Церква і служіння

 1.     Ми віруємо, що є єдина свята Християнська Церква, яка є храм Божий (1 Коринтян 3:16) і тіло Христове (Ефесян 1:23; 4:12).  Членами цієї єдиної Церкви є всі ті, що є «сини Божі через віру в Христа Ісуса» (Галатів 3:26).  Отже Церква складається лише з віруючих або святих, яких Бог приймає як святих заради Ісусової праведності, яка їм зараховується (2 Коринтян 5:21). Ці святі розпорошені по всьому світові.  Всі люди, які вірують, що Ісус є їхній Спаситель від гріха, є членами святої Християнської Церкви, незважаючи на народ, расу або помісну церкву, до якої вони належать.

2.     Ми віруємо, що ця свята Християнська Церква є реальністю, хоча вона й не є зовнішньою, видимою організацією. Оскільки «чоловік… дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Самуїлова 16:7), лише Господь «знає тих, хто Його» (2 Тимофія 2:19).  Члени святої Християнської Церкви відомі лише Богові – ми не можемо проводити відмінності між правдивими віруючими та лицемірами. Отже свята Християнська Церква є невидимою і її не можна ідентифікувати з якоюсь помісною церквою або з повним членством усіх помісних церков.

3.     Ми віруємо, що присутність святої Християнської Церкви можна все одно впізнати. Де лишень проповідується Євангеліє і де лишень роздаються Таїнства, там є присутня свята Християнська Церква, бо через засоби благодаті твориться і вберігається правдива віра (Ісаї 55:10, 11). Через це засоби благодаті називаються ознаками Церкви.

4.     Ми віруємо, що є Господня воля на те, щоб християни регулярно зустрічалися, аби разом будувати один одного використовуванням засобів благодаті (Євреїв 10:24, 25) і працювати над поширенням Євангелія по всьому світі (Марка 16:15).  Оскільки ці видимі зібрання (наприклад, громади і синоди ) використовують засоби благодаті, то вони називаються церквами. Проте вони носять цю назву лише через присутність в них істинних віруючих (1 Коринтян 1:2). 

5.     Ми віруємо, що Бог спрямовує віруючих визнавати єдність у вірі з християнами, віровизнання яких кориться всім вченням Писання (Івана 8:31; 1 Солунян 5:21, 22). До того ж ми віруємо, що окремі особи через членство в певній помісній церкві віддані вченню та практиці тієї церкви. Стверджувати, що існує єдність там, де немає згоди у віровизнанні, означає вдавати, що можна дивитися на людське серце. На людське серце дивитися може лише Бог. Не є необхідним, аби всі християни погоджувалися щодо церковних обрядів або організації церкви. Про це Новий Заповіт наказів не дає (Римлян 14:17).

6.     Ми віруємо, що ті, віросповідання яких виявляє, що вони об’єднані в доктринах Писання, при нагоді виражатимуть свою спільноту в Христі (Ефесян 4:3).  Вони можуть виражати свою спільноту спільним поклонінням, спільним проголошенням Євангелія, приєднанням до Святого Причастя, спільною молитвою і спільною церковною працею. Бог скеровує віруючих не практикувати релігійної спільноти з тими, віровизнання і вчинки яких виявляють, що вони навчають, терплять, підтримують або захищають помилку (2 Івана 10, 11). Коли в церкві з’являється помилка, християни намагатимуться зберегти спільноту терплячими докорами образникам, у надії, що вони відвернуться від їхніх помилок (2 Тимофія 2:25, 26; Тита 3:10).  Але Господь заповідає віруючим не практикувати церковної спільноти з людьми, які упираються у вченнях  або ж притримуються тих вірувань, які є фальшиві (Римлян 16:17, 18).

7.     Ми віруємо, що кожен християнин є священиком перед Богом (1 Петра 2:9). Всі віруючі мають прямий і рівний доступ до благодаті через Христа, Посередника (Ефесян 2:17, 18). Бог дав засоби благодаті усім віруючим. Всі християни повинні звіщати хвалу Тому, Хто покликав їх з темряви до Свого чудесного світла (1 Петра 2:9). В цьому сенсі всі християни – служителі або ж слуги Євангелія. Бог хоче, аби всі християни ділилися послання спасіння з іншими людьми (Матвія 28:19, 20; 10:32).

8.     Ми віруємо, що Бог також установив публічне служіння Слова (Ефесян 4:11) і на те є воля Божа, аби Церква, у відповідності з добрим порядком (1 Коринтян 14:40), кликала до цього публічного служіння кваліфікованих осіб (1 Тимофія 3:1-10; 1 Коринтян 9:14). Такі особи служать публічно, тобто не через те, що вони як окремі особи володіють загальним священством, а через те, що їх попросили це робити в ім’я одновірців-християн (Римлян 10:15). Ці окремі особи є покликаними слугами Христовими та служителями Євангелія. Вони не повинні панувати над Божою Церквою (1 Петра 5:3).  Ми віруємо, що коли до цього публічного служіння Церква кличе окремих осіб, то через Церкву діє Сам Господь (Дії 20:28).  Ми віруємо, що Церква має свободу установлювати різноманітні форми всередині єдиного служіння Слова, як-от: пастирі, християнські вчителі та штатні служителі. Через її покликання Церква в християнській свободі визначає місце та об’єм служби.

9.     Ми віруємо, що місією Церкви є служити людям Словом і Таїнствами. Ця служба зазвичай здійснюється в місцевих громадах. Ми дивимося на пастирське служіння, як на найбільш всеосяжну форму публічного служіння Слова. Пастирів навчають і кличуть, аби надавати такий всеосяжний духовний нагляд для збирання і годування душ в громадах (1 Петра 5:2).

10.  Ми віруємо, що жінки можуть брати участь в посадах і діяльності публічного служіння окрім тих випадків, коли ця праця включає владу над чоловіками (1 Тимофія 2:11, 12). Це означає, що жінки не можуть служити пастирями, ані брати участі в зібраннях Церкви так, що виявляється влада над чоловіками (1 Коринтян 11:3; 14:33-35).

11.  Ми відкидаємо будь-яку спробу ототожнювати святу Християнську Церкву із зовнішньою організацією. Ми відкидаємо будь-яку заяву про те, що Церква мусить функціонувати у світі через особливі організаційні форми. 

12.  Ми відкидаємо як фальшивий екуменізм будь-які погляди, які прагнуть правдивої єдності Церкви у якійсь формі зовнішнього або ж організаційного союзу та ми чинимо опір всім рухам, спрямованим до такого союзу за рахунок чіткого сповідання всіх учень Писання. Ми відкидаємо твердження про те, що релігійну спільноту можна практикувати без згоди в доктрині та практиці. У сповіданні доктрин Писання мусить бути згода, а також вчинки та практика мусять виявляти, що до помилки терпіння немає.

13.  Ми відкидаємо участь або членство в організаціях, які мають релігійні риси у конфлікті з християнською вірою, як-от більшість лоджій.

Це те, що Писання навчає про Церкву і служіння. В це ми віруємо, це ми навчаємо та сповідуємо.