ГРІХИ В МОРСЬКІЙ ГЛИБОЧИНІ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Хто Бог інший, як Ти, що прощає провину і пробачає прогріх останку спадку Свого, Свого гніву не держить назавжди, бо кохається в милості? Знов над нами Він змилується, наші провини потопче, – Ти кинеш у морську глибочінь усі наші гріхи. Ти даси правду Яковові, Авраамові милість, яку присягнув Він для наших батьків від днів стародавніх (Михея 7:18-20).
Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2).
Дорогі брати і сестри, один із дослідників юдейства, Чарльз Файнберґ згадує про те, що в юдейських синагогах в полудень Дня Замінної Жертви або ж (більш поширена назва) Судного Дня, у поєднанні з книгою Йони читаються останні три вірші книги останнього розділу книги пророка Михея. І один раз на рік в полудень Нового року, ортодоксальний юдей може вийти до струмка або річки та символічно випорожнити свої кишені, читаю саме ці слова з Михея, які є основою тексту для нашої сьогоднішньої проповіді. Служба називається «Ташліш» відповідно до єврейського слова, яке означає «Ти кинеш».
Не я кину, не я потопчу, а Ти кинеш. Ця різниця в особах дієслів майбутнього часу, як і минулого – дуже важлива. Вона настільки важлива, що від неї залежить все наше минуле, теперішнє і майбутнє. Минуле, бо минуле буває дуже сумним і навіть трагічним. Минуле може визначати майбутнє навіть на мільярди років на цілу вічність. Я часто чую такий вислів «Минулого не змінити». Але цей вислів безперечно не стосується Бога.
«Ташліш» – Ти кинеш – ці слова стосуються всього часу: минулого теперішнього і майбутнього – всіх гріхів, які ми скоїли, які ми коїмо в теперішньому і всіх гріхів, які ми, можливо, скоїмо в майбутньому. Однак вони стосуються не нас, а Бога. Бо якщо ми самі спробуємо справитись із нашими гріхами, ми лише накоїмо біди.
Якщо ми будемо вірити, що власними ділами або власними заслугами ми зможемо принести заплату за наші гріхи проти Бога і проти ближніх, то ми лише погіршимо наше і так погане становище, адже ми тоді будемо ще більше грішити проти Бога, стверджуючи, що ми самі себе спасаємо, а гріх – це настільки маловажна річ, що ми дамо йому раду – можливо, не одразу, можливо не зовсім легко, але зрештою таки дамо.
Ця жахлива омана легковажного ставлення до гріха не виникла спонтанно. Вона сягає корінням ще Еденського саду і проповіді диявола, якою заслухалась наша праматір Єва. «Нічого страшного в гріхові немає», фактично проповідує через своїх слуг диявол і нині. «Гріхи можна подолати самотужки. Якщо помреш у гріхах, нерозкаяний і невіруючий, тебе можна відмолити» – це теж з його проповідей. І як це парадоксально не звучить, але «Твої гріхи непрощенні і тобі спасіння немає» - такі казання походять теж із пекла.
Гріх насправді дуже серйозна річ. Гріх – найбільша проблема людства. Гріх – найбільша ваша і моя проблема. І наслідки будь-якого гріха жахливі. «Заплата за гріх – смерть», пише Апостол Павло (Рим. 6:23). Апостол Яків нас застерігає: «Хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (2:10). Будь який гріх означає смерть, любі брати і сестри – смерть не лише тимчасову, тобто відділення душі від тіла, але й вічну – тобто вічні муки в аду. І якщо ми коїмо бодай невеликий гріх – ми отримуємо покарання наче порушили весь Закон Божий.
Але слава Богу за «Ташліш»! «Хто Бог інший, як Ти, що прощає провину і пробачає прогріх останку спадку Свого, Свого гніву не держить назавжди, бо кохається в милості?» – ставить риторичне питання Михей. Звісно іншого Бога такого немає. Бога взагалі іншого немає. А істинний Бог прощає провину і пробачає прогріх останку спадку Свого.
Михей не випадково згадує саме останок спадку Божого. Бо саме останок народу Божого розкаяні грішники – грішники, які не знаходили втіхи в ділах, а шукали втіхи лише в Бозі і зокрема в Його обітниці про грядущого Месію-Христа. Істинний Бог прощає провину і пробачає прогріх. Бог фальшивий вимагає діл і праці.
Істинний Бог не держить Свого гніву назавжди, а фальшивий бог – завжди розлючений і розгніваний суддя, який чекає на приношення для власного умиротворення. Тож істинний Бог – це Бог, Який прощає наші провини і прогріхи. Істинний Бог не держить Свій гнів навіки. Власне кажучи «Кого Господь любить, картає того, і кохає, немов батько сина!» (Пр. 3:12).
Чому Бог все це робить. Михей пояснює: «бо кохається в милості». Ось який наш істинний Бог – Він кохається в милості. Він надзвичайно сильно любить милість. Він без милості не може. Для Нього милість – улюблена справа. Які чудові слова вклав Господь Святий Дух в уста Михеєві! Народові, який страждає, Він нагадує про те, що Він любить їх і прагне їм не зла, а добра.
Юдейський останок – віруючі люди, які розуміють, що їхня найбільша проблема гріх. Їхні гріхи спричинили такі великі біди в минулому і далі руйнують їхнє життя! І тоді Господь промовляє до них обітницю, в якій і є Ташліш. Михей обіцяє застосування милості на ділі. «Знов над нами Він змилується», – промовляє він. А як Бог найвище і найбільше виявляє милість?
Михей пояснює: «Наші провини потопче». Він перетворить ці провини на порох. Вони стояли величезними перепонами, які відділяли народ від Бога. А Бог ті всі провини потопче. Він сам пройдеться по них, по шпилястих горах, через які немає доступу до Господа і перетворить їх на порох.
Ці провини ніколи і ніхто не зможе підняти і піднести про віруючих. А далі Михей промовляє Ташліш: «Ти кинеш у морську глибочінь усі наші гріхи». Ось де опиняться гріхи віруючих. Вони будуть у морській глибочіні. Вони опиняться на самому дні моря. Їх ніхто не буде бачити. Про них Бог згадувати не буде. Минуле не буде мати ніякого впливу на майбутнє тих, чиї гріхи будуть вкинуті у морську глибочінь.
Ташліш – чудові слова. Проте Михей жив до Христа. І промовляв про майбутні події. Він говорив про Христа. Іншими словами Ташліш без Христа втрачає всякий сенс. Насправді, Ташлішу без Христа немає. А де є Христос – там є милість. Христос є милістю. Тож Михей пророкує про Ісуса Христа.
Саме про пророцтво Михея будуть згадувати книжники в палатах Ірода, коли той ошелешений прибуттям мудреців зі Сходу, аби поклонитися новонародженому Цареві Юдейському, допитувався, де саме Він мав народитись. Тож вони дали відповідь, зацитувавши Михея 5:2 «Ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський» (Мт. 2:6).
Тож і тут Михей пророкує про Христа. Це Він кохається у милості. Це Він виявить милість Своєму народові і цілому світові. Це Він потопче гріхи народу і цілого світу. Це Він роздушить голову змієві, хоча змій ужалить Христа в ногу.
І руки, і ноги милостивого Бога, Який стався людиною були прибиті до хреста Голгофи. На Його голові був терновий вінець, з ран Його текла свята і невинна кров – кров істинного Бога та істинної людини. Святий Бог у людському тілі розтоптав усі прогріхи людства, усі ваші і всі мої гріхи.
На хресті Голгофи Ісус вкинув усі наші гріхи в морську глибочінь. Всі гріхи до одного були змиті Христовою кров’ю. Апостол Іван нас далі утішає: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!» (1 Ів. 1:7, 8).
А коли ми гріхи свої визнаємо, то кров Христова очищує нас від кожного нашого гріха. Наші гріхи потоплені в такій морській глибочіні, з якої їм ніколи не піднятись. Але марно шукати те море, де потоплені наші гріхи на географічній, а тим більше політичній мапі світу. Всі наші гріхи потоплені у крові Христовій.
Ісус Христос, Син Божий, помер за кожного з нас. Його свята і досконала жертва потоптала всі наші провини. У Його крові потонули всі наші гріхи. Він помер за всі їх. І Він воскрес, аби ми вірою в Нього ми мали виправдання, воскресіння і вічне життя. Немає нині сенсу промовляти гарну церемонію Ташліш без віри в Христа.
Але є сенс і навіть заповідь Спасителя підходити до Його престолу і причащатись Його істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері, бо там ми причащаємось Христом, Богом милостивим і люблячим і там наші провини топчуться, а наші гріхи кидаються в морську глибочінь.
Такі чудові слова каже нам Бог, аби ми мали бадьорість у всякій біді і не падали на духові в час спокуси, але знали, що Бог – милостивий і прагне милості нам, і хоче, аби ми спаслися, Він не хоче загибелі грішників таких як ми. Він хоче, аби ми розкаялись, вірували в Христа і жили вічно. Жили в Царстві Божому.
Бог любить вас, любі брати і сестри. Він виконує всі обітниці. Про це говорить і Михей: «Ти даси правду Яковові, Авраамові милість, яку присягнув Він для наших батьків від днів стародавніх». Іншими словами він висловлює впевненість у виконанні Богом Його обітниць. Бог завжди виконує те, що обіцяв. І в цьому теж наша величезна, неймовірна втіха.
Христос потоптав наші провини – їх більше немає. Христос кинув наші гріхи у морську глибочінь – вони змиті Його святою і невинною кров’ю навіки. Ми прощені і виправдані вірою в Христа. Але ми ще в дорозі до Царства слави, в яке нас Христос запросить Останнього Дня – у день Його повернення у славі. Тоді буде воскресіння усіх мертвих і початок життя безконечного блаженства у Царстві Божому. Так буде, бо так обіцяв Бог. У Христі і заради Нього. Амінь.
А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).
Немає коментарів:
Дописати коментар