ОСТАННІ РЕЧІ: ЦЕРКВА І АНТИХРИСТ, ЧАСТИНА 7 (ЗАВЕРШЕННЯ)

Герман Зассе

ОСТАННІ РЕЧІ: ЦЕРКВА І АНТИХРИСТ

Листи до лютеранських пастирів, № 24
Березень 1952 р.


7
Не обов’язково витрачати багато слів серед богословів, аби роз’яснити, що ті судження, які Віросповідання нашої церкви роблять про папство є заявами про богослов’я і доктрину, протилежними до тих вибухів проти окремих пап і проти Римської церкви, які чиняться людським гнівом і ненавистю. Судження Лютера про папу не має нічого спільного із судженнями французів або італійських вільних масонів. Воно також цілком відрізняється від рішення німецьких політиків, які час від часу, говорять про завдану німецькому народові шкоду, починаючи від часу Штауферів [ХІІІ століття] аж донині. Судження Лютеранських Віросповідань є чимось цілковито іншим від того, що можна було почути від німецького протестантизму упродовж Kulturkampf [у 1870-их роках], від Євангелицької Ліги у Німеччині, від австрійського руху «Геть від Риму!» [початок ХХ століття] або від анти-римського руху в Сполучених Штатах, якому дала волю пропозиція, що Сполучені Штати повинні мати свого посла у Святому Престолі. Що усі з цих рухів знають про Антихриста? Вони можуть про нього нічого не знати, бо вони не знають, що таке Євангеліє і що таке засоби благодаті, які дані Христом.

Саме глибоке розуміння Лютером Євангелія спонукало його з одного боку визнавати жахливе спотворення у папстві, а з іншого боку давати позитивну оцінку тих елементів правдивої церкви Христової, які до цього часу у Римській церкві. Ті ж самі Шмалькальдські Статті, які так різко окреслюють доктрину про Антихриста, також визнають, що «величні статті божественної величності» «не є справою для обговорення або змагання» і наводять значний список тих справ, які вони хочуть обговорити з римськими богословами. В очах світу, який не знає Євангелія, це незбагненне протиріччя. Аби його зрозуміти, треба знати багато чого про реальність церкви – церкви, як Христового Царства, яке мусить завжди боротися проти царства диявола у цей останній і лихий час.

Не лише людські істоти задіяні у цій драмі. Не лише Євгеніо Пацеллі проголосив фальшиву доктрину про вознесіння Марії об’явленням, яке дане християнству. Власне не лише і не тільки Джовані Медічі викинув Лютера з церкви. Власне не Александр Фарнезе зрікся sola fide, і таким чином ще й Самого Господа Христа. Радше через них і в них говорив і діяв Антихрист. З цієї причини ми, як і Лютер, можемо мати якесь людське співчутливе ставлення до тих людей, що несуть страшне служіння папства. Це особливо стосується тих пап, які в очах людей, були шляхетними особами в історії папства.

Як і наші отці перед нами, ми також знаємо, що ми пов’язані разом у єдиній святій церкві Христовій з усіма тими, що живуть усередині правдивої церкви також у Римській церкві – тими, що народжені засобами благодаті, Євангелієм і таїнствами, які ще не загинули повністю у Римській церкві. Ми, лютерани, також повинні присоромлюватися правдивою і живою вірою у Христа, яка присутня всередині Римської церкви незважаючи на Антихриста і його спокусливі викрути. У Римській церкві є християни, які правдиво живуть із Євангелія, яке ще там є, із Євангелія у самому Каноні Меси «що не судиш за нашими провинами, а прощаєш переступи наші». Ми знаємо про християн, які коли наставав їхній смертний час не знали нічого окрім Христа і Того розп’ятого, і які помирали у вірі в Нього, забуваючи про весь церковний апарат і світ святих: «Величний Царю славний – Спасіння вільне даєш Ти – Джерело милосердя – Стань другом нашим Ти» [The Lutheran Hymnal, 607:8]. Визнавати це означає бачити те, чому Лютер надавав такої ваги тому фактові, що Антихрист не буде Антихристом, допоки він властиво не сяде «у храмі», церкві Божій.

Ми усвідомлюємо, шановні брати, ту відповідальність, яку ми беремо на себе, коли сьогодні ми так повторюємо стару доктрину Лютеранської Церкви про папу, як Антихриста. Ми знаємо, що за це нам треба буде відповідати перед судним престолом Того, Хто одного дня судитиме заяви усіх церков, доктрини усіх конфесій. Його суд – для нас вирішальний. А не думки людей.

Сьогодні більшість західного християнства, як і їхні богослови, з лютеранськими включно, не виявляють жодного знання про цю доктрину Реформації. А чому? Бо наше покоління значною мірою втратило розуміння великих реальностей віри. Тут в Австралії, в кінці азіатського світу вражаєшся, зустрічаючи християн із «молодших церков» на місійних полях, тим наскільки цілковито іншим є їхні взаємини з Новим Заповітом і з тими реаліями, що ми їх тут маємо. Для них усе це – нове, свіже і живе, тоді як для нас європейців або американців – воно покрите шаром, товщиною з пилу віків. Послання і Євангелія, які читаються у церквах у неділю ми вже знаємо, або ж думаємо, що їх знаємо. Гімни, які ми співаємо, колись виливалися із сердець, які раділи ново-відкритим Євангелієм – але то було дуже давно.

У цьому й полягає найглибша причина того, чому доктрину Лютера про Антихриста стала для нас чужою. Треба багато знати про реальність Христа, про Його реальну присутність, про Його дії, про Його діла і страждання у сьогоднішньому світі, аби побачити Антихриста у його різноманітних проявах, разом із найбільш вражаючими проявами та найбільш могутніми. Треба буквально жити з Євангелія, як послання про виправдання грішників, аби знати, що то означає виключати це Євангеліє з церкви в Ім’я Христа і заперечувати спасіння тим, хто Євангелію навчає, вірує і визнає.

Дай, Боже, всім нам, пастирям і громадам, учителям і студентам богослов’я, розплющити очі і мати ще глибше розуміння Його Слова, а ним ще чіткіше бачення реальності Антихриста, де би і коли би ми з ним не зустрілися, навіть якщо то буде наша рідна Лютеранська Церква!

Цими словами я бажаю привітати вас, дорогі брати у служінні, у ці Великодні дні, у єдності віри.