БУДУВАТИ З ХРИСТОМ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них: «Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, – той не може буть учнем Моїм! І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, – той не може бути учнем Моїм! Хто-бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й видатків не вирахує, чи має потрібне на виконання, щоб, коли покладе він основу, але докінчити не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, говорячи: «Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг...» Або який цар, ідучи на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спроможен він із десятьма тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього? Коли ж ні, то, як той ще далеко, шле посольство до нього та й просить про мир. Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, – не може бути учнем Моїм. Сіль – добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, – її геть викидають. Хто має вуха, щоб слухати, – нехай слухає!» (Євангеліє від Св. Луки 14:25-35).
Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти (Об. 1:4) Амінь.
Дорогі брати і сестри, коли біснувата Росія розпочала повномасштабний наступ на Україну з усіх можливих напрямків, Збройні Сили України розпочали мужню і потужну оборону нашої рідної країни. До оборони країни взялися також і цивільні громадяни. Багато-хто записався в ряди Територіальної Оборони в складі Збройних Сил України або в місцеві добровільні загони Територіальної Оборони, яким по-ідеї мали були надати зброю і навчити нею користуватись та вести у разі потреби партизанську війну.
Десятки молодих людей, почувши із ЗМІ, що на танки слід іти з коктейлями молотова, наробили коктейлів і пішли в Херсоні на російські танки. Росіяни всю цю беззбройну молодь, що мала коктейлі молотова, розстріляли в Бузковому парку Херсона. З часом ми будемо знати правду про те, чому тисячі українських патріотів, які були готові захищати Україну, загинули від рук росіян, так і не отримавши зброї від тих, хто мав би її дати. Проте однозначним є те, що вони постраждали і загинули через любов до України і до українського народу.
Для них Україна була пріоритетом у цьому житті і вони віддали за неї найдорожче – власне життя. Слова, які ми чуємо від Господа сьогодні, теж навчають нас про пріоритети в нашому житті і про ціну, яку ми повинні платити. Господь говорить про взаємини в середині родини, які можуть виникати через наші взаємини з Христом.
Слова Спасителя про ненависть до своїх найближчих родичів і навіть до свого життя не можна приймати буквально. Тут Господь використовує образну мову. До того ж Він нас кличе любити Його понад усе, і любити всіх без винятку наших ближніх так як самих себе. Тож на ці слова про ненависть до наших рідних і до нашого власного життя ми дивимось у контексті Великої Заповіді Господа про любов.
Мова йде про пріоритети. Хто для нас головніший Христос чи батько і мати, дружина і діти? Христос чи наше власне життя? Бог вимагає ставити саме Його на найперше місце в нашому житті. А де буде Христос, там буде і належна любов і до батька з матір’ю, і до дружини з дітьми. Вони не можуть займати місце Бога, як і їхні слова та поради не повинні займати місця Слова Божого.
Ось про що каже тут нам Господь Христос. І якщо нам доведеться виявляти до них непокору і непослух там, де вони пропонують і запрошують згрішити, піти проти Бога, то нам слід піти проти. Так, це буде виглядати, як ненависть до них і навіть до свого життя. Але це буде вияв любові до Бога і насправді також вияв любові до них.
Наслідком такої позиції зазвичай буде хрест, тобто певні біди за нашу віру в Христа. Джерелом цих бід можуть бути навіть наші невіруючі домашні. Часто ми чуємо історії про мучеників за віру, які не поступались відданістю Христові і були замучені безбожними тиранами, роздерті звірами, розстріляні або відправлені в концтабори. Але не така популярна тема домашніх бід, коли на одну людину може навалитись ціла сім’я або родина. Проте для Господа носіння такого хреста і вірність Йому в любові до своїх рідних – не менш цінна. До цього Він кличе нас бути готовими.
Кілька років тому один з Прем’єр-Міністрів України оголосив про початок будівництва стіни з Росією. Потім з того невеличкого паркану дуже довго сміялися інші політики та й чимало простих людей. Кілька днів тому Польща завершила будівництво стіни на кордоні з Білоруссю. П’ятиметрова стіна довжиною майже в двісті кілометрів з масою сталі та захисного обладнання ні в кого сміху не викликає.
Сьогодні Господь кличе нас, щоб ми не ставали посміховиськом для світу, як чоловік, що зібрався будувати вежу, оголосивши про це на весь світ, але зганьбився. Подібним чином буває і з тими, що власними силами пробують добиватись свого спасіння. Їм здається, що в них є достатньо матеріальних і духовних ресурсів, аби дійти у проміннях слави до Царства Небесного. Але туди вони не доходять, перетворюючи власний проект у руїну.
Де взяти стільки ресурсів, щоб збудувати вежу? Тут мова йде знову про вірність Христові. Якщо ми будемо уповати на власні сили, ми обов’язково зганьбимось. Ми не дійдемо до мети. Ми зазнаємо поразки і з нас буде глузувати диявол. Але якщо ми будемо вірні Спасителеві, тоді, як каже Апостол Павло: «Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте!» (1 Сол. 5:24).
В іншому місці він каже: «Тримаймо непохитне визнання надії, вірний-бо Той, Хто обіцяв. І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як-то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той» (Євр. 10:23-25).
Коли ми оголошуємо про намагання досягнути спасіння і вважаємо себе доволі міцними, то хай нам на згадку прийде історія Апостола Петра, який при всіх Апостолах заявив про свою мужність і готовність іти за Божим Сином до самого кінця, а потім, коли з’явилась загроза його особистій безпеці, тричі відрікся від Христа. У нас сили для спасіння немає. Своїми силами ми можемо на себе навести лише ганьбу.
В листі до коринтян Апостол Павло навчає: «Усе це трапилось з ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов. Тому-то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти! Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1 Кор. 10:11-13). Тож усі ресурси в Бога і коли ми залишаємось вірні Христові, коли ми перебуваємо в Його Слові, у зборі вірних – коли ми причащаємось Христовими істинними тілом і кров’ю, ми збудуємо могутню вежу – ми увійдемо в Царство Боже.
Хай Господь благословить усіх нас, щоб ми могли разом із Апостолом Павлом повторювати: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (1 Тим. 4:7, 8). В усіх своїх змаганнях Апостол уповав лише на Христа. Він визнавав і проповідував, що без Христа на його життя і на життя всіх людей чекає лише поразка. І він ще говорив: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі» (Фил. 4:13).
Наш Господь використовує сьогодні ще одне порівняння – царя, на якого вирушає війною цар, у якого війська вдвічі більше. Господь кличе рахувати свої сили. Візьмімо, на приклад, Путіна – він вважав, що всього за декілька днів захопить Україну, хоча його попереджували провідники могутніх країн, що України вони не залишать і Путін прорахується. Проте він, на відміну від царя у нашому порівнянні, вирішив все-таки йти і вбивати українців. Він зазнає поразки, бо не прорахував сили.
Так само і в духовній війні. Ми не можемо виграти війни проти гріха, диявола і світу власними ресурсами. Тут справа навіть не в подвійній силі наших ворогів, а в стократній нашій слабкості. Тож якщо ідеш на прю у меншості, тобто, без Христа, то краще не старайся, бо зазнаєш поразки. Але, коли ти з Христом, тоді твоє військо – незміренне і непереможне, бо за тебе воює Сам Бог. Тоді вирушай у бій сміливо, бо перемога вже здобута Сином Божим на хресті. Твій воскреслий Господь вже Цар над царями і Пан над панами. У Христі ми маємо спасіння, воскресіння і вічне життя.
І нам Він вже здобув вічне життя і дає спадщину Царства Небесного. Тож коли ми з Христом, нам компроміси з дияволом і його слугами в цьому світі не лише непотрібні, але й неможливі. Власне кажучи, компроміс із світом, буде означати перехід на сторону ворога, який у меншості, а отже такий компроміс означав би і поразку, і втрату спасіння, і вічного життя. Тож будьмо із Царем Христом. Він – Переможець над гріхом, над владою диявола і смертю. З Христом і у Христі переможцями є й ми.
Сьогодні Господь згадує також про сіль. Як ви знаєте демонічні росіяни методично руйнують Україну. Вони зараз намагаються захопити Бахмут та інші міста, де ми традиційно, ще з козацьких часів, добуваємо сіль. Хтось із вас просив привезти до Києва саме кам’яну сіль, бо вона необхідна для закруток, для консервації овочів, бо морська сіль для цього непридатна – в ній надто багато різних хімічних елементів.
Саме таку сіль має на увазі наш Господь сьогодні. Тоді сіль готували, випаровуючи морську воду. І коли пропадав хлорид натрію, тобто та сполука, яку ми називаємо сіллю, то всі інші мінерали, сполуки, вже були не потрібні – з них не було ніякої користі. Це дуже гарна ілюстрація до слів Христа, які ми чуємо в Євангеліє від Св. Матвія. Там Син Божий каже, звертаючись до віруючих: «Ви – сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми» (Мт. 5:13).
Господь сьогодні каже, що те, що на вигляд наче сіль – насправді непотріб. Він не підходить ні для добрива, ні для мощення доріг. Це – непотрібний баласт, омана. Так само і з тими, хто втратив віру в Христа і з тим, хто називає себе християнином, але Христос для нього байдужий. Коли сутність (віра в Христа зникає, а залишається лише оболонка) тоді християнство такої людини марне і спасіння воно не несе.
Така людина, навіть будучи
формально членом церкви, в церкві вже насправді не є і викидається Богом геть.
Навіть, якщо вона до кінця днів своїх буде заявляти про те, що вона –
християнин, вона буде викинута з Церкви і з вічного життя. Тож плекаймо нашу
віру в Христа. Залишаймося сіллю землі. В Ім’я Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа зо всіма вами! Амінь (Об. 22:21).
Немає коментарів:
Дописати коментар