МАКАВЕЇВ

Сьогодні багато українських християн згадують мучеників Макавеїв. Внаслідок того, що в сучасному католицизмі та православ'ї Біблія (Боже Слово) і твори Отців Церкви (навіть якщо вони відверто суперечать Божому Слову) ставляться на однакову позицію, серед людей виробилося своєрідна "народна релігія" - суміш поганських, філософських ідей і християнства. Не дивно, що чимало людей переконані, що сьогоднішня згадка Макавеїв, повстанців проти нав'язування поганства на людей Слова, стосується якогось Маковія, а з ним і освячення маку (аби мак був чистим - його перевіюють) та всього іншого. Вашій увазі пропоную розділ із "Книги книг" професора Шаллера, який описує зміст і дає характеристику книгам Макавеїв. (До речі "Книгу книг", видану Фунадацією "Лютеранська спадщина" 2007 року, можна отримати на CD, написавши на мою адресу).


"Книги Макавеїв були написані через багато років після Малахії. Оскільки історія першої книги приводить нас до року 135 до Р. Х., то навряд чи вона була готовою перед 125 роком до приходу нашого Господа. Її автор неодноразово згадує із жалем про те, що в той час в Ізраїлі не було пророків (4:46; 9:27; 14:41). Тож сам він не претендує на те, що він володіє пророцьким духом, як і не вимагає він канонічної шани за своє оповідання.

Обидві книги спрямовані на розповідь історії єврейського народу за правління Селевкідів, які контролювали сирійське царство, як нащадки Олександра Македонського і їх так назвали на честь Селевкія Никатора (312-280 р. р. до Р. Х.). Внаслідок переслідувань, що їх зазнавали за свою віру євреї, особливо за часів Антіохія Епіфанія, якому були дали прізвисько «Славетний», п’ятеро синів священика Маттатії досить довго перебували на чолі малої сили. Після напруженої боротьби впродовж майже 40 років (175-135 р. р. до Р. Х.) їм удалося запровадити релігійну свободу та придушити ідолопоклонство.

Найстарший син Маттатії, Юда, можливо через палке лідерство, отримав прізвисько Макавей, що означало «Молот». Це прізвисько перейшло від нього не лише до його братів, але й до всіх тих, що виявляли свою мужню віру у ті буремні часи.
Сім’я Макавеїв є також відомою через дім гасмонеян, що так був названий на честь одного зі їхніх предків. Гасмонеяни були впливовими людьми аж до днів Христа. Їхня влада була врешті-решт зламана Іродом, за правління якого народився Ісус, але навіть Ірод вважав за слушне одружитися з Маріямною, жінкою з гасмонеян.
Дві книги Макавеїв не пов’язані одна з одною нічим окрім назви. Хоча вони покривають майже ту саму епоху, вони були написані різними авторами і представляють різну історичну цінність.

Перша книга Макавеїв заслуговує великої довіри, як джерело історичної інформації і її, відповідно, завжди високо цінували. Вона є оповіданням, розказаним просто про головні події часу Макавеїв і таким чином надає додаток до історії єврейського народу. Порівнюючи її твердження з твердженнями язичницьких істориків того само періоду, дослідник виявляє, що автор є дуже надійним свідком. І навіть більше від того, християнський читач виявить тут явний доказ правди пророцького видіння, бо з цієї книги ми довідуємося про те, як сповнилися пророцтва, що були вміщені в 11 розділі Даниїла.

Лютер проголошує, що ця книга є дуже подібною до інших Біблійних книг за стилем і манерою вираження думок, і що вона не була би негідною посісти місце серед них.
Друга книга Макавеїв стоїть набагато нижче від першої книги майже в кожному відношенні. Історія та легенда тут так перемішані, що автора за здорового оповідача вважати неможливо. Натомість його ціль виглядає так, наче він намагався скласти повчальне оповідання, не притримуючись суворо правдивості. І навіть більше від цього, він визнає, що його оповідання не є наслідком уважного дослідження з його боку. Він каже: «Усе те, про що оповів Ясон Киринейський у п’ятьої книгах, спробуємо скоротити в одну» (2:23). Ця ремарка також показує, що цілий твір походить із Північно Африки, де задовго до цього євреї звикли користуватися грецькою мовою.
Історичне тло цієї книги не виходить поза час Юди Макавея і не покриває більше часу, окрім як час, що описаний в перших семи розділах першої книги Макавеїв. Твердження про молитви за мертвих (12:43-45) і захист самогубства (14:41-46) доводять, що як релігійне так і моральне судження автора, було серйозно спотвореним. Відповідно Лютер каже:

“Ми допускаємо її через прекрасне оповідання про сімох макавейських мучеників, їхню матір та інші частини. Але так виглядає, наче то не майстер зліпив разом усе це з багатьох книг. І навіть більше від цього, тут є дуже заплутаний вузол у 14-ому розділі, де оповідається про самогубство Разіна. Це місце також непокоїло Августина та старших отців. Словом, якщо було би належно зарахувати першу книгу до священних писань, то цю другу книгу варто викинути звідти, хоча в ній і є деякі добрі речі”.

Посеред грецьких апокрифів збереглися третя та четверта книги Макавеїв, але вони є настільки нещасними та невмілими працями, що вони не були включені навіть у латинську версію".