Ситим ця їжа не до смаку

     Грубі люди і ті, що не відчували жодних спокус – на них все це не впливає. Оскільки вони не голодні, а насичені, ця їжа[1] їм не до смаку – вони не обпалені. А змучені та ті, що знають про справжні муки сумління розуміють, яка велика втіха лежить у тому, щоб мати такого Царя, уста Якого такі солодкі, Який втішає, приймає, підтримує і носить грішника так само як пастух підтримує і носить зранену овечку – власне кажучи, Він навіть помирає за грішників.  Все це приносить підбадьорення у серце розкаяного: що вуста Царя переливаються благодаттю, що мудрість, якою Він править Своїм Царством – Слово Життя і, що Його Царство – Царство благодаті, спасіння і життя і в ньому нічого не чути окрім голосу втіхи для понижених, голосу радості і голосу Нареченого.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 45

---

[1] Євангеліє Христове.