрого, світського правителя, який любив Твоє Слово і захищав Твій народ - віруючих людей. Посилай і нам правителів, які любитимуть Твоє Слово і захищатимуть найголовнішу свободу - свободу віросповідання, аби ми жили у мирі і, аби Твоє Євангеліє без перешкод проповідувалось по цілому світові; через Ісуса Христа, Твого Сина,  а нашого Господа. Амінь.

Проповідь на 3-ю неділю Великодня

ІСТИННИЙ ПАСТИР ДОБРИЙ, ЙОГО ПАСТИРІ І НАЙМИТИ
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Я – Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить. А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці. Я – Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу. Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир! (Євангеліє від Св. Івана 10:11-16).

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!

            Дорогі брати і сестри, хоча ми живемо в місті, ми всі маємо непогане уявлення про те, ким є пастухи і ким є вівці. Інколи в міського жителя може навіть з’явитися велике бажання поїхати десь в Карпати і помилуватись не лише мальовничими гірськими пейзажами, але й пасторальними сценками: вівцями на полонинах, пастухами із сопілками, мелодійними дзвіночками, що супроводжують рух отари.

            Втім життя пастухів зовсім не просте. Вони мусять докладати багато праці, аби вівці були ситі та здорові. Вони мусять захищати їх від шкідників і хижаків. Роботи в них дуже багато. Сьогодні наше Євангеліє показує нам нашого Доброго Пастиря – Ісуса Христа. Є пастирі недобрі і Господь сьогодні порівнює Себе із ними, аби ми краще розуміли Його, Ким Він є і що Він для нас зробив і далі робить і те, що роблять і чого не роблять наймити.

            Оскільки тут мова йде про справи духовні, то нам слід згадати про ті інструменти, якими користуються пастирі від Христа, а саме про два проголошення, які дав нам Бог. І одне, і друге важливі. Перше проголошення – проголошення того, що від нас Бог вимагає. Бог вимагає від нас, аби в нас не було іншого бога, крім Нього. Бог вимагає, щоб ми святили Його Ім’я і поклонялись Йому.

Бог також вимагає, аби ми шанували наших батьків, не вбивали, не чинили перелюбу, не крали, не обманювали і не пожадали чужого. Це Божі Заповіді. Вони – Боже послання, Закон. Вони кажуть, виконай досконало Заповіді і ти житимеш вічно. Проблема в тому, що це послання не приносить спасіння і не творить побожного і благочестивого серця. Воно виявляє наш гріх. Воно творить страх. І хоча Божі Заповіді можуть змусити навіть невіруючу людину поводитись пристойно, вони не творять спасенної віри, а творять радше ворожнечу до Закону Божого, бо грішній плоті хочеться чогось іншого – вільно грішити і не чути ніякого докору за гріх.

Друге послання від Бога – Євангеліє. Воно каже нам про те, де ми можемо отримати те, що вимагає від нас Закон. Євангеліє нам не погрожує, не докоряє. Воно не каже нам: Ось це роби, а цього не роби!  Євангеліє нас лагідно запрошує і промовляє до нас: Прийди і здобудь те, що вчинить тебе праведним і побожним. Ось твій Спаситель і Господь Ісус Христос. Він виконав Закон і всі Божі Заповіді для тебе досконало.

 Він здобув для тебе прощення на Голгофському хресті. Він обмив усі твої гріхи Своєю святою і невинною кров’ю. Аби ти мав прощення, Ісус Христос помер за всі твої гріхи. Він здолав смерть і на третій день по Своїй смерті на хресті вийшов переможцем над смертю із гробу, аби ти вірою в Нього мав виправдання, спасіння і вічне життя. Він тебе любить і дає все це тобі безкоштовно, без твоїх заслуг, винятково зі Своєї благодаті, невимовної до тебе любові – любові, яку ти нічим, ніяк і ніколи не заслужив і не заслужиш.

Саме через Євангеліє Господь Святий Дух кличе нас, творить віру, зміцнює її, будує Християнську Церкву і Царство Боже, тобто віру в Христа, ще тут на землі, в цьому світі. Це божественне послання, яке вкладається в уста пастирів від Христа, аби вони його звіщали і таким чином піклувались про Христову отару – Святу Християнську Церкву. Це Євангеліє - сила Божа на спасіння кожному, хто вірує (Рим. 1:16). Той, хто тримається його, вірує в це Слово, має спасіння і вічне життя.

Цим Словом, Євангелієм ми долаємо і гріх, і диявола, і саму смерть. Бо це Євангеліє і Слово Христа, нашого Доброго Пастиря. А Його вірні проповідники – це Його речники і Його інструменти в цьому світі. Але Пастир Добрий – єдиний. І цей Добрий Пастир – Сам Господь Ісус Христос.  Яка особливість цього Доброго Пастиря. Ісус каже: «Пастир добрий кладе життя власне за вівці». 

Як багато пастирів думають лише про одне, як зістригти з овечок вовну, а потім з’їсти і самі овечки! У духовному світі це ті пастирі, які прагнуть панувати над людьми. Ось як про них промовляє пророк Єзекіїль: «Так говорить Господь Бог: Горе Ізраїлевим пастирям, які пасуть самих себе! Хіба ж не отару повинні пасти пастирі? Жир ви їсте, та вовну вдягаєте, ситу вівцю ріжете, але отари не пасете! Слабих не зміцняєте, а хворої не лікуєте, і пораненої не перев'язуєте, сполошеної не вертаєте, і загинулої не шукаєте, але пануєте над ними силою та жорстокістю!» (34:2-4).

А «Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Мр. 10:45). Ось – який наш Пастир Добрий. Він приходить, аби послужити овечкам, віруючим. Вівці – беззахисні тварини і тварини не дуже розумні. Недарма в нашому народі, коли хтось раз за разом робить якісь дурниці, то кажуть, що він – баран. Так само й ми – бідні і нещасні люди. Ми багато і часто грішимо і ми визнаємо, що ми самі ради нашому гріхові дати не можемо.

Попіклуватись про нас може лише Пастир Добрий.  І Він піклується про нас. Він не бере Свого посоха, аби переламати нам хребти, поперебивати нам ноги, зістригти з нас усю шерсть, а в кінці знищити. Зовсім ні. Ісус кладе за нас Своє життя. Він настільки нас любить і настільки про нас піклується, що йде за нас на смерть на хресті Голгофи.

Лише так можна попіклуватись про цю отару Божу. Лише так можна перев’язати наші рани і зцілити нас від наших недуг.  Це чудово об’явлено Ісаї, який проголошує: «Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас!» (53:5, 6).

Наш Добрий Пастир Ісус Христос каже: «Я – Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають». І ще Він каже, що Він скликає Свої вівці. Не вівці знаходять Доброго Пастиря, а це Він нас скликає, приводить до Своєї кошари – до Своєї Святої Християнської Церкви, годує нас Своїм Словом, живить нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері.

І хоча ми немічні і слабкі і ловимо себе на тому, що грішимо, ми не повинні через це впадати у відчай. А навпаки ми повинні линути до Христа і до Нього горнутися.  Бо Він прийшов спасти не здорових і самовпевнених, а немічних, недужих і занепокоєних своїми гріхами. Ісус – наш Лікар. Він – наш Пастир. Ісус – наш Спаситель. 

Господь – добрий і милостивий, і Він хоче, аби всі ми були спасенні до вічного життя. Пастир Добрий ніколи не відкине жодну овечку, адже Він поклав був Своє життя за всі Свої вівці.  Ісус ніколи не відкине жодного із нас, любі розкаяні, немічні та кволі грішники. Ні, Він усіх нас прийме, усіх пригорне, усіх зцілюватиме Своїм чудесним Євангелієм у Слові і Таїнстві. 

Наймити діють по-іншому. Вони добре можуть проповідувати Євангеліє і роздавати Таїнства до першого вовка, тобто до першої небезпеки. А щойно небезпека з’являється, вони кидають отару, добре нагодовану і доглянути і втікають у те місце, до вони почуваються у безпеці. А небезпека з’являтись буде, пастирське служіння буде супроводжувати хрест, небезпека через проповідь Євангелія Христового. Наш Господь каже нам: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже» (Лк. 9:23, 24).

Наймити хреста уникають. Наймити прагнуть вовни, заробітку, слави, і всіх інших здобутків цього світу. І навіть, якщо вони проповідують чисте Євангеліє зі світськими намірами, вони – не пастирі, а наймити. Бо щойно з’явиться вовк  і небезпека, як зміниться і їхнє послання, і їхня поведінка: хтось утече, а хтось буде проповідувати те, що підійде для вовка, для диявола і всього грішного світу, які прагнуть з овечок лише одного ретельно їх стригти. Наймитів і вовків дуже цікавить вовна.

Пастир же Добрий не дивиться на вовну. Він не дивиться на наш стан. Його цікавлять вівці. Він дивиться на те чи ми – вівці, нещасні, бідні і розкаяні грішники. Він не дивиться на нас і не думає: «От з цієї вівці я настрижу стільки-то вовни, а з цієї – стільки-то». Він не дивиться на нас так як дивиться світ, який думає: «Які бідні і жалюгідні ці істинні віруючі. Їх можна зневажати, а всю увагу і пошану треба спрямовувати на багаті і сяючі золотом церкви». Хай світ собі так думає. Його ми не переробимо та й кінець нам його відомий – земля і діла, що на ній погорять (2 Петр. 3:10). 

А ми будемо там, де наш Пастир Добрий, розп’ятий і воскреслий Господь – у Царстві Божому повіки віків.  Там будуть і всі вірні Пастиреві Доброму пастирі, які слідують за Христом і не дивляться на особу, а не на її вади чи недоліки і вміють провести різницю між овечкою і хворобою.

Любі брати і сестри, наш Пастир Добрий, Христос, знає нас, а Христа знає Отець. Він каже про Христа, що Він – Його Син Улюблений, в Якому уподобання Отця.  Через Христа і ми Його улюблені діти. І ми нічого не боїмось, бо ми знаємо, що якби не розвивалось життя у цьому світі, ніхто нас не вихопить із руки нашого Пастиря Доброго, ніщо не спинить Христової до нас любові і Він дасть нам вічне життя.

Бо це вічне життя Він заслужив для нас, а не ми. Ми далі залишаємось вівцями, немічними, нещасними і кволими, але Ісус завжди залишається Пастирем Добрим, нашим розп’ятим і вокреслим Спасителем, Богом всемогутнім і Богом люблячим, Який любить нас і піклується про нас. Тут лунає Його Закон. І тут Христос утішає, покріпляє і будує нас Своїм Євангелієм.

Так само Євангелієм Він приводить до Себе ще тих, хто поки що не належить до Його отари – тих, що поки що нажахані Законом і не знають втіхи Христового Євангелія. Христове Євангеліє привело нас, язичників, до отари Христової, в якій перебували євреї. Євангеліє Христове приведе ще багатьох інших у Своє Царство. Хай Євангеліє Христове проповідується в нашому рідному краї і по всьому світові. Хай якомога більше людей воскреснуть до життя вічного. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь. 

День Св. Афанасія Александрійського, християнського пастиря і сповідника

    

Сьогодні ми дякуємо Господу за Афанасія Александрійського, християнського пастиря і сповідника. 325 року по Різдві Христовім, будучи секретарем і дияконом єпископа Александрійського Олександра, він взяв участь у Нікейському Соборі. На Соборі, тоді ще диякон Афанасій, активно відстоював божественність Христа і Його єдиносущність з Отцем. За чисте сповідування сьогодні в Нікейському Символі віри «Вірую в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, від Отця родженого перше всіх віків, нествореного, єдиносущного з Отцем, через Котрого все сталося», значною мірою ми повинні дякувати Богові за Афанасія, який відстояв Біблійну істину в запеклій суперечці з аріанами.  328 р. по Р. Х. Афанасія було обрано єпископом Александрійським. Слід додати, що на 350 р. по Р. Х. саме Cв. Афанасій залишився одним-єдиним вірним Богові єпископом в східній частині Церкви, тоді коли решта таки відпали в аріанську єресь. Переживши чимало переслідувань і вигнань, фальшивих звинувачень і незаслужених прикростей (Мт. 5:10-12), Св. Афанасій завершив своє земне життя в цьому світі на єпископській кафедрі в Александрії 373 р. по Різдві Христовім. Св. Афанасієві також традиційно приписується укладання Афанасіївського Символу віри. 

Молитва на День Св. Афанасія Александрійського, християнського пастиря і сповідника:

Господи Боже! У час криз і небезпек Ти посилаєш мужів, які чітко проголошують істини Твого Святого Слова. Ми дякуємо Тобі за слугу Твого, Афанасія, через служіння якого Ти зберіг правдиве сповідання Церкви про Твого Сина Ісуса Христа. Продовжуй посилати Церкві вірних і здібних мужів, аби вони Твою істину і проголошували, і захищали, аби Твоє Ім'я - Отця, і Сина, і Святого Духа, славилось повіки віків. Через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

День Св. Пилипа і Якова Зеведеєвого, Апостолів

    

     Сьогодні ми згадуємо Св. Апостолів Пилипа і Якова і дякуємо за них Господу. Про Св. Пилипа згадано в списках Апостолів (Матвія 10:3; Марка 3:18; Луки 6:14; Дії 1:13), але більше про нього говорить лише Євангеліє від Св. Івана. Пилип був із Віфсаїди у Галілеї і був одним із перших учнів, покликаних після Св. Андрія і Петра. Пилип також долучився до приведення Нафанаїла до Христа (Івана 1:43-51). Саме Пилипові Ісус поставив питання про те, де купити хліба, аби нагодувати п'ять тисяч чоловіків (Івана 6:5). Упродовж Святого Тижня Пилип разом із Андрієм приводили до Ісуса греків, яких цікавив Господь (Івана 12:20-22). А у вечір Чистого Четверга Пилип попросив Ісуса показати йому і решті учнів Отця (Івана 14:8). Відповідно до Передання Пилип вирушив з проповіддю у Фригію і там був похований.

     Св. Яків був сином Алфея і його ще називали "Молодшим" (аби відрізняти його від Якова, сина Зеведейового "Старшого", день якого ми святкуємо 25 липня). Його мати, Марія, була однією з вірних жінок, які стояли біля хреста Ісусового (Матвія 27:56; Марка 15:40). Про Якова згадано в тих само списках, що й про Пилипа, але більше згадок про нього в Новому Заповіті немає. Також немає інформації про поле його місії та про обставини його смерті, окрім згадки про те, що він був перепиляний на дві половини.

Молитва на День Св. Пилипа і Якова Зеведеєвого, Апостолів:

Отче Небесний!  Твої святі Апостоли Пилип і Яків були вірними проповідниками Євангелія Христового. Поблагослови наші Церкви пастирями, проповідниками та учителями, які будуть вірно проповідувати Твоє Слово та вірно Йому навчати, далі виконуючи Велике Доручення Сина Твого про те, щоб зробити учнями всі народи; заради Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви