Проповідь на День Незалежності України

                     

 ШАТИ СПАСІННЯ І ОДЕЖА ПРАВЕДНОСТІ

                      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

                           

Я радісно буду втішатися Господом, нехай звеселиться душа моя Богом моїм, бо Він зодягнув мене в шату спасіння, і в одежу праведности мене вбрав, немов молодому, поклав Він на мене вінця, і мов молоду, приоздобив красою мене! Бо так як земля та виводить рослинність свою, й як насіння своє родить сад, так Господь Бог учинить, що виросте правда й хвала перед усіма народами!   (Ісаї 61:10, 11).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, десятки тисяч військових, які були розташовані в Криму свого часу складали присягу на вірність Україні та українському народові. Вони не просто були склали присягу — вони носили українську військову форму, отримували заробітну плату від українського народу, обіцяли захищати свободу України та її територіальну цілісність. Сьогодні Крим окупований Росією, а чимало колишніх українських військових тепер служать Росії, країні, яка не лише загарбала частину української території, але й розпочала кропролиття на Донбасі і з усіх сил розпалює війну, яка ведеться на сході України. Яка ціна присяги, що складають такі чоловіки, що зрадили свою Вітчизну і свій народ?  Очевидно, що така сама, як і ціна тих чоловіків — близька до нуля або й повний нуль.

Або ж згадайте ті дні, коли присягу складають народні депутати України.  У них є навіть спеціальний канал “Рада”. Всі вони до одного, аби отримати депутатське посвідчення, складають присягу народного депутата України. Але де сьогодні ті народні депутати, які розпалювали спочатку антиукраїнські настрої в Криму, на Донбасі, в інших місцях сходу України? І яка ціна їхньої присяги і взагалі всіх їхніх слів? Очевидно, що вона така сама, як і в тих військових, що без жодного пострілу здали Росії величезний півострів з усіма його ресурсами і насамперед з тими громадянами, які люблять Україну і не хочуть бути в Росії, а хочуть жити саме в українському Криму. 2014-ий рік виявився, напевно, наймасовішим роком зради за всю історію незалежної України. Адже зрада відбувалася не лише серед військових і серед народних депутатів, але й серед міських голів на сході України, серед міліціонерів та інших чиновників.

Втім, це те, що дуже добре видно і про що говорять не лише українські засоби масової інформації, але й світові. Проте дуже часто, інколи при цілковитій таємничості відбуваються не лише державні зради, але й сімейні. Чоловіки зраджують дружин, а дружини зраджують чоловіків.  Куди зникають їхні палкі шлюбні обітниці, які часто підтверджувалися не лише поцілунком перед вівтарем, але й присягою на Євангелії? Туди само, куди зникли присяги віроломних військових і народних депутатів, міліціонерів і чиновників. Туди само, куди зникають такі ж само обіцяники усіх людей, які порушують взяті на себе зобов'язання у контрактах і конфірмаційних обітницях про вірність Богові, Його Слову та Його Церкві.

Причина всіх цих відступництв одна — гріх. Зрадливість — один з багатьох гріхів, який гніздиться у людському серці, про яке Господь каже: “Із серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги” (Мт. 15:19). Зради військових і зради депутатів, зради міліціонерів і зради чиновників, зради, які руйнують сім'ї — позвивали собі теплі гнізда у людських серцях, а потім отруйними зміями повиповзали звідти, руйнуючи життя дружин і чоловіків, дітей і внуків, мільйонів людей по цілій нашій країні.

Але сьогодні у нас — свято. Сьогодні ми святкуємо унікальний День Незалежності. Ми святкуємо День Незалежності, ведучи війну за визволення окупованих Росією територій і війну за саму незалежність нашої країни та за саме існування українського народу не в рабстві, а на свободі і на своїй рідній землі.  І якщо ми розуміємо, хто є наш ворог — і це не просто сьогоднішня російська тиранія, яка намагається знищити українську демократію. Нашим найголовнішим ворогом є масовий гріх зради та корупції, який упродовж останніх двадцяти трьох років наче рак роз'їдав тіло молодої української держави. Цей ворог — набагато гірший і набагато підступніший, бо він не живе десь там на північному сході чи повсюди, де править російський уряд, а гріх живе в нашій плоті, роблячи нас вкрай вразливими не лише до політичних, військових і теріторіальних поразок, але й прирікає нас до вічних мук у невгасимому вогні аду, де темрява зовнішня, де плач і скрегіт зубів.

Слава Господу, що Він не залишив нас наодинці з усіма нашими бідами, які ми самі, через наших прабатьків Адама і Єву, викликали на наші голови.  Сьогодні Господь Святий Дух підбадьорює нас через Свого пророка Ісаю. Власне Він вкладає в його уста — уста, які ще зовсім недавно промовляли: “Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого” (Іс. 6:5), слова радісної пісні: “Я радісно буду втішатися Господом, нехай звеселиться душа моя Богом моїм”.

Як так може бути, що пророк, який визнає свій жахливий грішний стан і бачить такі великі потрясіння та війни, які веде його народ, радіти, втішатися і веселитися? Він буде радісно втішатися і душа буде його звеселятися через Господа. Цього не розуміють невіруючі. Їхній світ обмежений тим, до чого вони можуть доторкнутися, що вони можуть пограбувати, вкрасти або тими, кого вони можуть мучити і вбивати, як це роблять нині адепти спеціальної релігії рускава міра.

Але Ісая має віру. Він вірує в Господа. Він довіряє Йому. Він покладається на Нього усім своїм серцем. А цей Господь — Творець всесвіту. І цей Господь — всемогутній, всезнаючий і всюдисущий. Проте не всі віруючі цим Господом радіють. Ним, наприклад, не радіють мусульмани. Вони Бога, радше, бояться.  Власне кажучи, Ним не радіють і не веселяться навіть чимало християн. Чому вони не радіють Богом, як Ісая? Чому вони не веселяться Ним як усі пророки та Апостоли? Адже і ті, і ті сповідують єдиного всемогутнього Бога.

Знову різниця між ними пролягає у вірі. Відрізняється не лише релігія, але й віра. Віра в Бога-Суддю, Який карає за неправильні вчинки і винагороджує за добро багато радості, багато втіхи та веселості не принесе.  Аби це збагнути, варто лише заглянути у власне серце. Ви ж пам'ятаєте, що виходить із серця? Аби це збагнути варто згадати про те, скільки разів ми постановляли робити винятково добро, і не лише, починаючи з 1 січня нового року або з 24 серпня, нового року незалежності України.

Те, що не в наших силах — під силу Господу. Недаремно Ісая каже, що Він радісно втішатиметься Господом і невипадково серце Ісаї буде веселитися Господом. Бо, каже Ісая, Господь “зодягнув мене в шату спасіння, і в одежу праведности мене вбрав”.  Шати Ісаї, як і шати кожного з нас — шати гріха. Бо “я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя”, - сповідуємо ми разом із Псалмоспівцем (51:7).  Проте Ісая радіє, втішається і веселиться, бо його віра осягає те, що Господь зробить через сімсот років задля нього і задля кожного з вас, любі брати і сестри.

Син Божий, Ісус Христос, зодягнеться в людське тіло, але ці Його шати будуть без гріха, бо Він — святий Бог. Він також — свята людина. Але Його людські шати — Його плоть, оскільки Він зачатий від Духа Святого — без гріха.  Про нашу вроджену, людську праведність Ісая пророкує: “І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша немов поплямована місячним одіж” (64:6).  Але не так у Христа.  Христос, будучи Богочоловіком — абсолютно, досконало праведний.

Але як зодягає Христос Ісаю і кожного з нас у шати спасіння і в одежі праведності. Через наші шати — грішну плоть і нашу неправедність, ми всі приречені до смерті, тимчасової і вічної. Але Бог настільки “полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Ів. 3:16). Ісус прийшов і забрав на Себе усі гріхи світу.  Здійснення цього бачив Іван Христитель, останній пророк Старого Заповіту, який промовляв, вказуючи на Ісуса Христа: “Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!” (Ів. 1:29).

Але наш гріх і наша неправедність не залишилися на Ісусові Христові.  Він узяв усі наші гріхи не для того, аби їх просто десь дорогою заховати, щоб вони потім могли знову до нас причепитися. Ні — Ісус поніс всі ваші гріхи на Голгофський хрест і там Він їх утопив у Своїй святій крові.  Там Він їх змив назавжди, аби вони вже ніколи не зараховувалися тим, хто в Нього вірує.  За всі ваші гріхи Ісус Христос Праведний приніс у жертву Самого Себе, істинного, святого та праведного Богочоловіка, померши на вашому місці, аби ви сьогодні були прощені і вільні від усякого гріха.

З гробу Свого Він вийшов на третій день, аби зодягнути вас у одежу праведності, тобто проголосити ваше виправдання, оголосити кожного з вас, що каєтеся у гріхах своїх і віруєте в Христа, виправданим, праведним у очах Божих, а отже дитям Божим, переможцем над смертю і гідним вічного життя у Царстві Божому. Через це Ісая радіє і шатою спасіння, і одежею праведності, і вінцем, і оздобою, як у молодої, що збирається на весільний банкет.

Господь зробив усе це для всіх людей. Він хоче, аби в шати спасіння одяглися всі люди.  Але нікого насильно Він у ці шати не вдягає. В ці шати одягнені лише ті, що не відкинули Євангеліє Христове — усі ті, що повірили у спасенну звістку про Ісуса Христа, Сина Божого.  Ісая співає про радість, про втіху, про веселість, бо він вірує в Христа. І через цю віру він вже одягнутий у шати сапсіння. Він — спасенний.  Через віру Ісая вдягнутий у одежу праведності. Вірою в Христа Ісая — праведний. У шати Христові ви, любі брати і сестри, були зодягнуті у Хрищенні, як написано: «Ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:27) Через віру в Христа на Ісаю покладено весільний вінець на банкеті Царства Небесного. Вірою в Христа Ісая годується Самим Богом, як ви, любі брати і сестри, отримуєте вашу поживу зі Слова Божого та з істинних тіла і крові Христа Спасителя у хлібі та вині Святої Вечері.

Віра горне нас до Христа. Віра хапається за Христа і віра наша спонукає нас разом із Ісаєю сьогодні радіти спасінням, яке для нас здобув Христос і Його праведністю, в яку Він нас зодягнув. Через цю віру в Христа ви вже спасенні і лише питанням часу є ваше повне преображення або воскресіння та вічне життя у Божому Царстві, коли Господь Христос повернеться у славі.

Ми — кволі людські створіння.  Якщо відібрати від нас Слово і Таїнство, які творять і живлять нашу віру, то існують великі шанси, що віра стане меншою, а згодом зникне зовсім. А якщо зникне віра, то в житті намножаться не лише зради, крадіжки та кровопролиття, але й найважливіше втратиться вічне життя.  Сьогодні ми дякуємо Господу за незалежність України, бо саме із незалежність прийшла свобода віросповідання, свобода вірити в Христа, свобода Христа проповідувати, свобода Христа сповідувати, а отже кожен громадянин України має можливість успадковувати вічне життя. Так само як з Христом Україна оборонить свою свободу і незалежність, а також поверне не лише тимчасово украдений Крим. 

Цінуймо нашу незалежність. Дякуймо Господу  та молімося за свободу, за українське військо, за добрих керівників держави, за побожні сім'ї, а насамперед за свої шати спасіння і одежі праведності, спасіння, виправдення і життя вічне в Царстві Божому. Заради Христа. Амінь.