«Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Івана 1:29).
Через це християнин повинен просто горнутися до цього вірша і хай ніхто в нього його не відбирає. Бо немає іншої втіхи ані на небі, ані на землі, аби зміцнювати нас проти всіх нападів і спокус, особливо в смертних муках.[1] І хто-лишень вірує, що це Ягня несе гріхи всього світу, мусить вважати папу й турка за антихриста.[2] Бо папа навчав, що християнин мусить перейматися тим, аби нести свій особистий гріх, спокутувати за нього милостинею і таким подібним. Таким є його безсовісний обман аж донині. Але якщо те, що навчає він – правда, тоді я, а не Христос, уярмлений і обтяжений своїм гріхом. І тоді я обов’язково був би втраченим і загинув. Але Христос таки бере гріх – не лише мій і ваш або будь-якої іншої окремої особи, чи лише одного царства або країни, а гріхи цілого світу. А ви теж – частина цього світу.
Звісно, пам’ять Івана вшановують. У папстві Івана зображено на багатьох фресках. Його зображення і зображення Агнця вирізьблені з дерева або вилиті в золоті й сріблі. Колись його день згадувався щороку.[3] Його пальці зображувалися такими, що вказували на Ягня. Але все це було зовнішнім і не мало місця в серці. Ніхто не розуміє правдивого значення малюнку та фігури, а їхня доктрина та життя цьому всьому суперечать. Бо вони закликають про поміч до Св. Франциска або Бенедикта, Св. Катерини чи Варвари. Хіба це не сліпота? Хіба не були ми сліпими та несамовитими? Не лише ми мали доктрину, яка повідомляла нас, що це – Ягня Боже, Яке на Себе гріх світу бере, але й бачили картину, на якій Св. Іван своїм пальцем указував на Христа, а на лівій руці Христа носив. Ми святкували великі свята, які все це згадували. Але зір наш підводив нас – значення ми не розуміли, ані не знали, чому Іван показував нам Ягня.
Це – основа усієї християнської доктрини. Кожен, хто в неї вірує – християнин, хто не вірує, той – не християнин і одержить те, що до нього йде. Твердження достатньо чітке: «Це – Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере». До того ж, цей текст – Слово Боже, а не наше слово. Так само як не є нашою вигадкою те, що Агнець був принесений у жертву Богом і, що в послухові до Отця, цей Агнець забрав на Себе гріх усього світу. Але світ відмовляється у це вірувати, він не хоче визнати честь цього Ягняти, що наше спасіння залежить цілковито від Його носіння нашого гріха. Світ наполягає, що він також відіграє у цьому роль. Але чим більше він намагається спокутувати за гріх, тим гірше йому це вдається. Бо іншої спокути окрім цього Ягняти немає – іншої спокути Бог не визнає. Хіба не було би резонно й правильно приймати в серця ці слова, аби ми усвідомлювали наш гріх?
[1] Курсив використовується у оригіналі.
[2] Варто зауважити, що в цьому місці, як і в багатьох інших місцях, Лютер ідентифікує і папу, і турка, як Антихриста – тут його термін – Endechrist (пор. Luther’s Works, т. 13, с. 190, прим. 51).
[3] Можливо Лютер посилається на той факт, що Іван Христитель – єдиний святий окрім Діви Марії, день народження якого згадується у церковному календарі. Різдво Івана Христителя святкується 24 червня за ст. стилем (в Україні відповідно до світського календаря – 7 липня), а його мучеництво згадується 29 серпня за ст. стилем (в Україні відповідно до світського календаря – 11 вересня).
Немає коментарів:
Дописати коментар