Великий монах у грудях

Остерігаймося цієї пошесті: кожен з нас носить у грудях своїх великого монаха. Тобто, кожен з нас хотів би мати таке діло, яким міг би прославитися: «Ось що я вчинив! Сьогодні я догодив Богові моїми молитвами, моїми добрими ділами, отже я можу насолоджуватися  більшим миром розуму». Так бувало і зі мною, що коли я виконував діло власного поклику, то був значно щасливіший, аніж тоді, коли його не виконував. Нічого поганого немає в тому, аби бути щасливим, але це щастя – без віри і воно – нечисте, воно полонить сумління і непокоїть людину. Оскільки сумління – найделікатніша річ, то від цього пороку припущень вберегти його вкрай важко. Через це хай ніхто не виявляє безпечності.  Ми, що сповідуємо Христа, повинні ходити в страхові та зростати у вірі, і визнавати, що в наших грудях носимо ми потворного та огидного монаха, тобто: глупу та плотську оману діл, руїну віри.

Проти цієї нечестивої омани діл Святий Дух ставить перед нами абсолютну мету чистоти, а саме: щоб найперше ми забули цю праведність, принаймні в зовнішньому служінні Слова. Триматися ми повинні міцно за те, що здобули тут Божою благодаттю і не проповідували праведність діл, а проповідували натомість праведність Христа, Який постраждав за нас і воскрес із мертвих.  Інші елементи, включені в служіння Слова – чисті: роздавання Таїнств, опіка про душі та управління Церквою.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий