Бог і Його об'явлення

1.     Ми віруємо, що є лише один правдивий Бог (Ісаї 44:6).  Він об’явив Себе як Бог Триєдиний, один Бог у трьох Особах.  Це чітко видно з Ісусової Заповіді, яку Він дає Своїм учням христити «в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Матвія 28:19).  Кожен, хто не поклоняється цьому Богові, той поклоняється богові фальшивому, богові, якого не існує. Ісус сказав: «Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що послав Його» (Івана 5:23).

2.     Ми віруємо, що Бог об’вляє Себе в природі. «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід» (Псалом 19:1). «Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання» (Римлян 1:20).  Отже виправдання атеїсти не мають. Оскільки вимоги Закону записані на людських серцях, то сумління людське також несе свідчення про те, що є Бог, якому воно підзвітне (Римлян 2:15).  Проте природа та сумління надають лише часткове об’явлення про Бога і дороги до небес воно показати не може.

3.     Ми віруємо, що Бог надав повне об’явлення про Себе в Своєму Синові, Господі Ісусі Христі. «Ніхто Бога ніколи не бачив, Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був» (Івана 1:18).  В Ісусі Бог об’явив Себе Спасителем-Богом, Який так «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Івана 3:16).

4.     Ми віруємо, що Бог також дав написане об’явлення для всіх людей у Святих Писаннях. Його об’явлення в Біблії має два головних послання: Закон і Євангеліє.  Закон проголошує, що є правильним і неправильним і погрожує за гріх Божою карою. Євангеліє показує любов Божу, яку Він виявив в особливий спосіб, надавши спасіння від гріха через Ісуса Христа.

5.     Ми віруємо, що вся Біблія – Христоцентрична. В Старому Заповіті Бог неодноразово обіцяв визволителя від гріха, смерті та пекла.  Новий Заповіт проголошує, що цей обіцяний визволитель прийшов у Особі Ісуса з Назарету.  Ісус Сам каже про Старий Заповіт: «Писання… свідчать про Мене» (Івана 5:39). 

6.     Ми віруємо, що Бог дав Писання через вибраних Ним мужів, використовуючи відому їм мову та той стиль писання, який вони мали.  Він використав Мойсея та пророків, аби написати Старий Заповіт гебрейською мовою (деякі частини арамейською мовою), а євангелістів і апостолів, аби написати Новий Заповіт грецькою мовою.

7.     Ми віруємо, що дивовижним чином, який перевершує будь-яку людську уяву Бог Святий Дух рухав цими мужами, аби вони написали Його Слово.  Ці мужі «звіщали його…, проваджені Духом Святим» (2 Петра 1:21).  Те, що вони промовляли, було сказано «не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого» (1 Коринтян 2:13).  Кожна думка, яку вони висловили та кожне слово, яке вони використали, було дано їм Святим Духом.  Святий Павло писав до Тимофія: «Усе Писання Богом натхнене» (2 Тимофія 3:16).  Церква назвала цей чудесний процес натхненням, що означає «дихання в…».  Оскільки кожне слово Писання було натхненне, ми також називаємо цей процес словесним натхненням або ж натхненням кожного окремого слова.  Його не слід прирівнювати до механічного диктанту, оскільки Святий Дух вів письменників, аби вони використовували свій окремий словниковий запас і стиль письма.

8.     Ми віруємо, що Писання – єдине ціле, правдиве і непомильне в усьому, що каже, бо Спаситель промовив: «Писання не може порушене бути» (Івана 10:35).  Отже воно є непомильний авторитет і провідник для всього у що ми віруємо і всього, що ми робимо.

9.     Ми віруємо, що Біблія повністю достатня і вона чітко навчає людей усьому тому, що їм потрібно знати, аби потрапити на небеса. Вона робить їх «мудрими на спасіння вірою в Христа Ісуса» (2 Тимофія 3:15) і оснащує їх «до всякого доброго діла» (2 Тимофія 3:17).  Оскільки Божий план спасіння повністю об’явився в канонічних книгах Біблії, нам не потрібні інші об’явлення і ми не очікуємо якихось інших об’явлень (Євреїв 1:1, 2).  Церква побудована на вченнях апостолів і пророків (Ефесян 2:20).

10.  Ми віруємо і приймаємо Біблії на її умовах, приймаючи як фактичну історію те, що вона представляє як історію і визнаючи її образне мовлення, коли воно є очевидним.  Ми віруємо, що Писання повинне витлумачувати Писання – чіткі місця проливають світло на менш зрозумілі. Ми віруємо, що жодний авторитет – ані людський розум, ні наука, ані дослідництво не можуть судити Писання. Здорове дослідництво вірно досліджує правдиве значення Писання, не наважуючись судити його.

11.  Ми віруємо, що оригінальний гебрейський текст Старого Заповіту та грецький текст Нового Заповіту – натхненне Слово Боже.  Переклади з гебрейської і грецької мов, які точно відображають значення оригінального тексту передають людям Божу правду і можуть належним чином називатися Словом Божим.

12.  Хоча самі оригінальні документи втрачено, ми віруємо, що Господь у Його Промислі точно зберіг гебрейські та грецькі тексти через багато існуючих переписаних манускриптів.  Хоча й існують незначні відмінності або ж «варіанти» між різними переписаними манускриптами, ці варіанти не викликають жодних змін у доктрині.

13.  Ми віруємо, що три Вселенські Символи віри (Апостольський, Нікейський і Афанасіївський), як і Лютеранські Віросповідання, вміщені в Книзі Злагоди від 1580 року, виражають істинну доктрину Писання. Оскільки сповідувані ними доктрини виведені із самого Писання, ми пов’язані ними в нашій вірі і в нашому житті.  Через це все проповідування і навчання в наших церквах і школах мусить перебувати в гармонії з цими віросповіданнями і ми відкидаємо всі помилки, які відкидають вони.

14.  Ми відкидаємо будь-яке поклоніння, яке не спрямоване до Триєдиного Бога об’явленого в Біблії.  Ми відкидаємо використання жіночих імен і займенників щодо Бога, бо в Писанні Бог об’являється, як Отець і Син.  Ми відкидаємо думку про те, що всі релігії ведуть до одного й того самого Бога.

15.  Ми відкидаємо будь-яку думку, яка робить лише якусь частину Писання Словом Божим або яка допускає можливість фактичних помилок у Писанні навіть в так-званих нерелігійних питаннях, як-от: історичні чи географічні деталі.  Так само відкидаємо ми всі погляди, які кажуть, що Писання є просто людським записом об’явлення Божого, коли Він зустрічається з людством в історії і таким чином цей запис піддається людським недосконалостям.

16.  Ми відкидаємо будь-який наголос на Ісусі, як на особовому Слові Божому (Івана 1:1), що мінімізує роль Писань як написаного Слова Божого (Римлян 3:2).

17.  Ми відкидаємо будь-яке зусилля на скорочення Сповідань віри, вміщених у Книзі Злагоди до історичних документів, які не мають зобов’язувального значення для Церкви сьогодні. Так само ми відкидаємо будь-яку претензію на те, що Церква пов’язана лише доктринами Писання, які особливим чином розглядаються в цих Сповіданнях віри.

Це те, що Писання навчає про Бога та Його об’явлення. В це ми віруємо, це ми навчаємо та сповідуємо.

В це віруємо (Доктринальні заяви Вісконсинського Євангельського Лютеранського Синоду)