Центр Христового об'явлення

    

     Правда полягає в тому, що ця доктрина,[1] чітко об’явлена в Новому Заповіті, чітко сповідувана ранньою Церквою, лежить у самому серці євангельської системи – Христос є центром системи, а у Вечері є центр Христового об’явлення Себе Самого. Слава і тайна воплочення поєднуєються там як ніде інде. Спільнота з Христом є те, чим ми живемо, а Вечеря і є та «Спільнота». Якби Лютер покинув цю життєдайну доктрину, то Євангельська Протестантська Церква покинула б його. Не він винайшов цю доктрину – поряд із її невимірною важливістю для доктрини про виправдання вірою, з якою вона нерозривно зв’язана – ця доктрина віднайшла його. Доктрина про Господню Вечерю – найбільш життєдайна і практична в усіх сферах найглибшиого християнського життя – це доктрина, яка понад усі інші  обумовлює і приносить те життя, бо в ній визначається характер віри, в ній, як ніде інде  цей характер надихається і очищується. Це не лише основна доктрина, а перебуває вона серед найбільш основних начал.

Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я

---

[1] Про Господню Вечерю.