Голий кущ і дерево, над водою посаджене

ГОЛИЙ КУЩ І ДЕРЕВО, 

НАД ВОДОЮ ПОСАДЖЕНЕ

        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Так говорить Господь: «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає! І він буде, як голий той кущ у степу, і не побачить, щоб добре прийшло, і він пробуватиме в краї сухому в пустині, у краї солоному та незамешканому... Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь – то надія його! І він буде, як дерево те, над водою посаджене, що над потоком пускає коріння своє, і не боїться, як прийде спекота, і його листя зелене, і в році посухи не буде журитись, і не перестане приносити плоду! Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його? Я – Господь, що досліджує серце, що випробовує нирки, щоб кожному дати згідно з путтю його, за плодом учинків його (Єремії 17:5-10). 

Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого! (2 Петр. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри, Єремія жив у дуже страшний час для свого народу: Юдея тріщала по швах. Впродовж років її вороги відкушували від неї по шматочку, а тепер над нею нависла загроза цілковитого знищення. Чому таке лихо прийшло на колись процвітаючу і могутню країну? Це сталось через те, що Юдея покинула Бога. Ваали і Астарти, із жахливою пропагандою статевої розпусти – ось на яких богів часто молились юдеї. 

А така віра приносила, звісно і свої плоди, і то була не лише статева розпуста. Здирництво, хабарництво і як наслідок – руйнування економіки і доведення більшості народу до бідності та убогості – ось якими були плоди такої віри, окрім масової розпусти. Тим, хто це все підбадьорював, здавалось, що вони дуже талановиті, сильні та розумні і, що їм нічого не загрожує окрім безперервного накопичення багатств від грабованого ними народу. 

Вони настільки занурились у гріхи, що не помічали, як їхня країна і народ стрімко руйнувались. Пророки і їхні проповіді здавались цим вельможам і їхнім радникам та слугам чимось дивакуватим і смішним, а інколи – ворожим. Вони стали твердошиї і глухі до Божих докорів. Тож, коли над ними нависла смертельна небезпека, вони далі не довіряли Богові і Його Слову. 

            І замість того, щоб розкаятись у своїх гріхах, вони гарячково шукали допомоги у світу. І звертались за такою допомогою до сусідніх держав. Тож Господь через пророка Єремію каже, ким вони є насправді. «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає!» 

            Ким були ті люди в Юдеї, які надіялися на воєнні союзи  і на власні сили, водночас відступаючи від Господа? Вони були прокляті! Їх не могло чекати хоч якесь добро. Їх могла чекати лише повна і тотальна руїна, суцільна катастрофа. Ізраїль колись був краєм, що тік молоком і медом. Але що буде з народом  як і з окремою людиною, серце якої відступає від Господа? 

            Господь каже: «І він буде, як голий той кущ у степу, і не побачить, щоб добре прийшло, і він пробуватиме в краї сухому в пустині, у краї солоному та незамешканому...» Голий кущ – це вже мертвий кущ. Ще видно його гілки, але в них вже немає життя. Довкола нього пустиня, в якій немає прісної води, яка могла б його оживити. Добра вже він не побачить ніколи. 

            Ось такою є людина, серце якої відступає від Господа. Вона ще ходить, говорить, їсть, п’є, спить, може навіть далі коїть статеву розпусту, але вона вже мертва в очах Господа. Вона відкинула Христа і, хоча вона будує величезні плани на майбутнє, нічого доброго її не чекає. Її чекає в кінці смерть і вічні муки в аду.    

            Але є альтернатива такому жахливому майбутньому. Народ, безперечно, мав історичну пам’ять про те, як йому жилося за побожних царів – царів, які чекали на прихід Христа. Одним із таких царів був Давид. За його життя і царювання розпочався золотий вік Ізраїлю. Це сталось не через якісь сприятливі історичні обставини. Ні, обставини були якраз несприятливі, бо Ізраїль намагались знищити різні народи. Прочитайте Псалми Давидові – там часто цар просить Бога про допомогу у війні, в боях і просить розпорошити ті народи, що воєн бажають – що бажають загарбати Ізраїль і знищити віруючий народ. 

            Давид покладався на Господа і Господь був його надією. Сьогодні Господь нагадує саме про Давида, бо ж Псалом 1 «Блаженний муж…», який тут наче повторює пророк, написаний саме царем Давидом. Людину, яка уповає на Господа, людина, яка має надію у Христі, таку людину Господь називає блаженною, тобто щасливою. Той, хто відкидає Христа – проклятий, а хто надіється на Нього – блаженний, щасливий. 

            І така людина, каже Господь через пророка, буде «як дерево те, над водою посаджене, що над потоком пускає коріння своє». Людина, яка не вірує в Христа – як голий кущ у пустині – вже мертва в очах Божих і плід її – жахливий; про ті плоди ми згадували раніше. А людина яка вірує в Христа – наче дерево, якому вологи не бракує, а коріння такого дерева – розлоге і воно приносить усе необхідне для того дерева, щоб крона його була пишна і зеленіла, і квітла. 

Так само і віруюча людина. Святого Духа Господь порівнює із потоками води. Вони виливаються на віруючого і вони линуть із віруючого. Вони дають йому життя і це життя триває повіки віків. Коріння такої людини – розлоге, воно розкинулось по всьому Писанню Старого і Нового Заповіту. Господь Святий Дух – Дух оживляючий діє через Його святе Слово – через Писання і той, хто вкорінений у Писанні – той вкорінений і у Христі. 

Далі пророк нагадує про Псалом Давидів і каже, що буде з деревом над водним потоком у час спекоти?  Листя такого дерева буде зелене. А чому воно буде далі зеленіти? Може це такий особливий сорт дерева? Ні, заслуга тут не дерева, а водного потоку, над яким це дерево посаджене. Його листя зеленіє, бо воно має достаток води, достаток живильної вологи. 

 Господь порівнює віруючу людину – людину, яка уповає на Христа саме з таким деревом. Наче спека на дерево на нас надходять всякі випробування. Але коли ми вкорінені у Христі, коли нашу віру живить і покріплює Господь Святий Дух через Євангеліє, тоді ми зеленіємо, тобто залишаємось живі і неушкоджені. І навпаки славимо Господа. Як дерево, що зеленіє в спеку вабить до себе людей, так і ми притягуємо до себе тих, хто відчуває потребу в підтримці. 

А потім Господь говорить про ще гірший час. Він згадує вже не просто спеку, а про рік посухи. Уявіть собі рік, коли зовсім немає дощу. Минає день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, а дощу немає Ні одна краплинка не спадає з неба, на якому й хмаринки не видно. Що буде із рослинами без вологи? Вони всихають. Донині ми чуємо про голод, який вдаряє різні країни, що потерпають від посухи. 

Але дереву, яке росте над водним потоком, посуха навіть у один рік ніякої загрози не несе. Бо є дощ чи немає дощу, йому байдуже. Не від цього залежить його життя і його родючість. І життя його, і родючість його залежать від водного потоку, і через це воно «в році посухи не буде журитись, і не перестане приносити плоду!» 

Ось з таким деревом порівнює Господь віруючу людину. Біда, яка спустошує рік її рідний край, не відбере від неї життєвих сил і родючості. Бо джерело цих сил і цієї родючості – Бог, як і в іншому місці написано: «бо сильним не з сили стає чоловік» (1 Сам. 2:9). А сильні ми – з Бога! 

Як з голого куща в пустині – такі плоди з невіруючих. А плоди, які приносить людина віруюча, яка надіється на Христа – про них гарно промовив Апостол Павло: «Плід Духа – любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Гал. 5:22, 23). Ніщо не стане на заваді віруючій людині приносити свої плоди, бо нас живлять потоки Святого Духа. Нас покріплює Сам Христос Своїми істинними тілом і кров’ю у під виглядом хліба та вина Святої Євхаристії. 

І найголовніше – що нас чекає в кінці? Якщо невіруючий в Христа – проклятий і приречений до вічних мук у аду, то віруючий у Христа, навпаки – блаженний, щасливий. А в чому наше блаженство і наше щастя? Наше істинне блаженство і щастя в тому, що ми маємо вічне життя. Як у цьому запевнює наш Господь Христос: «Я – воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре,  – буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, – повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26). 

І ще Він каже: «Я – хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам…. Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:51, 53, 54). Кожен, хто вірує в Христа – блаженний, бо має спасіння і воскресіння, і вічне життя в Його Царстві. 

А потім Господь говорить дуже серйозні слова про людське серце. Він каже: «Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його?»  Чому Він так говорить? Він зазначає, яким є стан невіруючої людини, а також той стан, у якому перебували ми до того, як Святий Дух створив у наших серцях спасенну віру в Христа. Як і Апостол Павло наголошує: «І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога» (1 Кор. 6:11). 

Ми обмились, освятились і випрадались Іменем Господа Ісуса Христа, Який на Себе забрав усі наші гріхи і обмив їх Своєю святою, невинною кров’ю, і Який приніс Себе у досконалу жертву за гріхи цілого світу. І Він воскрес, щоб кожен, хто вірує в Нього, був виправданий і мав вічне життя. Але цю спасенну віру творить Божий Дух, коли проповідується Христове Євангеліє. 

Ми самі не можемо увірувати в Христа і бути виправданими. Уявляєте, якою була б віра і віросповідання, створені лукавим серцем? Ми маємо чимало прикладів такої «віри» в Писанні і за днів Єремії, коли невіруючі священики були наповнені лукавими духами обману і за днів Христа, коли святими Юдеї вважались фарисеї. Та й за наших днів ми маємо чимало тих, що наповнені духом обману, вірують у виправдання ділами і вихваляються власною праведністю. 

Але спасенну віру творить лише Божий Дух і Він цю віру творить у Христа. Він веде нас до Христа, спонукає надіятись на Христа і навчає уповати винятково на Христа.  А хитрунам, які думають, що можуть маніпулювати чим завгодно і нам, аби ми не зійшли на манівці фальшивої віри, Він нагадує сьогодні: «Я – Господь, що досліджує серце, що випробовує нирки, щоб кожному дати згідно з путтю його, за плодом учинків його». 

Бог досліджує наше серце на предмет спасенної віри в Ісуса. Хто має цю віру, той отримає те, що Ісус здобув для нас – прощення гріхів, виправдання, спасіння, воскресіння і вічне життя. Хай Божий Дух творить цю спасенну віру і завжди її в нас покріплює. В Ім’я Христове. Амінь. 

Ісус сказав: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Амінь.