"Винахід" Цвінглі

     Аби пояснити, чому Писання часто говорить про одну природу Христа мовою другої природи або приписує властивості однієї природи цілій Особі, Цвінглі у власному конфлікті з Лютером, винайшов власну теорію взаємообміну - Alloeosis - тропа (phrasis loquendi)  за допомогою якого Писання каже щось одне, але має на увазі зовсім інше. Проти цього методу тлумачення Лютер виступив з різкою критикою... (Див. посилання на Лютера у ФЗ, Ст. VII, 39-40).[1]

                                     Доктор Дж. Л. Неве, З історії християнської думки.

---

[1] «Юстин каже так: «Це ми одержуємо не як звичайні хліб і напій, але так як Ісус Христос, наш Спаситель через Слово Боже став плоттю, і задля нашого спасіння також мав плоть і кров, то ми віруємо, що їжа , благословенна Ним Словом і молитвою, є тілом і кров’ю нашого Господа Ісуса Христа». Доктор Лютер також у Своєму Великому і особливо в останньому своєму Сповіданні про Господню Вечерю з великою серйозністю і запалом захищає ту саму форму вислову, яку Христос вживав за першою Вечерею.

В небесній домівці

     23 квітня ц. р. на 89-ому році життя Господь покликав до небесної домівки нашу сестру, Єлизавету Мартинову. Християнський похорон спочилої у Господі сестри відбувся 24 квітня ц. р. Хай втіхою для нас будуть слова нашого Господа: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити» (Євангеліє від Св. Івана 11:25). У нашому Символі віри ми сповідуємо: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку». Ми чекаємо воскресіння нашої сестри і всіх покійних християн. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Пасовиська зелені і пустеля

     Пророк… називає Божий народ і Святу Християнську Церкву «пасовиськами зеленими», бо це Божа улюблена земля, прикрашена та заквітчана різноманітними духовними дарами.  Проте пасовиська на ній або ж трава – Боже Слово, яким зміцнюється і відновлюється наше сумління.  На ці зелені пасовиська збирає наш Господь Бог вівці Свої, годує їх там соковитою травою і відновлює їх свіжою водою.  Тобто, Він доручає Святій Християнській Церкві служіння пастиря, довіряє і передає їй святе Євангеліє і Таїнства, аби ними це служіння могло піклуватися про Його вівці, пильнувати за ними, аби вівці мали навчання, втіху, силу і захист від усякого зла.  Але ті, що проповідують Закон Мойсеїв або приписи людські, не годують овечок на зелених пасовиськах, а в пустелі, де вони умирають голодною смертю і ведуть їх до брудних, смердючих вод, які викликають в них хвороби і смерть.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

Політичні пристрасті і Церква

     Фатальна помилка полягає у погляді, який з такою готовністю приймається за належний у завершальному реченні звіту "Церква і непорядок суспільства" на початковому засіданні Всесвітньої Ради Церков 1948 р.: "Проте відповідальне суспільство, від імені якого у нас виступали представники, представляє мету, задля якої повинні трудитися всі церкви в країнах на славу одного Бога і Отця всіх, чекаючи на День Божий і нову землю, на якій буде мешкати праведність".
     Ні!  Нічого подібного в Мт. 28:19-20 прочитати ми не можемо - про будування "відповідального суспільства". Ще менше ми можемо прочитати про "участь Церкви як Церкви [саме так] у боротьбі Бога за визволення людства".  Ці політичні пристрасті дихають духом "лібераціоністського" терориста Варавви, а не Ісуса - Визволителя від гріха, смерті й пекла.  Не існує обов'язкового зв'язку між духовною і політичною свободою.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Важливі не діла, а заповідь у них і послух

1.     Тож як бачите немає жодної людини без якогось завдання або покликання. Тому кожному слід пильнувати, аби в покликанні тривати, піклуватися про себе, вірно виконувати наказане і служити Богові та виконувати Його заповіді. А тоді в нього буде стільки роботи, що виявиться замало всього часу, всі місця будуть надто запруджені, а всі помічні ресурси виявляться надто кволими.  Бо цей шлях весь час зазнає запеклих нападів від нечистого духа, який настільки все ускладнює, що людина тільки й те робить, аби далі тривати в своєму покликанні.  Але якщо сатана доводить людину до того місця, що вона забувається про своє покликання і полишає його, то сатана вже так сильно на неї не нападає – він вже вивів людину з дороги і дозволяє їй впродовж певного часу поблукати стежками степовими чи лісовими, тобто зробити якесь дивовижне добре мале діло.  Потім дурень думає, що він на правильній дорозі і очікує великої нагороди на небесах.  Чим далі він бреде, тим далі відходить від дороги аж допоки не зайди в найзгубніші омани, коли думає, що з Богом ми маємо справу через діла, як думав цар Саул.  Ой, ні любий смертний!  Бог не переймається твоїми ділами, а твоїм послухом, як сказано в 1 Сам. 15:22: «Послух ліпший від жертви». Отже, якщо побожна служниця виконує свої обов’язки та підмітає двір чи прибирає стайню, або слуга в такому самому духові оре чи керує парою коней, то мандрують вони на небеса правильною дорогою, тоді коли інші, які йдуть до Св. Якова чи церкви, полишаючи своє служіння і роботу, мандрують просто до погибелі.

2.     Через це мусимо ми заплющувати очі, не дивитися на діла, великі вони чи малі, шановані чи зневажені, духовні, світські, чи які б вони не були або який вигляд і назву можуть вони мати на землі, а дивитися мусимо ми на заповідь і на послух у ділах.

                               Мартін Лютер, з проповіді на День Св. Євангеліста Івана 

П'ятдесят днів великодньої радості

Великодня пора - п'ятдесят днів радості, що простягаються від Великодня до П'ятидесятниці. Впродовж цього часу Церква святкує кінець Христової боротьби та проголошує Його перемогу над смертю та Його благодатні дари любові і милосердя для всіх тих, що вірують в Нього: усі блага Його життя, смерті і воскресіння. Це найбільша церковна пора радості!  Христос воскрес!  Воістину воскрес!  Світлина: вчора після Пасхальної Літургії.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Великодня проповідь

          ІДЕ ПОПЕРЕДУ НАС

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його. І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий... І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, і жахнулись вони... А він промовляє до них: «Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були. Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, там Його ви побачите, як Він вам говорив». А як вийшли вони, то побігли від гробу, бо їх трепет та страх обгорнув. І не сказали нікому нічого, бо боялись...  (Євангеліє від Св. Марка 16:1-8).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, дозвольте розповісти вам одну притчу: якийсь вчений отримав завдання пройти непрохідними джунглями вглиб на сотню кілометрів, зібрати там певні матеріали для дослідження, а потім повернутися назад додому. У місті йому порадили невеликий ресторанчик, де зазвичай збираються провідники. Наш дослідник знайшов той ресторанчик і інтуїтивно підійшов до столика за яким сиділо трійко чоловіків. Привітавшись він спитався, де можна знайти провідника в далеко подорож у джунглі. Всі троє широко заусміхалися і сказали: «В тебе чудова інтуїція і світлий розум. Ми – провідники».  Потім вони далі хвалили нашого вченого за його правильний вибір і не забували нахвалювати себе за свої багато талантів і великі подвиги. Після тривалої розмови він вже знав, що із собою брати в дорогу і оскільки все необхідне, як вийшло з розмови, він мав, він поспішав відправити телеграму в університет, що  вирушає в подорож завтра зранку і має чудових провідників.

Коли він ішов, радіючи майбутніми чудовими пригодами, його наздогнав ще один чоловік. Він не був настільки хвалькуватим, як попередні провідники. Він просто сказав чоловікові: «Той список, що ви разом обговорювали про подорож в джунглі – він марний. Коли я там був – мені потрібні були зовсім інші речі».  Наш учений заперечив: «Але ж ці досвідчені провідники – це вони мені сказали, що все, що я маю і все, що я робив до цього часу – достатньо. Ми завтра вирушаємо!»  У відповідь чоловік сказав: «Звісно, вони можуть говорити що завгодно – в джунглях жодного разу вони не були».

Зайве казати, що наш дослідник обрав саме цього провідника, досвідченого і бувалого мандрівника, який був у джунглях і повернувся сам здоровий та неушкоджений, і так само провів не одну експедицію в добрі і здоров’ї. А ті троє «провідників» – з джунглів так і не повернулися. Щоправда згинули десь в джунглях вони не самі, а прихопивши з собою ще й чимало мандрівників, яких легко було підкупити вихваляннями та лестощами.

Ми нагадуємо того дослідника, який хоче потрапити у потрібне місце, до того ж він хоче завершити власну подорож успішно, повернутися додому живим і здоровим.  Як закінчиться наша мандрівка життям, любі брати і сестри? Чи повернемося ми з неї безпечно, а чи навіки загинемо в джунглях тимчасової і вічної смерті? В нашому світі так багато різних бажаючих взяти на за руки, а особливо за гаманці і кудись повести. Господь каже: «Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть...» (Матвія 15:13, 14).  До тієї ями, з якої більше вже не вибратися, не впадуть лише послідовники Христа, лише ті, які ідуть за Сином Божим.

Сьогодні наш євангельський текст розпочинається із сумних зборів в дорогу.  За єврейським часом ті збори почалися в неділю, хоча за нашим часом то ще була субота, адже новий день в євреїв розпочинався приблизно о 18:00. Отже в суботу ввечері наші віруючі жінки, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія придбали все необхідне для того, щоб виявити останню шану розіпнутому Господеві Ісусові. Виявити таке вшанування в п’ятницю в них можливості не було. Але тепер попереду цілий тиждень і вони часу не марнуватимуть. На світанку в неділю вони вирушають в дорогу.

Подорож їхня – не менш сумна ніж збори в дорогу. Дорогою до гробу, в якому поклали неживе тіло Ісуса, вони, можливо, оплакували Його смерть, як і ми оплакуємо смерть тих, кого ми поховали і ось ідемо їх вшанувати, аби прикрасити їхні могили та пом’янути добрим словом. Підходячи до гробу, вони журилися ще й про те, чого не в силі зробити тендітні жіночі руки: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?»  Багато суму, багато сліз, багато журби…

Втім, перша несподіванка чекала на них вже біля самого гробу: «А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий...» Знаючи про ненависть, яку до Сина Божого мав релігійний провід юдеїв, жінки могли ще більше переживати про те, що юдеї поглумилися над тілом їхнього Учителя. Тож з тривожними відчуттями вони входили в гріб. І там вони переповнюються страхом.

Так само, як наповнилася страхом Марія, коли до неї завітав Архангел Гавирїл. Так само, як наповнилися страхом пастухи, які пасли на полі отари тієї найпершої Різдвяної ночі. Але віруючі чують від ангела послання, яке завжди починається одними і тими самими словами: «Не жахайтесь!» Для вас, любі віруючі є винятково Добра Новина.  Для вас є надзвичайно світле Євангеліє: «Ви шукаєте Розп'ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут!» Ви шукаєте Розп’ятого Ісуса Назарянина? Ви прийшли, щоб віддати останню шану Його мертвому тілу? Він воскрес!  Нема Його тут!  Живим нічого робити в гробах. Ви шукаєте Ісуса в неправильному місці.  Не там ви Його шукаєте.  

Сталося те, що Він обіцяв – Ісус воскрес!  Він подолав смерть. Він вийшов над нею переможцем. І це – надзвичайно чудесна новина для цілого людства. Адже віднині всі бачать, що є не лише вхід у гріб, але є також із гробу вихід. Величезний камінь відвалено з гробу усіх тих, що вірують в Сина Божого. Експедиція зі спасіння людства завершилася повною перемогою над гріхом, над дияволом і над справедливим, але жахливим наслідком гріха – над смертю!

Ангел вказує жінкам на доказ цієї величної перемоги: «Ось місце, де Його поховали були». Бачите, воно порожнє.  Лишилася сама плащаниця. Так само будуть порожні наші гроби, любі віруючі, якщо ми помремо до повернення Христа у славі. Бо все, що Христос робив – робив для нас.  Він узяв на Себе всі наші гріхи.  Він страждав за нас. Він помер заради прощення наших гріхів і Він воскрес заради нашого виправдання.  Ісус зробив усе, аби ми сьогодні були прощені.  Ісус зробив усе, аби сьогодні ми були повністю виправдані. Ісус зробив усе, аби вже сьогодні ми мали вічне життя і були спадкоємцями Його Царства.

Ангельське послання до жінок триває: «Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, там Його ви побачите, як Він вам говорив». Воскресіння Христове – надто добра новина і надто важлива новина, аби про неї лише стояти і розмірковувати біля порожнього гробу, з якого Господь вийшов переможцем над смертю Його і смертю нашою. Христове воскресіння мусить проголошуватися негайно та одразу насамперед у Його Церкві. Тому доручення ангела – іти і розповідати учням.  

Ангел окремо згадує Апостола Петра, бо Петро особливим чином виділився за останні три дні.  Він не лише найбільше за всіх клявся у вірності Ісусові.  Петро не лише намагався захистити Ісуса під час арешту в саду Гетсиманському і відрубав вухо слузі первосвященика. Петро тричі, за одну ніч, відрікся був від Свого Учителя і Господа, Ісуса Христа.  Через це Господній посланець передає особливу і добру, звісно добру новину для розкаяного Петра – Христос воскрес і хоче особисто його побачити в Галілеї, як і говорив Він був про це дорогою з горниці до Гетсиманії.  

Воскреслий Господь Ісус Христос хоче всіх їх побачити, бо Він їх любить і Його воскресіння – ще один славетний і могутній доказ Його любові до Петра, до Апостолів і до всіх вас, любі віруючі брати і сестри.  Як радісно сьогодні нам співати всі наші великодні гімни, знаючи про те, що ця перемога здобута для нас у любові, любові хреста і любові воскресіння, любові, яка ніколи не перестає.

І зауважте, що ангел наголошує жінкам, передати Христовим Апостолам, аби вони діяли так як Христос їм говорив, відповідно до Слова Христового. Воскреслий Господь очікує, що ми далі будемо слухати Його Слово, прислухатися до нього і в ньому шукати Христове послання. Великдень продовжується урочистим виходом віруючих сестер із порожнього гробу. Але щойно вони опиняються поза гробом, як стриматися вони не можуть і біжать, проте біжать у страхові і трепеті, якими наповнила їх могутня та велична присутність ангела в порожньому гробі.

Вони ні словом не прохопилися усім тим здивованим перехожим, які траплялися віруючим жінкам дорогою до учнів. Те, що сталося, було надто величним, надто таємничим, надто світлим і надто утішливим для Христових учнів водночас. Але не для світу, який і сьогодні обирає собі різних великих провідників різних світових релігій у потойбічний світ, які звідти так і не повернулися.

Але не Христос. За Христом ми йдемо впевнено і радісно. З Христом ми йдемо впорожні, бо все необхідне для нашого спасіння має Він – наш любий Провідник до вічного життя. Він має Слово, яке є світильником для наших ніг і освітлює всю нашу земну стежину життя.  Він живить нас Собою, годуючи нас Своїми істинним тілом під виглядом хліба Святої Вечері та втамовуючи нашу спрагу Своєю істинною кров’ю під виглядом вина Святої Вечері. Він міцно тримає нас за руку в час життя, а в час нашої смерті Він бере нас на Свої руки і переносить нас нашого місця спочинку на небесах, аби Останнього Дня ми так само вийшли переможцями з наших гробів і повіки жили з Ним у невпинній радості в Божому Царстві.

Пам’ятаймо слова ангела Господнього про те, що Ісус іде попереду Своїх учнів. Ангел каже: «Він іде попереду вас!»  Він проклав дорогу до вічного життя. Він і далі йде попереду вас, любі брати і сестри. Христос іде не так, що ви від Нього відстаєте на тисячі кілометрів. Ні – Він прокладає вашу дорогу для вас, будучи при вас, поряд з вами, настільки ж близько, як і Його Слово сьогодні або Його тіло і кров, якими ми будемо причащатися за декілька хвилин. Він веде нас цією дорогою, дорогою вишньою, дорогою життя і перебуває завжди з нами, аж допоки й ми не воскреснемо, як і Він.  Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Та нині Христос воскрес із мертвих, - первісток серед покійних (1 Коринтян 15:20).

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри!

Прошу прийняти найщиріші Великодні привітання від цілої Української Лютеранської Церкви. Хай воскреслий Господь Ісус Христос продовжує виливати на Вас Свої рясні благословення і запевнювати Вас у Його невимовній любові, Його повній перемозі над нашим гріхом, дияволом і самою смертю, і хай Його воскресіння залишається певною запорукою нашого грядущого воскресіння у день Його повернення у славі. Бо Він воскрес! Воістину воскрес! Христос воскрес! Воістину воскрес!

У воскреслому Господі, первісткові серед покійних,

Єпископ Української Лютеранської Церкви В'ячеслав Горпинчук

Велика Субота

     Спомин про Велику Суботу охоплює спочинок нашого Господа в гробі та Його сходження в пекло. Проте сходження у пекло не є глибиною Христового пониження, а радше демонстрацією Його цілковитої перемоги над смертю. Цей день забирає нас із глибин найбільшого смутку і переводить до відлюдного місця роздумів про Христові Страждання, і до святкування перемоги, коли ми очікуємо, як у Великдень Христове воскресіння засяє у всій своїй славі.

Молитва на Велику Суботу:

Боже!  Ти вчинив, аби ця найсвятіша ніч засяяла славою воскресіння Господнього. Вбережи нас в духові усиновлення, якого Ти нам дав, аби ми оживлені в тілі та душі, могли служити Тобі у всякій чистоті; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на Велику П'ятницю

                       КОЛИ СПІВАЄ ПІВЕНЬ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А Симон Петро й інший учень ішли за Ісусом слідом. Той же учень відомий був первосвященикові, і ввійшов у двір первосвящеників із Ісусом. А Петро за ворітьми стояв. Тоді вийшов той учень, що відомий був первосвященикові, і сказав воротарці, і впровадив Петра. І питає Петра воротарка служниця: «Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?» Той відказує: «Ні!» А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод. І Петро стояв із ними та грівся. А первосвященик спитався Ісуса про учнів Його, і про науку Його. Ісус Йому відповідь дав: «Я світові явно казав. Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічого Я не говорив. Чого ти питаєш Мене? Поспитайся тих, що чули, що Я їм говорив. Отже, знають вони, про що Я говорив». А як Він це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку, говорячи: «То так відповідаєш первосвященикові?» Ісус йому відповідь дав: «Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле; коли ж добре, за що Мене б'єш?» І відіслав Його Анна зв'язаним первосвященикові Кайяфі. А Симон Петро стояв, гріючись. І сказали до нього: «Чи й ти не з учнів Його?» Він відрікся й сказав: «Ні!» Говорить один із рабів первосвященика, родич тому, що йому Петро вухо відтяв: «Чи тебе я не бачив у саду з Ним?» І знову відрікся Петро, і заспівав півень хвилі тієї... (Євангеліє від Св. Івана 18:15-27).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, ось так звучить Присяга Українському народові, яку складає кожен український воїн: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю. Присягаю виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників.  Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!» 

            Присяга – дуже важлива подія в житті кожної людини і всіх, хто з тією людиною зв’язаний. У випадку з військовою присягою – вона важлива не лише для воїна, який її приймає, не лише для його сім’ї, яка може бути присутньою на такій урочистій події, але й для цілого українського народу, який надіється від такого воїна на захист у разі небезпеки. На жаль, український народ мав дуже багато розчарувань за останні декілька місяців.  Не лише від тих міліціонерів, які відверто підтримували минулий бандитський режим і всупереч законам, боролися проти мирних протестувальників, але й через чиновників і військовослужбовців, які з тієї чи іншої причини порушували дану українському народові присягу і переходили на бік ворожої держави, а по простому сказати – ставали зрадниками українського народу.

            Декілька днів тому ми знову мали нагоду спостерігати, як «десантники» з Дніпропетровська передавали російським диверсантам і терористам зброю, повторюючи приклад деяких своїх колег із Криму і нічого не роблячи для того, аби стримати дане слово своїй рідній країні і цілому українському народові. Ми молимося, аби ці зради були останніми у нашому війську, адже це загроза не лише Україні, але й душам цих солдатів та офіцерів, адже вони дадуть відповідь не лише перед Україною, але й перед Богом, Який карає і зраду, і всякий інший гріх, і каже: «Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене» (Вихід 20:5).

            Сьогодні, у цю Велику П’ятницю, нам слід оглянутися на наше власне життя, аби розкаятися у власних зрадах, адже зрада – це не лише зрада країни, це й елементарне невиконання даної комусь обіцянки, даного слова.  Сьогодні в нашому євангельському тексті, в якому описуються страждання і смерть нашого Спасителя за гріхи людства, є місце і для опису людської зради.

            Перед подіями, які розгорталися на дворі первосвящеників, під час Останньої Вечері Господь передвістив зраду одним із Його учнів, а також Свої майбутні страждання. Коли з куском хліба у зрадника Юду увійшов диявол і «як він вийшов, промовляє Ісус: Тепер ось прославивсь Син Людський, і в Ньому прославився Бог. Коли в Ньому прославився Бог, то і Його Бог прославить у Собі, і зараз прославить Його! Мої дітоньки, не довго вже бути Мені з вами! Ви шукати Мене будете, але як сказав Я юдеям: Куди Я йду, туди ви прибути не можете, те й вам говорю Я тепер. Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою».  А Симон Петро Йому каже: «Куди, Господи, ідеш Ти?» Ісус відповів: «Куди Я йду, туди ти тепер іти за Мною не можеш, але потім ти підеш за Мною». Говорить до Нього Петро: «Чому, Господи, іти за Тобою тепер я не можу? За Тебе я душу свою покладу!» Ісус відповідає: «За Мене покладеш ти душу свою? Поправді, поправді кажу Я тобі: Півень не заспіває, як ти тричі зречешся Мене...» (Івана 13:31-38).

            Пройде всього на всього декілька годин, за юдейським календарем вже почнеться п’ятниця, але Петро вже встигне на доказ власної вірності та мужності встигне в саду Гетсиманському вступити в бій зі слугами первосвященика і відрубає одному з них вухо. Він не збирається зраджувати Господа і справді готовий покласти за Нього свою душу. Разом із Іваном він іде слідом за Ісусом і опиняється на дворі первосвященика  Анни.  Саме в домі Анни, який мав би наглядати за дотримання Слова Божого, відбувається брутальне порушення Божих приписів – нічний суд на Ісусом Христом. Нічний суд – незаконний, так само як незаконний допит і висування обвинувачення підозрюваного в день затримання. Проте юдейські провідники поспішають, адже їм все треба встигнути до Пасхи. Самі того не підозрюючи, вони виконують Божий план спасіння людства, готуючись віддати на заколення Ягня Боже – Ісуса Христа.

            А наш любий Апостол Петро готовий іти за Ісусом і він іде.  Проте не всюди його пускають. Щоб зайти у двір первосвященика потрібен дозвіл. «А Петро за ворітьми стояв. Тоді вийшов той учень, що відомий був первосвященикові, і сказав воротарці, і впровадив Петра. І питає Петра воротарка служниця: «Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?» Той відказує: «Ні!» Перше відречення. Воно виглядає невинним. І це відречення виглядає тривіальним обманом. Ну подумаєш обманув – заперечив, що є учнем Ісуса.  Обманув же заради благого діла – зайти в двір первосвященика. Може вдасться якось допомогти Господеві.

Сонний півень не чує Петрової відповіді – Петрового рішучого «Ні!» на питання про те, чи Він учень Господа Христа.  Але чує Господь, Який стоїть перед несправедливим судом.  Господь чує всі наші зречення, незважаючи на те, з яких мотивів ми від Нього відрікаємося.  Через декілька годин Ісус вигукне у смертельних муках: «Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...» (Мт. 27:46).   Ісус не покине жодного грішника. На Нього кладеться гріх кожного нашого відречення думкою, словом або вчинком.

Петро підходить до вогнища.  «А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод. І Петро стояв із ними та грівся». Петро стає посеред своїх одноплемінників і співгромадян, аби зігрітися.  В них стільки всього спільного, а різнить лише одне – Петро прийшов слідом за Ісусом і останні три роки Петро ходив з Ісусом та вірував, що Ісус – Син Бога Живого, за Якого ще кілька годин тому він був готовий іти в бій і навіть піти на смерть.

Ісус, його Господь, Син Бога Живого стоїть перед первосвящеником, який влаштовує Богові допит. «Хто Твої учні? Де вони? Про що Ти навчаєш?  Що Ти проповідуєш?» - первосвященик хоче придушити Бога і Його Євангеліє, поки воно ще не поширилося світом.  Бог Син не збирається видавати Своїх учнів, як і не збирається Він відрікатися від них або від Свого святого Слова. Він – не обманщик, не диверсант, не двомовний. Він навчав всьому публічно і публічно проповідував Євангеліє. Через це Його відповідь проста і чітка: ««Я світові явно казав. Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічого Я не говорив. Чого ти питаєш Мене? Поспитайся тих, що чули, що Я їм говорив. Отже, знають вони, про що Я говорив».

«Хочеш знати, чому саме я навчав – краще спитайся у тих тисяч свідків, які чули Мої проповіді і слухали Мою науку». Знайти на Ісуса щось кари гідне – неможливо. Усі шпигуни поверталися завжди з нічим, а то й самі могли почати таємно вірити в Ісуса. Це ми могли щось не так сказати або й навіть навчити. Але не Ісус. Нині Його допитують за правду.  На хрест же Він понесе кару за нашу неправду.  І за нашу неправду проллє там Свою святу кров.

Проте допит триває. І як то часто буває, коли не вдається все зробити так як хочеш, то піднімаються емоції. А особливо коли є нагода прислужитися босу – первосвященику, то вдаряють навіть Бога. Ляпас Ісусові з задоволенням наносять усі фальшиві проповідники, прислужники Антихриста або одного з антихристів. Сьогодні ж Бога в щоку вдаряє один зі слуг Анни: «То так відповідаєш первосвященикові?»

«Ісус йому відповідь дав: «Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле; коли ж добре, за що Мене б'єш?» Ісусові слова – істина. Він не хитається з боку в бік. Він не вагається. Він свідчив, свідчить і завжди буде свідчити лише істину. Проте Він зазнає знущань від тих, кого було покликано бути провідниками Старозаповітної Церкви – від первосвящеників. Ісус – Бог. Ісус – вірний Богові і вірний народові. Церковна влада давно зрадила Бога і незабаром передасть Його в руки влади світської.

Тим часом, коли кульмінації досягає зрада церковного проводу, Петро стоїть і гріється.  Напевно всі чують розмову на підвищених тонах у домі первосвященика. Напевно всі чують голосний удар в Ісусове обличчя. Але Петра ніхто не б’є. Його просто запитують: «Чи й ти не з учнів Його?» Петро вже не дуже пам’ятає обіцянку, дану Синові Божому.  Але дуже виразно чує крик первосвященика і те, як б’ють Господа.  Тож «Він відрікся й сказав: «Ні!».  Півень ще не співає. Петро відрікся від Христа вже двічі.

А зв’язаного і побитого Господа тим часом виводять із дому первосвященика, аби вести далі дорогою страждань і принижень до Кайяфи, ще одного первосвященика. «Говорить один із рабів первосвященика, родич тому, що йому Петро вухо відтяв: «Чи тебе я не бачив у саду з Ним?» Ось Христос більше не на свободі, а зв’язаний і побитий. І це, мабуть Петро, один із ти ворохобників, що відтяли вухо родичеві з варти? Що ж і на нього чекатиме кара. І Петро, вперше опинившись перед фізичною загрозою, відрікається втретє. «… і заспівав півень хвилі тієї...»

Від Божого Сина відрікається і провід Церкви, і речник істинної Церкви, маленької отари, Апостол Петро. Всі інші розбіглися давно, а він не міг – він дав слово, якого не дотримав і тричі відрікся від Спасителя, як і ми відрікаємося щоразу, коли не діємо так, як мають діяти учні Господа – Його любі вівці, християни.

Проте як добре, що «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Як добре, що Ісус не відрікається ні від первосвященика, ні від Петра, ані від будь-кого з нас!  Як добре, що Син Божий замість дороги зради обирає дорогу, яка веде до Голгофського хреста!  Як добре, що Син Божий замість життя обирає смерть на Голгофі і там Своєю святою кров’ю змиває з нас усі до однієї наші зради, усі до одного наші відречення від Бога і навіть усі до одного наші гріхи. Як добре, що Ісус іде на хреста і на ньому долає нашого найжахливішого ворога – гріх, розчавлює голову дияволові, генпрокуророві пекла і як добре, що Ісус перемагає нашу смерть, торжествуючи виходячи з гробу і проголошуючи нас праведними, і дітьми Божими, яким належить вічне життя, і які, навіть спіткнувшись, і навіть упавши, можуть упевнено надіятися на Його руку, яка ніколи не зрадить,  і на Христову любов, яка ніколи не перестає. Як добре, що щоразу, коли ми чуємо, як співає півень, ми можемо розкаятися і бути впевненими, що Бог нас любить і прощає і дарує вічне життя в Його Царстві. Винятково заради Христа. Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

Велика П'ятниця

     Сьогодні ми святкуємо Велику П'ятницю.  Велика П’ятниця є кульмінацією Святого Тижня, але не Церковного Року, бо ми знаємо, що після Великої П’ятниці настає той день, коли смерть поступиться життю. Якби згадування Великої П’ятниці було відділено від Великодня, то ми би залишалися у наших гріхах і таким чином останнім словом Великої П’ятниці було би: «Ви – засуджені». Навіть, коли ми стоїмо біля підніжжя Хреста і розмірковуємо про плату за наші гріхи, ми збираємося тут, як діти, що примирені з Богом. На службах Великої П’ятниці Церква не залишає нас у темряві та тіні смерті, а радше наповнює нас певністю перемоги над гріхом, смертю і дияволом, вказуючи нам на кінцеву перемогу, яку ми будемо святкувати на Великдень.  А сьогодні в нас - Вечірня. Початок о 18:00.

     Зі "Скарбниці щоденної молитви"

Чистий Четвер

Сьогодні ми святкуємо Чистий Четвер. Цей день, найналежнішим чином стосується прикладу служіння, який показує наш Господом і Його Заповіді любити так, як Він полюбив нас (Івана 13:14). І все ж таки, ми не повинні забувати про Заповідь, яка дана нам у Словах нашого Господа: "робіть це на спомин про Мене". Цей день, зі згадуванням про запровадження Господньої Вечері, вирізняється з-поміж решти днів Святого Тижня, як день святкової радості. 

Молитва на Чистий Четвер:

Господи!  В чудесному Таїнстві Святої Вечері Ти залишив нам спомин про Твої страждання. Дай, аби ми так приймали священну таємницю Твоїх тіла та крові, аби плоди Твого викуплення могли виявлятися у нас весь час; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Лютер і Цвінглі: погляд на Закон і Євангеліє

     Тоді, коли інші Реформатори дивилися на Писання, як на єдине джерело істини, Цвінґлі часто координував Біблію з ідеями класичної старовини, наполягаючи, що християнство немає виняткових претензій на істинне та правильне...
     Цвінґлі не бачив жодного контрасту між Законом і Євангелієм, а отже не міг проводити між ними належної різниці. Для нього, Закон, як і Євангеліє - об'явлення Божої благодатної волі. Сам по собі Закон не має ніякої осудливої властивості. Наскільки ж сильно це відрізнялося від концепції Лютера! Разом із Меланхтоном та іншими співробітниками Лютер виклав чіткий контраст між Законом і Євангелієм, показуючи, що Закон вбиває, а Євангеліє оживлює; Закон засуджує, а Євангеліє спасає; служіння Закону виявляє нам гріх, а в Євангелії ми маємо джерело очищення.

Доктор Дж. Л. Неве, З історії християнської думки

Спадковий гріх

     Бог створив Адама таким чином, щоб він став першокоренем, від якого би розрослося все людство. І Бог вклав у природу, як спадкові, добрі діла, про які ми вже говорили, так щоб, якби Адам залишався у первинній чистоті і праведності, він передав би їх, як спадкову праведність своїм нащадкам через природне відтворення. І таким чином він втратив те добро не лише для себе, але й для нас, його нащадків. Бо ми народжені за його образом і подобою (Буття 5:3) і носимо його земний образ (1 Кор. 15:47, 49).  Бо таким чином, яким він був став через гріхопадіння - такими ми і є нині за природою (Ефесян 2:3, Римлян 5:19).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства