ІЗ ЗАССЕ ПРО ХРИЩЕННЯ НЕМОВЛЯТ

... Питання хрищення немовлят є богословським питанням, а не просто практичним, соціологічним питанням. Воно також не є питанням, на яке можна дати відповідь історично. Хома Аквінський (Summa th. 3, запитання 68, 9) відповідає на заперечення, що намір і віра є необхідними для прийняття Хрищення, а отже, що діти не можуть бути охрищеними, цитатою з останнього розділу "Небесної ієрархії" Діонисія Ареопагіта, відповідно до якого апостоли схвалили хрищення немовлят. Тобто, традицією, яку щонайменше, неможливо перевірити. Але Йоахім Єреміас (Hat die aelteste Christenheit die Kindertaufe geuebt? [1938] [перекладено англійською мовою під назвою Infant Baptism in the First Four Centuries (1960)]) і В. Ф. Флемінгтон (The New Testament Doctrine of Baptism [1948]) з достатком переконливих аргументів, зробили так, що виглядає правдоподібним, що хрищення немовлят, про яке першим чітко говорив Іриней (прибл. 185 р. по Р. Х.) ще починається із часу апостолів. Там воно мало би практикуватися відповідно до моделі юдейського хрищення прозелітів. А воно, як ми знаємо здійснювалося не тільки до дорослих, але у випадку з наверненням цілих сімей, воно здійснювалося і щодо цілого “дому” і таким чином з дітьми включно.

Були б доречними добре відомі приклади Лідії, купчихи карамзином, і в’язничний сторож у Филипах (Дії 16), які були охрищеними з цілими домами після того, як вони самі прийшли до віри. Коли Полікарп засвідчував на своєму мученицькому суді, що він служив Господу 86 років (Mart. Pol. 9), то це може стосуватися тільки його членства у церкві. Тоді його хрищення мало би відбутися в апостольський вік, перед 70 роком. Твердження Юстина (Apol. 1. 15.), що в його дні було чимало християн щестидесяти та семидесятирічного віку “які стали учнями Христа дітьми” може стосуватися тільки людей, які були охрищені в дитячому віці між 80 та 90 р.р. по Різдві Христовім. Про Іринея ми вже говорили. Він сповідує, що Христос прийшов спасти усіх, “що через Нього народжені знову для Бога: немовлят, малих дітей, хлопців, юнаків і чоловіків” (Adv. haer. 2. 22.4). В церковному порядкові його учня Іполіта чітко згадується хрищення маленьких дітей. Їх треба христити перед дорослими, а їхні батьки чи родич повинні представляти їх у даванні згоди та сповідуванні символу віри промовляючи за них, на їхньому місці (Apost. trad. 46).

Коли Тертуліан у своєму творі "Про хрищення" чітко противиться звичаєві хрищення немовлят, то він не виступає проти нього, наче то було якесь нововведення. Тож так само пізніше, коли Пелагій нападає на Августинову доктрину про прабатьківський гріх. Він залишає допустимою точку зору про хрищення дітей і не змагається проти хрищення немовлят. Подібним чином Оріген та Кіпріан приймають хрищення немовлят наче так і повинно бути. Оріген зазначив, що хрищення немовлят іде до традиції, яку апостоли отримали від Господа (Коментар до Римлян 5. 9), твредження, що було передане в середньовіччя Діонисієм Ареопагітом. Кіпріан дає Єпископу Фідусу добре відому пораду, що Хрищення не треба відкладати аж до восьмого дня по народженню відповідно до аналогії з обрізанням. (Ep. 64).

Єреміас правий, стверджуючи, що пізніше введення хрищення немовлят спровокувало б глибоке незадоволення у церкві і залишило б виразні сліди у історії церкви. Те що ми знаємо про історію церкви вказує набагато більше на те, що в ранній церкві обидві форми хрищення: і хрищення дорослих, і хрищення немовлят завжди існували поруч, так само як вони існують сьогодні в місійних полях. Це може тільки означати, що хрищення немовлят мусить повертатися до часів апостолів. Воно мало би бути включеним у практику охрищення цілих сімей, про що свідчить Новий Заповіт, навіть хоча діти там чітко не згадуються.

Германн Зассе  "СВЯТЕ ХРИЩЕННЯ", Листи до лютеранських пастирів, № 4, Березень 1949, частина 2.