Як опір тиранії

  У боротьбі Церкви, що воює, слід звертати увагу на дві речі. З одного боку, вона мусить завжди пам'ятати, що її війна - духовна. Врешті-решт "ми не маємо боротьби проти крови та тіла" (Еф. 6:12). Тож слід пильнувати, аби, чинячи опір Вавилонові, не завдати шкоди полоненому Сіонові. З іншого боку, присутності наївних людей, які не підозрюють нічого поганого в об'єктивно злих справах і рухах (як Авесаломомові дві сотні чоловіків, які "йшли... в простоті своїй, і нічого не знали" (2 Сам. 15:11) не слід дозволяти, щоб вона паралізувала церковну енергійну оборону від вторгнення цих справ і рухів. Таким чином, здійснення опору фальшивій доктрині та офіційним інститутам, що її представляють, дещо нагадує опір тиранічним режимам. Такий опір не означає, що існує ненависть до людей або опір людям, яких система захопила в полон.

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

Свята Вечеря - не жертва Богові, а дар людям від Бога

 Христос приніс Себе Отцеві один раз (Євр. 7:26, 27; Еф. 5:2). Але у Своїй Вечері Він не запровадив якусь пожертву чи жертву, у яких ми щось пропонуємо Богові, а Таїнство, у якому Бог хоче запропонувати, подати і дарувати нам найвищий і найцінніший дар, а саме: Свої тіло та кров разом із тими благами, які отримуються, коли вони видаються і проливаються.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Сповідь в таємних гріхах серця

    Тож, якщо в ... таємних гріхах серця, слід сповідатись взагалі, то сповідь слід складати лише про ті з них, які включають повну згоду з учинком. Але таке трапляється або зрідка, або не трапляєтья взагалі в тих людей, які хочуть провадити побожне життя, хоча і їх постійно мучать такі потяги та пристрасті. 

Мартін Лютер, Дискусія про те, як слід складати сповідь

День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика

 Сьогодні ми згадуємо Св. Кіпріана Карфагенського і дякуємо за нього Господу.  Св. Кіпріан (прибл. 200-258 р. по Р. Х.) був славетним єпископом північно-африканського міста Карфаген приблизно 248 року по Різдві Христовім. Під час переслідувань римського імператора Деція, Кіпріан із Карфагену втік, але через два роки повернувся.  Він був змушений брати участь у розв'язанні проблеми тих християн, які відпали від віри під час переслідувань, а тепер хотіли повернутися в Церкву.  Було ухвалено рішення, що цих християн, що були відпали, можна відновлювати, але їхнє відновлення може відбуватися лише після періоду покути, яка продемонструє їхню вірність. Під час переслідувань у час імператора Валер'яна, Кіпріан спочатку переховувався, а потім здався владі. 258 року по Різдві Христовім йому за віру в Христа відрубали голову.

Молитва на День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика:

 Всемогутній Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Кіпріанові, відвагу сповідувати Ім'я нашого Спасителя, Ісуса Христа, перед правителями цього світу і Ти дав йому мужність померти за проголошувану ним віру. Подай нам сили, аби ми завжди готові були звістити причину надії нашої і радісно постраждати заради нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. 
Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Отець - Бог і Син - Бог

 Тож ви чули, що Отця називають Господом. А тепер дозвольте мені показати, що Сина називають Богом. «Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім'я Йому: Еммануїл»[1], що означає «З нами Бог». Чи ви бачите, як Ім’я «Господь» дається Отцеві, а Ім’я «Бог»  дається Синові? У Псалмі священний письменник промовив: «Твоє Ймення – Господь».[2] Тут Ісая каже: «Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім'я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру».[3] Подивіться, будь ласка, на це розуміння і духовну мудрість пророків. Аби не дати комусь думати, що тут мова йде про Отця, коли вони говорили просто про Бога, вони перше згадали про божественний план спасіння. Бо, звісно, Отець не народився від Діви, ані став Він маленьким Дитятком. 

Св. Іван Золотоустий

---

[1] Ісаї 7:14

[2] Псалом 82:19.

[3] Ісаї 9:5.

Свято перемоги християнства

 Сьогодні в нас - одне із найперших свят, яке Церква почала святкувати щорічно і робить це далі. Свято перемоги християнства або ж День Воздвиження Хреста Господнього традиційно служить нагадуванням про віднайдення 14 вересня 320 року хреста, на якому був розп'ятий Ісус. Цей хрест було віднайдено Оленою, матір'ю римського Імператора Костянтина Великого.  У зв'язку із освяченням базиліки на місці розп'яття Ісуса і Його воскресіння, Костянтин 335 року видав наказ про святкування цього дня.  Благочестива християнка Олена допомогла визначити і провести дослідження  багатьох Біблійних місць, пов'язаних із життям, служінням, смертю і воскресінням Ісуса. День Воздвиження Хреста Господнього залишився популярним і в східному , і в західному християнстві.  Чимало лютеранських парафій називаються парафіями Святого Хреста. 

Молитва на Свято перемоги християнства:

Милосердний Боже!  Твій Син, Ісус Христос, був піднесений на хреста, аби понести гріх світу і притягнути до Себе всіх людей. Дай, аби ми, що славимо Його смерть задля нашого викуплення могли вірно прислухатися до Його поклику нести хрест і йти за Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Церква і контр-церква

   Святий Дух чинить одну й ту саму віру в усіх християнах і робить Він так через одну й ту саму істину Євангелія. Він ніколи не діє через помилку. Де втручаються фальшиві вчення, там з'являється контр-сила, яка починає конкурувати та конфліктувати з вірою, що вчинена Святим Духом і становить для неї загрозу.

    До тієї міри, до якої тій фальшивій доктрині дається дозвіл, перебування і схвалення під священним іменем "церква", до тієї міри, внаслідок цього з'являються деформовані контр-церкви, псевдо-церкви або секти. Марно й казати, що Бог наказує, аби в Його Церкві навчались лише Його Слово та істина. Члени Церкви та особливо її публічні учителі повинні цуратися перекручуваннь Його Слова та уникати в них будь-якої участі (Мт. 7:15; 15:6-9; Рим. 16:17, 18; Гал. 1:8, 9 тощо). Бо лише Боже Слово має право панувати над Церквою. Там де череп і кості духовного піратства (тобто, фальшивої доктрини) на рівних майорять із прапором божественної, євангельської істини, там настає конфлікт. Сіон Церкви повсюди перебуває у стані принципової війни з вавилонською неволею, нав'язаною їй фальшивим ученням.

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

Іти виправданим: проповідь на 12-у неділю по П'ятидесятниці

                                         ІТИ ВИПРАВДАНИМ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів. Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один – фарисей, а другий був митник.  Фарисей, ставши, так молився про себе: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.  Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного!»... Говорю вам, що радше цей повернувся до дому свого виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться  (Євангеліє від Св. Луки 18:9-14). 

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, притча про фарисея і митника – дуже відома. Проте цю притчу ми практично щороку чуємо на службі Божій в церкві, а для тих, хто прочитує Біблію за рік, ця притча лунає ще частіше. Чи потрібна нам ця притча так часто?  Чи потрібна нам ця притча взагалі? Ми можемо подумати, що оскільки ми – не фарисеї, то й притча нам не потрібна. 

Хоча фарисеї були справді юдейською сектою, чи ми справді так далеко стоїмо від фарисеїв – не так від їхнього способу життя, як від способу їхнього мислення? До-речі про спосіб життя – послухай те, як Господь ганить фарисеїв: «Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки в синагогах та привіти на ринках! Горе вам, бо ви як гроби непомітні, люди ж ходять по них і не знають того...» (Лк. 11:43, 44). 

А трохи далі Господь застерігає Своїх учнів про книжників і, очевидно, що таке саме застереження стосується і фарисеїв: «Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки в синагогах, і перші місця на бенкетах, що вдовині хати поїдають, і моляться довго напоказ, вони тяжче осудження приймуть!» (Лк. 20:46, 47). 

Фарисеї люблять почесті, хвалу, пошану, перші місця в суспільстві – а хіба ми такого не любимо?  Хіба це не спільний знаменник, що єднає нас із фарисеями? Господь застерігає нас, щоб ми їм не уподібнювались у нашому бажанні мати похвалу від світу – навіть від нашого рідного українського суспільства.  

Резонно може постати питання: «А кого ж тоді мають хвалити люди?»  Відповідь на це питання ми знаходимо в Нагірній проповіді Господа: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16). Віруючий, Божа дитина хотітиме, щоб хвалили не його і не її, а Отця Небесного. 

Фарисеї люблять похвалу саме собі. Фарисеї люблять абсолютну увагу до самих себе.  Фарисеї люблять першість у всьому і показність особливо на велелюдних зібраннях. Тож чи далеко ми таки відійшли від фарисеїв? А ще фарисеї, як показує нам сьогодні Господь, дуже люблять молитви на показ.  

І ті молитви – дуже особливі. Сьогодні в нашій притчі ми чуємо саме таку молитву. Вона починається з подяки. Проте навіть ця подяка не звичайна, а особлива.  Фарисей дякує Богові, що він – зовсім інша людина, ніж люди довкола нього. Він – абсолютно інший, ніж ті, хто не є фарисеями. 

Він каже про себе: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні…»  Іншими словами він хвалиться перед Богом, що він – не здирщик.  Він хвалиться, що він – праведний. І він хвалиться, що він – цнотливий, сповнений чистоти і невинності. Всі інші люди не такі. Він – один і єдиний в своєму роді. Він виділяється усіма своїми чеснотами з-посеред інших людей. 

Всім іншим людям потрібно каятися у своїх гріхах.  Всім іншим людям потрібно вибачатись перед іншими людьми за свої помилки і переступи.  Але як добре, що цього не треба робити йому, фарисеїві, який настільки вищий, духовніший і святіший від інших людей.  

Вищий, духовніший, святіший? Треба брати вище – він високо-духовний і святий!  Бо що означає праведний, як не той, хто вже має праведність і готовий з почестями вступати в Царство Небесне?  Тож фарисей хвалиться своєю праведністю. Та й хіба ми не чуємо розмов про те, що та або та людина була настільки добра і свята, що своїм життям заслужила на те, щоб увійти в Царство Небесне і мати вічне життя? 

Чи так далеко ми відійшли від фарисеїв.  Та повернімось до молитви нашого фарисея. Він продовжує дякувати Богові за те, що він не такий «як цей митник», якого він побачив у храмі, дав йому повну і ґрунтовну оцінку та засудив його до пекла. Фарисей далі хвалиться, порівнюючи себе з митником: «Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» 

Якби він був Україні, то теж міг би згадувати про те, що в певну пору року він не їсть м’яса, сиру і не вживає ніяких молочних продуктів, а буває що й риби! А ще скільки він дав був грошей на будівництво храмів або на позолоту куполів. І скільки ще різного добра він був зробив різним людям довкола себе. 

Наш фарисей обмежується лише двома пунктами своїх діл: піст і десятина. Він ретельно слідкує за тим, що їсти і пити і чого не їсти та не пити. Звісно, що він пильнує також за такими невірними як цей митник, бо коли той не постить у дні, коли треба постити згідно із фарисейськими правилами, то фарисеям і нашому фарисеєві зокрема це впадає в око. Митники не полюбляють пісного меню – вони люблять нормальну, здорову їжу. 

А також фарисей ретельно пильнує за десятиною. Кожна десята гривня йде на пожертви. Навіть м’ята, яку він вирощує або навіть купує – теж десятина з того відважується або відраховується на пожертву.  Хіба митники дають десятину?  Якби ж то вони давали десятину, то храм купався б у грошах, золоті і коштовностях, а служителі їздили б на колісницях із логотипом «Мерседеса»! 

Та вони не такі святі і праведні як фарисеї. Вони взагалі неправедні і не святі, бо вони – не фарисеї! Взагалі, як вони можуть приходити до храму, будучи грішними? Храм – це доречне місце тільки для таких праведних фарисеїв, для тих, хто вчасно постить і дає десятину, хіба ні? Ось як мислить і наш фарисей із притчі і багато інших фарисеїв. 

А як нам подобається порівнювати себе з іншими не на користь, звісно, інших? Нам подобається, коли ми кращі за інших. Ми любимо бачити, що в нашому оці немає заскалки, яку ми бачимо в оці нашого брата або нашої сестри. Нам хочеться бути кращими за інших і часто ми готові, що ми краще діємо, краще говоримо, краще розуміємо і більше робимо, даємо, навчаємо тощо. Ми ж зовсім не фарисеї, правда ж? 

А здалека в час цієї піднесеної красномовної молитви стояв митник, подібним на якого найбільше боявся бути наш фарисей. І що ж він говорить? Як він молиться? Чи він вихваляється?  Та ні! Йому немає чим хвалитись перед Богом. Йому лише чим перед Богом соромитись. 

Ось чому наш митник «здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного!»... Він знав, що в ньому нічого святого і праведного немає. І він це визнавав. Він знав, що він мав лише одне – гріх. А гріхом не хваляться. Гріха соромляться. І він свої гріхи перед Богом визнавав і їх соромився. 

Митник визнав, що він – грішний, а Бог – святий. І митник не міг претендувати на Царство Боже і вічне життя, бо гріх, який мають усі без винятку люди, заслуговує лише на одну плату – смерть і вічні муки в аду. 

Але наш митник також вірив і визнавав, що Бог – милостивий. Він сповідував, що Бог повний милості, милосердя до грішників і тому просив, аби Бог виявив милість до нього, бідного і нещасного грішника. Через це він б’є  себе в груди, визнаючи, що він грішник, який заслуговує лише на кару Божу, смерть і ад. Але в тих грудях б’ється розкаяне серце, яке прагне милості Божої, яку Бог обіцяє у Христі, Своєму Синові і нашому Спасителеві. 

Яке серце б’ється в наших грудях, любі брати і сестри. Ви можете на це дати відповідь самі собі. Але найкращу відповідь може дати Бог, Який дивиться не на обличчя, як фарисей, а дивиться Бог на серце – так як Він був дивився на серце, коли на царя Ізраїля обирав віруючого юнака Давида. 

Наш Господь Ісус Христос проголошує вирок і фарисеєві, і митникові: «Говорю вам, що радше цей повернувся до дому свого виправданий, аніж той». Чому митник виправданий, а фарисей, який називає себе праведним, насправді засуджений? Не через якісь діла, які робив митник він виправданий, а через уповання на Божу милість у Христі. Він звернувся до Бога у розкаянні: в каятті та вірі і Бог виявив йому милість і дав йому прощення, яке Син Божий здобув на хресті Голгофи. Віра митника зарахована йому в праведність, здобуту Христом у Його світлому воскресінні, коли Він на третій день вийшов переможцем над смертю із гробу. 

Наш Господь і Спаситель завершує притчу на сьогодні такими словами: «кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться». Кожен, хто вірує, що він достатньо святий і праведний своїм життям і поведінкою – кожен, хто вірує, що своїми ділами він може заслужити вічне життя – буде упокорений, а отже невиправданий, тобто засуджений. 

Кожен, хто визнає перед Богом, що він – грішник і що йому немає чим перед Богом хвалитись, а уповає Він лише на Божу милість у розп’ятому і воскреслому Сині Божому, буде піднесений Самим Богом. Спочатку у словах відпущення гріхів, у виправданні, у прийнятті до Господнього Столу накритого Христом у Його тілі та крові під хлібом і вином Святої Вечері, а потім і до вічного життя у воскресінні в День повернення Христа, нашого Господа у славі. 

Сьогодні ж, любі брати і сестри, упокорюймося перед нашим милостивим Богом і визнаваймо наші гріхи.  Просімо Його милості і уповаймо на Христа з непохитною вірою, що на Бог – милостивий, люблячий і благодатний, і що Він хоче нашого спасіння, і все для нашого спасіння зробив, пославши нам Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Заради Христа. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.

Христос всемогутній і всюдисущий відповідно до Своєї людської природи

     Христос тілесно вознісся на небеса не так, як птахи, які залишають поверхню землі, сідають на верхівках дерев і не так, як Ілля був узятий на небеса. Але Христос тілесно вознісся таким чином, що сів по правиці Бога Отця Всемогутнього. Правиця Божа не є якимось визначеним, особливим місцем чи областю на небесах, яким Христос обмежений, до якого Він приписаний та в якому Він зачинений. Святе Письмо називає це правицею Божої сили і слави, що все наповняють (Пс. 139:7-10) і до яких Христос повищений відповідно до людської природи, вище від усякого уряду та сили, панування та кожного імені не лише в цьому світі, але й у світі будучому (Еф. 1:21, 1 Петр. 3:22) так, щоб усе підкорялось Йому відповідно й до Його людської природи (Пс. 8:6, Еф. 1:22, Євр. 2:8, 1 Кор. 15:27, Мт. 28:18, Ів. 13:3). Хіба Він не може робити зі Своїм тілом та кров'ю те про що Він заявляє і про що Він настановляє чіткими та виразними словами в Своєму Заповіті?.. Жахливим богохульством було б говорити або думати, що Він цього не міг би зробити...

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Поправити дороги і жити: проповідь на 11-у неділю по П'ятидесятниці

                                       ПОПРАВИТИ ДОРОГИ І ЖИТИ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           Слово, що було до Єремії від Господа, говорячи: «Стань у брамі Господнього дому, і прокажеш там слово оце та промовиш: Послухайте слово Господнє, ввесь Юдо, що ходите брамами цими вклонятися Господу. Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Поправте дороги свої й свої вчинки, й Я зроблю, що ви житимете на цім місці! Не надійтесь собі на слова неправдиві, щоб казати: «Храм Господній, храм Господній, храм Господній отут!» Бо якщо ви насправді поправите ваші дороги та ваші діла, якщо один одному будете справді чинити справедливо, не будете тиснути чужинця, сироту та вдову, не будете лити невинної крови на місці цьому, і за іншими богами вслід не підете собі на біду, то зроблю, що ви пробуватимете на цім місці, у Краю, що його дав Я вашим батькам відвіку навіки! (Єремії 7:1-7). 

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, в Україні з часу проголошення незалежності набуло популярності слово «оберіг». Оберіг – це якийсь магічний предмет, який має оберігати ваш дім, оселю від усякого зла. Язичники вірують, якщо його почепити в потрібному місці, то він зможе проганяти нечисту силу та всяке пов’язане з нею лихо. Віра в оберіг подібна до віри в деяких людей у те, що вербові гілки, освячені в певний день, вбережуть хату від блискавки.  Є багато інших подібних вірувань про різні предмети, освячені і неосвячені, що вони захищають від певного виду зла. 

Людина, яка має оберіг, покладає тоді на нього надію. І, фактично, такий оберіг, починає в житті такої людини виконувати роль якщо не Бога, то якогось божества або, принаймні, ангела-хранителя. Ось так і настає відхід від Бога і поклоніння ідолам. Адже Богом для нас є те, на що ми покладаємо нашу надію – той або те, на що ми уповаємо. Звісно, коли ми починаємо уповати на якусь смертну людину, гроші, владу, предмети, то вони стають для нас богами. І тоді ми коїмо жахливий гріх проти Бога і переступаємо Його найпершу заповідь. 

Хтось може сказати: «Але що в цьому такого поганого?  Я ж просто купив такий гарний, пахучий оберіг і повісив його на стіну у своїй квартирі чи будинкові.  Я ж далі молюся «Отче наш», ходжу до церкви і навіть даю в церкву пожертви». Це дуже погано!  Адже Бог каже: «Хай не буде тобі інших богів переді Мною! Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене» (2 М. 20:3-5). 

Бог ревнує нас до всяких оберегів і ревнує не безпідставно. Він знає, що робить. І Він робить це задля нашого добра. Бог прагне добра всім людям.  Бог «хоче»  – пише Апостол Павло «щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4). Провина ж за погибель і вічні муки в аду – лягає винятково на людей, що відкинули Бога і не вірували в Нього. 

Сьогодні Слово Боже – з книги Св. Пророка Єремії і воно звернуте до людей, які вважали, що вони вірують в Бога і які ходили до храму.  Єремія був священиком і проповідником Божого Слова. Бог покликав його до пророцького служіння і те служіння було дуже важливе і дуже важке, адже юдеї перебували в жахливій омані, як і багато-хто з українців теж перебувають в омані.

            Що це за омана? Це віра в те, що ти віруюча людина. При цьому самої віри, тобто істинної віри в людині немає. Юдеї ходили в храм, там молилися і приносили жертви. Зовні, якщо дивитись лише на храм, можна було побачити дуже віруючий народ. Але що вони робили після відвідування храму?  Що вони робили після церкви? 

            Своїм життям вони виявляли невірство. Вони демонстрували один одному і цілому світові, що вони – люди релігійні, але не істинні віруючі. Господь через пророка докоряв Своїм богомольцям: «Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Поправте дороги свої й свої вчинки, й Я зроблю, що ви житимете на цім місці!» Вони ходили в храм, поклонялися Богові, але дороги їхні і вчинки їхні були злі. 

            Вони уповали не на Бога, не на грядущого Христа, а на храм!  Для них головним була будівля, а не Бог. Це все одно, що хтось вважав би квартиру або будинок головнішим за тих, хто в ньому живе. Вони ставилися до храму, як чимало українців ставляться до різних оберегів, мощей тощо. Надія покладається на предмет, а не на живого Бога – Того, Хто створив і предмет, і світ, і все, що є на світі. 

            Бог дав народові храм, аби в ньому народ молився до Нього, чекаючи на прихід Месії, а народ почав ставитись до храму, як до оберега або ж якогось амулету. Люди вважали, що вони можуть робити що завгодно – головне, що в них є храм Господній. Вони можуть не вірувати в грядущого Христа і коїти різні гидоти в очах Божих, думали вони, але через те, що в Єрусалимі храм Господній, то, звісно Бог буде Свій дім захищати. А зі Своїм домом Він захищатиме і Єрусалим, їхню столицю, в якій вони живуть і роблять, що хочуть. 

            Тож Господь застерігає народ в омані: «Не надійтесь собі на слова неправдиві, щоб казати: «Храм Господній, храм Господній, храм Господній отут!» І вказує, що вони – невіруючі, бо їхнє невірство видно з їхніх діл. А що ж вони таке робили?  Вони чинили несправедливість один одному. Вони ошукували одне одного, одне одного обманювали і займалися шахрайством. 

            Вони зруйнували правосуддя.  В їхніх судах все вирішували хабарі. В краю справедливості не було. До чужинців, які були серед них, вони теж ставились несправедливо. Закон забороняв дискримінацію людей з інших народів, але їм було вже давно байдуже до закону. Чужинців вони утискували. Адже чужинці не мали такого захисту в їхньому краю, з них можна було знущатись. 

            Врешті-решт, як і не мали надійного захисту вдови і сироти. Не було чоловіків їхніх і батьків, які могли б заступитись за своїх дружин і дітей. І це розв’язувало руки «богомольцям», щоб утискувати і вдовиць, і сиріт. Нажива застилала їм очі і ради неї вони були готові на все. А коли хтось ставав на їхньому шляху, то вони готові були таку людину вбити і вбивали. Вони проливали невинну кров.  

            Тож якому Богові вони поклонялись?  Хіба чекали вони на Христа?  Вони в істинного Бога не вірували, а ходили за чужими богами.  І не грає ролі як вони називались, ваалами, астартами, царицями небесними – то все були чужі боги, а де є уповання на щось поза Христом – там фальшива релігія і наявність храму Господнього нічим не допоможе. 

            Тож який вихід був у юдеїв? Господь кличе їх: «Поправте дороги свої й свої вчинки…» Господь кличе їх до покаяння. Вони повинні розкаятись у своїх злих учинках, визнати власне невірство і покласти надію на Господа. Їхня віра має виявлятись у їхніх ділах.  Хоча вони жили майже за шістсот років до Різдва Христового і до служіння Св. Апостола Якова, Святий Дух говорив про одне й те саме через Пророка Єремію і через Апостола Якова, який писав: «Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?... Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва! (Як. 2:20, 26).

            І діла віри однакові і в Старому Заповіті, і в Новому Заповіті. Відмінність лише полягає в тому, що в Старому Заповіті Церква вірувала в Христа грядущого, а ми віруємо в Христа воплоченого. Тож Єремія кликав своїх одноплемінників розкаятись і вірувати в Христа грядущого.           

            Господь також кличе відкидати фальшивих учителів і проповідників: «Не надійтесь собі на слова неправдиві, щоб казати: «Храм Господній, храм Господній, храм Господній отут!» Руїна людства почалася з фальшивого проповідника в раю – змія. Руїна Єрусалиму посилювалась фальшивими проповідниками, які проповідували не Боже Слово, яке свідчить про Христа, а свої думки та ідеї, які їм надихнув змій, диявол. 

            Тож Господь через Свого вірного пророка кличе юдеїв і нас до покаяння, до зміни нашого способу життя і до перебування у Божому Слові. А що було б, якби юдеї розкаялись? Вони жили б далі в Єрусалимі і країна їхня не була б зруйнована. До того ж усі розкаяні грішники, усі віруючі в Христа грядущого успадкували б ще й Небесний Єрусалим і Царство Боже, і життя вічне разом із своїм істинним і люблячим вічним Царем Ісусом Христом. 

            На жаль, більшість юдеїв не розкаялась. Єрусалим був зруйнований. Був зруйнований храм. Народ був вигнаний у неволю, яка тривала довгих 70 років. Господня воля, любі брати і сестри, незмінна. Бог хотів, щоб мешканці Юдеї спаслися і мали Боже благословення і в цьому тимчасовому житті, і щоб вони мали вічне життя в Царстві Божому. 

            Бог хоче, щоб і ми спаслися, і мали благословення в цьому житті і, щоб ми мали вічне життя в Царстві Божому. Він усе був робив для Своєї Церкви в Старому Заповіті. І Він все робить нині для нас, Його любої Церкви в Новому Заповіті. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Кожен, хто вірує в Божого Сина, в Ісуса Христа, той не гине, а має вічне життя. 

            Аби ми мали вічне життя, Ісус Христос віддав Своє святе життя за кожного з нас на хресті Голгофи. Він помер, аби ми у нашому Хрищенні були охрищені в Його смерть і Він воскрес, аби й переходили із смерті у життя вічне. Своєю невинною кров’ю Ісус обмив усі наші гріхи і нині, коли ми каємось, Його кров очищує нас від усякого гріха. Вірою в Христа ми прощені. Віра в Христа зараховується нам у праведність. Заради Христа Бог називає нас Своїми любими синами і доньками і виливає на нас масу благословень і дає нам воскресіння і вічне життя. 

            Божа милість, Його любов до нас – безмежна. І не любити такого Бога, Який прощає нам усе, Який любить нас і Який дає нам Царство Небесне не можливо. Як і неможливо тоді не любити наших ближніх. Бо коли є віра, там є і вчинки справедливості, і повага до чужинців, і піклування про вдовиць і сиріт, і потреба справедливого суду. 

            І тоді є огида до псевдодуховності і до обманів, які поширює змій і його слуги, фальшиві пророки та проповідники. Але є тоді любов до Божого Слова, і бажання перебувати у Божому Слові, бажання читати Біблію, досліджувати її і ділитись прочитаним, вивченим, почутим із нашими ближніми. І тоді є невпинне бажання горнутись до Христа у Його Святій Євхаристії, причащатись Його істинними тілом і кров’ю і з ними отримувати прощення гріхів і вічне життя. 

І тоді є бажання, щоб і наші ближні теж не гинули, а були спасенні і в день повернення Христа у славі, воскресли разом із нами до вічного життя в Царстві Божому.  Наша надія у Христі. Хай Христос стане надією для все більшої кількості усіх в Україні сущих. Заради Христа. Амінь. 

            Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

День Св. Пророка Мойсея

      Сьогодні ми згадуємо Св. Пророка Мойсея і дякуємо за нього Господу.  Мойсей народився у Єгипті через декілька поколінь по тому, як Йосип перевіз туди свого батька Якова та своїх братів, які таким чином врятувалися від голоду в ханаанському краї.  Згодом нащадки Якова були уярмлені єгиптянами. Єгиптяни також віддали наказ убивати всіх новонароджених єврейських хлопчиків.  Коли народився Мойсей, його мати поклала його в кошик, а кошик в очерет біля Нілу, де його знайшла дочка фараона і виховала Мойсея, як свого сина, найнявши рідну матір Мойсея на годувальницю (Вихід 2:1-10). У віці сорока років Мойсей, захищаючи єврея, убив єгипетського наглядача і втік у мідіянський край, де знайшов притулок і впродовж сорока років працював пастухом.  Звідти Господь покликав його повернутися до Єгипту і сказати фараонові: «Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Відпусти народ Мій, і нехай вони святкують Мені на пустині!» (Вихід 5:1).  Вкінці, після десяти кар Господніх, фараон поступився і, після того, як ізраїльтяни відсвяткували першу Пасху, Мойсей вивів їх із Єгипту.  На Червоному морі було знищено єгипетську армію, а ізраїльтяни перейшли море по сухому дні (Вихід 12-15).  Біля гори Сінай їм було дано Закон і там було збудовано скинію (Вихід 19-40).  Але через непослух, вони мали блукати в пустині упродовж сорока років. Самому Мойсеєві не було дозволено увійти в Обіцяний Край, хоча Бог дозволив йому той край побачити (Повторення Закону 34).  У Новому Заповіті Мойсей згадується як законодавець і пророк, чуда і пророцтва якого свідчили про грядущого Месію-Христа.  Перші п’ять книг Біблії написані ним. 

                Молитва на День Св. Пророка Мойсея:

    Господи Боже, Отче Небесний, через пророка Мойсея, Ти розпочав пророцький взірець навчання Твого народу в правдивій вірі і, через чуда, Ти виявив Свою присутність у творінні, щоб зцілити його від руйнування. Дай, аби Твоя Церква могла бачити у Твоєму Сині, нашому Господі, Ісусі Христі, завершального Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого, тривають у Твоїй Церкві через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Особливості християнського священства

(Істинне) священство – християнське духовне священство, в якому первосвящеником є лише Христос, благословенний, живий і вічний – ось чому Його все священство і все в ньому є вічне, святе і живе.

      Його закон – віра, живе духовне полум’я, яким серця запалюються, відроджуються і навертаються через Святого Духа так, що вони бажають, прагнуть, хочуть і роблять саме те, що виразно наказує та вимагає Закон Мойсея. Єр. 32 (:31:33) каже про нього: «Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу тощо». І Павло в 2 Кор. 3 (:3): «Ви –  лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця». Павло в Рим. 4 (3:27) називає його законом віри, а в Рим. 8 (:2), законом Духа життя. В 2 Кор. 4 (:13) він називає проповідників віри служителями Духа. Бо живе Слово Христове, коли воно проповідується, наділяє Духом, Який пише Закон Божий в наші серця живим огнем, як це було з Корнилієм в Діях 10 (:44) і знову в Гал. 4 (3:2): «Чи ви прийняли Духа ділами Закону, чи із проповіді про віру?» Тож Євангеліє називається словом життя в Ів. 6 (:68). 

       Подібним чином Христова жертва – жива жертва, Його тіло принесене один раз на хресті, а наші тіла жертвуються щодня, жива свята жертва, яка є розумною службою Богові (Рим. 12:1). Його діла і праведність є плодами Духа (Гал. 5:19-23): віра, добровільна цнота, доброта, охоче служіння ближньому тощо. Його гріхи: невірство, нечистість, гнів, лицемірство, ідолопоклонство, фальшива релігія і тому подібне. Все це не просто діла показові, а самі в собі вони або добрі, або злі від серця, або живі плоди Духа або живі гріхи. Таким чином закон Христів (Гал. 6:2) – справа не слів, а єства, не обкладинки, а самого змісту. Проте Євангеліє – це слово, через яке те життя, те єство приходить у наші серця та уми.

            Мартін Лютер

День Св. Ганни

 Сьогодні ми згадуємо Св. Ганну (Анну) і дякуємо за неї Господу. Ганна була улюбленою дружиною Елкани, єфремлянина і благочестивою матір'ю Св. Пророка Самуїла. Він народився в неї через багато років гіркої бездітності (1 Самуїлова 1:6-8) та палких молитов про сина (1-а Самуїлова 1:9-18). Після відлучення сина, Ганна виявила свою вдячність Господу, повернувши свого сина до служіння Господу в Шіло (1 Самуїлова 1:24-28).  Її молитва (псалом) подяки (1 Самуїлова 2:1-10) починається словами "Звеселилося Господом серце моє, мій ріг став високим у Господі". Ця пісня передвіщає "Величальну", пісню, яку проспіває Діва Марія через багато століть (Луки 1:46-55). Ім'я Ганна походить з єврейського слова благодать. Ганну згадують і вшановують за радісне виконання обітниці, яку вона принесла до народження сина і за те, що вона віддала сина на довічне служіння Господу.     

Молитва на День Св. Ганни:

Боже, Отче Всемогутній!  Ти - Творець усього.  Ти зглянувся на біду Твоєї безплідної слуги, Ганни і не забувся про неї, а відповів на її молитви даром сина.  Почуй і наші так благання та прохання і наповни нашу порожнечу, даруючи нам довіру у Твоє піклування, щоб і ми, як Ганна, могли приносити Тобі подяку і славити Тебе, і радіти чудесним народженням Твого Сина, Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Ісуса Навина

    Сьогодні ми згадуємо Св. Ісуса Навина і дякуємо  за нього Богові. "Ісус, син Навина, був служитель і наступник Мойсея, і провідник народу Ізраїлю, який провів їх через сухе русло Йордану у Край Ханаанський.  Він мав таке саме ім'я, як наш Спаситель, Ісус Христос [оскільки єврейською мовою імена "Єгошуа" та "Ісус" звучать однаково]. Він був прототипом Христа, Який привів дітей Авраама через Йордан життя бід і смерть у спочинок вічного життя...

    Коли першого дня 2493 року від створення світу помер Мойсей, Єгошуа повів народ Ізраїлю у Край Ханаанський, який був обіцяний їхнім батькам. Він здобув відмінні і дивовижні перемоги для Божих обранців. Подолавши царів Ханаану, він розділив край і в кінці помер у віці 110 років. Єврейською мовою його ім'я звучить Єгошуа або Йосуа, тобто "Спаситель", "Помічник". Грецькою мовою його ім'я звучить Іесус або Єсус".

Давид Хитрей

Молитва на День Св. Ісуса Навина:

Господи Ісусе Христе!  Твій слуга Ісус Навин провів дітей Ізраїлю через хвилі ріки Йордану в край, що тік молоком і медом.  Ісусе Христе!  Веди нас крізь води нашого Хрищення ув Обіцяний Край нашої вічної домівки, в якому Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви