Великодня проповідь

          ІДЕ ПОПЕРЕДУ НАС

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його. І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий... І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, і жахнулись вони... А він промовляє до них: «Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були. Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, там Його ви побачите, як Він вам говорив». А як вийшли вони, то побігли від гробу, бо їх трепет та страх обгорнув. І не сказали нікому нічого, бо боялись...  (Євангеліє від Св. Марка 16:1-8).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, дозвольте розповісти вам одну притчу: якийсь вчений отримав завдання пройти непрохідними джунглями вглиб на сотню кілометрів, зібрати там певні матеріали для дослідження, а потім повернутися назад додому. У місті йому порадили невеликий ресторанчик, де зазвичай збираються провідники. Наш дослідник знайшов той ресторанчик і інтуїтивно підійшов до столика за яким сиділо трійко чоловіків. Привітавшись він спитався, де можна знайти провідника в далеко подорож у джунглі. Всі троє широко заусміхалися і сказали: «В тебе чудова інтуїція і світлий розум. Ми – провідники».  Потім вони далі хвалили нашого вченого за його правильний вибір і не забували нахвалювати себе за свої багато талантів і великі подвиги. Після тривалої розмови він вже знав, що із собою брати в дорогу і оскільки все необхідне, як вийшло з розмови, він мав, він поспішав відправити телеграму в університет, що  вирушає в подорож завтра зранку і має чудових провідників.

Коли він ішов, радіючи майбутніми чудовими пригодами, його наздогнав ще один чоловік. Він не був настільки хвалькуватим, як попередні провідники. Він просто сказав чоловікові: «Той список, що ви разом обговорювали про подорож в джунглі – він марний. Коли я там був – мені потрібні були зовсім інші речі».  Наш учений заперечив: «Але ж ці досвідчені провідники – це вони мені сказали, що все, що я маю і все, що я робив до цього часу – достатньо. Ми завтра вирушаємо!»  У відповідь чоловік сказав: «Звісно, вони можуть говорити що завгодно – в джунглях жодного разу вони не були».

Зайве казати, що наш дослідник обрав саме цього провідника, досвідченого і бувалого мандрівника, який був у джунглях і повернувся сам здоровий та неушкоджений, і так само провів не одну експедицію в добрі і здоров’ї. А ті троє «провідників» – з джунглів так і не повернулися. Щоправда згинули десь в джунглях вони не самі, а прихопивши з собою ще й чимало мандрівників, яких легко було підкупити вихваляннями та лестощами.

Ми нагадуємо того дослідника, який хоче потрапити у потрібне місце, до того ж він хоче завершити власну подорож успішно, повернутися додому живим і здоровим.  Як закінчиться наша мандрівка життям, любі брати і сестри? Чи повернемося ми з неї безпечно, а чи навіки загинемо в джунглях тимчасової і вічної смерті? В нашому світі так багато різних бажаючих взяти на за руки, а особливо за гаманці і кудись повести. Господь каже: «Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть...» (Матвія 15:13, 14).  До тієї ями, з якої більше вже не вибратися, не впадуть лише послідовники Христа, лише ті, які ідуть за Сином Божим.

Сьогодні наш євангельський текст розпочинається із сумних зборів в дорогу.  За єврейським часом ті збори почалися в неділю, хоча за нашим часом то ще була субота, адже новий день в євреїв розпочинався приблизно о 18:00. Отже в суботу ввечері наші віруючі жінки, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія придбали все необхідне для того, щоб виявити останню шану розіпнутому Господеві Ісусові. Виявити таке вшанування в п’ятницю в них можливості не було. Але тепер попереду цілий тиждень і вони часу не марнуватимуть. На світанку в неділю вони вирушають в дорогу.

Подорож їхня – не менш сумна ніж збори в дорогу. Дорогою до гробу, в якому поклали неживе тіло Ісуса, вони, можливо, оплакували Його смерть, як і ми оплакуємо смерть тих, кого ми поховали і ось ідемо їх вшанувати, аби прикрасити їхні могили та пом’янути добрим словом. Підходячи до гробу, вони журилися ще й про те, чого не в силі зробити тендітні жіночі руки: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?»  Багато суму, багато сліз, багато журби…

Втім, перша несподіванка чекала на них вже біля самого гробу: «А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий...» Знаючи про ненависть, яку до Сина Божого мав релігійний провід юдеїв, жінки могли ще більше переживати про те, що юдеї поглумилися над тілом їхнього Учителя. Тож з тривожними відчуттями вони входили в гріб. І там вони переповнюються страхом.

Так само, як наповнилася страхом Марія, коли до неї завітав Архангел Гавирїл. Так само, як наповнилися страхом пастухи, які пасли на полі отари тієї найпершої Різдвяної ночі. Але віруючі чують від ангела послання, яке завжди починається одними і тими самими словами: «Не жахайтесь!» Для вас, любі віруючі є винятково Добра Новина.  Для вас є надзвичайно світле Євангеліє: «Ви шукаєте Розп'ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут!» Ви шукаєте Розп’ятого Ісуса Назарянина? Ви прийшли, щоб віддати останню шану Його мертвому тілу? Він воскрес!  Нема Його тут!  Живим нічого робити в гробах. Ви шукаєте Ісуса в неправильному місці.  Не там ви Його шукаєте.  

Сталося те, що Він обіцяв – Ісус воскрес!  Він подолав смерть. Він вийшов над нею переможцем. І це – надзвичайно чудесна новина для цілого людства. Адже віднині всі бачать, що є не лише вхід у гріб, але є також із гробу вихід. Величезний камінь відвалено з гробу усіх тих, що вірують в Сина Божого. Експедиція зі спасіння людства завершилася повною перемогою над гріхом, над дияволом і над справедливим, але жахливим наслідком гріха – над смертю!

Ангел вказує жінкам на доказ цієї величної перемоги: «Ось місце, де Його поховали були». Бачите, воно порожнє.  Лишилася сама плащаниця. Так само будуть порожні наші гроби, любі віруючі, якщо ми помремо до повернення Христа у славі. Бо все, що Христос робив – робив для нас.  Він узяв на Себе всі наші гріхи.  Він страждав за нас. Він помер заради прощення наших гріхів і Він воскрес заради нашого виправдання.  Ісус зробив усе, аби ми сьогодні були прощені.  Ісус зробив усе, аби сьогодні ми були повністю виправдані. Ісус зробив усе, аби вже сьогодні ми мали вічне життя і були спадкоємцями Його Царства.

Ангельське послання до жінок триває: «Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, там Його ви побачите, як Він вам говорив». Воскресіння Христове – надто добра новина і надто важлива новина, аби про неї лише стояти і розмірковувати біля порожнього гробу, з якого Господь вийшов переможцем над смертю Його і смертю нашою. Христове воскресіння мусить проголошуватися негайно та одразу насамперед у Його Церкві. Тому доручення ангела – іти і розповідати учням.  

Ангел окремо згадує Апостола Петра, бо Петро особливим чином виділився за останні три дні.  Він не лише найбільше за всіх клявся у вірності Ісусові.  Петро не лише намагався захистити Ісуса під час арешту в саду Гетсиманському і відрубав вухо слузі первосвященика. Петро тричі, за одну ніч, відрікся був від Свого Учителя і Господа, Ісуса Христа.  Через це Господній посланець передає особливу і добру, звісно добру новину для розкаяного Петра – Христос воскрес і хоче особисто його побачити в Галілеї, як і говорив Він був про це дорогою з горниці до Гетсиманії.  

Воскреслий Господь Ісус Христос хоче всіх їх побачити, бо Він їх любить і Його воскресіння – ще один славетний і могутній доказ Його любові до Петра, до Апостолів і до всіх вас, любі віруючі брати і сестри.  Як радісно сьогодні нам співати всі наші великодні гімни, знаючи про те, що ця перемога здобута для нас у любові, любові хреста і любові воскресіння, любові, яка ніколи не перестає.

І зауважте, що ангел наголошує жінкам, передати Христовим Апостолам, аби вони діяли так як Христос їм говорив, відповідно до Слова Христового. Воскреслий Господь очікує, що ми далі будемо слухати Його Слово, прислухатися до нього і в ньому шукати Христове послання. Великдень продовжується урочистим виходом віруючих сестер із порожнього гробу. Але щойно вони опиняються поза гробом, як стриматися вони не можуть і біжать, проте біжать у страхові і трепеті, якими наповнила їх могутня та велична присутність ангела в порожньому гробі.

Вони ні словом не прохопилися усім тим здивованим перехожим, які траплялися віруючим жінкам дорогою до учнів. Те, що сталося, було надто величним, надто таємничим, надто світлим і надто утішливим для Христових учнів водночас. Але не для світу, який і сьогодні обирає собі різних великих провідників різних світових релігій у потойбічний світ, які звідти так і не повернулися.

Але не Христос. За Христом ми йдемо впевнено і радісно. З Христом ми йдемо впорожні, бо все необхідне для нашого спасіння має Він – наш любий Провідник до вічного життя. Він має Слово, яке є світильником для наших ніг і освітлює всю нашу земну стежину життя.  Він живить нас Собою, годуючи нас Своїми істинним тілом під виглядом хліба Святої Вечері та втамовуючи нашу спрагу Своєю істинною кров’ю під виглядом вина Святої Вечері. Він міцно тримає нас за руку в час життя, а в час нашої смерті Він бере нас на Свої руки і переносить нас нашого місця спочинку на небесах, аби Останнього Дня ми так само вийшли переможцями з наших гробів і повіки жили з Ним у невпинній радості в Божому Царстві.

Пам’ятаймо слова ангела Господнього про те, що Ісус іде попереду Своїх учнів. Ангел каже: «Він іде попереду вас!»  Він проклав дорогу до вічного життя. Він і далі йде попереду вас, любі брати і сестри. Христос іде не так, що ви від Нього відстаєте на тисячі кілометрів. Ні – Він прокладає вашу дорогу для вас, будучи при вас, поряд з вами, настільки ж близько, як і Його Слово сьогодні або Його тіло і кров, якими ми будемо причащатися за декілька хвилин. Він веде нас цією дорогою, дорогою вишньою, дорогою життя і перебуває завжди з нами, аж допоки й ми не воскреснемо, як і Він.  Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.