Проповідь на Велику П'ятницю

                       КОЛИ СПІВАЄ ПІВЕНЬ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А Симон Петро й інший учень ішли за Ісусом слідом. Той же учень відомий був первосвященикові, і ввійшов у двір первосвящеників із Ісусом. А Петро за ворітьми стояв. Тоді вийшов той учень, що відомий був первосвященикові, і сказав воротарці, і впровадив Петра. І питає Петра воротарка служниця: «Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?» Той відказує: «Ні!» А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод. І Петро стояв із ними та грівся. А первосвященик спитався Ісуса про учнів Його, і про науку Його. Ісус Йому відповідь дав: «Я світові явно казав. Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічого Я не говорив. Чого ти питаєш Мене? Поспитайся тих, що чули, що Я їм говорив. Отже, знають вони, про що Я говорив». А як Він це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку, говорячи: «То так відповідаєш первосвященикові?» Ісус йому відповідь дав: «Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле; коли ж добре, за що Мене б'єш?» І відіслав Його Анна зв'язаним первосвященикові Кайяфі. А Симон Петро стояв, гріючись. І сказали до нього: «Чи й ти не з учнів Його?» Він відрікся й сказав: «Ні!» Говорить один із рабів первосвященика, родич тому, що йому Петро вухо відтяв: «Чи тебе я не бачив у саду з Ним?» І знову відрікся Петро, і заспівав півень хвилі тієї... (Євангеліє від Св. Івана 18:15-27).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, ось так звучить Присяга Українському народові, яку складає кожен український воїн: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю. Присягаю виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників.  Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!» 

            Присяга – дуже важлива подія в житті кожної людини і всіх, хто з тією людиною зв’язаний. У випадку з військовою присягою – вона важлива не лише для воїна, який її приймає, не лише для його сім’ї, яка може бути присутньою на такій урочистій події, але й для цілого українського народу, який надіється від такого воїна на захист у разі небезпеки. На жаль, український народ мав дуже багато розчарувань за останні декілька місяців.  Не лише від тих міліціонерів, які відверто підтримували минулий бандитський режим і всупереч законам, боролися проти мирних протестувальників, але й через чиновників і військовослужбовців, які з тієї чи іншої причини порушували дану українському народові присягу і переходили на бік ворожої держави, а по простому сказати – ставали зрадниками українського народу.

            Декілька днів тому ми знову мали нагоду спостерігати, як «десантники» з Дніпропетровська передавали російським диверсантам і терористам зброю, повторюючи приклад деяких своїх колег із Криму і нічого не роблячи для того, аби стримати дане слово своїй рідній країні і цілому українському народові. Ми молимося, аби ці зради були останніми у нашому війську, адже це загроза не лише Україні, але й душам цих солдатів та офіцерів, адже вони дадуть відповідь не лише перед Україною, але й перед Богом, Який карає і зраду, і всякий інший гріх, і каже: «Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене» (Вихід 20:5).

            Сьогодні, у цю Велику П’ятницю, нам слід оглянутися на наше власне життя, аби розкаятися у власних зрадах, адже зрада – це не лише зрада країни, це й елементарне невиконання даної комусь обіцянки, даного слова.  Сьогодні в нашому євангельському тексті, в якому описуються страждання і смерть нашого Спасителя за гріхи людства, є місце і для опису людської зради.

            Перед подіями, які розгорталися на дворі первосвящеників, під час Останньої Вечері Господь передвістив зраду одним із Його учнів, а також Свої майбутні страждання. Коли з куском хліба у зрадника Юду увійшов диявол і «як він вийшов, промовляє Ісус: Тепер ось прославивсь Син Людський, і в Ньому прославився Бог. Коли в Ньому прославився Бог, то і Його Бог прославить у Собі, і зараз прославить Його! Мої дітоньки, не довго вже бути Мені з вами! Ви шукати Мене будете, але як сказав Я юдеям: Куди Я йду, туди ви прибути не можете, те й вам говорю Я тепер. Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою».  А Симон Петро Йому каже: «Куди, Господи, ідеш Ти?» Ісус відповів: «Куди Я йду, туди ти тепер іти за Мною не можеш, але потім ти підеш за Мною». Говорить до Нього Петро: «Чому, Господи, іти за Тобою тепер я не можу? За Тебе я душу свою покладу!» Ісус відповідає: «За Мене покладеш ти душу свою? Поправді, поправді кажу Я тобі: Півень не заспіває, як ти тричі зречешся Мене...» (Івана 13:31-38).

            Пройде всього на всього декілька годин, за юдейським календарем вже почнеться п’ятниця, але Петро вже встигне на доказ власної вірності та мужності встигне в саду Гетсиманському вступити в бій зі слугами первосвященика і відрубає одному з них вухо. Він не збирається зраджувати Господа і справді готовий покласти за Нього свою душу. Разом із Іваном він іде слідом за Ісусом і опиняється на дворі первосвященика  Анни.  Саме в домі Анни, який мав би наглядати за дотримання Слова Божого, відбувається брутальне порушення Божих приписів – нічний суд на Ісусом Христом. Нічний суд – незаконний, так само як незаконний допит і висування обвинувачення підозрюваного в день затримання. Проте юдейські провідники поспішають, адже їм все треба встигнути до Пасхи. Самі того не підозрюючи, вони виконують Божий план спасіння людства, готуючись віддати на заколення Ягня Боже – Ісуса Христа.

            А наш любий Апостол Петро готовий іти за Ісусом і він іде.  Проте не всюди його пускають. Щоб зайти у двір первосвященика потрібен дозвіл. «А Петро за ворітьми стояв. Тоді вийшов той учень, що відомий був первосвященикові, і сказав воротарці, і впровадив Петра. І питає Петра воротарка служниця: «Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?» Той відказує: «Ні!» Перше відречення. Воно виглядає невинним. І це відречення виглядає тривіальним обманом. Ну подумаєш обманув – заперечив, що є учнем Ісуса.  Обманув же заради благого діла – зайти в двір первосвященика. Може вдасться якось допомогти Господеві.

Сонний півень не чує Петрової відповіді – Петрового рішучого «Ні!» на питання про те, чи Він учень Господа Христа.  Але чує Господь, Який стоїть перед несправедливим судом.  Господь чує всі наші зречення, незважаючи на те, з яких мотивів ми від Нього відрікаємося.  Через декілька годин Ісус вигукне у смертельних муках: «Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...» (Мт. 27:46).   Ісус не покине жодного грішника. На Нього кладеться гріх кожного нашого відречення думкою, словом або вчинком.

Петро підходить до вогнища.  «А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод. І Петро стояв із ними та грівся». Петро стає посеред своїх одноплемінників і співгромадян, аби зігрітися.  В них стільки всього спільного, а різнить лише одне – Петро прийшов слідом за Ісусом і останні три роки Петро ходив з Ісусом та вірував, що Ісус – Син Бога Живого, за Якого ще кілька годин тому він був готовий іти в бій і навіть піти на смерть.

Ісус, його Господь, Син Бога Живого стоїть перед первосвящеником, який влаштовує Богові допит. «Хто Твої учні? Де вони? Про що Ти навчаєш?  Що Ти проповідуєш?» - первосвященик хоче придушити Бога і Його Євангеліє, поки воно ще не поширилося світом.  Бог Син не збирається видавати Своїх учнів, як і не збирається Він відрікатися від них або від Свого святого Слова. Він – не обманщик, не диверсант, не двомовний. Він навчав всьому публічно і публічно проповідував Євангеліє. Через це Його відповідь проста і чітка: ««Я світові явно казав. Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічого Я не говорив. Чого ти питаєш Мене? Поспитайся тих, що чули, що Я їм говорив. Отже, знають вони, про що Я говорив».

«Хочеш знати, чому саме я навчав – краще спитайся у тих тисяч свідків, які чули Мої проповіді і слухали Мою науку». Знайти на Ісуса щось кари гідне – неможливо. Усі шпигуни поверталися завжди з нічим, а то й самі могли почати таємно вірити в Ісуса. Це ми могли щось не так сказати або й навіть навчити. Але не Ісус. Нині Його допитують за правду.  На хрест же Він понесе кару за нашу неправду.  І за нашу неправду проллє там Свою святу кров.

Проте допит триває. І як то часто буває, коли не вдається все зробити так як хочеш, то піднімаються емоції. А особливо коли є нагода прислужитися босу – первосвященику, то вдаряють навіть Бога. Ляпас Ісусові з задоволенням наносять усі фальшиві проповідники, прислужники Антихриста або одного з антихристів. Сьогодні ж Бога в щоку вдаряє один зі слуг Анни: «То так відповідаєш первосвященикові?»

«Ісус йому відповідь дав: «Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле; коли ж добре, за що Мене б'єш?» Ісусові слова – істина. Він не хитається з боку в бік. Він не вагається. Він свідчив, свідчить і завжди буде свідчити лише істину. Проте Він зазнає знущань від тих, кого було покликано бути провідниками Старозаповітної Церкви – від первосвящеників. Ісус – Бог. Ісус – вірний Богові і вірний народові. Церковна влада давно зрадила Бога і незабаром передасть Його в руки влади світської.

Тим часом, коли кульмінації досягає зрада церковного проводу, Петро стоїть і гріється.  Напевно всі чують розмову на підвищених тонах у домі первосвященика. Напевно всі чують голосний удар в Ісусове обличчя. Але Петра ніхто не б’є. Його просто запитують: «Чи й ти не з учнів Його?» Петро вже не дуже пам’ятає обіцянку, дану Синові Божому.  Але дуже виразно чує крик первосвященика і те, як б’ють Господа.  Тож «Він відрікся й сказав: «Ні!».  Півень ще не співає. Петро відрікся від Христа вже двічі.

А зв’язаного і побитого Господа тим часом виводять із дому первосвященика, аби вести далі дорогою страждань і принижень до Кайяфи, ще одного первосвященика. «Говорить один із рабів первосвященика, родич тому, що йому Петро вухо відтяв: «Чи тебе я не бачив у саду з Ним?» Ось Христос більше не на свободі, а зв’язаний і побитий. І це, мабуть Петро, один із ти ворохобників, що відтяли вухо родичеві з варти? Що ж і на нього чекатиме кара. І Петро, вперше опинившись перед фізичною загрозою, відрікається втретє. «… і заспівав півень хвилі тієї...»

Від Божого Сина відрікається і провід Церкви, і речник істинної Церкви, маленької отари, Апостол Петро. Всі інші розбіглися давно, а він не міг – він дав слово, якого не дотримав і тричі відрікся від Спасителя, як і ми відрікаємося щоразу, коли не діємо так, як мають діяти учні Господа – Його любі вівці, християни.

Проте як добре, що «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Як добре, що Ісус не відрікається ні від первосвященика, ні від Петра, ані від будь-кого з нас!  Як добре, що Син Божий замість дороги зради обирає дорогу, яка веде до Голгофського хреста!  Як добре, що Син Божий замість життя обирає смерть на Голгофі і там Своєю святою кров’ю змиває з нас усі до однієї наші зради, усі до одного наші відречення від Бога і навіть усі до одного наші гріхи. Як добре, що Ісус іде на хреста і на ньому долає нашого найжахливішого ворога – гріх, розчавлює голову дияволові, генпрокуророві пекла і як добре, що Ісус перемагає нашу смерть, торжествуючи виходячи з гробу і проголошуючи нас праведними, і дітьми Божими, яким належить вічне життя, і які, навіть спіткнувшись, і навіть упавши, можуть упевнено надіятися на Його руку, яка ніколи не зрадить,  і на Христову любов, яка ніколи не перестає. Як добре, що щоразу, коли ми чуємо, як співає півень, ми можемо розкаятися і бути впевненими, що Бог нас любить і прощає і дарує вічне життя в Його Царстві. Винятково заради Христа. Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).