ЧОМУ ОДНІ ВІРУЮТЬ,
А ІНШІ НЕ ВІРУЮТЬ
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І, як зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став притчею. Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на ґрунт кам'янистий, і, зійшовши, усохло, не мало-бо вогкости. А інше упало між терен, і вигнався терен, і його поглушив. Інше ж упало на добрую землю, і, зійшовши, уродило стократно. Це сказавши, закликав: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» Запитали ж Його Його учні, говорячи: «Що визначає ця притча?» А Він відказав: «Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони і не бачили, слухали і не розуміли. Ось що означає ця притча: Зерно – це Боже Слово. А котрі край дороги, – це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам'янистому ґрунті, – це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають. А що впало між терен, – це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають. А те, що на добрій землі, – це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості (Євангеліє від Св. Луки 8:4-15).
Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого! (2 Петр. 1:2) Амінь.
Любі брати і сестри, чи бували ви розчаровані, при чому інколи навіть дуже розчаровані, коли ваші друзі, знайомі чи родичі, яких ви запросили і навіть привели у церкву на дослідження Біблії і на Службу Божу побули в церкві всього рік, декілька місяців, тижнів, а то й всього-на-всього один день? Можливо ви докоряли самі собі, думаючи: «Що я зробив або сказав не так?»
Можливо, навіть донині ви шукаєте відповідь на це питання. Якщо так, то сьогодні відповідь на ваше питання дає нам Сам Господь і Спаситель Ісус Христос. Ми бачимо багато народу, які поприходили до Сина Божого. А «Він промовляти став притчею». Ця притча отримала назву «Про сіяча».
Хоча ми живемо у найбільшому місті України, слова Христа про сіяння насіння – дуже прості і зрозумілі. «Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на ґрунт кам'янистий, і, зійшовши, усохло, не мало-бо вогкости. А інше упало між терен, і вигнався терен, і його поглушив. Інше ж упало на добрую землю, і, зійшовши, уродило стократно».
Все викладено доступно і чітко. Ані містяни, ані селяни нічого не могли заперечити притчі Господа Христа. Все в ній викладено правильно, як і відбувається в житті. Це можна було б навіть назвати уроком з агрономії. Проте Господь не проповідує про сільське господарство і натякає про це закликаючи: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!»
Як ми бачимо далі, питання про притчу ставить не натовп, а учні Христові. В людей, які прийшли до Сина Божого були дуже різні мотиви. Часто люди хотіли просто одужати або й наїстися. І хоча вони отримували зцілення і поживу вони не бачили в Ісусові Бога-Спасителя, бо й спасінням вони не сильно переймались.
Вони не вірували в Христа, як Спасителя і не знали Бога, який хотів їхнього спасіння і хоче спасіння усіх людей. І Він все зробив для нашого спасіння у Своїй невимовній до нас любові, у Своїй благодаті. Адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).
Але люди часто відкидають Божу любов, Божу благодать. Відкидаючи їх, вони відкидають і спасіння, і вічне життя. Вони не хочуть чути Божого Слова. А буває так, що вони ще й глузують з Євангелія і переслідують проповідників Христових. Вони думають, що будуть вічно панувати і вічно жити без Христа. Або, що в них ще буде шанс увірувати і спастися.
Це дуже хибна думка. Коли люди не хочуть Божого Слова, то Бог не буде постійно їм Своє Слово давати. Бісер же не сиплють перед свинями. Слово буде від таких невдячних слухачів відібране. Можливо, не одразу, а поступово, але таки буде відібране. Бо якщо люди зневажають Божу любов, Божу благодать, то хай готуються до того, що Бог з ними теж панькатись не буде, а відбере те, що цю благодать несе, відбере Свій засіб благодаті – Його Євангеліє.
Тож притчі – лише для тих, що пізнали тайну – тайну благодаті, тобто увірували в Христа. І нам Господь пояснює, що буває з людьми, які потрапляють у церкву і чують проповідь Божого Слова. Отже, Господь каже нам, що «зерно – це Боже Слово». А ґрунт – це люди. Є люди, які наче ґрунт попри дорозі. Яке зерно туди не сій, воно там не проросте. Воно залишається розсипаним на поверхні.
Так само і Боже Слово. Воно не заходить в душі і серця тих людей. Там весь час крутиться диявол, який одразу те Слово краде. Як чобіт розплющує зерно або виносить його з поля і як пташка, яка видзьобує зерно на поверхні, так і диявол. Він добре бачить, що воно лежить на поверхні і він одразу береться до справи, щоб воно бува не проросло. А він це вміє робити, бо свою майстерність відточував тисячоліттями.
А є люди, наче кам’янистий ґрунт. Коли на такий ґрунт дивишся, то не одразу помітиш під ним каменя. Чорнозем як чорнозем. І зерно падає в такий ґрунт і одразу гарно проростає. Проте там мало вологи. І рослина, яка так гарно росла, раптом усихає і гине. Так само й ці люди. Господь каже, що вони чують Слово і радісно вірують у Євангеліє.
Ось вони приходять до церкви, радісно слухають Біблійні уроки, співають гімни, дають пожертви, але серце їхнє – затверділе. Як рослинка не може мати достатньо вологи на ґрунті кам’янистому, так і Слово Боже не може в них не закорінитися. Щойно настане якесь випробування, якась перевірка їхньої віри, як їхня віра зникає.
А що буває, коли зникає віра? З вірою зникає і спасіння, а отже і воскресіння, і вічне життя. Така віра не витримує перевірки спокусами і випробуваннями. Проблема ж не у зерні, бо воно кругом однакове – якісне. Проблема в якості ґрунту. Проблема не в Божому Слові, яке проголошується у проповіді однаково всім людям. Проблема – в затверділому серці слухачів.
Ще є люди, які нагадують ґрунт на полі, що заросло терном. Якщо вам доводилось бачити такі поля, то ви могли звернути увагу, що терен глушить усе. Під ним практично нічого не може рости. Коли зерно падає між терен, то нібито і проростає, але потім терен, який виганяється, пшеницю заглушує і вона гине.
Так само й люди, які почули Боже Слово, але їх весь час відволікають інші, на їхню думку, набагато важливіші речі ніж їхнє спасіння – тобто їхнє власне життя. Серед того, що глушить Слово Боже, Син Божий називає клопоти, тобто якісь турботи – питання, які слід весь час вирішувати так, що не залишається ні хвилини на те, щоб обміркувати Боже Слово, а тим більше його прочитати або з кимось обговорити. Ні, на це часу немає. Такі люди дуже зайняті.
Тим, що глушить Слово Боже, є також багатство і життєві розкоші. Такі люди дуже хочуть мати гроші. Вони їм необхідні для замисленого ними добробуту або й навіть розкошів. Вся їхня увага зосереджена винятково на тому, щоб їхні фінансові статки зростали, бо від них, як їм здається, залежить їхнє життя.
Біда в тому, що вони навіть не зауважують, як втрачають життя. Бо життя і то життя подостатком, вічне життя дає лише Бог. А такі люди у своїй метушні, можливо навіть самі того, не зауважуючи, поклоняються зовсім іншому богові, фальшивому богові грошей і багатства – Мамоні. А як каже наш Господь в іншому місці: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (Мт. 6:24).
Заглушене життєвими клопотами і грошолюбством Слово, не проростає і людина, яка думає, що живе на повну, насправді вже помирає, аби провести цілу вічність у нестерпних муках аду. Слава Богу за інший ґрунт – за інших людей! Слава Богові за добру землю! Як чудово Син Божий каже: «Те, що на добрій землі, – це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості».
Слово Боже зросло в такому серці. Через Нього Господь Святий Дух створив віру в Ісуса Христа і ця віра принесла стократний плід. Серце віруючої людини – щире і добре. Воно береже Боже Слово. Воно цінує це Слово і любить його, бо воно несе таку велику втіху про любов Божу, яку Він виявляє до нас у Христі, нашому розп’ятому і воскреслому Господі. Так Слово у Законі виявляє нам наш гріх, але в Євангелії засвідчує нам те, що наші гріхи Ісус забрав на Себе і Його святою кров’ю всі вони обмиті.
Це Слово засвідчує, що ми прощені в Ім’я Сина Божого, Який приніс Себе у повну і досконалу жертву за всі наші гріхи на хресті Голгофи. І це Слово утішає нас, що ми, що віруємо в Христа, виправдані і у Христі, і через Сина Божого, усиновлені Отцем і маємо вічне життя у Царстві Божому.
Господь сьогодні у притчі також говорить про плід, який добре і щире, тобто віруюче серце, приносить у терпеливості. У терпеливості, бо на шляху до Царства Небесного на нас чекають свої перевірки, свої спокуси і випробування. Нас буде атакувати диявол і світ, нас буде непокоїти наша власна грішна плоть. Але серце чисте, щире і добре, створене у нас Духом Святим, віра у Христа, буде приносити рясні плоди, які будуть бачити також наші ближні, і за які вони будуть дякувати Господу.
Сьогодні ми дякуємо Господу за доктора Мартіна Лютера, Реформатора Церкви, якого в такий день, як цей Господь забрав до небесної домівки, у Церкву Торжествуючу. Він щедро сіяв зерно Слова Божого, плекав його і плоди його віри були рясні. Слова Спасителя про добру землю, щире і добре серце стосуються його. Хай вони стосуються і нас, щоб коли ми пройдемо наш земний шлях і ми виявились тією доброю землею – людьми, що мають щире і добре серце, яке береже Слово Боже і приносить добрі плоди віри у терпеливості. Заради Христа. Амінь.
Ісус сказав: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар