Справді вирішальними і складовими реаліями для Церкви є, як ми це вже достатньо зауважували, чисте вчення Євангелія і правильне роздавання святих Таїнств (АВ VII). Це одразу визнає публічне служіння (АВ V) як служіння носіїв і доморядників таємниць Божих (1 Кор. 4:1), "тобто Слова і Таїнств" (Ап. XXIV:80). Настільки близьким є цей зв'язок між Євангелієм і служінням, яке його проповідує, що німецький варіант Ап. VII/VIII:20 може просто їх ідентифікувати, коли називає у Церкві її "зовнішні ознаки: проповідницьке служіння (Predigtamt), або служіння Євангелія і Таїнств". Тому Лютер може давати таке рішуче визначення: "Церква є певною кількістю або ж зібранням охрищених і віруючих людей під одним пастирем (німецький варіант: або єпископом) чи то в одному місті, чи в цілій провінції, а чи в цілому світі".
Звісно, тут на "одному пастирі" не слід ставити наголос, а слід це сприймати в сенсі "принаймні одного", оскільки про Церкву можуть піклуватися Євангелієм колегіально декілька служителів разом. Роль тут відіграє не ранг служителів, а Божа особиста умова, аби піклування про Його отару через Його служіння Слова і Таїнств здійснювалося вірно (Ів. 20:19-23; 21:15-17, пор. Тр. 10 (німецький варіант), 25-31). Тож Церква складається як із слухачів, так і з проповідників, а не з однієї частини без іншої.
Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"
Немає коментарів:
Дописати коментар