ХРИСТОС - МОЯ ПРАВЕДНІСТЬ, А Я - ЙОГО ГРІХ

А тепер я хотів би знати, чи душа твоя, яка стомлена від її  особистої праведності, вчиться оживати праведністю Христовою та їй довіряти.  Бо у наш вік багатьох людей вражає спокуса самовпевненості - особливо тих, що з усієї сили намагаються бути справедливими та добрими, не знаючи праведності Божої, яка найщедріше та безкоштовно дається у Христі.  Вони самі намагаються чинити добро, аби потім стати перед Богом, будучи одягнутими у власні чесноти та заслуги. Таким був і я - і донині я борюся проти цієї помилки, яка ще й досі неподолана.

Тому, мій дорогий монаху, пізнай Христа і Того розп'ятого. Навчися Його славити і, втративши надію на себе, скажи: "Господи Ісусе - Ти моя праведність, а я - Твій гріх. Ти забрав на Себе те, чим Ти не був, а мені дав те, чим я не був".  Остерігайся прагнути такої чистоти, що не захочеш  дивитися на себе, як на грішника... Бо Христос живе лише у грішниках. Задля цього Він зійшов з небес, де Він перебував серед праведних, щоб мешкати посеред грішників. Бо навіщо ж було Йому помирати, якщо ми можемо добитися чистого сумління своїми ділами та стражданнями? Тож мир ти знайдеш тільки в Ньому і лише тоді, коли втратиш надію на себе самого і на свої діла.  До того ж ти навчишся від Нього, що так само, як Він прийняв тебе, то так само Він учинив твої гріхи Своїми, а Свою праведність Він учинив твоєю.

Мартін Лютер, З листа до Ґеорґа Шпенляйна, 8 квітня 1516 року.