Проповідь на 5-у неділю Великого посту

                        ПЕРШЕ, НІЖ БУВ АВРААМ, ХРИСТОС Є

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

«Хто з вас може Мені докорити за гріх? Коли ж правду кажу, чом Мені ви не вірите? Хто від Бога, той слухає Божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога». Відізвались юдеї й сказали Йому: «Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самарянин і демона маєш?» Ісус відповів: «Не маю Я демона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажаєте. Не шукаю ж Я власної слави, є Такий, Хто шукає та судить. Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!» І сказали до Нього юдеї: «Тепер ми дізнались, що демона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: «Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік». Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Самого Себе?» Ісус відповів: «Як Я славлю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш. І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу, що не знаю Його, буду неправдомовець, подібний до вас. Та Я знаю Його, і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився». А юдеї ж до Нього сказали: «Ти й п'ятидесяти років не маєш іще, і Авраама Ти бачив?» Ісус їм відказав: «Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є».  І схопили каміння вони, щоб кинути на Нього. Та сховався Ісус, і з храму пішов (Євангеліє від Св. Івана 8:46-59).

Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в одній з Недільних шкіл вчителька навчала дітей про всемогутність Бога, а потім спитався в дітей, чи є щось таке, чого Бог не може зробити. Коли один хлопчик впевнено підняв руку, вчителька приготувалася до розчарування, відчуваючи, що чітке послання його уроків хлопчик не зрозумів. «Отже», – сказала вона, «Чого Бог зробити не може?» «Він не може всім підряд догодити», – сказав хлопчик. Любі брати і сестри, наскільки це твердження і правдиве, і сумне водночас.  Бог, Який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання Істини, не може всім догодити.

Оглядаючись на власне життя, ми можемо пригадати і власне розчарування, і власну образу, і власне нерозуміння того, що Бог робить. Це – не нове відчуття. Воно повторюється з покоління в покоління у людства відтоді, коли наші прабатьки впали в гріх.  Гріх одразу почав їх навчати не лише ховатися від Бога, не лише шукати коріння власних проблем у іншій людині, але й звинувачувати у власних проблемах Бога. Втім навіть на цьому гріх не припиняє своєї жахливої влади над людською душею і розумом.

Гріх до того спотворює розум, що він вперто відкидає Божу істину, а натомість починає повчати Бога – як Богові слід говорити і як Богові слід діяти. Гріх не лише обворожує розум, але й перетворює його на ворога Божого. Натомість гріх спонукає розум до пошуку такого послання, яке буде ставати на захист гріха, переконуватиме людину у тому, що для спасіння і вічного життя вона має достатньо власних сил, а Бог потрібен, у кращому випадку, як помічник.  

На такі активні пошуки розуму вчасну відповідь дає диявол через фальшивих учителів, про яких Господь Святий Дух застерігає через Апостола Павла: «Настане-бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться» (2 Тим. 4:3, 4).

Сьогодні наш євангельський текст розпочинається із докору саме таким людям, які відвернулися від правди у Старозаповітній Церкві: «Хто з вас може Мені докорити за гріх? Коли ж правду кажу, чом Мені ви не вірите? Хто від Бога, той слухає Божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога». Дуже просте правило для визначення того, хто від Бога.  Слухаєш Божі слова і віруєш їм – ти від Бога. Не слухаєш їх, виявляєш зневагу до Євангелія, не віриш тому, що каже Біблія – ти не від Бога, ти не з Богом і далі живеш у гріхах та неправді.

Діагноз, який Господь Ісус ставить юдеям, що відкидають Його послання і всім тим, що відкидають Євангеліє сьогодні однаковий – «через те ви не слухаєте, що ви не від Бога». Віруючі в докір за гріх, каються, а невіруючі не знаходять кращого виходу, окрім як звинуватити Господа. А ось і їхнє звинувачення: «Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самарянин і демона маєш?» Іншими словами, хоча ти й не скоїв жодного гріха, ми тебе звинуватимо в тому, в чому ти звинувачуєш нас! Сам такий!» – дуже поширена відповідь, коли хтось відмовляється визнавати власну провину.

Господь міг би звести на цих богохульників вогонь із неба, аби спопелити їх на місці. Але Він – довготерпеливий. Він не хоче, аби ці зухвалі невіруючі загинули.  Він дає їм ще один шанс на покаяння, а віруючим ще одну втіху. Через це Він продовжує їм проповідувати: «Не маю Я демона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажаєте. Не шукаю ж Я власної слави, є Такий, Хто шукає та судить. Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!» Знову-таки все – дуже просто. Зневажаєш Ісуса –  зневажаєш Отця. Шануєш Ісуса – шануєш Отця. Іншого способу вшанувати Отця не існує. Навіть якщо буде мільйон діл і буде здобутий для церкви весь світ – якщо не буде пошани Ісуса – не буде пошани Отця.

І навпаки, послухайте, любі брати і сестри, ще раз як Ісус втішає нас сьогодні: «Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!» Кожен, хто береже слово Христове, той не буде бачити смерті повіки – той буде жити на небесах і воскресне у час повернення Христа у славі. Але що означає берегти слово Христове? Звісно ж, це не означає просто зберігати Біблію на робочому столі або на книжковій полиці, наче якийсь магічний талісман.  

Берегти Христове слово означає берегти його в серці своєму, тобто вірити цьому слову.  Означає довіряти йому, покладатися на нього, надіятися на Христове слово і вважати його за повну та незаперечну істину. Так слово Христове зберігав Авраам і всі істинні віруючі.  Авраама, до речі, одразу згадують невіруючі юдеї, як найбільшого авторитета свого народу. «Тепер ми дізнались, що демона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: «Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік», – кажуть вони.  

Юдеї вірять, що вони мають непереборний аргумент. Навіть Авраам умер.  Навіть пророки умерли. А тут приходить проповідник з Галілеї і каже, що Його слово має владу над смертю. Він каже, що Його слово – еліксир вічного життя.  Невірство їхнє стає ще більшим, вони ще на одну міру, самі того не усвідомлюючи, опускаються до аду. Для них Авраам і пророки – авторитети.  Щоправда для невіруючих вони такі позірні авторитети,  якими часто стають пророки та генії після смерті.

Бо якби для них був авторитетом Авраам, вони би досліджували Авраамову віру і бачили би, що Авраам надіявся на Сина Божого і ця його віра була зарахована йому в праведність. Якби пророки справді були би для них авторитетами, то вони би досліджували Писання і кожне слово – аж останнього слова, записаного пророками, а вони ж усі в подробицях описували Месію – Ісуса з Назарету, якого невіруючі тепер звинувачують у біснуватості.

На це «Ісус відповів: «Як Я славлю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш. І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу, що не знаю Його, буду неправдомовець, подібний до вас. Та Я знаю Його, і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився». Знову все – дуже просто – не знаєш Христа,  не знаєш Отця. Сліпці закривають очі на Христа і на Його чуда.  Глушмани закривають вуха на Його слова. І ті, й інші нехтують Євангелієм і думають, що є ще якась інший спосіб, а то й маса різних способів пізнати Бога.

Вони думають, що цим зневажають Христа?  Вони цим зневажають Отця! Отця знає Христос. Отця знає кожен, хто вірує в Христа. Хто вірує в Христа, той вірує в Отця. Хто зберігає слово Христове, той зберігає слово Отцеве. Іншого не дано. Все пролягає через Ісуса. Все зосереджується у Христові. Все обертається довкола Ісуса Христа.

В це вірував Авраам.  Очима непохитної віри Авраам бачив обіцяного Спасителя, в Якому поблагословляться всі народи землі. Очі його віри були наповнені радістю і Авраам тішився Христом, радів Ним і Ним мав спасіння, і Христом перейшов Авраам із смерті у життя.

Запеклі юдеї вже по коліна вгрузли в пекло. Але їм цього мало. Їхнє невірство штовхає їх ще глибше. «Ти й п'ятидесяти років не маєш іще, і Авраама Ти бачив?»  – у злорадстві запитують вони, опускаючись до аду вже по пояс. Як міг Ісус Назарянин бачити Авраама, який жив за 2 000 років до цієї розмови. І в цьому місці Господь Христос дає відповідь-суд юдеям і втіху для вас, любі християни: «Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є».

«Я – вічний», наче каже Христос. «Я був до створення світу. Через Мене світ постав.  Я покликав Авраама до Обіцяного Краю.  І Я ходив там з ним і навіть обідав в нього біля дубів Мамре. Я обговорював з ним долю Содому і Гоморри. Я живив його віру і  Я випробовував її. Я захищав його і показував йому долю Мого народу, не лише страждання, не лише визволення із жахливого рабства, але й визволення від влади гріха, диявола і самої смерті. Бо Я – Сущий. Я – ваш істинний та люблячий Спаситель. Я – ваш Господь і Бог».

Реакція невіруючих передбачувана. Вони хочуть убити Бога. В них вже й каміння напоготові. Вони йдуть на саме дно аду, не просто відкидаючи Ісуса, Який прийшов спасти їх, але й намагаючись Його убити і тим навіки змусити Бога замовкнути. Але ще не час.  «Та сховався Ісус», – читаємо ми, «і з храму пішов».

Час настане потім, коли після урочистого в’їзду в Єрусалим та очищення храму Він піде на Голгофу, виданий невіруючими нащадками Авраама і оплакуваний віруючими Авраамовими дітьми, аби померти за гріхи і тих, і інших, за гріхи всього світу, за ваші і мої гріхи – скуштувати смерть, аби ми не куштували смерті повіки.

Сущий Бог, Бог Авраама, Ісака і Якова зробив це, аби ми сьогодні, також у радості дивилися на Христа і тішилися Його воскресінням, Його перемогою над смертю, бо ця перемога над гріхом, дияволом і смертю – ваша перемога, любі віруючі. Сущий Бог, Ісус Христос приходить до вас сьогодні любі віруючі у Святій Вечері і дає вам перемогу над гріхом, над владою диявола і смерті. І так само, як цією перемогою, дивлячись вперед очима віри тішився Авраам за 2000 років до Христа – так само цією перемогою тішимося сьогодні і ми, що живемо за 2 000 років по Різдві Христовому стоїмо і дивимося і на Голгофу, і на порожній гріб, з якого Христос вийшов переможцем і тішимося, і радіємо. Бо у Христі ми маємо прощення усіх наших гріхів. І як воскрес Христос, воскреснемо і всі ми у час Його повернення у славі. В Останній День. Прийди, Господи Ісусе. Амінь.

Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).