Життя любові і доброти

             

Християнське життя, життя віри з її плодами, контрольоване Словом Божим, у всякий спосіб сприяє збереженню любові та гармонії і розвитку усіх чеснот. Воно не втручається в установлені Богом взаємини життя та відповідні обов’язки людей – вимоги суспільного порядку, обов’язки батька та матері, сина і доньки, господаря і господині, слуги і служниці. Всі взаємини життя підтверджені вірою, як важливі і обов’язки – теж важливі. Християнське життя спонукає кожного християнина окремо і всіх разом бути старанним у ділах любові, покірності, терпеливості. Воно навчає, щоб ніхто не виявляв нетерпимості до іншого, а радше віддавав йому належне, пам’ятаючи, що той, чиє становище в житті є найбільш незначним, може однаково бути праведним і блаженним перед Богом як і той, хто займає дуже визначне становище у суспільстві. Знову ж таки (християнська віра) навчає, що слід мати терпеливість до слабкостей ближнього, пам’ятаючи про те, як інші мусять терпіти і твої власні недоліки. Коротко кажучи, слід виявляти іншому любов і доброту, яку ти хочеш отримати від інших.

            Цим християнським навичкам дуже сильно сприяє той єдиний факт, що християнин усвідомлює, що він має, через Христа, благодать Божу, прощення гріхів і вічне життя. І це – не його власна заслуга…, а через те, що він – дитя Боже і блаженний і учасник, лишень коли вірує, в усіх благословеннях Христових, беручи рівну участь із найвидатнішими святими…

            А той, хто займає вищу посаду, власник вищих дарів і здобутків, так само служить у своєму покликанні, отриманому від Бога, повинен навчатися і виявляти гармонію розуму. Тож він далі залишатиметься покірним і терплячим до інших. Він повинен пам’ятати про те, що він – не більш гідний в очах Бога через свої більші дари, але радше має більші обов’язки служити своїм ближнім і, що Бог може використати власника менших дарів для ще більших звершень… Довідавшись про це, він зможе виявляти  терпеливість, лагідність і любов до своїх слабких і недосконалих ближніх, вважаючи їх членами Христовими з собою і учасниками такої самої благодаті і спасіння.

Мартін Лютер, З проповіді на сімнадцяту неділю по Св. Трійці