ХРИСТОС
ЗНІМАЄ МЕЖІ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Коли духом живемо, то й духом ходімо! Не будьмо чванливі, не дратуймо
один одного, не завидуймо один одному! Браття, як людина й упаде в який
прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе
доглядаючи, щоб не спокусився й ти! Носіть тягарі один одного, і так виконаєте
закона Христового. Коли бо хто думає, що він щось, бувши ніщо, сам себе той
обманює. Нехай кожен досліджує діло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу,
а не в іншому! Бо кожен нестиме свій власний тягар! А хто слова навчається, нехай ділиться всяким
добром із навчаючим. Не обманюйтеся, Бог
осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від
тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне. А
роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо. Тож
тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним! (Галатів 5:25-6:10).
Благодать вам і мир від Бога,
Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Гал.
1:3) Амінь.
Дорогі брати і сестри, під час ІІ
Світової війни частина євреїв, якій вдалося виїхати з Німеччини, осілася на
американського континенті. Втікачі часто
не мають достатньо грошей, аби купувати собі навіть необхідне, не говорячи вже
про ласощі. Одного разу , в Мексиці такі
євреї звернулися до лютеранського місіонера в Мексиці, доктора Освальда
Ґолтера, аби він купив їм печива, випеченого по-німецьких рецептах. Місіонер погодився, купив таке печиво і
привіз його біженцям. «Навіщо ти це
робиш?» - дехто запитувався в нього, - «ці люди не вірують в Ісуса». «Але я вірую в Ісуса», - відповів доктор
Ґолтер.
Святенники думають зовсім
по-іншому. Для них церква наче
комуністична партія або її сьогоднішні різнокольорові українські наступниці,
які ділять чітко усіх людей, громадян однієї країни на своїх і чужих. Чужі, звісно – неправильні і погані. А правильні і добрі, відповідно – наші. Тому
треба робити добро своїм, бо інші – погані і на добро не заслуговують,
особливо, коли весь час голосують за людей з іншого політичного табору або
табору вже тюремного. І взагалі – чужі, це всі, хто не з мого регіону, не з
мого міста, села, вулиці і таке інше. Тобто,
чужий – це кожен, хто виростав не там де, я і кожен, хто думає трохи не так як
думаю я.
Чи не подібні думки мав законник,
коли запитував Господа Христа: «А хто то мій ближній?» І хіба не подібними міркуваннями
користувалися учні Господа, коли їм було відмовлено в ночівлі в самарянському
селі, то вони, звернулися із рацпропозицією до Сина Божого: «Господи, хочеш, то
ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив?» (Лк. 9:54).
Реакція Спасителя на ці плани помсти іноплемінникам була миттєвою: «Він
обернувся до них, їм докорив та й сказав: Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син
Людський прийшов не губить душі людські, а спасати!» (Лк. 9:55, 56).
Учні діяли за плоттю, за духом
світу цього, «за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних»,
як пізніше напише Апостол Павло в листі до ефесян (2:2). Питання, яке стоїть перед нами сьогодні таке:
чи ми ходимо за духом, тобто чи звіряємо ми наші кроки зі Святим Духом, а чи
віддаємося на волю нашої грішної плоті та князя цього світу, який прагне
погубити і душі наші, і вічне життя?
Аби поставити собі правильний
діагноз, прислухайтеся до наступних слів речника Святого Духа: «Не будьмо чванливі, не дратуймо один одного,
не завидуймо один одному». Чванство, нехтування почуттями інших людей, заздрість
– серйозні гріхи плоті. Вони означають, що ми не ходимо відповідно до святої
волі Божої, а чинимо їй наперекір і цим звертаємо із вишньої дороги Царства
Небесного, та простуємо просто в глибини пекла.
Сьогодні Господь Святий Дух справді застерігає аби ми не виглядали як
святенники чванливі та самовпевнені у власній святості лицеміри, що мають
пихату зневагу до тих людей, гріхи яких вони бачать. Апостол каже нам: «Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте
такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти».
Не бийте його по обличчю, не
шмагайте його словами наче нагайкою, не кричіть на нього, а виправляйте такого
духом лагідності, каже Господь. А
докоряючи пильнуйте, аби й самому не впасти у спокусу, яких так довкола нас
багато. Апостол Павло ось як розповідає
про той період життя, коли він ще називався Савлом: «Переслідував я аж до
смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок» (Дії
22:4). Він визнає: «Через горливість я
був переслідував Церкву, бувши невинний, щодо правди в Законі, що робив це»
(Фил. 3:6). Він, будучи впевненим на 100
відсотків в тому, що має рацію, вдавався навіть до насильства. Правда ж його не була.
Розкаяний Савл став апостолом
Павлом. Сьогодні, згадуючи про наше
власне чванство, нехтування почуттями інших людей, завидки і брак лагідності,
інші гріхи, якими ми образили нашого Господа і ближніх, слід каятися нам і
повертатися до нашого Хрищення, аби там втопити старого Адама, а виринути в
новій людині, яка ходить Духом, яка водиться Святим Духом і яка звіряє свої
кроки з Господом Святим Духом. Робіть це
просто тут. Робіть це просто зараз.
Не бійтеся виринати із вод
Хрищення, бо в тих водах ви зодягнулися у Христа. Вам подаровано Його
праведність, праведність святого Бога і святої людини в одній Особі. У Хрищенні
цією праведність ви покриті з голови до п’ят. На вас не залишається жодної плями, ані вади гріха, бо немає
жодної плями чи вади гріха, у Кого ви тепер зодягнуті – у Христі – лише
святість, лише добро, лише досконалість, лише любов до Бога і до людей,
незважаючи на їхнє походження.
Коли до Нього в пустиню прийшли
тисячі людей, аби почути Його, аби зцілитися, то не було жодної відмови, жодній
людині. Не було таких, хто залишився зі своїми проблемами та бідами наодинці,
на самоті – Господь був там для кожної людини, так само як Він і зараз є для
кожної людини. Коли люди зголодніли, то Він
нагодував їх усіх без винятку. Обділених не було. З кількох хлібин і рибин
завжди залишалося чимало кошів, наповнених хлібом і рибою, бо Господь Ісус
піклувався про всіх і робив добро усім, хто ішов до Нього, без винятку.
Був щоправда випадок із
жінкою-ханаанеянкою, яка благала Господа зцілити її любу доньку, і якій Він
відповів: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого..» (Мт.
15:24), але й вона не залишилася без допомоги. Вона була поза Церквою – Господь
же насамперед проповідував і здійснював чуда посеред Церкви, Церкви
Старозаповітної - Ізраїлю. Але й вона отримала від Нього допомогу,
засвідчивши всім, що спасіння є самою вірою в Христа – чи не для цього Господь
і провадить з нею діалог, аби ми чули його і знали про цей чудесний дар Святого
Духа – спасенну віру.
На тому місці, де ми чванилися,
Господь виявляв покірність і рішуче відкидав марну славу цього світу, від кого
би ця пропозиція – зануритися в пихатість, не виходила – від диявола чи від
людей, що хотіли поставити Його Своїм Царем.
Його Царство – не із світу цього.
Його Царство – зі святих Небес.
Його Царство не від гріха, а від святості. Його Царство – не від
гордощів і зневаги інших людей, а від любові, зрівнятися із якою не може жодна
оспівана людством любов. Його Царство –
Царство люблячого Бога, Який хоче, аби кожен з вас мав життя разом із Ним, і
Він хоче, аби те життя тривало вічно.
Навіть Його докори – це докори
любові. Бо що буде з пацієнтом, якому лікар не ставитиме діагнозу та не
лікуватиме? Так само із нами – Бог
докоряє нам за гріх. Якби Він докоряв нам
у Своєму гніві, то ми б і миті не жили, а одразу би померли, «бо наш Бог – то
палючий огонь!» (Євр. 12:29). Але Господь докоряє нам, люблячи нас. Як часто Він докоряв був Своєму любому
Ізраїлеві. Не раз і не два закликав їх Бог вертатися, кажучи: «Верніться з
ваших злих доріг» (1 Цар. 17:13). А чому Він це робив? Чому Він це робить сьогодні? Бо Він любить вас. Він хоче, аби ви ходили не
злими дорогами, а Його дорогою.
І для цього покарання нашої злої
дороги поніс Ісус Христос. Тягар, який Він поклав Собі на плечі був незрівнянно
важчий за будь-який тягар, який може піднести найсильніша людина України така
як Василь Вірастюк. Під тим тягарем,
який поніс на Голгофу Ісус зламався би хребет усього людства. Та й що всі ми змогли би запропонувати
справедливому і святому Богові? Свої
гріхи, своє грішне тіло? Тоді нашої смерті не було би достатньо, аби принести
заплату навіть за свій один гріх.
Але хребет Ісуса не зламався під
нашими тягарами. Він був розп’ятий, звісно і Він помер за
всі наші гріхи. Але оскільки Він – не
просто свята людина, але й святий Бог, то заплата Його була настільки повна, що
якби було ще мільярд таких всесвітів, наповнених гріхами, то Христової жертви
було би достатньо за всіх їх. Її,
безумовно достатньо за кожного з нас. І доказом величини цієї жертви, доказом
її достатності, її досконалості і повноти нашого прощення є Христове
воскресіння.
Він пройшов крізь страшні
Голгофські муки, крізь смерть, аби сьогодні ми могли в каятті виринати з вод
Хрищення, будучи зодягнутими в праведність Христа розп’ятого і воскреслого. Христос любить кожного з вас і Своєю
досконалістю Він заміщує вашу недосконалість, а святістю Своєю Він заміщує вашу
не-святість, аби сьогодні ми, у покаянні, виринувши з вод Хрищення могли
промовляти у вірі разом із Апостолом Павлом: «І живу вже не я, а Христос
проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене
полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:20).
Ми можемо сміливо кожен говорити:
«Христос поніс мій найважчий тягар, мій гріх, на Голгофу. І сьогодні мені легко
і добре, бо тягар гріха з мене знятий Христом і тому я не лише хочу, але й можу
підставити своє плече ближньому, аби понести його тягар. Я добре пам’ятаю, як мені було важко,
але Своїм Євангелієм Господь зняв з мене страшний тягар гріха і Своїм
Євангелієм робить Він це сьогодні: у Слові і Таїнстві Святої Вечері, причащаючи
мене Своїми правдивими тілом і кров’ю під виглядом хліба та вина Євхаристії. Христос терплячий до мене і я буду терплячий
до інших людей. Христос любить мене,
нещасного грішника, і я хочу любити інших людей. Христос робить добро мені і я хочу робити
добро всім людям».
Подібну віру яскраво виявив
лютеранський місіонер у Мексиці, доктор Освальд Ґолтер, виявивши піклування про
юдеїв, коли ті звернулися до нього по допомогу.
Пам’ятаєте його
відповідь на запитання: ««Навіщо ти це робиш?
Ці люди не вірують в Ісуса». «Але
я вірую в Ісуса», - відповів він. Я
вірую в Ісус і через це я роблю добро всім людям. Звісно, я допомагаю найперше
моїм одновірцям. Звісно я підтримую служіння проповідника. Але моя віра і любов до Христа, Який любить
мене не створює для мене обмежень – обмеження віра в Христа, Христос знімає. В
Його святе Ім’я. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь
(Гал. 6:18).
Немає коментарів:
Дописати коментар