СКАРБ У ГЛИНЯНИХ ПОСУДИНАХ
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі – раби ваші ради Ісуса. Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій. А ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб велич сили була Божа, а не від нас. У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми – повалені, та не погублені. Ми завсіди носимо в тілі мертвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове. Бо завсіди нас, що живемо, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі. Тому-то смерть діє в нас, а життя – у вас (2 Кор. 4:5-12).
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами!
Амінь (2 Кор. 13:13).
Любі брати і сестри, є така історія про двох жителів Техасу, які мандрували своєю країною і вирішили побувати на одному з природних чуд світу – Ніагарському водоспаді. Дорогою вони милувались гарним озером Ері, а також величчю та силою річки Ніагара. А коли вони під’їхали до водоспаду, то їхньому захопленню не було меж.
Один з чоловіків, який вже був біля водоспаду раніше, промовив: «Ось, ти бачиш найбільшу невикористану силу у світі». Його приятель відповів йому: «Не зовсім так, друже. Найбільш невикористана сила у світі – це сила Божа».
Знаєте, любі брати і сестри, той, хто відповів, мав рацію. У світі так багато церков і так багато людей, які заявляють про те, що вони – християни. Проте, чому інколи християнський світ такий слабкий і кволий? Чому християни поводяться так наче вони якісь затуркані язичники? Чи не криється причина такої слабкості християнського світу в тому, що проповідується у церквах?
Якщо ми хочемо мати добрих лікарів, ми мусимо мати добрі медичні школи, де будуть навчати справжній медицині, а не якимось середньовічним обрядам і традиціям кровопускання. Якщо ми хочемо мати потужну промисловість, то нам не обійтись без добре навчених інженерів, яким у їхніх вишах мають добре викладатись правильні інженерні спеціальності. І так повсюди, починаючи зі шкіл.
І це також стосується церков. Якщо церква має Символ віри, в якому є такі слова: «Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву», і якщо ця церква заявляє про те, що вона таки є Апостольською, то в ній має лунати така само проповідь, яку проголошували Апостоли. А що проповідували Апостоли?
Відповідь ми сьогодні чуємо в словах Апостола Павла: «Ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа». Апостол не проповідує себе або інших Апостолів. Не ставить престоли на власну честь і не навчає, що в майбутньому слід буде молитись до Апостолів чи почитати святих у молитвах до них і всьому іншому.
Це було би проповідування самих себе, людей, людських діл і спасіння ділами. Але Апостоли проповідували винятково Христа Ісуса Господа. І нікого, і нічого іншого, бо як проповідував невдовзі після П’ятидесятниці Апостол Петро, а йому вторили всі інші Апостоли: «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12). Апостоли проповідували не діла, не святих, не мощі з іконами. Апостоли проповідували Христа Ісуса, Господа.
«Ми ж самі – раби ваші ради Ісуса», – каже далі Апостол Павло. Що означають ці слова? Чи вони означають, що Апостоли були на побігеньках у всіх, хто чув їхню проповідь? Зовсім ні. Апостоли і всі вірні Христові проповідники готові багато трудитись, наче раби, аби їхні слухачі чули Євангеліє Христове.
Це як рабовласник каже своєму рабові: «Зроби те або це» і раб береться до діла. Так само і Апостоли, і проповідники Христові, готові були і готові й нині відгукнутись на наказ свого «рабовласника», брата чи сестри з церкви утішити його чи її словом Євангелія або покріпити його чи її істинними тілом і кров’ю розп’ятого і воскреслого Спасителя Христа у Таїнстві Святої Євхаристії.
То ж ми – самі раби ваші ради Ісуса, а не ради когось чи чогось іншого. А це рабство і праця, і це служіння надзвичайне. Зауважте, як далі каже Апостол: «Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій». У цих рабах, у слугах Божих сяє світло. І це світло – не від них, не від нас. Це світло – від Бога.
Це Бог наказав засяяти цьому світлу в серцях Апостолів. Це Він наказує цьому світлу сяяти у серцях Його нинішніх проповідників. Яким було серце, наприклад Апостола Павла раніше? Вони було вкрите темрявою гріха. І та темрява була така велика, що Павло, якого в той час Писання називають Савлом, з усієї сили намагався знищити християнських пастирів, дияконів і проповідників.
Він буквально ганявся повсюди, аби якось їх спіймати і заарештувати. В його серця була непроглядна темрява гріха. Але Сам Ісус, Світло, з’явився йому, і вчинив переслідника Церкви її Апостолом. В серці Павла замість темряви гріха засяяло світло знання Христа. Все раптово стало на свої місця. Все стало чітким і зрозумілим – спасіння не в ділах, не в людях, а винятково у Христові.
Христос є уособленням слави Божої, бо Він – істинний Бог і правдива людина водночас. Бог слави стався людиною, аби забрати нашу неславу, нашу гидоту – гріхи наші на Себе і обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю на хресті Голгофи. На хресті Він помер за всіх нас, аби всі ми мали прощення гріхів і Він воскрес, аби вірою в Христа ми були виправдані і мали вічне життя.
Діла людські не є скарбом. Мощі, за які іноді велися війни та відбувають ганебні бійки й донині, не є скарбом. Ні одна реліквія, якою б стародавньою вона не була, не є скарбом. Є лише один істинний скарб – Ісус Христос. А хто такі Апостоли, отці Церкви, і всі нинішні проповідники? Апостол Павло дає дуже чітку відповідь: «Ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб велич сили була Божа, а не від нас».
Інколи ми чуємо в новинах про те, що люди знаходять скарби. Доволі часто скарби сховані в глиняному посуді, глечиках або в чомусь іншому. Звісно ж, глечики можуть бути для когось теж цікавими, але зазвичай їх відкривають або й навіть розбивають, аби дістати саме скарби: золото, срібло або якісь інші коштовності. Ось так і все людське. Навіть Апостоли Христові – лише глиняні посудини, в яких скарбом є Христос.
Самі по собі Апостоли не мають величі, але вся велич – у Христі. Бо Христос – не просто Син Людський, але Христос також – істинний Бог. Він істинний Бог, а отже Він – всюдисущий, всевідаючий і всемогутній. І Він, будучи Життям, є джерелом життя і то не просто життя якихось кількох десятків років, але й життя вічного – життя, яке ми втратили через гріх і яке ми отримуємо знову у Христі, Який «смертію смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував».
Тож Апостоли, як і всі Христові проповідники, і навіть усі істинні християни, будучи такими людьми як і всі інші – маючи такі само тіла, глиняні посудини, в тих посудинах мають справжній скарб. У нас живе Христос. Саме Христос дає нам силу залишатись непотисненими, хоча і Апостолів, і всіх їхніх наступників, світ намагався так потиснути, щоб не було чути проповіді про Христа Ісуса, Господа.
Легко, звісно, розправитись із проповідником, але не з Христом. Легко Апостолів закувати в кайдани, позачиняти церкви, погнати проповідників на каторгу або відправити нас у заслання. Але Христос, Який живе в Апостолах і всіх Його людях, не дає нам впасти у відчай. Ніщо і ніхто не може відділити нас від любові Христової і від вічного життя, яке ми в Ньому вже маємо.
Апостол Павло, як і усі інші Апостоли, зазнав жорстоких
переслідувань. Для нього, єврея і юдея, важкою була атака провідників його
народу і синагоги, які настільки обчорнювали його, що багато юдеїв уважали за
святий обов’язок Павла убити. Але Павла не полишав Христос, Якого раніше юдеї
були убили руками язичників. Але Христос воскрес і Він всюдисущий. Він поряд із
Павлом. Він – поряд із нами.
Апостол не може похвалитись досконалим тілом. Хоча коринтянам, яким найперше призначались його слова, була відома атлетика і Олімпійські ігри, і стадіони, і змагання, досконалість тіла і зовнішня краса не були пріоритетом ні для Апостола, ні для всіх віруючих у всі покоління. Вони не ганялися за відповідниками сучасного ботоксу чи якихось інших препаратів, які би приховували старість чи наближення смерті.
Ні, вони добре розуміли, що наше життя в цьому світі тимчасове, а наша істинна батьківщина – Небеса. Тож вони готові були до важких обставин і всіх страждань, і їхніх наслідків, які обов’язково відбивались на їхньому тілі – через невтомну працю у проповідуванні Христа чи переслідуваннях, яких вони зазнавали через Христа. Ці тілесні наслідки, хвороби і все інше, що ми маємо через нашу вірність Ісусові, Апостол називає мертвістю Ісусовою.
Але де є ця мертвість Ісусова, любі брати і сестри, там обов’язкове буде й Ісусове життя, тобто воскресіння з мертвих і вічне життя в Божому Царстві. Апостол каже: «Бо завсіди нас, що живемо, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі». Ніагарський водоспад – могутній. Але те, що з’являється у тілі гнаних, переслідуваних і змучених слуг Христових – могутність набагато більша. Це – сила Євангелія, сила на спасіння у вічне життя і всі благословення для віруючих, які чують Євангеліє з уст слуг Христових.
Ми – лише глиняні посудини. У наших тілах діє смерть, ми хворіємо, старіємо і помираємо. Але Євангеліє Христове діє у вас життя, любі слухачі Євангелія Христового, і то не просто життя на цьому світі, а життя вічне у Царстві Божому. Так виявляється велич Божа. Хай Господь благословить усі українські церкви проповіддю Христа Ісуса Господа, аби силою Духа Святого змінилась наша рідна Україна і все більше українців вірували в Христа, знали Христа і мали життя вічне. Заради Христа. Амінь.
Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі,
щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого! (Рим. 15:13) Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар