(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Фарисеї ж,
почувши, що Він уста замкнув саддукеям, зібралися разом. І спитався один із
них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи: «Учителю, котра заповідь
найбільша в Законі?» Він же промовив йому: «Люби Господа Бога свого всім серцем
своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це – найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього,
як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять». Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і
сказав: «Що ви думаєте про Христа? Чий Він син?» Вони Йому кажуть: «Давидів».
Він до них промовляє: «Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже:
«Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх
ворогів підніжком ногам Твоїм». Тож, коли Давид зве Його Господом, як же Він
йому син?» І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова... І ніхто з того дня
не наважувався більш питати Його (Євангеліє від Св. Матвія 22:34-46)
Благодать вам і мир від Бога
Отця нашого й Господа Ісуса Христа! ( 2 Кор. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, в
юдейському суспільстві були дві основні релігійні групи: садукеї і фарисеї. Садукеї
були відомі тим, що вони заперечували воскресіння мертвих. А фарисеї, хоча й вірували у воскресіння з мертвих,
наголошували на спасінні ділами Закону. Ці дві групи сперечалися між собою.
І коли фарисеї побачили, як
Христос закрив уста садукеям, коли вони намагалися глузувати з воскресіння
мертвих, то фарисеї звернулися до Христа, очевидно, сподіваючись, що Він
підтвердить правоту їхнього вчення про спасіння ділами. «Ісус вірить у
воскресіння мертвих. Він проповідує воскресіння мертвих. Отже Він тут – на нашому боці. Він захистив
нашу доктрину про воскресіння мертвих. Тож, напевно, Ісус захистить і наше
вчення про спасіння ділами», – думали фарисеї.
Звідси і їхнє запитання: «Учителю,
котра заповідь найбільша в Законі?» Фарисеї і вчителі Закону надіялися, що Ісус
почне довгу і повчальну лекцію про важливість виконання діл Закону. І, напевно,
Він заглибиться у розгляд їхніх 613 заповідей, 248 тих, що наказували що робити
і 365 тих, що забороняли щось робити. «Яка то буде гарна, довга, повчальна
лекція про істинність фарисейського вчення про те, що діла абсолютно необхідні
для спасіння, для воскресіння і для вічного життя», – сподівалися фарисеї і законники.
Але Син Божий дає відповідь надзвичайно
коротку: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і
всією своєю думкою. Це – найбільша й
найперша заповідь. А друга однакова з
нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і
Пророки стоять».
Всі заповіді підсумовуються до
основного - любові. Перша – любов до Бога, а друга – любов до свого ближнього. Любов
– популярне слово. І воно може багато всього означати. В грецькій мові було
кілька слів для визначення любові у різних її проявах. У нашому Євангелії
сьогодні Господь використовує слово «любити», яке означає жертовну любов –
любов, яка готова жертвувати.
Найперша Заповідь потребує саме
такої любові. І ця любов має проявлятися не лише на словах. Вона потребує повної віддачі сил: сердечних,
духовних і розумових. Бог вимагає, аби все наше серце, уся наша душа і весь наш
розум повинні були наповнені цією жертовною любов’ю до Нього.
Друга Заповідь – не зовсім друга,
а друга лише за порядком. Бо Ісус каже: «друга однакова з нею». Іншим словом –
вона настільки ж важлива, як і Перша. Не грає ролі, яку Заповідь порушиш, бо
для вічного життя вони відіграють однаково важливу роль. Як пізніше скаже
Апостол: «Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у
всьому стає» (Як. 2:10).
Фарисеї любили хвалитися про те,
як вони догоджають Богові і про те, які вони відмовляються допомагати своїм
стареньким батькам, відповідаючи, що після пожертв на храм, грошей допомогти
тим, хто найближчий за них за тілом – рідному батькові і рідній матері немає,
бо все, мовляв, вже віддано Богові.
У матеріалістичному світі частіше
буває навпаки. Заради себе, заради найближчих собі за тілом часто, люди все
частіше нехтують Богом і Його Словом, Його Церквою і Його Євангелієм. «Люби
Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю
думкою. Це – найбільша й найперша
заповідь. А друга однакова з нею: Люби
свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки
стоять» – каже Господь.
Давши
фарисеям таку відповідь, Господь відводить їх тепер від Закону, який вони
виконати не можуть, до реального спасіння, до Євангелія – до Себе і ставить їм
зустрічне запитання: «Що ви думаєте про Христа? Чий Він син?» І вони дають
правильну початкову відповідь: «Давидів».
Всіх юдеї навчали, що Месія-Христос мав бути сином, тобто нащадком
Давида. Він мав бути ближнім для кожного
юдея, адже Він мав походити з їхнього народу.
Ісус,
прямий нащадок Давида по материнській лінії і по лінії Його опікуна, Йосипа, продовжує вести фарисеїв до істинної природи
Христа і промовляє: «Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже:
«Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх
ворогів підніжком ногам Твоїм». Тож, коли Давид зве Його Господом, як же Він
йому син?» І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова...»
Христос –
Син Давидів. Але водночас Христос – Господь для Давида. Для Давида – Він його
Бог і Спаситель. Давид виспівує про перемогу Христа над усіма ворогами Божими і
нашими і називає Його своїм Господом, Який однаковий з Отцем і Святим Духом, і
Який стає Його Сином у часі. І вже
ніколи цього синівства Давида не втрачає. Але також залишається повіки Його
Богом і Господом.
Давид силою
Духа оспівує велику тайну і величне чудо воплочення Сина Божого. Бог Син стався людиною. «Він умалив Самого
Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як
людина» (Фил. 2:7). Христос – істинний Бог. Христос – істинна людина. Як Бог і
як людина, Він – всемогутній, всюдисущий і всезнаючий. І люблячий, і
милостивий, і благодатний.
Давид
розумів і сповідував у Псалмі, що Перша Заповідь стосувалася його Сина. Господь
хоче, щоб і фарисеї, і законники, і всі ми теж розуміли добре це пророцтво
Давида. Воно – про Христа, Сина Давидового і Сина Божого, про Ісуса з Назарету,
Який пояснює фарисеям і нам підсумок Божого Закону і те, Хто Саме мається на
увазі в Першій Заповіді.
Адже там
мова йде про любов до Отця, про любов до Сина і про любов до Святого Духа. Про
жертовну любов до них. Про жертовну любов до Христа, Який є ближнім для кожного
юдея, оскільки Христос – Син Давидів.
Цю жертовну
любов має Ісус до Бога. Він любить Бога досконало. Де лишень ми бачимо Господа
Христа, ми бачимо в Ньому абсолютну любов до Бога, абсолютну відданість Богові,
абсолютну покору Божій святій волі. Людське
серце Ісуса – водночас серце Бога. Людська душа Ісуса – водночас душа Бога.
Людський розум Ісуса – водночас розум Бога. Його серце – святе, Його душа –
свята і Його розум – святий. Ісус, любить Бога усім Своїм серцем, усією Своєю
душею і всім Своїм розумом і як Бог, і як людина. Заради Бога, Його Слова, Його
святої волі Він готовий пожертвувати Своє життя.
І цю
жертовну любов Ісус має до нас, до Його ближніх. Він нас любить, як Самого
Себе. Оскільки Він – істинний Бог і свята людина, то Його любов – досконала,
свята і абсолютна. Вона настільки свята і жертовна, що Ісус з готовністю іде на
смерть заради кожного з вас, любі брати і сестри.
Ми, грішні
і нещасні у своїх гріхах люди. Як часто Перша Заповідь лунає для нас
обвинуваченням! А як часто лунає
обвинуваченням Друга Заповідь! З нас у
злорадстві своєму сміються наші стародавні вороги: гріх, диявол і смерть. «Ну,
що ж, невдахо», – кажуть вони, «Готуйся до смерті і до пекла на цілу
вічність».
У подібному становищі Апостол Павло вигукує: «Нещасна
я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти?» А потім з вдячністю додає:
«Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого» (Рим. 7:24, 25). Дякую Богові
через Ісуса Христа, Який став моїм ближнім і навіть приятелем і чудесним
другом, Який узяв усі ці наші жахливі гріхи на Себе і з великої, жертовної
любов до кожного з нас, поніс їх на хрест і там змив їх із нас Своєю святою,
божественною кров’ю і помер за кожного з нас, аби сьогодні ми чули Його
благодатне прощення. Гріх подолано, звинувачення диявола віднині безпідставні,
бо Ісус помер за нас.
І не лише це. Ісус воскрес і
переміг Свою смерть, і нашу смерть. Ця перемога вже наша, хоча наше воскресіння
ще попереду – воно вже наше, бо Христос його вже здобув у Своєму воскресінні.
Як Він воскрес із мертвих, так само воскреснемо і ми, коли Він у славі
повернеться Останнього Дня судити живих і мертвих, а Своїх дітей – усіх тих, що
уповають на Нього забрати до вічного життя в Царстві Небесному.
Давид бачить це у Духові і співає
про свого Сина Христа у Псалмі, про який питається Христос у фарисеїв. Ті ж
мовчать. Бо їм важливий не Христос, а їхні нікчемні діла, які вони роблять, не
віруючи в Сина Божого, а отже роблять собі на осуд.
Ми ж мовчати не будемо. А ми
будемо славити Христа і величати, Його, як єдиного нашого Спасителя, поза Яким
спасіння більше і ніде немає. Але в Ньому і прощення, і виправдання, і
воскресіння, і вічне життя. Він наш –
життєдайний Бог і Ближній, Який причащає нас прощенням і життям у Своїх
істинних тілі та крові під виглядом хліба та вина Святої Вечері.
Він сміється зі Своїх зухвалих
ворогів, які задумували зло. Бо Він все те зло перетворив на добро для вас,
любі віруючі брати і сестри. Гріх, диявол і смерть – під ногами Христа. А в
Його руках ви, що віруєте в Нього і на Нього уповаєте, і кладете на Нього всю
надію. Він – наш Бог і наш Ближній, бо Він поряд з нами. А ви – Його ближні,
яких Він невимовно любить і Його любов ніколи не перестає, а виливається на вас
завжди через Його Слово і через Його Таїнство. Христос, Який живе у вас, освячує
ваше серце, освячує вашу душу і освячує
ваш розум. І Його любов кличе до
життя вашу любов, яка лине з прощеного серця, з виправданої душі, з обновленого
розуму до Бога і до ближніх, до всіх ближніх. В Ім’я Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами!
Амінь (2 Кор. 13:14).
Немає коментарів:
Дописати коментар