Покірною величчю православної Церкви є те, що вона репрезентує і сповідує віру усіх християн, - також і тих, що за себе говорити не можуть. Вона втілює правдиві інтереси всіх віруючих, бо навчає тому чистому Євангелію і роздає ті святі Таїнства, лише через які Христос будує Свою Церкву - навіть під протилежними проявами. Тому справа її не вузька, не сектантська, але є справою "Христовою і Церкви" (Ап. ХІІ, 90). За мінливих історичних форм та імен її доля реєструє і відображає титанічну боротьбу аж до кінця днів між Каїном і Авелем, Ісаком та Ізмаїлом (Гал. 4:29), Яковом та Ісавом (Рим. 9:13), вузькою стежиною і широким шляхом (Мт. 7:13-14), жінкою і змієм (Об. 12). "...Правдиву доктрину і Церкву так часто утискують і кидають, як це бувало під папством, так наче ніякої Церкви немає, і часто так виглядає, наче вона цілком загинула" (Ап. VII/VIII, 9, німецька версія).
Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"
Немає коментарів:
Дописати коментар