Не може невпинно не робити добрих діл

Віра – не людське поняття і не те марево, яке деякі люди називають вірою.  Коли вони бачать, що не слідує жодного вдосконалення житті і жодних добрих діл, хоча й можуть багато про віру чути й говорити, то падають у помилку, кажучи: «Віри недостатньо, аби бути праведним та спасенним, треба робити діла».  Так буває через те, що коли вони чують Євангеліє, то стають непосидючими та власними силами створюють ідею в своєму серці, яка промовляє: «Вірую» і сприймають це за правдиву віру. Але, оскільки це людський вимисел та ідея, яка ніколи не досягає глибин серця, то з неї нічого й не з’являється і не настає жодного покращення.

Проте віра – божественне діло в нас, яке змінює нас і чинить нас відродженими в Богові, Івана 1 [:12-13]. Вона вбиває старого Адама і чинить нас цілковито іншими людьми, в серці та духові, і в розумі та силі і приносить вона з собою Святого Духа. О, яка вона жива, діяльна, активна та могутня річ, ця віра. Вона не може невпинно не робити добрих діл.  Вона не питається про те, чи добрі діла слід робити, але ще до того, як таке запитання буде поставлене, вона вже їх зробила і постійно їх робить.  Хто ж таких добрих діл не робить, той – невіруючий.  Він ходить навпомацки і шукає віру та добрі діла, але не знає ані того чим є віра, ані того, чим є добрі діла.  Але він все говорить та говорить багатьма словами про віру та про добрі діла.

Мартін Лютер, Передмова до Послання Св. Павла до римлян