ВЕЛИКИЙ ПОДАРУНОК
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
І сталось, – наступного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу. І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: «Не плач!» І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: «Юначе, кажу тобі: встань!» І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: «Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!» І розійшлася ця чутка про Нього по цілій Юдеї, і по всій тій країні (Євангеліє від Св. Луки 7:11-17).
Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2).
Дорогі брати і сестри, похорони – надзвичайно сумна реальність нашого життя. Пандемія лише загострила усвідомлення того, що смерть трапляється частіше ніж ми того навіть очікуємо. Врешті, як і гібридна війна, яку проти України розпочала Росія, забрала вже понад півтора десятка тисяч українських життів. Смерть косить і старих, і малих.
Здавалося б, людина перебуває у розквіті сил, в неї повно задумів, планів на наступні роки, але раптом життя її закінчилось і все відбувається так, як описано в Псалмі: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть!» (Пс. 145:3, 4).
І не грає ролі, князь це чи звичайна людина, багата чи бідна, її плани і задуми гинуть у день її смерті. Мудрий Соломон так писав: «І зненавидів я ввесь свій труд, що під сонцем трудився я був, бо його позоставлю людині, що буде вона по мені, а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрів був під сонцем?» (Екл. 2:18, 19). Син Соломона, Рехав’ам запанував над усім трудом його і привів до розколу Ізраїля на два царства.
Смерть особливо дошкуляє рідним покійного – тим рідним, які його любили. Смерть особливо завдає болю вдовам і дітям. Адже часто чоловік – годувальник сім’ї і від його праці та заробітків залежав їхній добробут і те, як складалось їхнє життя. Не випадково Господь стає на захист саме цих двох категорій людей: вдовиць і сиріт. Він знає, що їм доводиться найтяжче.
Вони не просто зазнають важкого болю втрати рідної людини, але й часто страждають від матеріальної скрути та браку батьківської опіки, підтримки та порад. Смерть приносить у такі домівки подвійне або й потрійне горе. Втім, як кажуть, ми звикли до того, що діти ховають батьків. Але найстрашніше горе трапляється тоді, коли батькам доводиться ховати своїх дітей. Неймовірне горе приходить тоді у такі домівки.
Але незрівнянно більше горе буває тоді, коли людина помирає без надії на воскресіння до вічного життя. Так багато людей помирають без віри в Христа і приречені до вічних мук у аду. Така смерть набагато страшніша за будь-яку іншу…
Диявол знав, що робив у Еденському саду, спокушуючи наших прабатьків до гріха. Він добився своєї страшної, жахливої мети. Як сказано в Писанні: «Через одного чоловіка (Адама) ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12). Я впевнений, що до кінця своїх земних днів наші прабатьки, Адам і Єва, жалкували про те, що повірили дияволові і не сприйняли всерйоз застереження люблячого Творця: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (1 М. 2:16, 17).
Але люблячий Творець не залишив нас на одинці із нашою страшною бідою. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Бог Син стався людиною, аби ми мали життя. «І життя було в Нім, а життя було Світлом людей» (Ів. 1:4). Господь Христос – Господь життя.
Сьогодні у Євангелії ми бачимо, як наш Господь відправився у місто, що зветься Наїн, нічим не примітне місто, яке однак увійде в історію саме через те, що в цей день у нього відправився Господь Христос. За Господом Христом – Господом життя ішли учні Його та багато народу. І коли Господь життя наблизився до брами Наїну, то натрапив там на інший великий натовп. Але той натовп не слідував за життям. Той натовп супроводжував похорон.
То був натовп людей, які співчували жінці, що втратила свого єдиного сина. То був натовп, який плакав разом із нею і намагався їй показати, що вони поряд і розуміють її горе. А її горе було невимовне. Вона була втратила чоловіка. Але таке часто буває. Врешті-решт, жінки частіше переживають чоловіків. Але смерть не лише забрала її чоловіка, вона й забрала її сина.
Коли я згадував про те, як Бог полюбив світ, то читав 16-ий вірш Євангелія від Св. Івана і там ставиться наголос, що Бог послав нам Свого Сина Єдинородного. В Бога більше народжених дітей немає. В грецькому оригіналі Євангелія від Луки таке саме слово «моноґенейс» використовується і для позначення сина вдовиці. Він був «єдинородний». Більше дітей в неї не було. Її горе було справді невимовне.
Але на зустріч смерті і похорону прийшов Господь життя. Він бачить горе матері і Він співчуває їй. І Він не просто їй співчуває. Писання каже, що Він: «змилосердивсь над нею». Бо таким є Бог. Він – довготерпеливий і многомилостивий. Він любить нас. Він хоче нам добра. І Він виявляє милосердя.
Господь промовляє до жінки: ««Не плач!» Це Боже повеління. А коли Бог щось наказує, то все відбувається відповідно до Його наказу. Христові коряться стихії. Христові коряться біси. Немає нічого на світі, що не підкорилося б Синові Божому. А тут Господь наказує не плакати.
В очах того великого натовпу такі слова Христа виглядали зухвальством і навіть жорсткістю. Як не могла плакати ця бідна жінка, коли перед цим через цю міську браму люди виносили на поховання її чоловіка? Як може вона не плакати нині, коли несуть ховати її єдину дитину?
Проте Ісус не дає часу, аби здивування натовпу переросло в обурення або й гнів. «І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились». Слова Христа і Його вчинки дуже дивні. Ніхто не може наказати згорьованій матері не плакати, а Він ось – наказує! Ніхто просто так не буде торкатись, особливо в юдействі, будь-чого пов’язаного з мертвим, а Він Сам підходить і торкається мар, нош, на якій несли покійного! Все, що робить Христос, робить Він всупереч усталеним поглядам, традиціям і добрим звичаям.
Адже коли смерть, то є і плач, і сльози, і похорон. Але пролунала заборона на плач. І похоронну процесію зупинено. Все відбувається дуже швидко. І величезний натовп не перестає дивуватись з однієї події, а тепер з другої. Проте на цьому все не закінчується!
Господь життя промовляє тепер до мертвого: «Юначе, кажу тобі: встань!» Ісус промовляє до мертвого, наче до сплячого, якого можна дуже просто збудити. І для Нього це справді просто. Для створення світу було достатньо Його слова. Для зцілення достатньо Його слова. Для воскресіння мертвих достатньо Його слова. Бо все кориться Христові, через якого все постало.
Для Христа воскресити покійного – все одно, що для мене чи для вас розбудити сплячого. «І мертвий устав, і почав говорити». Він почав діяти так наче він був просто заснув, а тепер його збудили і він прокинувся! А потім Господь робить прекрасний дар згорьованій матері – «І його Він віддав його матері».
Який чудесний дар! Наш Бог любить давати такі дари! Адже Він так нас любить! Він такий милостивий і благодатний. І Він змилосердився нам нами, коли через гріх, який увійшов у світ ми стали помирати. Він послав Свого Сина Єдинородного, аби Він на Себе забрав усі наші гріхи і приніс Себе за нас у жертву на хресті Голгофи. Там Господь життя помер на нашому місці і замість нас, аби ми мали прощення гріхів.
Його Мати, Св. Діва Марія, вдова оплакувала смерть свого Єдинородного Сина довше ніж вдова з Наїну. Адже наш Господь лише на третій день воскрес із мертвих, здолавши смерть і вирвавши жало смерті – гріх назавжди, аби кожен, хто вірує в Христа, був виправданий і став спадкоємцем вічного життя у Царстві Божому.
Ми донині ховаємо наших покійних. Похорони на землі не припинились. Бо гріх, хоча й прощений, далі живе в нашому тілі, яке має померти. Але в нас є надія, і віра, і впевненість у воскресінні. Бо наш Господь каже: «Оце ж воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:40). Кожного, хто вірує в Ісуса, Господь життя воскресить Останнього Дня, тобто у день Його повернення у славі.
А раз Він обіцяв, то Він так і зробить. Для Господа наші покійні і ми, якщо ми помремо до Його повернення у славі – наче сплячі. І воскресити нас для Нього буде наче збудити нас зі сну. Який то буде чудовий для нас подарунок у всіх відношеннях! Перше – нам буде відновлено життя в тілі і то вже в тілі без гріха, у прославленому тілі. Це зараз ми страждаємо від гріха, а отже і від болю, і помираємо. А тоді, у воскресінні, ми будемо лише радіти у вічному блаженстві.
Ми будемо щасливі повіки віків і будемо насолоджуватись кожною миттю нашої вічності. А по-друге, Господь воскресить для нас і всіх наших покійних рідних, родичів, друзів – усіх, хто вірував у Христа. Він поверне нам їх зі смерті, подібно до того, як Він повернув був безутішній вдові з Наїну її єдинородного сина. Яке то буде воз’єднання і яка то буде велика радість воскресіння життя, яке здійснить Господь життя – Ісус Христос, наш люблячий Спаситель!
Народ, який бачив те чудо у Наїні, спочатку налякався, а потім почав говорити: ««Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!» Вони ще не зрозуміли, що серед них Месія і Спаситель. Ми це розуміємо і в це віруємо. І якщо вони говорили про Христа по всьому своєму краї, то робімо так і ми. Бо віра – від слухання Слова Христового. А хто вірує в Христа, того Христос воскресить Останнього Дня. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
Благодать зо всіма, що незмінно
люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар