ПОВНІ КОШІ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверіядського моря. А за Ним ішла безліч народу, бо бачили чуда Його, що чинив над недужими. Ісус же на гору зійшов, і сидів там зо Своїми учнями. Наближалася ж Пасха, свято юдейське. А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка безліч народу до Нього йде, говорить Пилипові: «Де ми купимо хліба, щоб вони поживились?» Він же це говорив, його випробовуючи, бо знав Сам, що Він має робити. Пилип Йому відповідь дав: «І за двісті динаріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай трохи дістав». Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Симона Петра: «Є тут хлопчина один, що має п'ять ячних хлібів та дві рибі, але що то на безліч таку!» А Ісус відказав: «Скажіть людям сідати!» А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п'ять тисяч. А Ісус узяв хліби, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: «Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло». І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п'яти ячних хлібів. А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: «Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ!» Спостерігши ж Ісус, що вони мають замір прийти та забрати Його, щоб настановити царем, знов на гору пішов Сам один (Івана 6:1-15).
Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, експерти з питань продовольства б’ють тривогу з тими викликами, з якими в найближче десятиліття має зіштовхнутися населення земної кулі. Ці експерти стверджують, що коли не вжити правильних заходів, то продовольства, їжі на землі бракуватиме, а отже буде зростати й сама вартість їжі. Врешті-решт, в Україні ми теж мусимо звертати увагу на значне зростання цін на їжу, бо на продукти ми мусимо витрачати все більше й більше грошей. Інколи ми бачимо, як кожні кілька тижнів у магазинах можуть змінювати цінники на один і той самий товар – змінюють не в бік зменшення цін, а в бік їхнього зростання.
Тривога може охоплювати наші душі, коли ми думаємо про день завтрашній. Що ми будемо їсти, коли будуть такі наші низькі зарплати та пенсії? У що ми зодягнемося, коли все буде дорожчати так далі? Як ми будемо жити? І якщо доля світу може непокоїти нас менше, або й зовсім може бути для нас байдужою, то те, що відбувається з нами – нам зовсім небайдуже. Що буде з нами, з нашою рідною країною?
Коли перед нами постають такі запитання, ми маємо схильність забуватися про Бога, Подателя усякого добра. Гріх притуплює наш духовний зір і гріх руйнує нашу пам’ять про Бога, про Його доброту. Як часто і безпричинно забуваємося ми про Бога! Як часто ми думаємо або й розгублено промовляємо: «Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?» (Мт. 6:31).
Гідне товариство в цій забудькуватості складаються і Старозаповітні ізраїльтяни. Коли вони були в пустині, їх душу гризли подібні страхи. І хоча ще зовсім недавно Господь Бог вчинив для них був велике чудо – ось вони бояться голодувати, бояться померти з голоду і нарікають на Господа Бога. І там лунають ці самі запитання: «Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?» Проте Господь любить Свій народ і навіть у пустині Він посилає для них перепелиць і манну – чудовий, поживний дар, який супроводжуватиме ізраїльтян упродовж усієї їхньої сорокарічної мандрівки до Обіцяного Краю. Ох, як гірко Господу нашому чути ці наші хвилювання та цю нашу журбу: «Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?»
Сьогоднішня євангельська оповідь нагадує ті драматичні події, що відбувалися в житті Старозаповітного народу в пустині та наші тривожні запитання і ремствування. За Господом Ісусом йшла маса народу. Десятки тисяч людей прагнули зцілитися від своїх недуг, почути Христа, поспілкуватися з Ним. Господь у цей час перебуває на другому боці Галілейського моря. Він сидить на горі разом із Своїми учнями. Це було чудове товариство – Христос і Його учні і то були чудесні миті – перебувати з Богом, що воплотився, з люблячим Богом, Який повчав Своїх любих апостолів. На горі був Господь Ісус проповідував, слова, які Господь Святий Дух записав у Євангеліє від Св. Матвія: «Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: «Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?» Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!»
І ось учні зі Своїм любим Учителем на горі. А до них підходить все більше й більше народу. З гори добре видно, як весь простір заповнюється людьми: чоловіки, жінки й діти – всі вони перед Пасхою ідуть до Христа. У кожного з них своя окрема біда. Але вони добре знають, де Христос – там вирішення усіх проблем, там щезають ся усякі біди і навіть відступається сама смерть, бо де Христос – там смерті не місце і похорон завершується воскресінням.
Безліч люду наближається до гори, а Христос ставить перед одним учнем, якого звати Пилип, запитання: «Де ми купимо хліба, щоб вони поживились?» «Пилип – місцевий, він знає пекарів, у яких завжди можна купити свіжого хліба» - така, принаймні думка, могла скластися в учнів. У нас теж часом виникають зовсім інші думки, коли перед нами постає якесь запитання або проблема. Але Господь і нас може випробовувати так само, як і Пилипа, бо Євангеліє чітко каже, що Господь «це говорив, його випробовуючи, бо знав Сам, що Він має робити».
Господь не потребує наших порад, адже Він – всезнаючий і все у світі тримає Він під особистим контролем. Але як часто про це ми забуваємося! Ось і Пилип забувається про Нагірну проповідь, забувається про Боже Слово, про Божі обітниці, а одразу вмикає логіку та вдається до арифметики: «І за двісті динаріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай трохи дістав». Навіть якщо буде зібрана восьмимісячна зарплата якоїсь людини, то й тоді, коли весь хліб розділити, то на всіх не вистачить навіть скибочки! Де взяти такі гроші? Це просто неможливо! «Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?»
Подібні сумніви висловлює і Андрій, який в історію Церкви увійде як «Первозванний». Він наводить факт про мізерні запаси продовольства у такої величезної кількості людей: «Є тут хлопчина один, що має п'ять ячних хлібів та дві рибі, але що то на безліч таку!» – «Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?»
Сумніви мають люди, журяться люди, але не Ісус. Півтори тисячі років тому Він був забезпечив народ Свій на марші перепелицями і впродовж усієї подорожі Він давав їм манну. А тепер Він запрошує всіх сідати. Спаситель бере в руки хліби. Він - Бог, але Він ще й – людина. І як людина Він дякує Богові і починає роздавати їжу – хліб і рибу. Аби нам потрібно було роздати п’ять хлібин і дві рибинки, то на це в нас не пішло би й хвилинки. А ще ті п’ять хлібин так і залишились би п’ятьма хлібинами, а дві рибки – двома рибками, бо чуда люди не творять. А Ісус творить чудо. Бо Ісус не просто – людина. Він – Бог, що зодягнувся з утроби Діви Марії в людське тіло і тепер перебуває серед Свого народу і як, тоді в пустині, так і зараз годує людей. Чому Він так робить? Бо Господь любить людей! Він любить і вас.
Це чудо свідчить про те, що Він – Христос, Месія, Спаситель людського роду. В Нього – достаток. Це про Нього сповідує Давид у Псалмі 23: «Моя чаша – то надмір пиття». І тут, біля гори, на другому боці моря Галілейського, як звіщає нам Євангеліє всі їли «скільки хотіли». Хочеш добавки? Бери, скільки хочеш. Ти – вдома, ти – з люблячим Богом Спасителем.
Чудо на цьому не закінчується. Спаситель дає набагато більше добра ніж люди можуть подужати. Він не хоче, аби воно марнувалося, а віддає розпорядження: «Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло». Все, що дає Господь має використовуватися дбайливо – нічого не повинно марнуватися, як то часу буває сьогодні серед нашого народу. Раз Господь дає добро, ресурси, врожай, корисні копалини – усі дари мають використовуватися дбайливо на користь людей. А в цьому випадку ми бачимо – скільки ще хліба збирають учні – дванадцять повних кошів! Дванадцять учнів – дванадцять повних кошів. Хочеш ще Пилипе рахувати скільки то треба динаріїв? Хочеш ще Андрію скаржитися про малі продовольчі ресурси? Хочете ви, віруючі, далі питатися: «Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?» Якщо відповідь – ствердна, то киньте погляд віри на тих Дванадцятьох і на ті дванадцять повних кошів їжі. Господь піклується про Свою Церкву. Господь піклується про вас. Господь любить Свою Церкву – Господь любить вас.
Нагодовані люди розуміють, що перед ними обіцяний Христос. Вони хочуть, аби Він був їхній Цар. Вони хочуть мати завжди безкоштовний хліб і безкоштовну рибу. Проте хліб і риба, як і всі інші дари – другорядне. Головне – щось інше, тому Ісус іде від них, аби здійснити ще більше діло, ще більше чудо – найголовніше з того, що потребує кожна людина, що потребуємо ми.
Ісусова дорога стелеться до Голгофи. Він іде туди, бо хоче, аби наша дорога стелилася до Царства Небесного. Він бере на Себе наші гріхи, аби з нас змити їх Своєю святою і дорогоцінною кров’ю і померти за кожного з вас, дорогі брати і сестри, аби здолати вашу смерть і воскреснувши на третій день із мертвих, проголосити вас прощеними, виправданими, дітьми Божими та спадкоємцями вічного життя у святому Божому Царстві.
«Шукайте Царства Божого», - каже Господь Ісус Христос, «а все решта вам додасться». Люди шукали Христа і отримали по-достатком хліба і риби. Але коли люди шукали хліба і риби, то отримали не хліб і рибу, а суд Божий за невірство у Хліб, що з неба зійшов. Як отримують сьогодні суд і ті, що не вірять у те, що Той, Хто нагодував п’ятьма хлібами і двома рибками тисячі людей, хоче і може годувати усю Свою Церкву Своїми правдивими тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері. А ті, що визнають свою найголовнішу провину і прагнуть почути прощення гріхів, і прагнуть почути Христа, отримати в поживу Хліб Небесний через Слово і причаститися Його правдивими тілом та кров’ю на прощення гріхів і провин, отримують все це повною мірою і подостатком. Бо Господь любить вас, що віруєте лише в Нього. Він прощає всі ваші гріхи та провини. Це прощення, це виправдання, яке ми приймаємо самою вірою – найголовніший і найпотрібніший дар для грішників. Все інше – супутнє і додається вам повними кошами, як подарунок від Отця дітям, Яких Він любить, жалує і про яких Він піклується. І хай експерти говорять про майбутні продовольчі кризи що завгодно. Головне – це віра в Христа і Боже Царство. Бо Він – Бог благодатний. Заради Христа. Амінь.
Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь. (Еф. 6:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар