Це справді чудовий вірш:
«Кожен, хто робить зло, ненавидить світло». Треба дякувати Богові за світло і
треба його прагнути, треба утримуватися від зла і промовляти: «Дорогий
Господи! Я збиваюся на манівці. Дай мені Твого світла, допоможи мені, аби
розвиднялося, щоби я міг бачити». Та
натомість вони моляться: «Ой, хай ніколи не сходить сонце, бо я хочу
красти». Вони люблять зло більше ніж
добро.
Як можна пояснити, що
людина ненавидить те, що добре і приємне? Наш текст дає відповідь: «Хай вчинки
його будуть покарані». Думаю, що злодій
вітав би світло, якби його крадіжка сотні гульденів ігнорувалася, якби ми на
неї дивилися крізь пальці і говорили: «Ну, ці сто гульденів вкрадені не були –
вони тобі належать поправу». Але докору світла, яке каже: «Не кради!» стерпіти
він не може. Таким чином перелюбник також міг би радіти, коли бачить світло,
якби ми заплющували очі на його перелюб і блуд.
Але він вибухає обуренням, коли Шоста Заповідь докоряє йому словами: «Не
чини перелюбу!» Так само віталося би й
Євангеліє, як добре і відмінне послання, бо воно пропонує прощення гріхів і
Божу благодать і милосердя. Так коли воно засуджує месу і проголошує:
«Чистилище – ніщо, а людська праведність нічого не значить», тоді Євангеліє має
бути справжнім дияволом, бо немислимо подумати, що папістські гидоти – справа
диявола. Світ ненавидить і переслідує це прекрасне світло Євангелія, бо
Євангеліє докоряє темряві.
Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана
Немає коментарів:
Дописати коментар