ВИЗВОЛЕННЯ З НЕВОЛІ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас. Бо чекання створіння очікує з'явлення синів Божих, бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла (Римлян 8:18-23).
Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7).
Дорогі брати і сестри, чи ви були б готові перепливсти Дніпро, якби вам запропонували один мільйон доларів? Або чи ви були б готові працювати цілий рік без вихідних, якби вам теж в кінці року запропонували винагороду в один мільйон доларів? Чи були б ви готові провести рік у дорозі, мандруючи від одного місця в Україні до іншого, практично без відпочинку, при чому тяжко працюючи з усіх сил, якби вам теж запропонували мільйон доларів?
Думаю, що багато людей в Україні відповіли б на це питання ствердно і самі поставили б питання: «Коли починати?» Ми готові витратити багато зусиль, енергії, часу на те, щоб отримати вагому грошову винагороду від світу. А на що ми готові, аби отримати нагороду від Бога?
Чи готові ми, наприклад, страждати за нашу віру в Христа? Апостол Павло підбадьорює нас мати готовність до таких страждань. Життя християн полягає у тому, що ми на практиці застосовуємо Боже Слово. Ми також пересвідчуємось у дієвості та істинності всього, що каже нам Бог у Писанні. Тож людині, яка на своїй шкурі не відчула того про що каже Боже Слово, не відчула утисків за вірність Христові та Його Слову, зрозуміти слова Павла важко.
Але коли ми щиро віруємо в Христа, то ми маємо високий привілей називати Бога нашим Отцем і називатись синами і доньками Божими. І коли ми щиро віруємо в Христа, то в нас живе і діє Господь Святий Дух, Який засвідчує в наших серцях цей блаженний стан синівства і Він спонукає нас приступати «з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать» (Євр. 4:16).
Коли ми щиро віруємо в Христа, ми впевнені у тому, що Отець Небесний нас любить і хоче нас рясно благословляти, адже ми «коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові» (Рим. 8:17). Тобто ми беремо участь у Царстві Небесному. Ми – брати і сестри Христові. Ми члени великої Божої сім’ї.
Бувають, звичайно, різні сім’ї. Бувають сім’ї, в яких кожен тільки за себе і йому байдуже доля і його батьків, і його братів і сестер. Так буває там, де в людині панує гріх і вона невідроджена. А гріх, як ми знаємо, великий підбурювач та ініціатор воєн, з сімейними війнами включно.
Але де є сім’я, в якій панує любов і повага, довіра і взаємна підтримка, там існує і участь у бідах один одного. Тим більше така участь є у Божій сім’ї, у Церкві Христовій. Раз ми співспадкоємці з Христом, раз ми Христові брати і сестри, то в нас є ще одна прерогатива такого співспадкоємництва – співстраждання з Христом. Іншими словами ми мусимо бути також і співмучениками з Христом і співстрадниками з Сином Божим.
Звісно, коли мова стосується великих свят або відсутності переслідувань, коли мова йде лише про Царство Небесне і вічне життя в ньому, то багато-хто готові розділяти цей чудовий і радісний привілей – спадщину Царства Небесного. Але щойно починаються напади на проповідників, утиски Церкви, гоніння, а то ще й ув’язнення як багато-хто відділяється від Церкви, а отже і від Христа, не бажаючи розділяти той біль, який завдають Христові і Його Тілу. Справжні ж члени сім’ї розділяють не лише гарний час разом, але й страждання і біль.
Тож Апостол застерігає нас, аби ми не ставали фальшивими християнами, які прагнуть від Христа лише благ, радості, задоволення. Святий Дух кличе нас пам’ятати про те, що ми маємо брати участь і в стражданнях теперішнього часу, коли хочемо мати ту славу «що має з'явитися в нас». В нас має з’явитись та слава, яку Христос Господь здобув для нас Своїм досконалим життям, Своїми невинними і святими стражданнями і смертю на хресті Голгофи і Своїм славетним воскресінням.
Ми воскреснемо і будемо як Христос – у прославлених тілах. Ми будемо насолоджуватись кожною миттю свого життя, а ті блаженні миті ніколи не припиняться. Проте до того часу, ми повинні бути готовими до страждань. Що це за страждання? Це страждання за нашу віру, за нашу відданість Христові. Якими вони можуть бути? Зовсім різними.
Господь каже: «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами» (Мт. 5:11, 12). А якою була доля багатьох вірних Божих людей?
Дуже гарно про їх долю написано в Посланні до євреїв, що багато з них: «бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння; а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в'язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних» (Євр. 11:35-38).
Ось такий буває шлях до слави яка має з’явитись в нас. Нам важко сприйняти цю істину, бо ми не бачимо на власні очі тієї слави, яка має з’явитись в нас. Про неї нам каже Боже Слово. Якби ми її бачили, то нам, можливо, було б легше не втікати від страждань. Можливо, ми тоді б їх легше, спокійніше і радісніше зносили. Проте, як сказав Господь до невіруючого Хоми: «Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» (Ів. 20:29).
Через це Господь таку увагу звертає на нашу віру. Коли ми маємо віру в Христа, тоді ми спасенні і маємо вічне життя, навіть якщо все наше земне життя ми проводимо в дорозі, якою нас женуть наші переслідники за нашу віру і за нашу вірність Божому Слову і ми не маємо часу навіть присісти і перевести подих. Але ми віруємо, що навіть найбільші страждання і навіть сама смерть – ніщо, у порівнянні із славою Царства Небесного, у яку ми увійдемо Останнього Дня – коли наш розп’ятий і воскреслий Господь з’явиться у славі, воскресить нас у прославлених тілах і промовить: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34).
А страждаємо не ми одні. Апостол Павло каже: «чекання створіння очікує з'явлення синів Божих, бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі». Є два види мук у створіння. Але всі вони з’явились тоді, коли наші прабатьки, за намовою диявола, відступилися від Бога і впали в гріх. Тоді Бог промовив до Адама: «Проклята через тебе земля!» (1 М. 3:17).
А ми пам’ятаємо, що земля, все довкола неї і все на ній було створене Богом і все було вельми добрим. Через гріх – земля стала проклята. Через гріх увійшла смерть – і після гріха помирають не лише люди, але й помирають усі живі істоти. Мучиться все створіння через гріх, який увійшов у світ.
Проте є ще один вид муки. І ці муки створінь, які мусять служити грішним і безбожним. Адже світ був створений люблячим і святим Богом для святої і невинної людини, яка була створена на образ і подобу Божу. Святі Божі люди мали радіти творивом Божим, яке все було вельми добре. А все твориво Боже з радістю мало служити всім людським істотам, що мали би жити вічно і радісно у раю Божому.
Але так було до гріха. Після ж гріхопадіння людство розділене на грішний світ і святу Церкву. У святій Церкві перебувають розкаяні грішники, які вірують у Христа. А світ складається з людей, що Христа не знають, і то не просто не знаю, а часто Христа і Його братів та сестер ще й переслідують. Тож Боже твориво не може служити з радістю нечестивому і безбожному світові.
Господь Христос каже, що Отець Небесний «наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мт. 5:45). Безбожні, звісно, заслуговують не на сонце і не на дощ, через який зароджує земля. Вони заслуговують на такий дощ, який злився на Содом і Гоморру і спалив їх. Проте Господь наказує соню сходити і над безбожними, і для них сяє його проміння, і на їх, і на їхні ниви сходить дощ.
Проте і сонце, і дощ, і все, що є на світі – все це є створіннями Божими, які з радістю служать віруючим, бо для цього вони призначені Богом, а служити невіруючому світові – для них мука. Невіруючі недостойні того, аби їм служило твориво Боже. Як проповідував доктор Мартін Лютер: «Кожне блеяння отари, ревіння череди – це крик проти безбожних, як проти ворогів Божих і недостойних радості служіння творива, навіть кусня хліба або й склянки води».
Проте Бог наказує і вони все роблять через милість Божу до людського роду, адже Бог хоче спасіння усім людям і виявляє Свою довготерпеливість. Проте з кожним днем залишається все менше часу до повернення Христа у славі. Тоді все зміниться. Тоді слава з’явиться й у нас. А до того часу, каже Павло, що не лише творіння: «Але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла».
Нам буває дуже важко через утиски, яких ми зазнаємо заради Христа. І нам також важко бачити цю зневагу до Бога, до Його Слова, до Його творива від безбожних, лукавих людей. Проте нас Господь Святий Дух кличе перебувати в терпеливості. Він кличе нас не будувати рай тут на землі і, перебираючи на Себе роль святого Бога, вирішувати долі людей і країн засобами меча. Зовсім ні. Він кличе нас очікувати синівства і відкуплення нашого тіла.
Бог вже нас усиновив і вдочерив. Але справжнє синівство у відновлених тілах настане саме в день повернення Христа у славі, про який ми сповідуємо в нашому Символі віри: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку». Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
.jpg)
Немає коментарів:
Дописати коментар