1.
Тож
як бачите немає жодної людини без якогось завдання або покликання. Тому кожному
слід пильнувати, аби в покликанні тривати, піклуватися про себе, вірно
виконувати наказане і служити Богові та виконувати Його заповіді. А тоді в
нього буде стільки роботи, що виявиться замало всього часу, всі місця будуть
надто запруджені, а всі помічні
ресурси виявляться надто кволими. Бо цей
шлях весь час зазнає запеклих нападів від нечистого духа, який настільки все
ускладнює, що людина тільки й те робить, аби далі тривати в своєму
покликанні. Але якщо сатана доводить
людину до того місця, що вона забувається про своє покликання і полишає його,
то сатана вже так сильно на неї не нападає – він вже вивів людину з дороги і дозволяє
їй впродовж певного часу поблукати стежками степовими чи лісовими, тобто
зробити якесь дивовижне добре мале діло.
Потім дурень думає, що він на правильній дорозі і очікує великої
нагороди на небесах. Чим далі він бреде,
тим далі відходить від дороги аж допоки не зайди в найзгубніші омани, коли
думає, що з Богом ми маємо справу через діла, як думав цар Саул. Ой, ні любий смертний! Бог не переймається твоїми ділами, а твоїм
послухом, як сказано в 1 Сам. 15:22: «Послух ліпший від жертви». Отже, якщо
побожна служниця виконує свої обов’язки та підмітає двір чи прибирає стайню,
або слуга в такому самому духові оре чи керує парою коней, то мандрують вони на
небеса правильною дорогою, тоді коли інші, які йдуть до Св. Якова чи церкви,
полишаючи своє служіння і роботу, мандрують просто до погибелі.
2.
Через
це мусимо ми заплющувати очі, не дивитися на діла, великі вони чи малі,
шановані чи зневажені, духовні, світські, чи які б вони не були або який вигляд
і назву можуть вони мати на землі, а дивитися мусимо ми на заповідь і на послух
у ділах.
Немає коментарів:
Дописати коментар