День Св. Пророка Іллі

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Іллю.  Ім’я пророка Іллі означає: «Мій Бог – Ягве [Господь]». Він пророкував у північному царстві – Ізраїлі в основному упродовж царювання Ахава (847-953 р. р. до Р. Х.) Під впливом своєї поганської дружини Єзавелі, Ахав спонукав своє царство до поклоніння Ваалові, а Єзавель робила все, аби заборонити поклоніння Ягве. Іллю було покликано Богом осудити це ідолопоклонство і закликати народ Ізраїлю назад до поклоніння Ягве, як єдиному правдивому Богові (як він це зробив у 1 Царів 18:20-40). Ілля був різкою та показною особою, живучи в пустині та носячи одяг із верблюжої шерсті і шкіряного поясу (2 Царів 1:8). Він був пророком на слові та ділі. Через Іллю було здійснено багато чуд, з воскресінням мертвого (1 Царів 17:17-24) та впливом на довготривалу посуху в Ізраїлі (1 Царів 17:1), включно. Наприкінці свого служіння, його було забрано на небеса. Це бачив його наступник, пророк Єлисей (2 Царів 2:11). Пізніше пророк Малахія проголосив, що Ілля повернеться перед приходом Месії (Мал. 4:5-6). Це пророцтво збулося у пророцькому служінні Івана Христителя (Мт. 11:14).

     Молитва на День Св. Пророка Іллі:

     Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Іллю Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха, Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Дай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Гріхи в морській глибочині: проповідь на 4-у неділю по П'ятидесятниці

                             ГРІХИ В МОРСЬКІЙ ГЛИБОЧИНІ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Хто Бог інший, як Ти, що прощає провину і пробачає прогріх останку спадку Свого, Свого гніву не держить назавжди, бо кохається в милості? Знов над нами Він змилується, наші провини потопче, – Ти кинеш у морську глибочінь усі наші гріхи. Ти даси правду Яковові, Авраамові милість, яку присягнув Він для наших батьків від днів стародавніх (Михея 7:18-20). 

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2). 

Дорогі брати і сестри, один із дослідників юдейства, Чарльз Файнберґ згадує про те, що в юдейських синагогах в полудень Дня Замінної Жертви або ж (більш поширена назва) Судного Дня, у поєднанні з книгою Йони читаються останні три вірші книги останнього розділу книги пророка Михея. І один раз на рік в полудень Нового року, ортодоксальний юдей може вийти до струмка або річки та символічно випорожнити свої кишені, читаю саме ці слова з Михея, які є основою тексту для нашої сьогоднішньої проповіді.  Служба називається «Ташліш» відповідно до єврейського слова, яке означає «Ти кинеш». 

Не я кину, не я потопчу, а Ти кинеш. Ця різниця в особах дієслів майбутнього часу, як і минулого – дуже важлива. Вона настільки важлива, що від неї залежить все наше минуле,  теперішнє і майбутнє. Минуле, бо минуле буває дуже сумним і навіть трагічним. Минуле може визначати майбутнє навіть на мільярди років на цілу вічність. Я часто чую такий вислів «Минулого не змінити». Але цей вислів безперечно не стосується Бога. 

«Ташліш» – Ти кинеш – ці  слова стосуються всього часу: минулого теперішнього і майбутнього – всіх гріхів, які ми скоїли, які ми коїмо в теперішньому і всіх гріхів, які ми, можливо, скоїмо в майбутньому. Однак вони стосуються не нас, а Бога. Бо якщо ми самі спробуємо справитись із нашими гріхами, ми лише накоїмо біди. 

Якщо ми будемо вірити, що власними ділами або власними заслугами ми зможемо принести заплату за наші гріхи проти Бога і проти ближніх, то ми лише погіршимо наше і так погане становище, адже ми тоді будемо ще більше грішити проти Бога, стверджуючи, що ми самі себе спасаємо, а гріх – це настільки маловажна річ, що ми дамо йому раду – можливо, не одразу, можливо не зовсім легко, але зрештою таки дамо. 

Ця жахлива омана легковажного ставлення до гріха не виникла спонтанно. Вона сягає корінням ще Еденського саду і проповіді диявола, якою заслухалась наша праматір Єва. «Нічого страшного в гріхові немає», фактично проповідує через своїх слуг диявол і нині. «Гріхи можна подолати самотужки. Якщо помреш у гріхах, нерозкаяний і невіруючий, тебе можна відмолити»  – це теж з його проповідей. І як це парадоксально не звучить, але «Твої гріхи непрощенні і тобі спасіння немає» - такі казання походять теж із пекла. 

Гріх насправді дуже серйозна річ. Гріх – найбільша проблема людства. Гріх – найбільша ваша і моя проблема. І наслідки будь-якого гріха жахливі. «Заплата за гріх – смерть», пише Апостол Павло (Рим. 6:23). Апостол Яків нас застерігає: «Хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (2:10).  Будь який гріх означає смерть, любі брати і сестри – смерть не лише тимчасову, тобто відділення душі від тіла, але й вічну – тобто вічні муки в аду. І якщо ми коїмо бодай невеликий гріх – ми отримуємо покарання наче порушили весь Закон Божий. 

Але слава Богу за «Ташліш»! «Хто Бог інший, як Ти, що прощає провину і пробачає прогріх останку спадку Свого, Свого гніву не держить назавжди, бо кохається в милості?»  – ставить риторичне питання Михей. Звісно іншого Бога такого немає. Бога взагалі іншого немає. А істинний Бог прощає провину і пробачає прогріх останку спадку Свого. 

Михей не випадково згадує саме останок спадку Божого. Бо саме останок народу Божого розкаяні грішники – грішники, які не знаходили втіхи в ділах, а шукали втіхи лише в Бозі і зокрема в Його обітниці про грядущого Месію-Христа. Істинний Бог прощає провину і пробачає прогріх. Бог фальшивий вимагає діл і праці.  

Істинний Бог не держить Свого гніву назавжди, а фальшивий бог – завжди розлючений і розгніваний суддя, який чекає на приношення для власного умиротворення. Тож істинний Бог – це Бог, Який прощає наші провини і прогріхи.  Істинний Бог не держить Свій гнів навіки. Власне кажучи «Кого Господь любить, картає того, і кохає, немов батько сина!» (Пр. 3:12). 

Чому Бог все це робить. Михей пояснює: «бо кохається в милості». Ось який наш істинний Бог – Він кохається в милості. Він надзвичайно сильно любить милість. Він без милості не може. Для Нього милість – улюблена справа. Які чудові слова вклав Господь Святий Дух в уста Михеєві!  Народові, який страждає, Він нагадує про те, що Він любить їх і прагне їм не зла, а добра. 

Юдейський останок – віруючі люди, які розуміють, що їхня найбільша проблема гріх. Їхні гріхи спричинили такі великі біди в минулому і далі руйнують їхнє життя!  І тоді Господь промовляє до них обітницю, в якій і є Ташліш.  Михей обіцяє застосування милості на ділі. «Знов над нами Він змилується»,  – промовляє він. А як Бог найвище і найбільше виявляє милість? 

Михей пояснює: «Наші провини потопче».  Він перетворить ці провини на порох.  Вони стояли величезними перепонами, які відділяли народ від Бога. А Бог ті всі провини потопче. Він сам пройдеться по них, по шпилястих горах, через які немає доступу до Господа і перетворить їх на порох. 

Ці провини ніколи і ніхто не зможе підняти і піднести про віруючих.  А далі Михей промовляє Ташліш: «Ти кинеш у морську глибочінь усі наші гріхи». Ось де опиняться гріхи віруючих. Вони будуть у морській глибочіні. Вони опиняться на самому дні моря. Їх ніхто не буде бачити. Про них Бог згадувати не буде. Минуле не буде мати ніякого впливу на майбутнє тих, чиї гріхи будуть вкинуті у морську глибочінь. 

Ташліш – чудові слова. Проте Михей жив до Христа. І промовляв про майбутні події. Він говорив про Христа. Іншими словами Ташліш без Христа втрачає всякий сенс.  Насправді, Ташлішу без Христа немає. А де є Христос – там є милість. Христос є милістю.  Тож Михей пророкує про Ісуса Христа. 

Саме про пророцтво Михея будуть згадувати книжники в палатах Ірода, коли той ошелешений прибуттям мудреців зі Сходу, аби поклонитися новонародженому Цареві Юдейському, допитувався, де саме Він мав народитись. Тож вони дали відповідь, зацитувавши Михея 5:2 «Ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський» (Мт. 2:6). 

Тож і тут Михей пророкує про Христа. Це Він кохається у милості. Це Він виявить милість Своєму народові і цілому світові. Це Він потопче гріхи народу і цілого світу. Це Він роздушить голову змієві, хоча змій ужалить Христа в ногу. 

І руки, і ноги милостивого Бога, Який стався людиною були прибиті до хреста Голгофи.  На Його голові був терновий вінець, з ран Його текла свята і невинна кров – кров істинного Бога та істинної людини. Святий Бог у людському тілі розтоптав усі прогріхи людства, усі ваші і всі мої гріхи. 

На хресті Голгофи Ісус вкинув усі наші гріхи в морську глибочінь. Всі гріхи до одного були змиті Христовою кров’ю. Апостол Іван нас далі утішає: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!» (1 Ів. 1:7, 8). 

А коли ми гріхи свої визнаємо, то кров Христова очищує нас від кожного нашого гріха. Наші гріхи потоплені в такій морській глибочіні, з якої їм ніколи не піднятись. Але марно шукати те море, де потоплені наші гріхи на географічній, а тим більше політичній мапі світу. Всі наші гріхи потоплені у крові Христовій. 

Ісус Христос, Син Божий, помер за кожного з нас. Його свята і досконала жертва потоптала всі наші провини. У Його крові потонули всі наші гріхи. Він помер за всі їх. І Він воскрес, аби ми вірою в Нього ми мали виправдання, воскресіння і вічне життя. Немає нині сенсу промовляти гарну церемонію Ташліш без віри в Христа. 

Але є сенс і навіть заповідь Спасителя підходити до Його престолу і причащатись Його істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері, бо там ми причащаємось Христом, Богом милостивим і люблячим і там наші провини топчуться, а наші гріхи кидаються в морську глибочінь. 

Такі чудові слова каже нам Бог, аби ми мали бадьорість у всякій біді і не падали на духові в час спокуси, але знали, що Бог – милостивий і прагне милості нам, і хоче, аби ми спаслися, Він не хоче загибелі грішників таких як ми. Він хоче, аби ми розкаялись, вірували в Христа і жили вічно. Жили в Царстві Божому. 

Бог любить вас, любі брати і сестри. Він виконує всі обітниці. Про це говорить і Михей: «Ти даси правду Яковові, Авраамові милість, яку присягнув Він для наших батьків від днів стародавніх». Іншими словами він висловлює впевненість у виконанні Богом Його обітниць. Бог завжди виконує те, що обіцяв. І в цьому теж наша величезна, неймовірна втіха. 

Христос потоптав наші провини – їх більше немає.  Христос кинув наші гріхи у морську глибочінь – вони змиті Його святою і невинною кров’ю навіки. Ми прощені і виправдані вірою в Христа. Але ми ще в дорозі до Царства слави, в яке нас Христос запросить Останнього Дня – у день Його повернення у славі. Тоді буде воскресіння усіх мертвих і початок життя безконечного блаженства у Царстві Божому. Так буде, бо так обіцяв Бог. У Христі і заради Нього. Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

День Св. Рут

      Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Рут, моавитянку, яка є чудесним прикладом  Божої благодаті. Хоча вона була язичницею, Бог учинив її прабабусею царя Давида (Рут 4:17) і одним з предків Самого Ісуса (Матвія 1:5). 

     Голод в Ізраїлі змусив Елімелеха та Ноомі з Віфлеєму та їх двох синів емігрувати до сусіднього народу, Моаву. Сини одружилися з моавськими жінками, Орпою і Рут, але через 10 років Елімелех і його сини повмирали (Рут 1:1-5). Тож Ноомі вирішила повернутися до Віфлеєму, а своїх невісток спонукала залишитися із їхніми родинами. Орпа послухалася поради Ноомі, але Рут відмовилася залишатися зі своїм народом і промовила вражаючі слова: "Куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій - мій Бог" (Рут 1:16).
    Після того, як Рут прибула до Віфлеєму, Боаз, близький родич Елімелеха, погодився бути "викупителем" Рут (Рут 3:7-13; 4:9-12). Він взяв її за дружину і Рут народила Оведа, Давидового діда (Рут 4:13-17), зберігши таким чином родовід Месії. Доброта Рут і її безкорислива відданість Ноомі, і її віра в Бога Ноомі, гріють серця вірних Божих і сьогодні, і спонукають нас повторювати приклад її віри.

                                     Молитва на День Св. Рут:
     Вірний Боже!  Ти обіцяв оберігати Твій народ і спасати насліддя Твоє. Ти використовував неймовірні на несподівані посудини для поширення родоводу, з якого вийшов благословенний Твій Син. Дай нам відданості Рут і такої довіри до Тебе, як у неї, аби й ми могли шанувати Тебе нашою покорою і пошаною та, щоб ми були залічені до Твого вибраного народу: Святої Християнської Церкви - благодаттю Ісуса Христа, нашого Господа і Святого Духа, які живуть і царюють з Тобою, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Диявол намагався знищити Таїнство

 ... Нам (наводять) велику кількість прикладів духів і також святих мужів, які з’являлися і благали, аби їм приходили на допомогу месами і таким чином їх визволяли. Тут я вільно зазначу, що які б духи не блукали, не кричали, верещали, нарікали або шукали помочі, то це – воістину діла диявола, яким він намагається взяти від нас, християн, Таїнство, відчужити нас від нього і використовувати його собі на біду, зневагу та глузування. Бо він добре бачив, що через це єдине Таїнство, Слово Боже і віра родюче сіялись, зростали і збільшувались, а його прокляте царство руйнувалось і марніло. Через він використовував всі свої хитрощі та виверти, аби знищити та заглушити це могутнє Таїнство. Він привів все до того, що меса проводиться в основному за покійних, хоча вона була дана і запроваджена як втіха лише для живих християн.

Мартін Лютер

Багато покликаних та вибраних мало: проповідь на 3-ю неділю по П'ятидесятниці

                 БАГАТО ПОКЛИКАНИХ, ТА ВИБРАНИХ МАЛО

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

            Він же промовив до нього: «Один чоловік спорядив був велику вечерю, і запросив багатьох.  І послав він свого раба часу вечері сказати запрошеним: «Ідіть, бо вже все наготовано».  І зараз усі почали відмовлятися. Перший сказав йому: «Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу тебе, вибач мені!»  А другий сказав: «Я купив собі п'ять пар волів, і йду спробувати їх. Прошу тебе, вибач мені!» І знов інший сказав: «Одружився ось я, і через те я не можу прибути».  І вернувся той раб і панові своєму про все розповів. Розгнівавсь господар тоді, та й сказав до свого раба: «Піди швидко на вулиці та на завулки міські, і приведи сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих». І згодом раб повідомив: «Пане, сталося так, як звелів ти, та місця є ще». І сказав пан рабові: «Піди на дороги й на загороди, та й силуй прийти, щоб наповнився дім мій. Кажу-бо я вам, що жаден із запрошених мужів тих не покуштує моєї вечері... Бо багато покликаних, та вибраних мало!» (Євангеліє від Св. Луки 14:16-24). 

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2)  Амінь. 

Дорогі брати і сестри, лише за час пандемії в нас різко скоротилась кількість весільних банкетів, випускних, велелюдних святкувань днів народження тощо. Напевно, якщо коронавірус буде повністю подолано, такі святкування ще повернуться і ми будемо приймати запрошення до родини і до добрих щирих друзів та разом із ними святкувати важливі для них і для нас події. 

Наше Євангеліє починається із притчі Господа про велику вечерю. Її спорядив був один чоловік. Він був дуже багатий. Його статки дозволяли йому запросити багатьох людей. Коли вже все було готове, він відправив свого раба, але що раб чув у відповідь на запрошення на багату вечерю?  Він чув лише відмови та, вибачте за тавтологію, відмовки. 

Перших двоє, принаймні, до своїх відмовок додають ще вибачення. Третій просто дає відмовку. Всі троє промовляють відмовки, бо насправді не хочуть прийти на славний банкет. Тож перший посилається на раптову потребу оглянути нещодавно куплене поле. На його думку, поле не може зачекати півдня, щоб його оглянули. 

Другий посилається на потребу випробувати щойно куплені п’ять пар волів. Воли теж не можуть зачекати півдня або постояти в стайні до ранку. А третій женився, тепер в нього є дружина, тож це вже є достатньою причиною для того, щоб не прийти на звану вечерю. Вибачення, як я вже згадував, цей третій не просить. 

Хто ці люди з притчі? Господар – це Отець Небесний.  Раб Його – це Син Божий.  А ті, кого вони запрошують – це євреї, українці, американці та всі люди на світі, які почули проповідь Євангелія, але знайшли свої відмовки, аби не увірувати в Христа і не долучитись до Його Церкви. Ця притча спростовує уявлення деяких людей про те, що можна вірувати в себе вдома і не належати до Церкви, адже велика вечеря в притчі – це Христова Церква, що спільно радіє великим банкетом. 

            А що це за велика вечеря, приготована для запрошених Богом?  Це, звісно, вічне життя в Царстві Божому. Його готують не люди, а Бог. Писання про це дуже чітке та однозначне. Будь-яка людина, яка думає по-іншому, помиляється. Будь-яка людина, яка навчає по-іншому – навчає фальшиво і в кращому випадку, прислухається до грішної плоті, а в гіршому – пропагує думки диявола і пекла. 

            Життя вічне в Царстві Божому приготував для нас Бог. Як Він це зробив? Є чимало Біблійних віршів, які підсумовують це приготування Боже. Найбільш відомими є, напевно ці слова: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Бог віддав Свого Сина у жертву за гріхи цілого світу, аби вірою в Нього, Христа розп’ятого і воскреслого, ми були виправдані і мали воскресіння, і вічне життя. 

            Через це вечерю, тобто спасіння, готуємо не ми, а готує Бог. Він приготував усе в Ісусі Христі і через Нього. А хто ж ці люди, яких Бог запрошує на цю велику вечерю, на цей розкішний банкет – до вічного життя у Його Царстві. Насамперед, звісно, це євреї, які живуть у час Христа. 

Проте вони відкидають запрошення Боже. Вони відкидають Христове Євангеліє. Їм не потрібен багатий господар. Вони самі багаті. Бідна людина не буде купувати поля. В неї на це не буде грошей. Землю купують ті в кого є гроші. Ось і перший запрошений – не бідна людина. Він поле купив. Він починає або розширює свою агрофірму. Він і сам багатий. Може ще трохи і він доб’ється становища господаря. 

Другий теж не бідний. Він придбав аж п’ять пар волів. Цілий автопарк або радше тракторний парк. Його бізнес процвітає, на ньому зосереджена вся його увага. Його не до банкетів – врешті-решт, хіба він і сам не може організувати якийсь гарний пікнік чи запросити своїх друзів у ресторан? 

Третій – брутальний. Він одружився. Перед ним відкривається цілий новий світ, наповнений радості, прекрасних відчуттів. Він повинен тепер усіх сил докладати, аби це його щастя тривало і множилось. В нього чітко виставлені пріоритети і для великого господаря місця в його житті немає. 

Так люди відкидають Євангеліє, Христа, вважаючи, що вони самодостатні. Так юдеї відкидали Христа і Євангеліє, вважаючи, що їм належить вічне життя в Царстві Божому вже через сам факт їхнього походження від Авраама. Так і багато українців відкидають сьогодні Євангеліє, вважаючи, що можна спастись власним «багатством»  –ділами, заслугами якихось святих і так далі.  Вони Бога не заперечують і нібито не хочуть Його гнівати. Але в них є купа відмовок і пояснень їхнього невірства в Христа. Врешті-решт вони й так люди добрі. А хтось взагалі вважає, що життя й без Бога приємне і що Бог не потрібен. 

Тож вони відмовляються вірувати в Христа, відмовляються бути на Його вечері, відмовляються бути спасенними і мати праведність, воскресіння і вічне життя. Вони багаті у власних очах і Христос-Спаситель їм не потрібен.  Їм не потрібне Його Євангеліє і не потрібна Його Церква, Його Свята Вечеря. 

А яка реакція господаря на такі відмовки? Яка реакція Бога?  Він розгніваний. Він не хитає головою і не каже: «О, я тебе прекрасно розумію – в тебе агробізнес. О, я тебе розумію – в тебе новий автопарк, тракторний парк і ціла купа комбайнів. О, я тебе розумію – сім’я – то святе. Ну, може наступного разу…» 

Нічого такого Бог не каже. Він гнівається. І посилає Свого раба запросити тих, хто не є багатий. Він каже: «Приведи сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих». Приведи сюди митників, грішників і грішниць – фактично каже Бог. Приведи тих, на кого фарисеї і садукеї дивляться зі зневагою – їх приводь і хай вони сідають за столи дубові на лави кленові! Вони теж  нащадки Авраама по плоті. Але вони візьмуть участь у банкеті вічного життя, бо вони істинні діти Авраама по духу, бо вірують в Христа, Якого бачив Авраам і Яким він тішився! 

Вони не пишаються собою. Вони стидаються гріхів своїх, вони шукають утіхи в Христі. Ними має наповнитись Моя Вечеря – Моє Царство». І такими Царство Боже наповнювалось. До Христа прийшла Марія Магдалина і Закхей, і багато інших. Але послухаймо відповідь раба: «Пане, сталося так, як звелів ти, та місця є ще». 

Місця на Вечері ще море. «Багато осель у домі Мого Отця» – каже Ісус в Євангелії від Св. Івана (14:2). Христової жертви на Голгофі достатньо за всі гріхи людства. Місця в раю вистачить на всіх. Бог «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4). Бог хоче, щоб спаслись ви і я. Бог хоче, щоб спаслись усі наші родичі, друзі, знайомі, колеги та колєжанки. Бог хоче, щоб спаслись усі наші ближні. 

Тож господар дає розпорядження: «Піди на дороги й на загороди, та й силуй прийти, щоб наповнився дім мій». Бог дає доручення виходити за межі міста, тобто за межі Ізраїлю, за межі Єрусалиму та Юду і йти проповідувати Євангеліє по всьому світові. Саме таке доручення від розп’ятого і воскреслого Господа отримали учні в день Вознесіння: «Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:8). 

Бог хоче, аби наповнився Його дім, Його Царство спасенними людьми.  В Бога завжди є вибір. Цієї істини не розуміють фарисеї і законники, які живуть в час земного служіння Сина Божого. У своїй гордині і самоправедності вони відкидають запрошення Христа.  В них є мільйон причин не вірувати в Христа. 

Проте «свято место пусто не бывает». Бог заповнить їхні місця не тими, хто вважає себе за мудрих за тілом, сильних і шляхетних. Пізніше Апостол Павло буде писати: «Дивіться-бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло» (1 Кор. 1:26-29). 

Подяку за те, що Бог нас покликав, нас спас, для нас приготував Царство Небесне ми віддаємо лише Богові. Подяку за прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя ми віддаємо лише Господу, запрошення якого відкидають лише люди горді та самоправедні.  До них звернуті слова Спасителя: «Кажу-бо я вам, що жаден із запрошених мужів тих не покуштує моєї вечері... Бо багато покликаних, та вибраних мало!» 

Іншими словами, ніхто з них не ввійде у вічне життя. Ніхто з них не воскресне до життя, а воскресне лише для суду і для вічних мук в аду. Бо багато людей, що чують євангельську проповідь, багатьох запрошують до церкви на служби Божі їхні друзі, багато-хто чує євангельські слова на телебаченні, радіо та в інтернеті, але чинить опір Святому Духові і знаходить масу причин не прийти до церкви, не вірувати в Христа. 

Хай ні бізнес, ні сім’я, ні наша фальшива упевненість у власних фізичних і духовних силах ніколи не спонукають нас шукати відмовки на заклик Євангелія. Адже Бог кличе нас бути в Його Царстві і жити вічно. Він дуже цього хоче. І Він все для цього зробив. Заради Христа. Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амін (1 Петр. 5:10, 11). 

Аналогія з гасовою лампою

Яка різниця до якої церкви належати? Звернімось до мисленнєвого експерименту. Уявіть собі старомодну гасову лампу. Лампу наповняють гасом і вона, звісно, ясно світить. А тепер уявіть, що з падінням рівня гасу в лампі, ми піднімаємо його рівень, додаючи в лампу пісок, чаїнки, кавову гущу і всяке таке подібне. Чи лампа далі світитиме? Звісно, світитиме, допоки до ґноту буде ще якимось чином добиратись гас. Таке світло може справити неправильне враження на несерйознго спостерігача, бо  йому може здаватись, що  пісок і чаїнки діють точно так як гас. Звичайно ж, лампа далі світить не через такі домішки, а всупереч їм.  Вона світить через той гас, який в ній ще залишається. Замініть тепер гас "Євангелієм" і аналогія сама себе пояснить. Є лише "один Господь, одна віра, одна Хрищення" (Еф. 4:5). Святий Дух чинить таку саму віру в усіх християнах і Він робить це через ту саму євангельську істину. Він ніколи не діє через помилку. Де втручаються самі фальшиві вчення, там з'являється протидіюча сила, яка противиться істинній вірі, вчиненій Духом, конфліктує з нею і становить їй загрозу.

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

Всемогутній і відповідно до людської природи

 Перше, за Своєю природою Христос у всьому подібний до Своїх братів. Друге, через особовий союз із божественною природою Його людська природа настільки повищена над усім, що може бути назване (Еф. 1:20, 21), що Йому, також і відповідно до людської природи, дано всяку владу на небі і на землі (Мт. 28:18) і що все віддане в Його руку (Ів. 3:35; 13:3) і все підкорене під ноги Йому (Еф. 1:22). Тож через те, що Він каже: "Це - тіло Моє" і "Це - кров Моя", навіть хоча природні та сутнісні властивості людського тіла вчинити цього не можуть, Він, Котрому дана всяка влада на небі та на землі, все-таки це може і відповідно до Своєї людської природи (Мт. 28:18).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

День Св. Яна Гуса, пастиря і мученика

 Сьогодні ми згадуємо Св. Яна Гуса і  дякуємо за нього Господу. Професор і проповідник, мученик за християнську віру, він проповідував Христове Євангеліє, незважаючи на опір церковного істеблішменту.  Як священик Св. Ян Гус, проповідував спочатку в церкві Св. Михайла, а потім у Віфлеємській Каплиці в Празі.  Св. Ян Гус відверто засуджував порочні вчення і практики, які вже в той час заповнювали західну частину Церкви і домагався повернення Церкви до Христа і Його Слова. Як добрий і відданий Христові воїн, він терпів лихо аж до смерті на вогнищі 1415 року. Як чесний атлет, він змагався за Христове Євангеліє відверто та за правилами і одержав вінця слави від Спасителя. Як працьовитий хлібороб, він скуштує на небесному банкеті, накритому Самим Христом (2 Тим. 2:1-11). Тарас Шевченко писав про вогняний хрест чеського сповідника Яна Гуса і про майбутній прихід Реформатора Церкви, Мартіна Лютера:

Отак Гуса
Ченці осудили,
Запалили...
та Божого Слова не спалили,
Не вгадали,
що вилетить
Орел із-за хмари
Замість гуся
і розклює
Високу тіару.

Через сто з лишком років віттенберзький професор, Мартін Лютер, довершив діло Яна Гуса і, з ласки Божої, успішно відновив у Церкві проповідування Євангелія і належну відправу Таїнств. (Символічна ілюстрація: Мартін Лютер і Ян Гус правлять разом службу Божу, причащаючи вірян).

Молитва на День Св. Яна Гуса, пастиря і мученика:

Господи Боже!  Отче Небесний!  Ти послав Церкві Твоїй вірного пастиря Яна Гуса, Який через відданість Євангелію став мучеником, але не зрікся Твого святого Слова. Подай усім нам такої вірності Тобі і Слову Твоєму, аби по всі дні нашого життя, ми перебували у Тобі та Твоєму Слові, а в кінці увійшли у Твоє Царство Слави. Заради Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

Бог є любов: проповідь на 2-у неділю по П'ятидесяниці

                                              БОГ Є ЛЮБОВ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)            

      Ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! Любов удосконалюється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, – такі й ми на цім світі. Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові. Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив. Як хто скаже: «Я Бога люблю», та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив! (1 Івана 4:16-21). 

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2). 

Дорогі брати і сестри, здається, що фраза «Бог є любов» стає поволі однією з улюблених фраз різних безбожних людей та певних насправді антихристиянських груп. «Бог є любов», – кажуть вони, отже Він не бажає карати за те, що ви, християни, вважаєте злом.  «Хіба може Бог, Який є любов» взагалі щось вимагати?  Він лише любить! 

Ну хіба може Бог, Який є любов гніватись, наприклад на перелюб? Ну, полюбили одне одного люди, дуже сильно полюбили, пристрасно полюбили. Хіба може Бог карати за любов? Хіба може Бог гніватись на любов? Бог є любов, тож Він не може нічого робити проти любові? 

Чи не найчастіше останнім часом використовують цю фразу різні рухи збоченців, які стверджують про те, що християни, які засуджують гріх блуду, мужолозтва і всякі інші подібні гидоти, просто не розуміють Біблії і Христа. Християни, на їх думку, просто жорстокі фанатики, які виступають проти любові, яка може набувати тих вимірів, які вони собі уявляють. 

«Бог є любов», – кажуть вони, вириваючи цю єдину фразу з контексту Послання Св. Апостола Івана, який ми щойно чули. Для них слова «Бог є любов» означають, що  гріхів не існує і люди можуть робити що їм заманеться. Раз «Бог є любов», думають вони, то Він любить і перелюб, і содомію, і всі інші пороки та гріхи. Це наче фраза, сказана єпископом Риму, мовляв, хто він такий, щоб засуджувати гріхи содомії. 

Є ж такий вислів Христа «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мт. 7:1), тож навіщо судити про гріх? Набагато легше закрити на гріх очі певним проповідникам, як і буває набагато легше закривати на злочини очі певним представникам органів правопорядку. Тож таким чином усі ті, що згрішили будуть щасливі – нещасними будуть лише ті проти кого скоєно гріх. 

Як і щасливими будуть злочинці – нещасними будуть лише жертви злочинів та родичі тих жертв. Фраза «Не судіть, щоб і вас не судили» разом із її тлумаченням «Хто я такий, щоб судити гріх» часто виривається із контексту для того, щоб уникнути конфлікту з гріхом, дияволом і світом. Врешті, як і фраза «Бог є любов» теж, як ми вже згадували, часто виривається із контексту, аби прикрасити гріх і то не просто прикрасити, а так його розмалювати, що він буде здаватись в очах простодушних людей чеснотою. 

Диявол справді дуже вигадливий майстер з перекручування Божого Слова і виривання слів Христа із контексту. Про що ж саме говорить Апостол Іван, кажучи, що Бог є любов? Аби правильно зрозуміти ці слова, ми звернемо увагу на контекст і зокрема на слова на початку 16-го вірша. «Ми пізнали», – каже Апостол, «й увірували в ту любов, що Бог її має до нас». 

Ми пізнали Божу любов. Що це за любов?  В третьому розділі Євангелія від Св. Івана ми читаємо такі слова Спасителя: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує,  – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого. Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, –  лихі-бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його» (в. 16-20). 

Як бачимо, ця любов має стосунок до гріхів, до лихих учинків. Але вона їх не виправдовує! Божа любов виявляється в тому, що Бог робить усе, аби спасти тих, хто винен у гріхах. Бог посилає Свого Сина Єдинородного, аби Він забрав усі гріхи людства на Себе і приніс Себе в святу і досконалу жертву за гріхи всіх людей. Саме про цю любов пише Іван, кажучи, що вони пізнали цю любов Божу. 

Вони були очевидцями служіння Христа, сповненого любові до грішників, вони були свідками Його смерті за гріхи людства. І вони були свідками воскресіння Христового. Вони пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Раніше він говорив про те, що хто вірує в цю любов, той кидає свої лихі вчинки і виходить на світло, тобто кається у своїх гріхах і вірує в Христа.   

Ці слова є протилежні до того, що навчають всякі безбожні люди. Вони стверджують, що Богові байдуже до гріха. Апостол же говорить про інше – він говорить про те, щоб розкаяні грішники не піддавались на напади диявола і світу, які намагаються нас переконати у відсутності Божої любові до нас. Вони кажуть до людей, які усвідомлюють свої гріхи та визнають їх: «Бог вас не любить. Бог – суворий суддя і Він вас обов’язково ще буде карати». 

Фальшиві учителі і наша грішна плоть теж не мовчать. Вони спрямовують нашу увагу до діл, до святих, до паломництв. Ось таким чином, кажуть вони, ви зможете пом’якшити гнів Божий і хоч якось заслужити Божу милість, прощення і виправдатися хоч трохи на Божому суді. І диявол, і фальшиві учителі весь час залякують Божих дітей і говорять нам неправду про Бога, про нашого Отця Небесного. 

Слова Апостола про любов спрямовані насамперед проти таких послань із пекла. Бог нас так полюбив, що віддав за нас Свого Єдинородного Сина, аби вірою в Нього, в Христа, розп’ятого і воскреслого, ми мали вічне життя. Бог полюбив нас не за наші діла. А Він любить нас, бо по-іншому Він не може. Бог любить нас, бо Він є любов. 

Бог є любов – три прості слова, але ці слова вимагають віри – віри всупереч усім посланням з пекла та від грішної плоті. Віри, яка наполегливо бореться з усякою фальшивістю, яку нам несе світ, гріх і диявол. Віри, яка всупереч усім погрозам пекла, стверджує: «Я знаю, що Бог любить мене.  Він Сам про це мені каже у Своєму Слові. Бог довів Свою любов хрестом Голгофи і гробом, з якого Ісус вийшов переможцем над гріхом, дияволом і смертю – Його смертю і моєю смертю.  Бог так мене любить, що в Христі Ісусі Він прощає всі мої гріхи та провини і на доказ Своєї любові Він причащає мене істинними тілом і кров’ю Спасителя, у яких я маю прощення гріхів, воскресіння і вічне життя. Бог любить мене і це – незаперечний факт. 

Тож я крокую дорогою до Царства Небесного, упевнений у Божій любові.  Недаремно ж Христів Апостол каже далі: «Любов удосконалюється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, – такі й ми на цім світі».  Ми маємо відвагу на День Судний не через якісь наші заслуги, а через те, що цю відвагу дає нам Божа любов. Бог наче каже кожній Своїй віруючій дитині: «Я тебе дуже люблю. Тож не бійся і не лякайся погроз диявола, світу і плоті. Ти повертаєшся у Вітцівській дім – в Царство Небесне. І Я чекаю на твоє повернення. Я все зробив, аби в Останній День ти воскрес до вічного життя у радості та блаженстві. Не бійся, лише віруй». 

А дальші слова Апостола нас підбадьорюють ще більше, адже він каже, що ми такі як Христос. Звісно ж, ми ще живемо в грішній плоті. Звісно ми ще коїмо гріхи – хоч і не хочемо ми їх коїти, але інколи гору над новою людиною може взяти грішна плоть. Однак ми знаємо, що Христос живе у Своїх любих віруючих. І через віру в Нього, через те, що Христос замешкує в нас вірою, ми стаємо такі як Він на цім світі. 

Іншими словами, ми виправдані вірою в Христа і Бог, заради Христа, дивиться на нас, як на праведних, як на досконалих і безвадних, таких як і Христос. Бо такими нас в очах Божих чинить віра в Христа. Таке запевнення від Святого Духа, яке ми чуємо через нашого любого Апостола нам вкрай потрібне. Бо чим більше ми віруємо в Христа, тим більше ми боїмось згрішити. Цим ми, власне кажучи, відрізняємось від безбожних, які вважають, що раз Бог – любов,  то можна уваги на гріх не звертати. 

Але віруючі діти Божі бояться згрішити. Разом із тим, чим більше ми віруємо в Христа, тим більше ми горнемось до Бога, Який на любить і прощає, і втішає, і благословляє, і про нас піклується. Ми не боїмось до Нього йти, бо ми знаємо, що Він нас любить. Навіть більше, якщо ми грішимо, тоді ми біжимо до Нього, бо лише в Ньому є допомога і спасіння від гріха. Не кара, не суд, а любов і спасіння. 

Не ми Його перше полюбили, каже Іван, а Він нас перше полюбив. Божа любов вилилась на нас перше і породила любов всередині нас до Бога. Але як ця любов до Бога проявляється? Апостол каже нам, що є дуже чіткий маркер того, чи людина любить Бога чи ненавидить Його. Він каже: «Як хто скаже: «Я Бога люблю», та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?» 

Апостол каже, що можна скільки завгодно говорити про любов до Бога, можна співати про Нього, писати книжки тощо, але якщо не виявляти любов до свого брата, тоді ніякої любові немає. Знову ж таки тут мова йде не зовсім про реальні діла, які спрямовуються на допомогу своєму ближньому. Вони справді можуть бути виявом віри та любові. 

Але зауважте, що найперше є свідченням відсутності любов до Бога та обману – не відсутність діл, а наявність ненависті до свого брата. Інколи ненависть можуть замаскувати певною допомогою, але в серці ненависть залишається і вона буде вилазити навіть у тому, як людям допомога надається. Потрібне не маскування, а потрібна щира любов до ближнього – та любов, яка зароджується лише від любові Божої і яка є плодом віри в Христа. 

Ось так і повертає нас Апостол до двох найбільших заповідей – до любові до Бога і до любові до наших ближніх. Без Христа це дві непідйомні Заповіді. Але коли в нас живе Христос, тоді ми можемо все. Бо Христос є любов і Христова любов ніколи не перестає. Христос – щирий, Його любов щира, і коли ми віруємо в Христа, то й наша любов – теж щира: і до Бога, і до наших братів і сестер. Заради Христа. Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

День Відвідин Св. Єлисавети Св. Дівою Марією

    Сьогодні ми згадуємо відвідини Дівою Марією її родички Єлисавети. Ці відвідини відбулися після Благовіщення і слів промовлених Архангелом Гавриїлом: "Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! А ото твоя родичка Єлисавета - і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо для Бога нема неможливої жодної речі!" (Лк. 1:35-37)

     У час зустрічі двох вагітних віруючих жінок дитина в утробі Єлисавети затріпотала, а сама Єлисавета, наповнившись Святим Духом, промовила слова: "Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї! І звідкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа? Бо як тільки в вухах моїх голос привіту твого забринів, - від радощів затріпотала дитина в утробі моїй! Блаженна ж та, що повірила, бо сповниться проречене їй від Господа!" (Лк. 1:42-45). Святий Дух зачате Дитя в утробі Діви Марії називає Господом, а Діву Марію - Матір'ю Господа, воплоченого Спасителя світу. Відповіддю Діви Марії на це пророцтво стане Величальна пісня, яка розпочинається словами: "Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм" (Лк. 1:46, 47). Цей день Відвідин є однією із яскравих подій історії нашого спасіння, коли слава за наше спасіння віддається Самому Богові. Він також по праву міг би стати святковим днем усіх християнських рухів і організацій, які борються за збереження життя ще ненароджених дітей в материнських утробах.

Молитва на День Відвідин Св. Єлисавети Св. Дівою Марією:

Всемогутній Боже! Ти обрав Діву Марію, щоб вона стала Матір'ю Твого Сина і Ти об'явив через неї Твою благословенну увагу до немовлят в утробах, до бідних, понижених і зневажених. Подай нам, аби ми могли одержувати Твоє Слово у покірності та вірі і так ставали одним із Ісусом Христом, Твоїм Сином, а нашим Господом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Коли в Таїнстві приносять жертву

   Хто приносить (в Таїнстві) жертву, той бажає примирити Бога. А той, хто бажає примирити Бога, вважає Його за розгніваного та немилосердного. І хто це робить, той не очікує від Нього благодаті чи милості, а боїться Його суду та вироку. Хто ж має йти до Таїнства з користю, мусить вірувати та непохитно наполягати, що Він має доброго і благодатного Бога, Який настільки його любить, що добровільно подав йому Свій найвеличніший і найдорожчий скарб. Ніщо не може більш прямо противитись корисному споживанню Таїнства, аніж вчення папістів і цього шкідливого сумління, яке навчає, що Бог – розгніваний і Його слід примиряти цією жертвою. Але якби Бог не був таким благодатним і милосердним, то ніколи не пролив би такий багатий скарб і не дав би нам такий коштовний дар.

    Мартін Лютер

День Апостольської ревності (Св. Апостолів Петра і Павла)

Сьогодні ми дякуємо Господу за святих Апостолів Петра й Павла. Церковні джерела стверджують, що ці два стовпи Новозаповітної Церкви стали мучениками в один і той самий день, під час переслідування Нерона.    Новий Заповіт багато розповідає про цих двох апостолів.  Петро був з Ісусом від початку Його служіння і служив як речник учнів. Незважаючи на непохитну віру, Писання свідчить також про декілька його падінь, як-от: докір Ісусові (Матвія 16:21-23) і його потрійне відречення від Господа (Матвія 26:69-75).  Після Ісусового вознесіння, Петро далі залишався лідером у Церкві (Дії 1:15; 2:14; 15:7).

          Павло, побожний єврей, відомий також як Савл, вийшов на сцену світової історії, як переслідник Церкви. Після чудесного навернення, у якому Савлові з'явився Сам воскреслий Христос, Павло став могутнім проповідником благодаті Божої.  Під час своїх трьох місіонерських подорожей (Дії 13-14; 16-18; 18-21) Павло пройшов сучасну Туреччину і Грецію.  Новозаповітна оповідь про його життя закінчується тим, що Павла взято під домашній арешт в Римі (Дії 28:16), хоча церковне передання притримується того, що перед поверненням до Риму, Павло побував у Іспанії.

Молитва на День Апостольської ревності (Св. Апостолів Петра і Павла):

Милосердний і вічний Боже!  Твої святі Апостоли, Петро і Павло, отримали благодать і силу покласти власне життя заради Твого Сина.  Зміцнюй нас Твоїм Духом Святим, аби ми могли сповідувати Твою правду і завжди були готові покласти власне життя за Того, Хто поклав Своє життя за нас - Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Труд і праця праведності: проповідь на 1-у неділю по П'ятидесятниці

             ТРУД І ПРАЦЯ ПРАВЕДНОСТІ

   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Бо палац опущений буде, міський гомін замовкне, Офел та башта навік стануть ямами, радістю диких ослів, пасовиськом черід, аж Дух з височини проллється на нас, а пустиня в садок обернеться, а садок порахований буде за ліс! Тоді пробуватиме право в пустині, на ниві ж родючій сидітиме праведність.  І буде трудом праведності мир, а працею праведності – спокійність й безпека навіки. І осяде народ мій у мешканні спокійнім, і в безпечних місцях, і в спокійних місцях відпочинку. І буде падати град на повалений ліс, і знизиться місто в долину... Блаженні ви, сівачі понад всякими водами, що відпускаєте ногу волові й ослові на волю! (Ісаї 32:14-20). 

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2). 

Дорогі брати і сестри, якщо не доглядати за речами, то вони, зазвичай псуються. Якщо не доглядати, скажімо, за полями та лугами, то незабаром вони зникнуть, перетворившись на лісові хащі. Подорожуючи нашою країною, я інколи спостерігаю, як колись мальовничі луги всього з декількома деревам, що колись давали тінь для пастухів чи косарів, перетворюються на зарості верболозу, а потім і на ліс.  Те саме відбувається й з полями. 

Щойно ми перестаємо доглядати за якимось господарством, як воно починає занепадати і поволі перетворюватись на пустку. За світом доглядає Господь Бог. Народи, звісно, трудяться і працюють, але як написано: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!» (Пс. 126:1).  Якщо Господь не будує дому і якщо Господь міста не пильнує, неминуче настане катастрофа і запустіння. 

Слова нашого любого пророка Ісаї звернуті насамперед до мешканців Єрусалиму, столиці вибраного народу. Народ відступав масово від Бога. Люди забували про благословення, якими їх щедро наділяв люблячий Господь. Вони забувалися про те, як Він оберігав їх від усіх їхніх ворогів. Вони нехтували Його Словом, любов’ю і опікою, а натомість за опікою зверталися до мертвих ідолів, до богів чужинницьких народів. 

Серця народу відступалися від Бога Спасителя, ставали вихолощеним від віри в грядущого Христа, а натомість наповнювались марновірством, забобонами та відвертою зневагою до Творця. А з серця, як каже наш Господь «виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги» (Мт. 15:19). Тож і країна їхня наповнювалась усіма можливими гріхами так що на них переставали звертати увагу, як на щось погане.  

І навіть більше – всі ці гріхи, весь їхній богохульний спосіб життя, здавався їм радістю і веселістю. Їм було смішно і весело спостерігати за відступництвом від Бога, за блудом, за хабарництвом, за всіма іншими потворними вчинками, які були гидотою в очах Божих. Єрусалим був містом веселим і радісним. За нашими мірками, життя в ньому вирувало – жити там було радісно і весело. Однак та радість і веселість були радістю і веселістю, породженою гріхами або принаймні такою радістю і такою веселістю, що з усіх сил намагалися гріх не помічати. 

Народ такою поведінкою демонстрував, що йому Слово Боже байдуже і що йому байдужий Сам Господь Бог. Народ навіть не робив ніяких висновків із війни, яка зруйнувавши Ізраїль, що тонув у гріхах, зруйнує, звичайно ж, і Юдею, яка дедалі більше наслідувала Ізраїль перед його остаточною руїною. «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!» (Пс. 126:1). 

Тож Бог вкладає в уста Ісаї пророцтво про те, що має статись із Єрусалимом, який відступається від Бога і повний радості та веселощів. «Палац опущений буде, міський гомін замовкне, Офел та башта навік стануть ямами, радістю диких ослів, пасовиськом черід». Столиця перетвориться на руїну, міські споруди – на ями, вулиці і площі – на пасовиська для диких ослів. Де раділи і веселились люди – там будуть радіти і веселитись нерозумні тварини. 

З послання Ісаї глузували і до його застережень не дослуховувались. Безбожним людям важко повірити в те, що Бог покарає гріх та ще й покарає так суворо, що з лиця землі щезне ціла країна, а народ опиниться у вигнанні. Проте це, як про це свідчить вже й історія, неминуче станеться. Боже Слово завжди виконується. Погрози Божі обов’язково стають реальністю для нерозкаяних грішників. 

Проте Божі обітниці, любі брати і сестри, теж стають реальністю для Його віруючих дітей. Через Свого любого пророка Ісаю Господь каже: «аж Дух з височини проллється на нас, а пустиня в садок обернеться, а садок порахований буде за ліс!» В одну мить пророк переносить нас у час земного служіння Христа і в пору по Його вознесінні, пору П’ятидесятниці. Ісая наче бачить Апостолів, учнів Христових зібраних у кімнаті і на власні очі бачить те, що опише через сімсот років Євангеліст Лука. 

«Нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Дії 2:2-4). Відтоді євангельська проповідь почавши з Єрусалиму, шириться цілим світом. Через Євангеліє Господь Святий Дух творить в людських серцях віру в Христа. 

А де є віра в Христа, там пустиня перетворюється на квітучий сад. Пустиня невірства перетворюється на сад віри. А де є віруючі, там Бог їх так благословляє Своїми щедротами, що й в пустинях почнуть квітнути та рясно зароджувати сади. Там на людей буде виливатись одне Боже благословення за іншим. 

Ісая далі пророкує про плоди євангельського проповідування: «Тоді пробуватиме право в пустині, на ниві ж родючій сидітиме праведність». Історія України, особливо за останнє століття, демонструє, що буває, коли від народу забирають Христа і проповідь Євангелія. Навряд чи колись ми зазнавали більших втрат, як народ, ніж ми зазнали їх у безбожному ХХ столітті. Більшовицька революція, окупація, голодомори, репресії, депортації і як «вишенька на торт» – чорнобильська катастрофа. 

Без Христа немає права в цьому світі. І де забирається Його Слово, Христове Євангеліє, там обов’язково постане безправ’я. І навпаки, де буде Христове Євангеліє, де його будуть радісно слухати та вивчати, там буде Боже благословення навіть на наше життя в цьому світі. Проте є щось набагато важливіше в нашому посланні від пророка. Він каже про те, що «на ниві ж родючій сидітиме праведність». 

Праведність – це протилежність до гріха. Оскільки ми народжуємось не праведними, а грішними, то ми народжуємось приречені до стражань і смерті, тимчасової і вічної. Немає праведності – немає життя. Є праведність, є не просто життя, а є вічне життя. Через Ісаю Бог обіцяє нам праведність на родючій ниві. З усіх інших благословень – праведність найбільше і найвеличніше благословення.

 Ісая проголошує: «І буде трудом праведності мир». Ісая тут говорить про Христа, про Його труд. Дещо пізніше інший славний пророк, Єремія, буде проголошувати про Христа: «За днів Його Юда спасеться, Ізраїль же буде безпечний. А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: Господь – праведність наша» (Єр. 23:6). І Апостол Павло в Посланні до римлян напише: «Бо кінець Закону – Христос на праведність кожному, хто вірує» (10:4). 

Христос, наша праведність, потрудився, тобто будучи святим і невинним, став під Закон, виконав його досконало на нашому місці і замість нас. І здійснив найбільший труд, який бачить Ісая і про який він пророкує – Ісус Христос забрав усі наші гріхи на Себе і обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю. Він трудився у невимовних муках на хресті Голгофи, принісши Себе Самого у жертву за всі наші гріхи і провини. Його труд не завершився Його смертю на хресті, а воскресінням на третій день із мертвих. 

Трудом Христа, праведності, є мир з Богом. Його ж працею, як здалека так виразно бачить Ісая, є «спокійність й безпека навіки». Христос воскрес, а отже воскреснемо й ми, що віруємо в Нього, уповаємо на Нього і горнемось до Нього, споживаючи Христові істинні тіло та кров у хлібові та вині Святої Вечері. У Христі ми маємо прощення гріхів, ми маємо праведність. У Христі ми маємо воскресіння і вічне життя. 

Бог буде з нами в цьому житті. Коли ми будемо вірні Йому, то буде благословенна і наша рідна Україна, як написано: «Блаженний той люд, що Богом у нього Господь, блаженний народ, що Він вибрав його на спадок Собі!» (Пс. 32:12). Але в цьому грішному світі ми ніколи не будемо мати спокійності й безпеки навіки. Тож Ісая тут говорить про воскресіння і про наше вічне життя в Царстві Божому. 

Бог запевнює весь час нас про Його любов, яка ніколи не перестає. Як і безпека наша триває, бо навіть у час несподіваної і навіть найбільш брутальної смерті, яку зазнавали, наприклад, мученики, ми все-одно просто переходимо через смерть до вічного життя в Царстві Небесному. 

А коли наш розп’ятий і воскреслий Господь Ісус повернеться у славі – лише того Дня настане воскресіння мертвих і лише того дня Господь запросить нас, Його віруючих дітей, увійти в Його вічне Царство слави. Але навіть до того дня ми маємо спокійність і безпеку вічного життя. Ми маємо спокійність, адже Бог каже нам і повторює, що Він примирений з нами. Тож ми спокійно йдемо дорогою нашого паломництва до нашої святині – Царства Небсного. 

Саме про нього і про воскресіння в Останній День, у день повернення Христа у славі говорить сьогодні Ісая, кажучи: «І осяде народ мій у мешканні спокійнім, і в безпечних місцях, і в спокійних місцях відпочинку». Божий народ – це віруючі у Христа. В Старому Заповіті це були віруючі в Христа грядущого. А в наш час – це християни. Царство Христове, Царство Слави – наше спокійне мешкання, наше безпечне місце і наше місце відпочинку. Тут ми не відпочиваємо в тій мірі, в якій будемо мати спочинок у Царстві Небесному. Той спочинок справді буде блаженним тобто щасливим. 

А на тих, що не увірують в Христа, Бог через Ісаю обіцяє тотальну руїну. Та руїна, звичайно ж, вічні муки в аду. Хай Господь, любі брати і сестри, благословить нас, аби ми були тими блаженним сівачами, що відпускають на волю – на волю від гріха, влади диявола і смерті, тобто тими, що сіють Слово Христове. Заради Ісуса. Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

День Св. Пророка Єремії

   Сьогодні ми дякуємо Господу за cвятого пророка Єремію. Він служив у південному царстві Юдеї приблизно від 627 по 582 роки до Р. Х.. Будучи пророком, він передвіщав, свідчив, і пережив Вавилонську облогу та остаточне руйнування Єрусалиму 587 року до Р. Х.. У своєму проповідуванні він часто використовував такі символи, як мигдалева галузка, кипляче горня (Єремії 1:11-14), винні бурдюки (13:12-14) і образ гончаря за працею (18:1-17).  Його пророцьке служіння було проповіддю, яка через слово і вчинок передавала Божий гнів на Свій бунтівний народ. Водночас Єремія утішав вірний залишок Божого народу, пророкуючи про прихід Христа-Спасителя і про грядуще Царство Боже.  Єремія страждав від неодноразового відречення і переслідування від своїх співвітчизників.   Наскільки відомо, Єремія помер у Єгипті - туди забрали його силоміць. Його згадують і вшановують за безстрашний заклик до Божого народу про покаяння.

    Молитва на День Св. Пророка Єремії:

     Господи Боже, Отче небесний!  Через пророка Єремію Ти продовжив пророцький взірець навчання Твого народу правдивій вірі та через чуда виявляв присутність Твою у створенні, аби зцілити його від гріха. Дай, аби Церква Твоя, могла бачити в Сині Твоєму, нашому Господі Ісусі Христі, Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

     Зі Скарбниці щоденної молитви