Бог дасть полегшення: проповідь на 10-у неділю по П'ятидесятниці

                                         БОГ ДАСТЬ ПОЛЕГШЕННЯ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

   А це були приклади нам, щоб ми пожадливі на зле не були, як були пожадливі й вони. Не будьте також ідолянами, як деякі з них, як написано: «Люди сіли, щоб їсти та пити, і встали, щоб грати». Не станьмо чинити блуду, як деякі з них блудодіяли, і полягло їх одного дня двадцять три тисячі. Ані не випробовуймо Христа, як деякі з них випробовували, та й від зміїв загинули. Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, і загинули від погубителя. Усе це трапилось з ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов. Тому-то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти! Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її (1 Коринтян 10:6-13).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, інколи ми чуємо новини про руйнування мостів.  Ось стояв собі міст, їздили і ходили по ньому впродовж десятиліть люди, а він раптом взяв і впав. Добре, якщо по тому мосту в той час не відбувалось ніякого руху. Інколи буває так, що мости починають розгойдуватись і руйнуватись тоді, коли по ньому їдуть автомобілі і тоді таке руйнування призводить до людських жертв. 

Мости стоять, зміни в їхньому стані важко помітні. А потім мости падають і буває, що при цьому гинуть люди. Так само буває і з людьми. Ось ми – християни. Бог нас покликав з темряви до світла. Господь Святий Дух створив у наших серцях спасенну віру. Ми чуємо так багато про любов Божу, про прощення гріхів, що починаємо пропускати певні руйнівні процеси, які в нас запустились. 

Їх часто не видно назовні, бо ми далі ходимо в церкву. (Хто не ходить місяцями або й роками в церкву, в того руйнування вже видно неозброєним оком). А в себе таких внутрішніх руйнувань ми можемо й не помічати. Тож сьогоднішня засторога Апостола Павла саме про це. «Тому-то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» – каже він. 

Ці слова Апостола звернені насамперед до церкви в Коринті, але не лише до неї. Ці слова звернуті і до нас.  Церква в Коринті мала масу проблем. Там запанувала думка, що раз ми – християни і раз Бог нас простив та оголосив Своїми дітьми заради Христа, то тепер ми можемо робити, що завгодно.  

Тож церква була сповнена відкритими гріхами. Там були суперечки про те, хто ким охрищений, а отже і святіший. Там був поділ на бідних і багатих, які не бажали допускати до своїх столів бідніших за себе.  Там був перелюб.  Там були інші гріхи.  І християни в Коринті думали, що це – нормальне християнське життя. Оскільки Бог не виливав на них раптово Свого палючого суду та гніву, то вони вважали, що це нормально і так можна далі жити, а в кінці увійти в Царство Боже. 

Проте вони жорстоко помилялись, як помиляємось і ми, думаючи, що можна робити що  завгодно і коячи які завгодно гріхи, можна далі перебувати в благодаті Божій і в Божій любові. Господь Святий Дух через Апостола Павла, застерігає християн у Коринті, і в Києві, і по всіх церквах не мати таких думок і тим більше не вести такого способу життя. Аби нам ще краще проілюструвати до чого приводять такі дії, Він нагадує нам про Церкву Старого Заповіту, яка вийшла із Єгипту і перебувала на марші до Обіцяного Краю, як і ми перебуваємо на марші до Царства Божого. 

Бог вивів народ Ізраїлю з єгипетської неволі. Їхнє визволення відбувалось із великими ознаками та чудами. Ті чуда та ознаки бачили не лише вони – їх бачили і єгиптяни. Ті ознаки та чуда ми ще називаємо карами єгипетськими. Народ Божий святкував Пасху і перейшов Червоне море суходолом, а єгипетська армія в ньому загинула. Господь перебував посеред Свого народу. Але як це на них вплинуло? 

Апостол застерігає, щоб ми не повторювали їхнього прикладу злої пожадливості, щоб ми не були ідолянами. Варто було Мойсеєві на сорок днів відійти на гору до Господа, як народ упав в ідолопоклонство. Аарон, рідний брат Мойсея, із золота вилив для народу теля – ідола!  Яке жахливе віровідступництво! 

Християни в Коринті по відходу Апостола Павла почали будувати ідоли у власній уяві, коли замість Слова Христового, почали користуватись власними людськими уявленнями. Як буває і з нами, християнами в Україні, коли ми, випадково потрапляємо під вплив якихось фальшивих учителів і ось вже починаємо розсилати різними месенджерами ідеї про поклоніння святим. А Бог – ревнивий!  Він був ревнивий на Сінаї. Він був ревнивий у Коринті. І Він так само залишається ревнивим у Києві! 

Апостол Павло звертає нашу увагу на блуд. Ось це співжиття, сожительство, не є чимось новим для світу і для Церкви. Але Господь дає визначення цьому – блуд.  Апостол каже нам: «Не станьмо чинити блуду, як деякі з них блудодіяли, і полягло їх одного дня двадцять три тисячі».  Він тут згадує про те, як лукавий Ваалам порадив знищити Церкву. 

Що це була за порада?  Він порадив, аби моавські дівчата спокушали ізраїльтян і чинили з ними блуд. Гріх блуду, плоть і диявол взяли гору над народом і незабаром народ втратив перспективу Обіцяного Краю і спасіння, а готовий був лише на одне – жити в блуді. За блуд Господь навів таку пошесть, що від неї померло двадцять три тисячі ізраїльтян. 

Блуд відбувався і в коринтській церкві. Дещо раніше Апостол Павло писав у цьому самому листі до коринтян: «Утікайте від розпусти. Усякий-бо гріх, що його чинить людина, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла. Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!» (6:18-20). 

Я впевнений, що ви знаєте таких людей, які займалися блудом або й донині живуть у блуді. І ми всі знаємо, наскільки активно цей блуд пропагується сучасними Валаамами – багатьма власниками засобів масової інформації – телеканалами, радіостанціями і таким подібним. Господь, Який докоряв і карав ізраїльтян і коринтян – цей Господь і посеред нас, любі брати і сестри. 

Так легко народові, який думає, що він стоїть, упасти. І так легко буває християнам, що думають, ніби вони стоять, теж упасти – як тим мостам, руйнування яких відбуваються часто невидимо для багатьох людей.   Апостол говорить про ще одну біду – народ, який випробовує Христа. Дорогою до Обіцяного Краю, коли народові довелося обходити Едом, то написано в Числах: «підупала душа того народу в тій дорозі. І промовляв той народ проти Бога та проти Мойсея: «Нащо ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бо ж нема тут хліба й нема води, а душі нашій обридла ця непридатна їжа». І послав Господь на той народ зміїв сарафів, і вони кусали народ. І померло багато народу з Ізраїля» (21:4-6). 

Христос ще не воплотився, але Він перебував із Церквою на марші до Обіцяного Краю.  Через нарікання народу на Христа, Бог їх покарав зміями-сарафами, від укусів яких померло багато людей. В Коринті помирали люди через те, що недостойно, нерозкаяно, без віри в Христа, приступали до Святої Вечері. Подібним чином, нарікаючи на Христа і нехтуючи Євангелієм у Слові і Таїнстві, ми теж можемо випробовувати Христа.  Апостол нас від цього застерігає. 

Але ми можемо заперечити: «Ми – слабкі і кволі люди. Ми маємо грішну плоть.  І нам дуже важко вистояти проти того шаленого тиску, який на нас чинить світ і диявол. Ми тут, радше невинні, бо інколи ми не маємо сили чинити опір спокусі». Апостол нас і підбадьорює, і утішає: «Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її». 

            Ми не можемо виправдати свої падіння в гріхи. Такі виправдання – безглузді і безпідставні.  Ніхто не винен у нашому падінні крім нас самих. Чимало інших християн зіштовхувались із такими само спокусами і вистояли. Чому вони вистояли і як вистояти нам?  Любі брати і сестри, Христос – посеред нас!  Він справді нас любить.  Він помер за наші гріхи на хресті Голгофи.  Він воскрес на третій день і здобув для нас перемогу над гріхом, над владою диявола і над самою смертю. 

            Він зробив усе це для нас і Він серед нас. Він серед нас у Своєму Слові.  Він серед нас у Своїх істинних тілі та крові Святої Вечері. Він – всюдисущий, всезнаючий і всемогутній Бог і Спаситель. Він може все.  Коли ми звертаємось до Нього у молитві, особливо, коли нас спокушує грішна плоть, диявол або світ, Він обов’язково прийде на допомогу. І, як каже Апостол: «при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її». 

            Раптом спокуса перестане бути такою нездоланною, як нам вона здавалась на початку. Чому, бо діє Господь. Діє через Своє Слово, покріплює нас через Таїнство і Він врешті-решт царює над усім всесвітом і тримає диявола на короткому повідку. Через це ми ніколи не перебуваємо в програшній ситуації. 

            Тож будьмо бадьорі і впевнені в Христовій любові, в любові, яка ніколи не перестає. Христос любить нас і Він хоче нам добра. Він хоче нашого спасіння, а не нашої погибелі. Він хоче, щоб ми перемагали спокуси, а не падали перед ними. І Він хоче бути поряд з нами і допомогати, коли нам стає дуже важко. 

            Ісус не хоче, щоб ми падали, як ті мости, що раптово летять додолу, бо за ними не доглядали або не помічали внутрішніх руйнувань. Ісус доглядає нас Своїм Євангелієм у Слові і Таїнстві. Він знає і бачить наші слабкі і проблемні місця і Він нас там зміцнює, і покріпляє, і лікує, аби ми вистояли, а в Останній День увійшли в Його Царство Слави і там жили в перемінених, воскреслих тілах разом із Ним і з усіма переможцями-святими повіки віків. Заради Христа. Амінь. 

            Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.

День Св. Августина, пастиря і богослова

 Cьогодні ми згадуємо Св. Августина і дякуємо за нього Господу.  Августин був одним з найбільших отців Латинської Церкви і справив значний вплив на формування західного християнства, з лютеранством включно.  Він народився 354 р по Р. Х. в Північній Африці і спочатку прославився, як винятковий учитель риторики.  В своїй книзі Сповідь він описує власне життя перед наверненням до християнства, коли він був втягнутий у розбещеність і навіть став батьком позашлюбного сина.  Через побожність віруючої матері, Моніки, та проповіді Амвросія, єпископа міланського (339-397 по Р. Х.), Августин навернувся до християнської віри. Під час великих пелагіанських суперечок Августин ставив наголос на загальній благодаті Бога в спасінні людства.  Будучи єпископом і богословом у Гіппо, в Північній Африці, від 395 року по Р. Х. аж до смерті в 430 році по Р. Х., Августин виявився мужем високого розуму, палким захисником православної віри і визначним письменником. Окрім Сповіді величезний вплив на Церкву впродовж Середньовіччя і Ренесансу справляла ще й його книга Місто Боже.

     Молитва на День Св. Августина, пастиря і богослова:

     Господи Боже! Ти - Світло умів, які знають Тебе; Ти - життя душ, які люблять Тебе і Ти - сила сердець, які служать Тобі.  Дай і нам сили повторювати приклад Твого слуги, Св. Августина, аби пізнаючи Тебе, ми могли по-правді любити Тебе, а люблячи Тебе, ми могли служити Тобі з усіх наших сил, бо досконала свобода полягає у служінні Тобі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Моніки, матері блаженного Августина

     Сьогодні ми згадуємо Святу Моніку, матір Августина Блаженного і дякуємо за неї Господу..  Господь Святий Дух навчає нас через Писання: "Безперестанку моліться!" (1 Солунян 5:17). Ревність цієї святої молитвениці робить її чудесним прикладом палкої і частої молитви для кожного християнина і християнки.

       Будучи уродженкою Північної Африки, Моніка (333 р. - 387 р. р. по Р. Х.) була відданою матір'ю Св. Августина. Упродовж усього свого життя вона прагнула духовного добробуту для своїх дітей, особливо для її талановитого сина, Августина.  Овдовівши у молодому віці, вона присвятила своє життя сім'ї, молячись упродовж багатьох років за навернення Августина.  Коли Августин з Північної Африки відправився до Італії, вона пішла за ним до Риму, а потім до Мілану. Там вона раділа від того, що була свідком навернення її сина до християнської віри. Ослаблена подорожами, Моніка померла в італійській Остії під час тієї мандрівки, яка мала би, як вона сподівалася, привести її назад до рідної Африки.

Молитва на День Св. Моніки, матері блаженного Августина:

Господи!  Ти зміцнив Твою терплячу слугу Моніку через духовну дисципліну, аби вона наполегливо несла свою любов, підносила свої молитви і проливала свої сльози за навернення її чоловіка і Августина, її сина.  Зроби нашу відданість глибшою, аби ми приводили інших людей, особливо членів наших сімей до визнання Ісуса Христа Спасителем і Господом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Молитва на День незалежності України

 Боже! Ти - наша Допомога у віки минулі.  Ти - наша Надія у роки грядущі. Ми дякуємо Тобі за річницю проголошення Декларації про Незалежність, за безцінні благословення свободи, яка з Твоєї ласки була здобута 24 серпня 1991 року.  Господи, дай щоб я завжди цінував життя, свободи та можливості мати в Україні щастя. Дай мені готовність служити моєму народові усіма моїми талантами.  

Понад усе навчи мене цінувати ту дорогоцінну свободу совісті та віросповідання, без яких інші свободи не виживуть. Дай, щоби я ніколи не спричинився до втрати цих прекрасних благословень через мої особисті егоїзм, амбіції чи байдужість.

     Навчи мене, Господи, розуміти, що радість свободи приносить також відповідальність служити.  Зроби, щоби я бажав шанувати закони моєї країни, служив моїм співвітчизникам на тій посаді, на яку можу бути обраний, вірно виконував свій привілей голосувати та надавати мою вірну підтримку громадянським інституціям.

      Благослови, Боже, всіх, хто має владу.  Дай їм мудрості та вірності на їхніх посадах. Бережи їх, аби вони не впали жертвами себелюбних груп і дай їм бажання служити інтересам української громади та вести наполегливу боротьбу проти корупції, підступного внутрішнього ворога, що руйнує наш народ ізсередини.

      Зупини, Господи, російську агресію проти України, зміцни наших воїнів, опережи їх силою Твоєю, аби вони дали могутню відсіч ворогам нашого народу і зберегли українську державу та відновили всі її землі.  Подай тривалого миру нашій країні і всім її установам,  щоби Твоє Євангеліє могло без перепон повернути серця всіх людей від ярма гріха до свободи, здобутої кров'ю нашого дорогого Викупителя, Ісуса Христа, в Ім'я Якого я молюся. Амінь.

Дія віри: проповідь на 9-у неділю по П'ятидесятниці

                                                 ДІЯ ВІРИ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов натовп великий. І ось підійшов прокажений, уклонився Йому та й сказав: «Коли, Господи, хочеш, Ти можеш очистити мене!» А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: «Хочу, будь чистий!» І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І говорить до нього Ісус: «Гляди, не розповідай нікому. Але йди, покажися священикові, та дар принеси, якого Мойсей заповів, їм на свідоцтво».

А коли Він до Капернауму ввійшов, то до Нього наблизився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: «Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає». Він говорить йому: «Я прийду й уздоровлю його». А сотник Йому відповів: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, і видужає мій слуга! Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди то йде він, а тому: прийди і приходить, або рабові своєму: зроби те і він зробить». Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: «Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства повкидані будуть до темряви зовнішньої буде там плач і скрегіт зубів!...» І сказав Ісус сотникові: «Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!» І тієї ж години одужав слуга його (Євангеліє від Св. Матвія 1:46-55). 

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, Метью Генрі, майбутній відомий автор коментарів до Біблії, був познайомився із дівчиною і з часом вони вирішили одружитись. Проблема була в тому, що він був проповідник, а його наречена була єдиною дитиною своїх надзвичайно багатих батьків. Тож вона була ще й спадкоємниця величезного багатства. 

Батько нареченої спробував доньку переконати не виходити заміж саме за цього чоловіка.  «Бачиш», – промовив він, «він може бути справжнім джентельменом, відмінним ученим, чудовим проповідником, але ми не знаємо про його походження. Звідки він?»  «Це правда», – відповіла наречена, «Але ми знаємо куди він іде і я хотіла б іти туди разом із ним». 

Справді, любі брати і сестри, не таку велику роль грає пункт відбуття в подорож, як пункт прибуття. Минулого тижня ми були свідками, як тисячі афганців настільки хотіли втекти будь-куди зі своєї країни, що чіплялися на шасі літака, а потім гинули, зриваючись із висоти, або задихаючись без повітря на великих висотах. 

Наречена Метью Генрі звісно не мала наміру втікати зі своєї країни або навіть від своїх батьків. Але вона добре розуміла, що це життя - тимчасове і швидкоплинне. Тож вона хотіла прийти до Царства Божого, де життя вічне і сповнене радості у присутності Спасителя Христа. 

Сьогодні Євангеліє показує нам, як за Ісусом ідуть великі маси людей. Вони хотіли бути з Христом, бо де був Христос, там лунало Боже Слово, чисте Євангеліє. Там щезали страждання і болі.  Звідти проганялися біси. Там була пожива і спокій. Там відбувались зцілення і навіть воскресіння мертвих. 

Тож і сьогодні ми бачимо, як за Сином Божим після Його проповіді іде величезний натовп. Люди чули Христову Нагірну Проповідь і вони йшли слідом за Ним.  Але на дорозі перед Ісусом з’являється чоловік.  Він був прокажений.  Звісно, це вразило всіх людей.  Прокажені страждали від жахливої хвороби. Вони живцем гнили. І їхня хвороба була дуже заразна. 

Прокажені до повного одужання, якщо таке ставало, мали жити поза суспільством і попереджувати інших, щоб до них не наближались, кажучи: «Нечистий!» Таке попередження було необхідним, бо торкнувшись до прокаженого або його речей, можна було заразитись проказою. 

Тож, коли прокажений підійшов до Ісуса, то це викликало шок. До того ж він не просто підійшов до Ісуса. Він уклонився Йому, як Богові.  І далі він звертається до Нього, як до Бога: «Коли, Господи, хочеш, Ти можеш очистити мене!» Прокажений має віру в Христа, як у свого Спасителя і Бога. 

Звісно, він вірує, що Бог хоче спасти його. В це вірують усі Божі люди, усі християни. Але віра нашого прокаженого така чудова, що він проводить ту відмінність, яку не можуть провести деякі фальшиві проповідники, стверджуючи, що Бог хоче, щоб усі люди були, наприклад, абсолютно здоровими і мільйонерами. Просто, кажуть вони, треба в це вірити і тоді буде так. Такі фальшиві проповідники – маніпулятори і обманщики. Їх добре було б послати в семінарії до нашого прокаженого. 

Втім він в семінарії не навчався, але мав віру, створену Святим Духом, через слухання Слова Христового і саме така віра сповідує, що цей світ лежить у злі, а ми лише паломники до Царства Небесного і ніхто з Божих дітей не застрахований від бід і страждань у цьому житті. Більше того – вони будуть з’являтись в нашому житті за нашу віру в Христа і за нашу відданість Христові. Такі біди і стражданнями ще називаються хрестами. 

Коли наш прокажений поклоняється Христові як Богові, то він просить те, що може не отримати – те, що Божа мудрість і любов часто стримують в цьому житті від нас. Він про це знає, через і просить: «Коли, Господи, хочеш, Ти можеш очистити мене!» Сильна віра, правильна віра! 

А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: «Хочу, будь чистий!»  Ісус торкається прокаженого. Він не заразиться від нього, бо Ісус – святий Бог і свята людина. Хвороби – наслідок гріха, і дуже часто – гріха ще прабатьківського. Хоча є звісно хвороби, які ми самі собі спричиняємо, коли грішимо. 

Але Ісус – святий і безгрішний. Він – Бог, Який стався людиною. І Він має волю чинити чуда. Тут Він торкається прокаженого, оголошуючи Свою божественну волю: «Хочу, будь чистий!»  Прокажений одразу очистився від своєї прокази. Ісус, звісно, залишився чистим і здоровим. 

На Христа будуть ще дивитися так як про Нього пророкував Ісая: «Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив... А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (53:4, 5). На хресті Голгофи Ісус був ранений за наші гріхи, був покараний за наш мир з Богом. Його ранами ми уздоровлені від прокляття гріха, влади диявола і самої смерті. Бо Він воскрес і живе, і царює, як наш Господь, Спаситель і Цар. 

Ранами Христовими зцілений і наш прокажений. Ісус створив чудо на підтвердження Свого Слова, Свого Євангелія. Тепер прокажений мав іти і показатись священикам, покликаним проповідувати Христа. Аби ж то вони так робили. Проповідниками добрими є справжні віруючі такі як наш колишній прокажений. Вже навіть сам його вигляд був доброю проповіддю про Христа. 

А наше Євангеліє переносить нас тепер до Капернауму, приморського міста або радше міста приозерного. В цьому місті жив римський сотник, який теж чув проповіді про Христа грядущого і чув вже проповіді Христа, Який прийшов! Він, зачувши, що Христос прийшов до Капернауму, «благати зачав Його, кажучи: «Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає». 

Слуга сотника був не просто паралізований. Очевидно, що він був паралізований від болю. Його біль був гострий і викликав масу страждань. Сотник – чоловік віруючий, а отже він має емпатію – здатність поставити себе на місце іншої людини і виявляти до неї співчуття. Сотник журиться про свого слугу, співчуває йому. 

Але він – віруючий чоловік, тож він перетворює свою журбу на молитву, на прохання до Бога, на прохання до Ісуса. Як і нам слід діяти, коли нас обступає біда, а світ і диявол намагаються нас переконати, що виходу в нас немає і затуляють собою Господа Христа. Господь сьогодні тут, в Києві, і завжди – поряд з нами. Це наша перевага – жити після вознесіння Господа, який царює. 

Господь готовий іти у дім цього віруючого римлянина. Але сотник цього не потребує. Він бачить натовп людей і тих, потребує допомоги від Христа. Він знає, що його дім – дім язичника і він недостойний такого високого гостя з Божого народу.  Тож його відповідь на щедру пропозицію Сина Божого – слова чоловіка армійського: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, і видужає мій слуга! Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди то йде він, а тому: прийди і приходить, або рабові своєму: зроби те і він зробить». 

Цей сотник уважно слухав Христові проповіді та уважно досліджував Боже Слово. Він знає, що Богові достатньо промовити слово і станеться те, що хоче Бог. Сотникова віра – велика, бо вона покірна. Сотникова віра велика, бо вона зосереджується на слові Христовому. Сотникова віра велика, бо вона величає Ісуса як Господа і Бога всемогутнього. 

Тож Ісус надзвичайно хвалить її і каже про тих, хто повторить приклад цієї віри з римлян і з усіх народів світу. Ісус говорить про вас, любі брати і сестри, що увірували в Христа, почувши євангельську проповідь, побувавши у купелі відродження – вас, що горнетесь до Христа, причащаючись Його істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. Він каже про нас, християн з усієї землі, що будемо мати славний банкет у вічному Царстві Божому разом із Авраамом, Ісаком і Яковом. Господь говорить про наше вічне життя, про воскресіння і про радість спільноти з Ним і з патріархами віри.  Ми йдемо з Христом і за Христом. Ми хочемо бути там, де є Він. 

І водночас Господь оплакує долю тих, хто мав би бути в Царстві Божому, адже є прямими нащадками Авраама, Ісака і Якова, чудових віруючих отців Церкви. Але ці нащадки, що були біля світла, не послухались Євангелія і не увірували в Христа, тож разом із усіма іншими, що народились у темряві, будуть вкинуті у вічну темряву аду, де буде «плач і скрегіт зубів». Коли немає віри в Христа, то є лише темрява і пекло, і плач,, і скрегіт зубів повіки віків. Вони не захотіли піти з Христом і за Христом. 

А де є віра, там є Царство Боже і там діє Господь у мудрості та любові. Нашому сотникові Він каже: ««Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!» І тієї ж години одужав слуга його». Господь, любі брати і сестри, посеред нас! Повторюймо приклад віри прокаженого і сотника і доручаймо все Господу.  Звертаймося до Господа з вірою в усіх наших радостях і бідах. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

День Св. Бернарда з Клерво

      Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Бернарда з Клерво. Св. Бернарда, як одного з провідників християнської Європи в першій половині XII століття, вшановують не лише у Франції, але й по всьому світі.  Народившись у шляхетній сім'ї в Бургундії,  1090 року, Бернард у віці 22 років залишив достаток своєї спадщини і вступив до монастиря Сіто.  Провівши там два роки, він заснував новий чернецький дім в Клерво. Там його праця принесла рясні плоди. Монастир у Клерво зростав у місійній ревності та служінні, заснувавши понад 60 сестринських домів. Бернарда згадують не лише за його благодійність і політичні здібності - особливим чином ми згадуємо його за його проповідування і написання гімнів. Тексти гімнів "Ісусе, Царю найчудесніший" та "Свята глава зранена" - частина спадщини віри, залишеної Св. Бернардом.

Молитва на День Св. Бернарда з Клерво:

       Боже!  Твоя любов спонукала, аби слуга Твій, Бернард з Клерво, став яскравим світильником у Твоїй Церкві. Милістю Твоєю дай, аби ми також палали духом любові та дисципліни, і зажди ходили у Твоїй присутності, як діти світла; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Йоганна Ґергарда, богослова

 Сьогодні ми згадуємо Св. Йоганна Ґергарда і дякуємо за нього Господу. Йоганн Ґергард (1582-1637 р. р.) - великий лютеранський богослов у традиції Мартіна Лютера (1483-1546 р. р.) та Мартіна Хемніца (1522-1586 р. р.) і найвпливовіший догматик XVII століття. Його монументальна праця Loci Theologici (двадцять три великих томи) і надалі вважається за вичерпну заяву лютеранського православ'я. Ґергард народився в Кведлінбурзі, Німеччина.  У віці 15 років він захворів на небезпечну недугу.  Цей період життя, разом із проводом його пастиря Йоганна Арндта, став для молодого Йоганна вирішальним. Решту свого життя він присвятив богослов'ю.  Він став професором в університеті Єни і впродовж багатьох років служив суперінтендантом Гельдбурґа. Ґергард був мужем глибокої євангельської побожності та любові до Ісуса.  Він написав багато книг з екзегетики, богослов'я, молитовних роздумів, книг з історії і полемічних творів.  Його проповіді  далі видають і читають.

Молитва на День Св. Йоганна Ґергарда, богослова:

Всевишній Боже! Ми дякуємо Тобі за життя Св. Йоганна Ґергарда, якого Ти покликав до плідного служіння Євангелія Твого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа.  Просимо Тебе - посилай Церкві Твоїй, Христовій Нареченій, вірних богословів, аби Наречена Христова завжди знала голос її Наречного, Твого Сина, а нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Патріарха Ісака

 Сьогодні ми згадуємо Св. Патріарха Ісака і дякуємо за нього Господу.  Ісак, давно обіцяний і довгоочікуваний син Авраама і Сарри, народився коли його батькові було 100 років, а матері - 91.  Проголошення його пристарілим батькам про його народження принесло і радість, і сміх (звідси й ім'я Ісак, яке означає "сміх").  Будучи молодим чоловіком, Ісак супроводжував свого батька до гори Морія, на якій Авраам, у послухові до Божого наказу, приготувався принести Ісака в жертву цілопалення. Але в останню мить втрутився Бог, пощадивши Ісакове життя, а навзамін у жертву дав барана (Буття 22:1-14), вказуючи таким чином на замісницьку жертву Христа за гріхи світу.

    Ісак одружився з Ревекою (Буття 24:67) і в них народилися двійнята: Ісав і Яків (Буття 25:19-26).  В старому віці, вже будучи сліпим і немічним, Ісак хотів передати благословення  і головну спадщину своєму улюбленому і старшому синові, Ісавові. Але, використавши обман, Ревека натомість допомогла отримати благословення батька Якову.  Внаслідок цього почалася сімейна ворожнеча.  Ісак помер у віці 180 років і був похований своїми синами, які на той час помирилися, у фамільній печері Махпела (Буття 35:28-29).

Молитва на День Св. Патріарха Ісака:

     Всемогутній Боже, Отче Небесний!  Через Патріарха Ісака Ти вберіг насіння Месії і приніс нове твориво.  Бережи далі Ізраїль Божий, яким є Церква Твоя, коли вона виявляє славу Твого святого Імені, далі поклоняючись Синові Твоєму, Дитині Марії; через Ісуса Христа, нашого Господа.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Радіє дух мій у Бозі, Спасі моїм: проповідь на День Св. Діви Марії, Матері Божої

                             РАДІЄ ДУХ МІЙ У БОЗІ, СПАСІ МОЇМ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

А Марія промовила: «Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм, що зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Потужний! Його ж Імення – святе, і милість Його – з роду в рід на тих, хто боїться Його! Він показує міць Свого рамена, розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого! Він могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих, удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим!  Пригорнув Він Ізраїля, Свого слугу, щоб милість згадати, як прорік був Він нашим отцям, Аврааму й насінню його аж повіки! (Євангеліє від Св. Луки 1:46-55). 

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, ми любимо, коли нас хвалять і ми любимо самі похвалитись. А коли вже ми досягнемо якихось успіхів, тоді ми, зазвичай, одразу користуємось цією нагодою і починаємо себе вихваляти і прославляти, і очікуємо на компліменти та хвалу від інших людей. Часто ми забуваємо про українське народне прислів’я «Не хвали сам себе – хай тебе люди похвалять!» і діємо зовсім навпаки. 

А як часто ми забуваємо не те, що славити Бога, а навіть подякувати Богові за наші успіхи, досягнення і за всяке добре, яке відбувалося в нашому житті.  Частіше буває, як навчає інше українське прислів’я «Як тривога – так до Бога». А без тривоги ми любимо влаштовувати свята марнославства і не приносимо подяки Богові ні на слові, ні на ділі, і забуваємось принести Господу бодай якийсь хоча б скромний дар за великі благословення, які ми від Нього отримали. 

Господь у Євангелії сьогодні ставить перед нами Св. Діву Марію, яка промовляє слова, які Церква ще називає піснею – «Величальною». Бо починаються ці слова Марії із слова «Величає». Ці слова Діва Марія промовила після зустрічі зі своєю родичкою, Єлисаветою, яку вона провідувала після Благовіщення в час якого архангел Гавриїл повідомив Святу Діву: «Твоя родичка Єлисавета і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною». 

Саме Єлисавета, дружина священика Захарії і майбутня мати Івана Христителя, останнього пророка Старого Заповіту і Предтечі Христа, називає Марію Матір’ю її Господа. І робить вона це, наповнившись Святим Духом. Хто відмовляє Діві Марії у такій честі, насправді бунтують проти Господа Святого Духа, проти Його Слова. 

Власне кажучи, так само проти Його Слова бунтують і ті, хто кличе нас поклонятися Діві Марії, просити в неї спасти нас і шукати в неї спасіння і заступництва. Адже Діва Марія не є Богом, і не є Спасителем. Вона – благословенна між жонами, вона – Мати нашого Господа, вона – Матір Божа. Вона також відмінний приклад для наслідування, як про це ми й співаємо в час нашої літургії: «За прикладом Діви Марії і всіх праведних себе самих і все життя наше Христу Богу доручімо!» 

Саме так промовляла Діва Марія у День Благовіщення: «Я ж – Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» І саме такі чудові слова вона промовляє, відвідавши свою славну та віруючу родичку Єлисавету. Вона промовляє: «Величає душа моя Господа».  Бачите? Марія не хвалиться собою, якимись своїми заслугами. Вона навіть не хвалиться своєю вірою. Бо де є істинна віра, там не буде хвали самого себе чи самої себе – там буде завжди хвала Бога. Там завжди буде величання Господа. 

Бо навіть віра в Діви Марії, як і в кожного з нас – це дар Божий. Якийсь богослов був сказав, що хоча віра й дар Божий, ми не можемо претендувати на неї, як на нашу власність. Бог її дає, але вона наче повітря, яке Він нам також дає, аби ми жили. Тож так само як ми не можемо хвалитись повітрям, що його існування – наша заслуга і так само як ми не можемо його тримати попри все – так само і з вірою. Її дає нам Бог. Вона – віра Христова.  І це винятково заслуга Бога, і дар Божий, великий Божий дар, яким ми отримуємо ще більші Його дари. 

Свята Діва величає Бога за прекрасний величний дар, але ще вона каже про особливу радість, яку вона має. Дух Матері Божої радіє у Бозі, її Спасі. Не в собі вона знаходить радість, хоча вона – чудова, віруюча Діва – Діва, яка уповає на Бога і на Його Слово.  Її дух радіє у Бозі. І, зверніть увагу – Діва називає Бога Спасом. 

Для чого їй Спас? Для чого Спас тій, яку ми називаємо святою, яку Сам Господь Святий Дух устами благочестивої Єлисавети назвав Матір’ю Господа? Для чого Спас святим жінкам, яких Господь Святий Дух так високо цінує, підносить і благословляє?  Бо й вони – грішниці. Як це може бути Діва Марія грішницею? 

Діва Марія – грішниця, як і всі великі святі, що народжені в гріхах. Це не означає, що Діва Марія коїла якісь прилюдні гріхи. Я впевнений, що вона й потаємних гріхів не коїла. Але в її тілі жив гріх, над яким вона, будучи віруючою Дівою, панувала.  Але вона сповідує, що вона – грішниця. Бо як лікар потрібен тільки хворим, так і Спаситель потрібен тільки грішникам. 

Спаситель не потрібен був фарисеям і садукеям, які не потребували його, бо вірували, що власними ділами можуть добитись спасіння. Але Спаситель потрібен грішникам і грішницям, таким як Діва Марія, а особливо таким як ми. Діва Марія вірує в спасіння через обіцяне Насіння Жінки, через Месію-Христа. І через це її радість така сильна, що вона про це співає. 

А далі вона промовляє: «що зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Потужний!» Ось як Марія оспівує те, що Бог вчинив саме для неї. Він зглянувся на її покору, тобто на її віру, на її уповання на Слово Боже. Він зглянувся, тобто виявив до неї найбільше Своє діло. 

Бо коли лишень Бог над кимось зглядається, то Він це робить у Своїй милості та у Своїй благодаті. Там більше нічого немає. Там є лише ця невимовна і нами незаслужена любов до нас і неймовірне бажання нам добра, і спасіння, і вічного життя. Знову Св. Діва це сповідує, а через неї Святий Дух навчає також і нас.     

Бо над Дівою Бог зглянувся, спасши її через віру та вчинивши її Матір’ю Свого Сина Єдинородного, а над нами Він зглядається щоразу, коли ми маємо купіль нашого Хрищення, коли отримуємо Його запевнення про прощення наших гріхів заради Ісуса Христа у Слові, коли ми причащаємось істинними тілом і кров’ю Господа у хлібові та вині Святої Вечері – тими істинними тілом і кров’ю, про які ми сповідуємо в нашому Символі віри: «І тіло прийняв від  Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною». 

І в Хрищенні, і в Слові, і в Святій Вечері Бог зглядається над нами, виявляє до нас Свою милість і Свою благодать у Сині, якого в нашому Євангелії під серцем своїм ще носить Мати Божа. В неї під серцем – її Спаситель і Бог, і наш Спаситель і Бог, джерело благодаті, спасіння і вічного життя. Воістину Св. Діва – блаженна і ми блаженні, бо Ісус Христос – наш Спаситель, і в Ньому ми маємо прощення гріхів, воскресіння і вічне життя в Царстві Божому. 

Свята Діва далі величає Бога: «Його ж Імення – святе, і милість Його – з роду в рід на тих, хто боїться Його!» Марія перебуває у Слові. Вона у своїй пісні повертається до часів Мойсея, до  Декалогу і перефразовує слова про Бога, Який виявляє милість до тисяч поколінь тих, хто боїться Його. З роду в рід каже вона. Від батьків – до дітей через Слово обітниці, через Євангеліє. Бог прагне милості до нас, любі брати і сестри. І Він її виявляє у Христі, у Його хресті, у Його порожньому гробі, у Його чудовій Добрій Новині, Євангелії. 

Проте є ті, що Бога не бояться. Мати Божа називає їх сьогодні тими, хто «пишається думкою серця свого, могутніми та багатими. Вони вдають із себе богів. Вони вважають, що вони можуть робити, що їм заманеться. Вони знущаються із інших людей, зневажають Божі заповіді і думають, що будуть вічно панувати над іншими людьми і своїми лиходійствами, які здаються їм в їхньому серці праведністю, вони здобудуть собі вічне життя або принаймні добре і гарно поживуть на цьому світі. 

Та марні їхні наміри і їхня пиха – марна, каже Діва Марія. Вони думають, що сильні і могутні? Хай трохи зачекають і тоді вони дізнаються про могутність і міць Божу, коли полетять із своїх насиджених місць донизу світу, а коли будуть думати, що досягнули дна, то полетять ще нижче – у самі глибини пекла. Будучи багатими, маючи гроші, вплив, владу, повагу до своїх грошей і своєї влади, вони опиняться ні з чим. Бог їх «відпустить». Відпустить від їхніх грошей, влади, впливу і всього, що вони несли. 

Вся їхня світобудова без Христа виявиться збудованою на піску і буде повалена зливою Божої потуги, міці і Божого гніву на гріх і невірство. Тож, коли ми бачимо їхню нечестивість, не лякаймося їх і віруймо, як і Мати Божа, що Бог з ними належного часу покінчить. Але ще важливішим є те, що Бог показує міць Свого рамена, захищаючи Своїх віруючих дітей. І Він «підіймає покірливих, удовольняє голодних добром». 

Син Божий буде відлунювати ці слова Своєї Матері у Блаженствах. Власне кажучи, це Його Дух вклав ці слова Бога Слова у її серце ще до Його народження і до Його величної проповіді на горі. Він підіймає тих, хто разом із Його Матір’ю коряться Його Слову. Він насичує і наситить добром тих, хто терпить голод заради Бога і заради Його Слова. 

Свята Діва величає Бога і радіє тим, що Спаситель вже в неї під серцем і пройде зовсім небагато часу, як Він з’явиться і всі обітниці, які Бог давав у Своєму Слові, будуть виконані. Тож вона далі співає: «Пригорнув Він Ізраїля, Свого слугу, щоб милість згадати, як прорік був Він нашим отцям, Аврааму й насінню його аж повіки!» 

Як чудово описує Марія воплочення Христа!  Вона каже, що ось так Бог пригорнув до Себе Ізраїля, Свого слугу, тобто Церкву, віруючих людей, які чекали на прихід Христа ще від часу Адама і Єви, і Авраама, праотця єврейського народу і як ми його ще називаємо патріарха віри. Бог пригортає далі Ізраїль, тобто Христову Церкву до Себе, як Свою любу Наречену і буде так робити, каже Мати Божа, повіки. 

Згадуючи Святу Діву сьогодні і дякуючи за неї Господу, повторюймо приклад її віри. Повторюймо її перебування у Слові. І за прикладом Діви Марії і всіх праведних, самих себе і все життя наше, Христу Богу доручімо!  В Ньому ми маємо прощення, гріхів, воскресіння і життя вічне.  В Ньому радіймо і Ним радіймо, як раділа Діва Марія, Мати Божа. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь. 

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

Відмінне і спільне

     Імена "Отець" і "Син" описують те, що властиве  реаліям Особи, а Імена "Бог" і "Господь" виявляють те, що є спільне. Тож після того, як Павло виклав спільне Ім'я "один Бог", він мав використовувати власне Ім'я, аби ви знали про Кого він говорить.

Св. Іван Золотоустий

День Св. Іванни, Марії і Саломеї, жінок-мироносиць

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Іванну, Марію і Саломею, жінок-мироносиць (в деяких інших традиціях вони ще відомі як "вірні жінки"). Про відвідування цими трьома та іншими жінками гробу Ісусового в перший Великодній ранок пишуть у Євангелії Матвій (28:1), Марко (16:1) і Лука (24:10).  Іванна була дружиною Хузи, Іродового урядника (Луки 8:3).  Марія, мати Якова (сина Алфеєвого) була однією з жінок, які вірно піклувалися про Ісуса та Його учнів від часу Його Галілейського служіння аж до розп'яття і поховання. Саломея, мати синів Зеведеївих (Матвія 27:56), приєдналася до жінок біля хреста і в принесенні пахощів до садового гробу.  Ці вірні жінки впродовж багатьох століть вшановуються Церквою, як приклади покірного та відданого служіння Господу.

Молитва на День Св. Іванни, Марії і Саломеї, жінок-мироносиць:

     Всемогутній Боже!  Твій розп'ятий і похований Син Єдинородний в гробі пробув недовго.  Дай нам радість у тих завданнях, які стоять перед нами, аби ми могли виконувати своє служіння настільки вірно, як це робили Іванна, Марія і Саломея, приносячи Тобі солодкі пахощі наших вдячних сердець, аби й ми могли побачити славу Твого воскресіння і проголошували Добру Звістку в нестримній палкості та ревності, що чиняться в нас через нашого Господа Ісуса Христа, Який воскрес і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків! Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви