Молитва напередодні Нового року

     Отче Небесний!  Ти весь час піклуєшся про душі всіх людей.  Простягни Свою всемогутню руку та захисти мене від нещасть, коли я ввійду в новий рік благодаті. Відмежуй мене від шкоди і небезпек, які можуть зустрічатися мені на шляху.  Захисти мене від нещасних випадків і хвороб, і вбережи мене в спасенній вірі, яка зробить мене переможцем над будь-якими спокусами, сумнівами та невірством.

     Сьогодні я згадую про свої гріхи та переступи і прохаю Тебе - у ласці Твоїй і любові обмий їх усі без винятку дорогоцінною кров'ю мого Спасителя. У доброті Своїй наближуй мене до Себе, аби я міг ходити дорогами праведності. Хай моєю радістю і скарбом буде мир розуму та надія на небеса.

     Збережи в нашому суспільстві Своє спасенне Євангеліє і вчини успішною працю Церкви, яку заснував Твій Син, Ісус Христос, аби всі до останнього краю землі знали, що немає під небом іншого Імені, яке спасає, окрім Імені Сина Твого, нашого розп'ятого Спасителя і Господа.

     Боже!  Ти єси зажди добрим до мене у ласці Своїй.  Ти прощаєш мені гріхи мої щодня. Зішли мені благодать, аби в новому році я непохитно перебував у спасенній вірі і продовжував свій шлях, як дитя Твоєї родини, за допомогою Ісуса Христа, мого вічного Викупителя.  Амінь.

З Молитовника

День Св. Пророка Даниїла і трьох юнаків

   Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Даниїла. Даниїл і троє юнаків, Шедрах, Мешах і Авед-Неґо належали до еліти народу Юдеї, який було забрано у вавилонську неволю. Але навіть у чужому краю вони залишалися вірні єдиному правдивому Богові у своїй побожності, молитві та житті. Через таку непохитну вірність перед обличчям поганського ідолопоклонства, трьох юнаків було вкинуто у розпалену піч, з якої вони були врятовані Господом і вийшли неушкодженими (Даниїла 3).  Подібним чином Даниїла було вкинуто до лев'ячої ями, з якої він також був урятований (Даниїла 6).  Благословенні у всіх своїх починаннях Господом - і, незважаючи на ворожнечу деяких людей - Даниїл і троє юнаків піднялися до високих посад у Вавилоні (Даниїла 2:48-49; 3:30; 6:28).  Зокрема, Даниїлові Господь об'явив тлумачення снів і знаків, які давалися цареві Навуходоносорові і цареві Валтасарові (Даниїла 2, 4, 5).  Самому Даниїлові Господь дав видіння останніх часів.

Молитва на День Св. Пророка Даниїла і трьох юнаків:

Господи Боже, Отче небесний!   Через чудесне втручання ангела, Ти врятував Даниїла з лев'ячої ями, а трьох юнаків із розпаленої печі. Спаси нині й нас через присутність Ісуса, Лева з племені Юди, Який подолав усіх ворогів наших через Свою кров і забрав усі гріхи наші, будучи Агнцем Божим, Який править тепер із небесного престолу з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і по віки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Виправдувальна віра

     Віра навчається зі Слова Божого визнавати Особу, служіння, заслуги і вигоди Христові - все це вона вважає вірним та певним (Еф. 1:17; 4:13; Кол. 2:2).
     По-друге, виправдувальна віра сприймає все це не просто як історію і не настільки, наскільки воно загалом є вірним, але таким чином, що по-особливому включає особу віруючої людини до тієї обітниці благодаті так, що кожна віруюча людина осягає та отримує Христа у Слові і Таїнствах із правдивою упевненістю серця... і застосовує це до себе. 
     І хоча часто на цю віру нападають різноманітні спокуси і сама по собі вона є слабкою та кволою, однак вона справді є тією вірою, якою кожна людина, по-особливому, сердечно вірує та уповає на те, що Бог простив їй гріхи її заради Христа і що Він прийняв її до благодаті, і прийняв її до синівства Божого (Ів. 1:12; 3:15, 16; Рим. 1:16; 3:22; 4:16, 23, 24; 5:1, 2;8:35, 38, 39; 10:4, 9; 1 Тим 1:16; Мт. 9:22; Лк. 7:50).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Паломництва і канонізації святих

      Але що нині говорити? Кожен єпископ думає лише про те, як він може у власній дієцезії заснувати таке місце паломництва та його утримувати. Він взагалі не переймається тим, аби люди правильно вірували та жили. Правила точно такі як люди. Сліпі ведуть сліпих (Луки 6:39). Власне кажучи там, де не приживаються паломництва, там беруться за канонізацію святих – не вшановувати святих, які будуть достатньо вшановані і без канонізації, а притягувати натовпи і приносити гроші. В цьому місці руку допомоги простягають Папа і єпископи. Для цього завжди є гроші. Але ніхто не переймається тим, що заповів Бог. Ніхто за цим не женеться, ніхто на це грошей не має. Які ж ми сліпі!  Ми не лише даємо дияволу вільно чинити його зло, але й навіть зміцнюємо та помножуємо його зло. Я би радше любих святих залишив у спокої і не зводив би на манівці простих людей! Який дух дав владу Папі канонізувати святих? Хто каже йому про те, чи святі вони чи ні? Хіба вже не достатньо гріхів на землі без того, щоб спокушати Бога, не втручатися в Його суд і не встановлювати любих святих як приманку для отримування грошей?

Раджу, аби святі канонізувалися самі. Справді, канонізувати їх повинен Сам Бог. А кожна людина хай залишається у своїй рідній парафії – там вона знайде більше ніж у всіх святинях... У вашій рідній парафії ви знайдете Хрищення, Таїнство, проповідування і вашого ближнього, і все це – більше ніж усі святі на небесах, бо всі вони стали святими Божим Словом і Таїнством.

Допоки ми такі чудесні речі цінуємо так мало, Бог справедливий Своєму гнівному суді,    дозволяючи дияволові зводити нас куди він лише хоче, проводити паломництва, засновувати   церкви і каплиці, канонізувати святих і робити всякі інші діла дурнів, аби ми могли відходити  від істинної віри у нововинайдену та неправильну віру. Ось що диявол робив у стародавні  часи із народом Ізраїлю, коли він відводив їх від храму в Єрусалимі до безлічі інших місць.    Втім робив він все це в Ім’я Бога і вдаючи святість. Проти цього проповідували всі пророки і,  так роблячи, вони стали мучениками. Але сьогодні проти  цього ніхто не проповідує. Якби  хтось проти всього цього проповідував, то напевно би єпископ, Папа, священик і ченець його  би теж замучили.

Мартін Лютер, До християнської шляхти німецької нації про покращення християнського стану

Загальна молитва

     Всемогутній Боже!  Благаємо: пошли Твого Святого Духа в наші серця, щоб Він міг правити нами і скеровувати нас відповідно до Твоєї святої волі у всіх наших спокусах і бідах, захищати нас від усякої помилки і вести нас у повній істині, щоб ми, будучи непохитними у вірі, могли зростати в любові та в усіх добрих ділах, а в кінці здобути вічне життя; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника (1941 р.)

Відпускати гріхи без плати

Якби то дав Бог, щоби кожен священик міг робити та відпускати без плати все те, за що ми повинні платити Римові, як-от: за індульгенції, листи про індульгенцію, масляні листи,[1] листи про меси та решту confessionalia і всі інші ошуканства в Римі та звільнилися від тієї золотої удавки канонічного закону, якою обманюють бідних людей і видурюють з них гроші! Якщо Папа має право продавати свою удавку із золота та його духовні пастки (слід мені було би сказати «закон») за гроші, тоді й священик, звісно, має більше право розривати ці удавки та пастки і заради Бога топтати їх. Але якщо священик цього права не має, тоді й Папа не має права продавати їх на своєму ганебному ярмаркові.

     До того ж, пости слід залишити на розгляд окремим людям і кожен вид їжі слід залишати на вибір, як це робить Євангеліє. Навіть ці панове в Римі насміхаються з постів і залишають, аби, простолюдини їли той жир, яким вони навіть не зволили би намастити своє взуття, а потім вони вже продають нам свободу їсти масло і всяку іншу всячину.  Святий Апостол каже, що ми вже маємо в усьому цьому свободу через Євангеліє. Але вони в’яжуть нас своїм канонічним законом і відбираються від нас наші вольності, аби ми потім відкуповували їх за гроші. Так чинячи, вони зробили наші сумління настільки боязливими та заляканими, що вже не просто проповідувати про таку свободу, бо прості люди цим спокушуються і думають, що їсти масло – більший гріх, ніж брехати, клястися або навіть нецнотливо жити. Це ще людське діло, яке ухвалене людьми. Ви можете робити з ним, що хочете, але нічого доброго з того не вийде.

Мартін Лютер, До християнської шляхти німецької нації про покращення християнського стану

---

[1] Butterbriefe – послаблення під час посту, які дозволяли споживати яєчні та молочні продукти.

Більшість не завжди має рацію

Розвідники ретельно виконали свої накази. Їхній курс пролягав від пустині Цін на півдні до крайньої півночі (Рехова і Хамату). Вони також дослідили особливі райони, як-от: Хеврон, батьківщину велетнів (які, очевидно, були дуже високі) і долину Ешколу, де вони зрізали велике гроно винограду.

Через сорок днів розвідники повернулися і надали Мойсеєві та народові звіт. Більша частину звіту була такою: край справді добрий, як про це свідчить принесений нами плід. «Але»: 1) люди там – сильні, 2) міста – укріплені і 3) люди – люті (нащадки велетнів, амалакитяни, хіттеяни, євусеяни, амореяни та ханаанеяни).

Коли Калев зауважив, куди хилиться звіт більшості, він втрутився. Дивлячись поза простий фактаж, він промовив: «Піднімайтеся. Заволодійте краєм. Ми, звісно, подолаємо».  Сміливо Калев підбадьорював народ іти вперед з повною упевненістю в Господню обітницю та силу.

Але більшість представляла контрдокази: «Ми не можемо. Вони надто сильні.  Той край поїдає своїх мешканців». Очевидно, вони мали на увазі те, що країна була оточена жорстокими народами, які перебували у стані постійної війни за володіння краєм. «Вони – велетні, а ми наче коники в наших очах і їхніх».

Звіт більшості був правильний, якщо використовувати його зі словом «ми»: «Ми не можемо». Власною силою завоювати край вони не змогли б. Проте вони помилилися, знехтувавши Господньою обітницею Ізраїлеві.  Вони також забулися про те, що вони були Божими інструментами для здійснення суду над людьми Ханаану, які по вінця переповнили чашу Божого гніву.

В Божих очах велетні були наче саранча. Він міг дати Ізраїлеві повну перемогу. Але той особливий фактор був більшістю знехтуваний.

На жаль, гору взяв звіт більшості. Тож цей інцидент стоїть як застереження для Церкви на всі віки. Більшість, яка чинить опір Божому Слову або яка нехтує Божим Словом, завжди помиляється. На жаль, надто часто думка такої більшості має гору.

Настала вирішальна мить! Наразі народ зазнав поразки і став прототипом тих наступних поколінь, які також не могтимуть визнавати власних благословень і джерела своєї сили. І точно так, як покоління Мойсея у власному невірстві відмовилося входити в Обіцяний Край, бунтуючи проти Бога та Мойсея, точно так і пізніші покоління відкидатимуть Спасителя. Вони відвернуться від Христа Ісуса, відрікаючись від Нього і вигукуючи: «Геть Його! Розіпни Його!»

У всі віки справи в церкві доходили до жахливого завершення тоді, коли ті, кого кликали бути провідниками, не могли відрізнити духовного світла від духовної темряви. Як сумно буває тоді, коли лідери втрачають мужність і бояться вступити у бій із силами сатани. Але Бог завжди має декількох свідків і слуг, які підбадьорюють Його народ і проголошують обітницю про певну перемогу з допомогою Господа. Хай християни завжди свідомо обирають іти за тими, хто діє на основі Божого Слова!

Пол В. Куске, Народна Біблія: Числа

Лютер про зажерливість (і олігархів)

Якщо ви маєте гроші, то в цій установі ви можете купити все, що ми обговорювали. І то не тільки це!  Лихварство стало тут чесним заробітком, узаконюється майно, набуте грабунком або крадіжкою. Тут знімаються обітниці, ченцям дається свободи виходити зі своїх орденів. Тут клірові продається шлюб. Тут узаконюються байстрюки. Тут всяка нечесть і ганьба можуть виглядати як честь і слава. Тут усяке беззаконня і зло стає лицарством або підноситься до шляхетності. Тут дозволяється одруження у заборонених взаєминах або ж взагалі заборонене. О яке там відбувається оцінювання та оббирання! Здається, що канонічний закон був запроваджений  винятково з метою заробляння купи грошей. Хто лишень є християнином мусить відкуповуватися від канонів. Тут, власне кажучи, диявол стає святим, а ще богом. Що не можна зробити в іншому місці на небесах чи на землі, зробити можна тут. Це вони називають compositiones! Справді твори! Краще їх назвати потвори.[1] Вони нічого не творять, а все ламають! У порівнянні з поборами цієї контори, рейнське мито[2] - лише крапля в морі.

   Хай ніхто не звинувачує мене в перебільшенні. Все це настільки відкрите, що навіть в Римі мають визнати, що тамтешній стан речей ще огидніший і гірший, ніж будь-хто може сказати.  Я ще не розмішував їхній жахливий пекельний бульйон з їхніх особистих пороків – та й робити цього не хочу.  Говорю я лише про загальні, поточні справи, але й на них мені бракує слів. Єпископи, священики та понад усе, доктори в університетах мали би виконувати власні обов’язки і в спільній згоді на письмі виступити та зняти проти цього всього галас. Саме за це їм і платять!  Лишень перегорніть сторінку і ви це побачите.

     На останок ще одне слово і я зобов’язаний його промовити. Оскільки ця безмежна Зажерливість не вдовольняється усім цим багатством – багатством, яким би вдовольнилися три великих королі, то вона тепер починає переводити це ремесло і продавати його Фуґґерам з Ауґсбургу.  Позики, торгівля та купівля єпископатів і бенефіцій та комерція в церковних справах тепер опинилися в належному місці. А духовні і світські добра стали одним. Тепер я хотів би почути про когось достатньо розумного, аби уявити, що римська Зажерливість змогла би ще більше зробити від зробленого, хіба що переведе або продасть теперішнє поєднання двох ліній діла комусь іншому. Я справді думаю, що межі досягнуто…

      Отже, оскільки таке диявольське правління є не лише відкритим грабунком, обманом і тиранією пекельних порталів, а руйнівним для тіла і душі християнського світу, наш обов’язок полягає в тому, аби захистити християнський світ від такого убозтва та руїни. Якщо ми хочемо воювати проти турків, то почнімо звідти, де вони найгірші. Якщо ми маємо рацію, вішаючи злодіїв і відрубуючи голови грабіжникам, то чому ми повинні відпускати на свободу римську Зажерливість?  Вона – найгірший злодій і грабіжник, якого коли небудь бачив світ і все це робить вона в святе Ім’я Христа і Св. Петра!  Хто може це ще терпіти хоча би мить і нічого не казати? Майже все, чим володіє Зажерливість, здобуто крадіжкою і грабунком. По-іншому ніколи не було, як про це свідчать книги з історії. Папа ніколи не купував таких великих володінь, що дохід з його officia[3] мав би бути на мільйон дукатів більшим від золотих копалень, які ми щойно обговорювали та більшим від доходу з його земель. Так само як не передавали цього в спадщину йому Христос і Св. Петро. Так само ніхто йому цього не давав і не позичав. Так само не належить це йому через якісь стародавні права та старовинний звичай. Тож скажіть мені, з якого такого джерела все це він отримав? Зробіть з цього висновок і пильнуйте, чого вони хочуть добитися і що вони кажуть, відправляючи своїх легатів, аби зібрати гроші для війни з турками.

Мартін Лютер, До християнської шляхти німецької нації про покращення християнського стану

---

[1] Лютер використовує слова compositiones і confusiones.

[2] Одне з найвищих мит, яке накладали рейнські барони на купців.

[3] Набір посад, який можна було придбати і який приносив певний дохід.

Загальна молитва

     
     Всемогутній Боже!  Ти дав нам заповідь молитися про дар Святого Духа. Сердечно благаємо Тебе через Ісуса Христа, нашого Заступника - подай нам Духа Твого Святого, аби Він оживляв серця наші Твоїм спасенним Словом і вів нас у повній істині та аби Він скеровував, навчав, просвітлював нас, правив нами, утішав і освячував нас до життя вічного; заради Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника (1941 р.)

Влада в церкві - лише для підтримки добра

            Ніхто в християнському світі немає влади завдавати шкоду або забороняти чинити шкоді опір. Немає іншої влади в церкви окрім як підтримувати добро. Отже, якщо Папа використовуватиме свою владу, аби завадити скликанню вільного Собору, заважаючи таким чином покращенню Церкви, то ми не повинні зважати ні на нього, ні на його владу. І як би він не жбурляв свої заборони та блискавки, то ми повинні зневажати його поведінку, як поведінку божевільного. І навпаки — з усіх сил ми повинні відлучити його і прогнати його, уповаючи цілковито на Бога. Ця його безцеремонна влада — ніщо. Цієї влади він навіть не має. Його швидко розгромлює один-єдиний текст з Писання, де Павло каже коринтянам: «Нашу владу, яку дав нам Господь на збудування» ( 2 Кор. 10:8). Хто хоче перестрибнути через переносний тин цього тексту?  Саме влада диявола і антихриста чинить опір тому, що служить розбудові християнського світу. Такої влади не можна слухатися, а радше їй слід чинити опір життям, майном і щосили. І навіть якби сталося чудо з боку папської влади щодо світської влади або якби когось вдарила пошесть — а вони хваляться, що часом так буває — то це слід вважати за ніщо інше, як за діло диявола, яке призначене для того, щоб руйнувати нашу віру в Бога. Христос передвістив це в Матвія 24 (:24): «Постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних». І Павло каже в 2 Солунян 2 (:9), що антихрист через силу сатани, буде могутнім у фальшивих чудах.

                     Отже, тримаймося непохитно цього: жодна християнська влада нічого не може зробити проти Христа. Як каже Св. Павло: «Бо нічого не можемо ми проти Христа, а лише за Христа» (2 Кор. 13:8). Але якщо влада щось робить проти Христа, тоді така влада — влада Антихриста і диявола, навіть якби вона наводнювала нас пошестями і чудами.  Чуда і пошесті нічого не доводять. Усе Писання передвіщає нам про такі фальшиві чуда. Ось чому ми мусимо триматися Бога в непохитній вірі і тоді диявол свої чуда припинить!

Мартін Лютер, До християнської шляхти німецької нації про покращення християнського стану

Проповідь на 2-у неділю церковного новоліття (Адвенту)

   ВИКОНАВЦІ ЗАКОНУ

                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш. А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке. Чи ти думаєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, що ти втечеш від суду Божого? Або погорджуєш багатством Його добрости, лагідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа добрість провадить тебе до покаяння? Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об'явлення справедливого суду Бога, що кожному віддасть за його вчинками: тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, життя вічне, а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, лютість та гнів. Недоля та утиск на всяку душу людини, хто чинить зле, юдея ж перше та геллена, а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та гелленові. Бо не дивиться Бог на обличчя! Котрі бо згрішили без Закону, без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом. Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть. Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну, дня, коли Бог, згідно з моїм благовістям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа (Римлян 2:1-16).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, коли камінь потрапляє у вікно в одному місці, він розбиває ціле вікно. Коли ланцюг має пошкодженою лише одну ланку, то весь ланцюг стає непотрібним, незважаючи на те, наскільки чудовими є інші ланки.

Ця сама істина стосується і справжніх, некорумпованих судів. Коли людина скоїла якийсь злочин, то суддя під час судового процесу не запитує про те, скільки правильних учинків здійснила підсудна людина, а засуджує цю людину за скоєне зло. Так само як не потрібно всім тілом горнутися до дроту під напругою, достатньо лише доторкнутися до якоїсь його частини.

Ця сама істина стосується і гріха. Варто скоїти лише один гріх, навіть дуже незначний в наших очах, варто порушити лише одну з Божих Заповідей, як цей гріх засуджує нас за порушення цілого Закону.

Сьогодні Господь Святий Дух застерігає через Апостола Павла усіх грішників без винятку. Євреї, у порівнянні з іншими народами, перебували у привілейованому становищі. Вони були вибраним народом Божим. З них мав вийти Спаситель світу. Вони мали знання про Бога, яке Господь об’явив їм у Своєму Слові.  Найбільший їхній привілей полягав, звичайно, у володінні Словом.

Вони мали Закон, який впорядковав усе їхнє національне і релігійне життя. І Закон вимагав від них насамперед досконалості, святості. «І будьте для мене святі, бо святий Я, Господь. І Я відділю вас від тих народів, щоб ви були Мої» – промовляв до них Господь (3 М. 20:26). Не раз і не два вимагає святості від євреїв Господь Бог.  Ця вимога лунає до них і до нас, і до всього людства й сьогодні.

На жаль, часто, а то й надто часто ми не чуємо цих слів Господа або відмовляємося їх слухати. Часто ми шукаємо святості там, де можна знайти лише гріх. Більшість юдеїв шукали святості у самих собі.  І, будучи зведені дияволом, її знаходили. Власне кажучи, вони знаходили не святість, а ілюзію святості.

Вони вважали, що вони – особливі через власне походження. Адже вони багато чого робили по-іншому, по-іншому одягалися, уникали певну їжу, яку споживали язичники, святкували власні свята і не святкували того, що святкували довколишні народи. Зверхньо дивилися вони на усіх не-юдеїв і пишалися власним становищем. Вони були моралістами, які вважають, що мають повне право засуджувати інших людей.

Людина, яка добре усвідомлює власну гріховність, не буде поспішати судити інших. Як я можу судити когось, коли я сам винен у таких або подібних гріхах? Тож Апостол Павло каже: «Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш. А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке. Чи ти думаєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, що ти втечеш від суду Божого?»

Не втечеш! Бо не рятують, ані родоводи, ані одежі, ані традиції, ані звичаї, ані їжа, ані напої. Бог вимагає святості, тобто повної відсутності гріхів. Не якогось одного, особливого гріха, а повної відсутності гріхів – відсутності будь-якого гріха.

Але ж моралістові немає в чому каятися! Він – інший, він – не язичник, він – нащадок Авраама.  Жалкувати про те, що не є нащадками Авраама повинні жалкувати язичники. Вони – приречені. І все, що вони роблять – неправильне і заслуговує на осуд істинного юдея!

Апостол Христів фактично виносить вирок усім релігійним моралізаторам, усім, хто любить повчати і засуджувати інших, вважаючи, що всі інші – гірші від них: «погорджуєш багатством Його добрости, лагідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа добрість провадить тебе до покаяння? Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об'явлення справедливого суду Бога, що кожному віддасть за його вчинками: тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, життя вічне, а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, лютість та гнів».

Але як мораліст противиться правді і кориться неправді? Не визнаючи власного гріха і надіючись на спасіння власною праведністю. Бо коли немає усвідомлення гріха, немає каяття і немає потреби у прощенні, як і немає потреби в Спасителі. Якщо ми маємо жорстокість до інших людей і не маємо розкаяності, то збираємо на себе все більше і більше гніву на той день, коли постанемо перед Божим судом.  Ми тоді діємо наче злочинець, який вчинивши один злочин, не спиняється і впевнений у власному таланті та безкарності, чинить далі злочини, один від одного більші та зухваліші.

З яким же багажем ми зайдемо в залу суду Божого? І на який вирок тоді ми можемо розраховувати? Лише на Божу лютість і на Божий гнів! І не грає ролі юдей ти, чи язичник, християнин чи атеїст – якщо немає розкаяння і віри в Христа, тоді немає нічого, чим би ти міг похвалитися.

Апостол настільки рішуче засуджує показну релігійність, що не залишає жодних шансів лицемірам з будь-якої конфесії виправдати їхню власну нерозкаяність і їхнє власне невірство. І хоча лицемірів, які вдають із себе віруючих Апостол ставить на перше місце і каже, що вони будуть відповідати першими, він так само не залишає жодних шансів виправдати власне невірство усім іншим людям, незважаючи на те, яке походження вони мають або до якої віри вони себе відносять чи, навпаки, не відносять.

Він каже: «Бо не дивиться Бог на обличчя! Котрі бо згрішили без Закону, без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом. Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть». Богові байдуже чи ти прямий нащадок Авраама, чи прямий нащадок найбільш упертого язичника. Бог на обличчя не дивиться.

Пишаєшся Законом?  Порушив хоч одну заповідь? Даси відповідь за гріхи проти Бога та людей за Законом! Не маєш Закону Божого? Що ж, у тебе є сумління. І воно тобі, хай не досконало, хай не повністю, але свідчить про твій гріх. Однаково будеш суджений за гріхи проти Бога і людей!

Хто ж буде виправданий? Виконавці Закону! Але хто виконав Закон, не порушивши жодної Заповіді? Апостол свою проповідь називає благовістям – проголошенням Доброї Новини. Добра Новина полягає в тому, що є Виконавець Закону.  І цей Виконавець Закону – досконалий. Він святий і праведний. Цей Виконавець Закону – Ісус Христос, вічний Син Божий, Який стався людиною.

Він не вчинив жодного гріха.  Натомість Він чинив абсолютне добро. Ісус виконував цілковито Божу волю. Якби таке життя хтось міг прожити чи то зі звичайних юдеїв, чи то з язичників, чи то з членів будь-якої конфесії, то він би не зазнав смерті, а жив би вічно у Царстві Божому.

Проте ніхто крім Ісуса такого життя не міг прожити і не прожити такого життя більше ніхто не зможе. Бо всі згрішили і всі позбавлені Божої слави.  Але не Ісус. Він не має гріха. Він має Божу славу. Бо Він не просто людина, але Він – вічний Бог.

Проте Він помер.  І причина Його смерті полягала у наших гріхах.  Він забрав на Себе всі ваші гріхи і всі мої гріхи. Він поніс їх усі до одного на хрест Голгофи. Там Він обмив їх усі Своєю святою і дорогоцінною кров’ю. Він на Себе забрав увесь гнів Божий за наші гріхи. Він приніс Себе у святу і досконалу жертву за кожного з нас. Він помер за всі наші гріхи. Але смерть не змогла тримати святого і вічного Бога, досконалу і праведну людину.  На третій день Ісус Христос воскрес із мертвих. І зараз Він живе і царює. І царюванню Його не буде кінця.  Ісус Христос – вічний Бог і Цар.

Він виконав Закон на нашому місці і замість нас.  На нашому місці і замість нас Він був покараний за невиконання Закону. А ви, що каєтесь у ваших гріхах і віруєте в Христа, на Його місці і в Ім’я Христа тепер називаєтесь виконавцями Закону.  І вам, що віруєте, тепер належить вічне життя.

Проте чи є в цьому хоч якась ваша заслуга? Чи може хтось із вас похвалитися і сказати: «О, це я був таким добрим і через це Ісус мене вибрав»?  Ні!  Ви всі були брудними і нечистими грішниками.  Ісус вибрав вас для спасіння. Але не через ваші заслуги, а зі Своєї невимовної до нас любові, яку ми ще називаємо благодаттю.  І усі заслуги за ваше спасіння, за ваше вічне життя, яке ви маєте і в яке увійдете у прославлених тілах у час повернення Христа у славі, належить винятково Богові.

Коли Ісус повернеться у славі, то забере кожного з вас у Своє вічне Царство, як виконавців Закону, якими ви стали через віру в Нього. І допоки є у вас ця віра в Христа, доти ви є виконавці Закону і доти ви маєте вічне життя.  Не відкидайте цього великого дару, віри у Спасителя, яку Він сьогодні зміцнює Своїм Словом і яку Він живить Своєю чудесною стравою – Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері. Через цю віру ми наче нерозбите вікно, нерозірваний ланцюг, і абсолютно виправдане дитя Боже, яке зі сміливістю може сьогодні молитися: «Прийди, Господи Ісусе!  Заверши історію цього грішного світу. А мене і всіх віруючих забери до Свого святого і вічного Царства. Бо ми виконали Закон, вірою в Тебе, святого і досконалого Виконавця Закону і нашого Спасителя. Амінь».

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

День Св. Амвросія Медіоланського, пастиря і автора християнських гімнів

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Амвросія Медіоланського, пастиря та автора християнських гімнів. Він народився 340 року по Різдві Христовім у Трірі і став одним із найвеличніших латинських учителів Церкви (разом із Августином, Єронимом і Григорієм Великим). Св. Амвросій написав багато гімнів, найвідомішим з яких є Veni, Redemptor Gentium ("Спасителю народів, прийди").  Його ім'я також пов'язане з амвросіанським розспівом, який використовувала Церква в міланській провінції. 
     Маючи посаду світського губернатора, Амвросій намагався примирити християн у Мілані, що були поділені на фракції, між якими весь час точилися суперечки.  Коли 374 року по Р. Х. мав бути обраний новий єпископ, то хтось із натовпу вигукнув: "Амвросій - єпископ!"  А все зібрання таку ідею підтримало. 
    Така підтримка Амвросія, 34-річного чоловіка, який на той час вивчав Катехізис, привела до того, що 20 грудня він був охрищений, а потім висвячений на єпископа Міланського.  Будучи сильним захисником віри, Амвросій переконав римського імператора Ґратіана заборонити 379 р. по Р. Х.  аріанство на Заході. Наступник Ґратіана, Феодосій також, через спонукання Амвросія, чинив публічний опір аріанській єресі. Помер Св. Амвросій у Велику П'ятницю, 4 квітня 397 р. по Р. Х. Будучи мужнім учителем і музикантом, він підтримував правди Божого Слова.

Молитва на День Св. Амвросія Медіоланського, пастиря і автора християнських гімнів:

Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Амвросієві, благодать красномовно та у силі проголошувати Євангеліє.  Будучи єпископом великої громади в Мілані, він безстрашно терпів зневагу заради Твого Імені. Милосердно дай таку досконалість у проповідуванні і вірності Слову Твоєму всім  пастирям і єпископам, щоби народ Твій причащався божественною природою; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Миколая, єпископа Мир Лікійських

  Сьогодні ми дякуємо Господеві за Св. Миколая, єпископа з Мир Лікійських (на території сучасної Туреччини).  З багатьох святих, які згадуються Християнською Церквою, Св. Миколай (упокоївся 342 р. по Р. Х.) – один із найбільш відомих. Св. Миколай у багатьох країнах асоціюється із благодійністю, бо часто виявлявся справжнім другом тих, що перебувають у горі або біді.  Голандці називають Св. Миколая Сінте Клаас, звідси Санта Клаус в англійській та інших мовах, а також досить успішна й нині радянська мімікрія - Дід Мороз, яким атеїсти намагалися замістити реального християнського єпископа - благодійника - Св. Миколая.  
      Ми особливо вдячні Господу за життя цього святого, який виявив наполегливість у захисті Слова Божого на Нікейському Соборі (сцена з того славного Собору та Св. Миколаєм зображена у Надбрамній Церкві Св. Трійці в Києво-Печерській Лаврі) та благочестивому християнському житті піклування про інших. Сьогодні чудова нагода подякувати Богові за цього єпископа і самому допомогти бодай одній людині, яка має гірше становище за нас. 

Молитва на День Св. Миколая, єпископа Мир Лікійських:

Всемогутній Боже!  Ти наділив Свого слугу Миколая з Мир Лікійських любов'ю і відданістю до Твого Слова та невпинним даром благодійництва.  Подаруй Твоїй Церкві благодаті ставитися у щедрості та любові до дітей та всіх бідних і згорьованих, а також ставати на захист тих, що не мають помічника, а особливо за тих, кого мучать сумніви або горе.  Просимо це заради Того, Хто віддав Своє життя за нас, Твого Сина, нашого Спасителя, Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Не витрачати енергію на марні речі

    Хоча синодальна структура і організація самі по собі є адіафорою ("Усе мені можна, та будує не все" (1 Кор. 10:23), якщо має надаватися служіння чистого проповідування Євангелія (не лише в книжках і статутах, але в тривалому публічному проголошенні, з місіонерами вдома та за кордоном включно), і правильного відправлення Таїнств (у живих, місіонерських, віросповідно-відповідальних громадах), тоді мають використовуватися чіткі обмеження. Синод не повинен витрачати свою енергію на "кафетерій" різнородних "цілей", так наче всі вони однаково важливі. Така дорога призведе до сковзання у прагматизм "здійснення більших заходів".

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

День Св. Івана Дамаскина, богослова та автора гімнів

 Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Івана Дамаскина (675-749 р. р), великого упорядника православних сповідань і останнього великого грецького богослова. Будучи уродженцем Дамаску, Іван покинув впливову посаду на ісламській державній службі, щоб присвятити своє життя християнській вірі.

Приблизно 716 року Господнього він вступив у монастир поза Єрусалимом і був висвячений на священика. Коли візантійський імператор Лев Ісавр 726 року Господнього видав постанову, яка забороняла ікони (образи), Іван такій постанові вчинив опір. У своїх Апостольських бесідах він доводив легітимність шанобливого ставлення до образів, що принесло йому пізніший осуд від Іконоборчого Собору 754 року Господнього.

Іван також писав праці на захист православної віри проти сучасних єресей. До того ж він був обдарований автор гімнів і зробив свій внесок у літургію Візантійських церков. Його найбільша праця - Джерело мудрості, стала масивною збіркою істин від попередніх християнських богословів, що покривала практично кожну доктринальну тему. Підсумок Іваном Дамаскином православної віри залишив тривалий слід і в Східній, і в Західній Церкві.

Молитва на День Св. Івана Дамаскина, богослова та автора гімнів:

Господи!  Через Свого слугу Івана Дамаскина Ти у силі проголошував таємниці правдивої віри. Зміцни нашу віру, аби ми могли сповідувати Ісуса правдивим Богом і правдивою людиною, співаючи хвалу воскреслому Господеві, щоби силою Його воскресіння, ми також могли отримати радість вічного життя; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Загальна молитва

   Господи Боже, Небесний Отче! Дякуємо Тобі, що з Твоєї доброти і милосердя Ти дав Сина Свого Єдинородного, щоб Він воплотився, і викупив нас від гріха та вічної смерті. Благаємо: просвіти серця наші Святим Духом Твоїм, аби ми завжди дякували Тобі за цю Твою благодать і втішалися нею у час випробувань і спокус. Через Ісуса Христа, Сина Твого, нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника (1941 р.)

Об'єкт віри

     Об'єктом віри взагалі є Слово Боже, бо ми повинні застосовувати віру до даного Богом і об'явленого кожного слова.
    Виправдувальна ж віра має свій власний, особливий об'єкт, який вона шукає у Святому Письмі, на який вона зважає і який вона осягає - а саме: Христа, нашого Посередника та обітницю Євангелія, що дається заради Христа (Рим. 3:24, 25; 4:13, 16; Гал. 3:22).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

На місці та від імені спільноти

Папа або єпископ помазує миром, голить голови, висвячує, посвячує і приписує одежі, які відрізняються від  мирян, але він ніколи таким чином не може перетворити людину на християнина або на духовну людину.  Він легко може перетворити людину на лицеміра або ж на пустомелю і телепня, але ніколи не перетворить її на християнина або духовну людину. Що до цього, то через Хрищення ми всі – висвячені священики, як каже Св. Петро в 1 Петра 2 (:9): «Ви … священство царське, народ святий». Апокаліпсис каже: «Ти… кров'ю Своєю Ти … зробив… царями, і священиками» (Об. 5:9, 10). Висвячення Папою чи єпископом ніколи би не робило священиками, якби ми не мали вищого висвячення від того, що дає Папа або єпископ і ніхто не міг би проказати меси, виголосити проповідь чи проголосити відпущення.

Отже, коли єпископ висвячує, то він робить це винятково на місці та від імені спільноти і всі в цій спільноті мають однакову владу.  Він бере людину і зобов’язує її використовувати цю владу від імені інших. Це наче десять братів, всі вони – царські сини і рівноправні нащадки, які обирають з-поміж себе одного, який правитиме спадщиною в інтересах їх усіх. В одному сенсі всі вони царі та мають однакову владу, однак один із них наділений відповідальністю правити.

Мартін Лютер, До християнської шляхти німецької нації про покращення християнського стану 

День Св. Апостола Андрія Первозванного

 Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Андрія Первозванного. Св. Андрій, брат Симона Петра, народився у галілейському селі Віфсаїді. Будучи учнем Св. Івана Христителя, Андрій став першим з Ісусових учнів (Івана 1:35-40).  В Євангеліях його ім'я з'являється на початку списків Дванадцятьох. Саме він познайомив свого брата Симона з Ісусом (Івана 1:14-42). В повному сенсі цього слова він був першим місіонером у рідному краї, а також закордоном (Івана 12:20-22).
     Передання свідчить, що Андрія було замучено на хресті у формі літери Х. Вважається, що 357 року по Р. Х. його тіло було перенесено до церкви Всіх Апостолів у Константинополі, а згодом перенесено до собору в Амалфі, в Італії.  Повість Врем'яних літ, наш давньоруський літопис, зазначає, що Св. Апостол Андрій Первозванний побував і на київській землі. Наш Український Лютеранський Служебник згадує про Св. Андрія Первозванного в гімні 119 "Понад крик юрби і гамір":

Так колись Андрій апостол
Кинув дім і всю рідню,
І на нашу Україну
Приніс Добру Новину.

Молитва на День Св. Апостола Андрія Первозванного:

Всемогутній Боже!  Благодаттю Твоєю Апостол Андрій виявив послух до поклику Твого Сина про те, щоби бути Його учнем. Дай нам також, аби ми слідували в серці і житті  за Господом Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри

   Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри. Ной, син Ламеха (Буття 5:30), отримав доручення від Бога збудувати ковчег, у якому його сім'я перебуватиме у безпеці від руйнівних вод спустошливого потопу, який наведе Бог.  Ной збудував ковчег і почався дощ. Вся земля опинилася під водою, знищуючи "усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна, і аж до птаства небесного" (Буття 7:23). 
     Після того як вода потопу спала, ковчег зупинився на горі Арарат. Коли Ной визначив, що вже безпечно (а Бог підтвердив це), Ной, його сім'я і всі тварини покинули ковчег. Потім Ной збудував вівтар і приніс жертву подяки Богові за те, що Він спас його сім'ю від знищення. Бог проголосив, що веселка на небі буде знаком Його обітниці про те, що земля більше не буде знищена подібним потопом (Буття 8:20-22; 9:8-17). Ной - праотець усіх існуючих нині людей. Ноя ми згадуємо і вшановуємо за його послух, віруючи, що Бог виконає усе сказане Ним. 

Молитва на День Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри:

Всемогутній і вічний Боже!  Відповідно до Твого суворого суду Ти засудив невіруючий світ через потоп, але відповідно до Твого великого милосердя, Ти вберіг віруючого Ноя і його сім'ю, усього вісім душ. Дай, аби ми завжди перебували в безпеці у святому ковчегові Християнської Церкви, щоб з усіма віруючими в Твою обітницю, ми були проголошені гідними вічного життя; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Хто щедрий

Людина – щедра, бо вона довіряє Богові і ніколи не сумнівається в тому, що вона завжди матиме достатньо. Навпаки, людина –пожадлива і неспокійна через те, що вона Богові не довіряє. А віра – майстриня і мотивуюча сила за добрими ділами щедрості точно так як і у всіх інших випадках. Без цієї віри щедрість не приносить жодної користі – це просто недбале розбазарювання грошей.

                            Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла 

Засідання Синоду УЛЦ

     

    8 грудня ц. р. в приміщенні Церкви Св. Апостолів Івана та Якова в м. Тернополі відбулося чергове засідання Синоду Української Лютеранської Церкви. Працю Синоду було розпочато молитовним роздумом Голови Таврійської Єпархії Української Лютеранської Церкви, о. Сергія Соміна. Синод, з вдячністю до Господа за Його ласку, милість і любов, розглянув питання про будівельні проекти Української Лютеранської Церкви, бюджетні питання, освітні проекти і діяльність місій. Синод завершився молитвою Віце-Єпископа, о. Сергія Романюка. Головував на засідання Синоду Єпископ В'ячеслав Горпинчук.

     Члени Синоду висловлюють вдячність Голові Галицької Єпархії, о. Тарасові Коковському, Голові громади Са. Апостолів Івана та Якова, братові Михайлові Андруціву, всій парафії та сестрам громади, зокрема, за чудовий і смачний обід!  Світлини: Молитовний роздум о. Сергія Соміна; під час засідання Синоду; члени Синоду біля вівтаря церкви Св. Апостолів Івана та Якова; гостинні сестри з парафії. Частина світлин була взята із сторінки Парафії Святих Апостолів Івана та Якова на фейсбуці.

Справжня цнотливість

Справжня цнотливість – це та, яка веде битву проти непристойності, бореться проти неї, і невпинно виводить усю отруту, яку вприскують плоть і диявол. Св. Петро каже: «Благаю вас… щоб ви здержувались від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі» (1 Петр. 2:11). І Св. Павло каже в Римлян 6 (:12): «Щоб вам слухатись його (тіла) пожадливостей» і так далі. У цих і подібних місцях нам показано, що немає таких, що були би без лихої пожадливості, але кожен щодня повинен і мусить проти неї боротися.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла 

Проповідь на останню неділю церковного року

  ЯРМО ЛЮБЕ І ТЯГАР ЛЕГКИЙ

                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

Того часу, навчаючи, промовив Ісус: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє – любе, а тягар Мій – легкий!  (Євангеліє від Св. Матвія 11:25-30).

Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!  (2 Петр. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, чимало людей у світі впевнені в тому, що ми повинні мужньо зіштовхуватися з нашими болями та бідами і не турбувати про них Бога. Але Христос чітко нас спонукає, аби ми приходили до Нього.  Він каже, щоб ми приходили зі своїми тягарями і болями.

Коли Торвальдсен, славетний данський скульптор, завершив глиняну модель скульптури Христа, в Якого руки підняті в благословенні, то він залишив її на ніч у своїй студії, щоб вона затверділа. Ніч була надзвичайно і незвично волога, тож коли Торвальдсен повернувся вранці, то побачив, що руки, які були підняті в благословенні, опустилися до боків статуї. І тоді скульптор отримав натхнення. Він вирішив, що виготовить скульптуру в якій Христос простягає руки, запрошуючи людей, прийти до Нього. Сьогодні мільйони людей отримують від цієї скульптури естетичне задоволення.

Чому ж тоді ми ігноруємо запрошення Христове? Світ і гріх засліплюють наші очі і у власній сліпоті ми не бачимо допомоги, яка зовсім поряд. Ми нагадуємо людину, яка поклала дуже потрібну річ на видне місце, а потім забувається про неї. І ось, коли та річ має знадобитися, вона починає пошуки чогось іншого, що на її думку може їй допомогти. А на те, що насправді, реально їй допоможе, вона уваги не звертає, хоча та річ – ось поряд, до неї, буквально, рукою подати.

Але найчастіше ми ігноруємо запрошення Христа, бо ми – надто самовпевнені. Ми надто впевнені у власних силах. Адже ми – дорослі люди.  Ми маємо якусь освіту.  Ми маємо якусь професію. Ми маємо якесь становище у суспільстві. Ми маємо якийсь життєвий досвід. Врешті-решт, ми маємо гордість, яка замість того, аби свідчити про гідність, перетворюється на гординю.

Саме ця гординя, яка є гріхом спонукає нас надиматися і вдавати із себе самодостатніх людей, а отже людей само-праведних. Світ і наша грішна природа діють наче надто яскраве, аж сліпуче світло, що поcеред темряви б’є просто в очі, не даючи побачити ні того, що ми перебуває всередині темряви, ані того, що прожектор нам в очі спрямував сам диявол у формі енкаведиста світу, добиваючись від нас зізнання про наше невірство.

А гординя змушує нас говорити: «Я сам сильний.  Я сам можу справитися. Мені не потрібен ніякий помічник – ані людський, ані божественний. Я маю достатньо вмінь і ресурсів, аби справитися з будь-чим, що мені пропонує життя: добрим чи поганим, везінням чи невдачею, здоров’ям чи хворобою, з будь-якою проблемою в сімейному житті чи на роботі».  Це – підступні гріхи. Вони відвертають нас від Христа і змушують нехтувати і нашим власним жахливим станом і Богом. Ці гріхи ведуть нас прямо у вогняне озеро вічних мук аду.

Сьогодні наше Євангеліє починається зі співу хвали, яка лунає з уст Сина Божого: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив».  Так багато людей, яких світ вважає за своїх провідників, своїх улюблених лідерів, налаштовані проти Бога. Таких є чимало і в бізнесі, і в політиці, і навіть в науці. Так багато з тих, хто мав би цінувати і Боже твориво, і Божі принципи, і Божі закони Бога не бачать взагалі. І не лише вони не бачать  Бога, але й усіляко Його зневажають і висміюють.

Бог не відкрив їм таємниці спасіння. Вони залишилися у сліпоті та невіданні, навіть отримуючи визнання наукового світу. Водночас Бог відкривається масі людей, яких світ не вважає за еліту. Як пише Апостол Павло в листі до коринтян: «Дивіться-бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло. А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням» (1 Кор. 1:26-30).

Ісус прославляє Отця, що Він відрив Євангеліє немовлятам. У час народження згори, народження від води і Духа, Отець об’явив спасіння немовлятам. Недарма Таїнство Хрищення ще називається купіллю відродження. Але не лише немовлятам за віком об’явив Отець спасіння. Ким є ми, любі брати і сестри, для Бога?  Чому ми називаємо Його Отцем?

Ви – Його улюблені діти. Він вас любить так, як батько або мати любить своє немовлятко.  А немовля, маленька дитина, не глузує зі своїх батьків, не відкидає їх, а отримує натомість з вдячністю усю їхню любов, усе їхнє піклування, усі їхні подарунки.

Так і Отець Небесний любить нас.  Він ніколи не залишає нас на самоті з будь-якою проблемою, якою малою або великою вона б не здавалася. Він виливає нас щодня Свої щедроти і щодня виявляє Свою невимовну любов. Цю любов видно і в сході сонця, і в дощі, який сходить на ниви, аби вони рясно зародили і в усіх тих рясних благословеннях, які ми щодня отримуємо з Його щедрої правиці.

Але найбільше Його любов виявляється у Його Єдинородному Сині. Як написано в Євангелії вів Св. Івана: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17).

Отець виявляє нам Свою любов і відкриває нам це, бо так Йому до вподоби. Церква, звісно, не закритий клуб і не таємне товариство. Все, що тут проповідується – може почути будь-яка людина, що зайде на службу Божу.  Але відкриває їй те лише Бог через віру, що творить Святий Дух через Євангеліє.

Якщо нам відкрита спасенна істина, якщо ми віруючі, то за це ми дякуємо Богові, що Він, з великої до нас любові це нам відкрив. Про це чудесно сповідує доктор Мартін Лютер у Малому Катехізисі тими словами, які ми читали перед цією проповіддю: «Святий Дух покликав мене через Євангеліє, просвітив мене Своїми дарами, освятив і вберіг мене в правдивій вірі. Так само Він кличе, збирає, просвітлює та освячує всю Християнську Церкву на землі і зберігає її з Ісусом Христом в одній правдивій вірі».

Славімо сьогодні Отця Небесного, що Він відкрив спасіння нам і що Він нас називає сьогодні Своїми любими дітьми і зберігає нас у Христі і з Христом.

Для цього Божий Син стався Сином Людським. Своїми пробитими цвяхами руками тримає Він кожного за нас і цілу нашу Святу Християнську Церкву і навіть цілий світ. Господь Церкви – Господь усього всесвіту. Сьогодні, коли ми в нашій службі Божій висловлюємо до Бога різні прохання, то ми робимо це з вірою і зі знанням про те, що наш Господь може все, бо все передане Христові, Голові Церкви, яка, будучи Його тілом, сьогодні звертається до Свого Голови із проханнями.  Отець усе передав Синові.

Отець і Син мають невимовну єдність. Пізнати Сина без Отця неможливо. І неможливо пізнати Отця без Сина. Зараз багато-хто говорить про те, що всі монотеїстичні релігії поклоняються Отцеві і, що вони теж мають свою дорогу до спасіння. Ісус Христос так не каже.

 Якраз навпаки – Він заперечує спасіння тим, хто не знає, тобто не вірує в Сина – в Ісуса Христа. І навіть більше, спасенний буде той, кому Ісус Христос захоче відкрити Отця. Сьогодні ми радіємо, любі брати і сестри, бо Христос захотів нам відкрити Отця. Він відкрив Отця кожному з вас, любі віруючі. І тепер всі ви знаєте Отця, бо пізнали Христа, віруєте в Христа, поклоняєтеся Йому, уповаєте на Нього.

Ми живемо у дуже складний час. На Україну напав дуже підступний ворог. В нас великі економічні проблеми. А ще наші власні біди і наші особисті гріхи. Який тяжкий тягар лежить на наших плечах. Як добре, що ми маємо такого ласкавого, доброго та люблячого Господа, Ісуса Христа!

Він не залишає нас наодинці з усіма бідами. Навпаки Він запрошує нас сьогодні, звертаючись до кожного з вас, любі брати і сестри: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм». Немає таких з нас, обтяжених гріхом та бідами кого Ісус не запрошує до Себе.

Ісус приймає усіх, хто іде до Нього. Усім, кого мучить сумління через скоєні гріхи, Він дає спокій, прощення гріхів і запевнення про Свою любов та підтримку на всі миті вашого життя. Ваші гріхи прощені заради Христа. Ісус навчає нас. Його Дух – Святий. Серце Ісусове – покірливе. І ось Ісус сьогодні очищує серця ваші і обновляє духа праведності у вашому нутрі. Яке чудесне це запрошення і яке благословення приходити до Христа, бути з Ним і в Ньому!

Ісус каже нам сьогодні: «Бо ж ярмо Моє – любе, а тягар Мій – легкий!» Лютер був сказав про ці слова Спасителя: «Ярмо, яке на нас кладе Ісус – любе і тягар Його – легкий.  Коли гріх прощений, а сумління визволене від тягаря і жала гріха, тоді християнин може легко нести будь-що. Таким чином ця сама рука, яка кидала мене донизу [докоряючи за гріх], піднімає мене знову і робить так, що я від радості співаю. Слово Боже, живе і діяльне робить це чудо».

Наші ж тягарі, усі до одного, Ісус поніс на хреста і там Він поклав за них Самого Себе, змив їх із нас Своєю святою кров’ю. Здолав нашу смерть смертю Своєю і воскрес, аби ми сьогодні могли впевнено і з радістю, за будь-яких обставин, сповідувати: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку». Заради Христа. Амінь.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).