Оскільки "християни не можуть правитися нічим іншим, окрім Божого Слова" бо вони правляться вірою, а віра "не приходить через жодне слово людське, а лише через Слово Боже, яка каже Павло в Рим. 10 (:17)" і оскільки Новозаповітна Церква не має жодних левитських правил, які б описували деталі її зовнішнього життя, то існує велика царина християнської свободи, або ж "адіафори", - речей, яких ні наказано, ані заборонено в Божому написаному Слові. В цій царині сумління не можуть зв'язуватися так, наче дотримання таких зовнішніх речей було би саме по собі необхідним (АВ і Ап. XV). Церква Ауґсбурзького Віросповідання урочисто свідчить перед усім християнством: "Не є необхідним (для правдивої єдності Церкви), щоб людські традиції або обряди, або церемонії, запроваджені людьми, повсюди одноманітно дотримувалися" (АВ VII:3). Серед цих "людських традицій" є всі деталі церковної організації поза Божественно учиненими умовами для впорядкованого служіння засобами благодаті.Що ж тоді править цією цариною зовнішніх улаштувань у Церкві? Одним словом - любов (Рим. 13:8-15:13; 1 Кор. 13). "Любов - імператриця над церемоніями і церемонії мусять підпорядковуватися любові, а не любов - церемоніям".
Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"
Немає коментарів:
Дописати коментар