Ти повинен говорити таким чином: «Я
нічого про ту гідність не знаю. Гідний я чи негідний – мені байдуже. Це все – в
минулому. Якщо зовнішньо, в Другій Скрижалі я – негідний, то хай воно так і
буде. Це – мій бруд. Але всередині я прекрасний чужою прикрасою. Тут я
цілковито святий і чудесно прикрашений. Цар любить цю красу, якщо я чую Слово і
забуваю свого монаха[1] і вірую в мого
Царя Христа, в те, що я викуплений Його кров’ю і виправданий Його заслугою.
Якщо ця віра присутня, то все що я роблю по тому – Йому угодне і Він радіє моєю
красою, якою Він наділив мене особисто. Через я взагалі не повинен сумніватися
в тому, що я прекрасний і що все, що я роблю догоджає Богові, заради Христа,
Якого я осягаю вірою, як мого Викупителя. Тож якщо я відкриваю вуста свої, аби
навчати чи молитися, я повинен вірувати, що всі ангели усміхаються до мене і
радіють. Хто-лишень чує, як я навчаю,
повинні знати – він приносить Богові найбільшу пахучу жертву». Ми мусимо
приходити до цього місця, а це означає забування дому нашого батька і народу і
міцне тримання за теперішню праведність віри на противагу старій праведності
діл. Тоді ми найбільш прийнятні Богові.
Немає коментарів:
Дописати коментар