ДОБРИЙ БЛИЖНІЙ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І підвівсь ось законник один, і сказав, Його випробовуючи: «Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?» Він же йому відказав: «Що в Законі написано, як ти читаєш?» А той відповів і сказав: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе». Він же йому відказав: «Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити». А той бажав сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: «А хто то мій ближній?»
А Ісус відповів і промовив: «Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його. Проходив випадком тією дорогою священик один, побачив його, і проминув. Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, і теж проминув. Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився. І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього. А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся. Котрий же з цих трьох на думку твою був ближній тому, хто попався розбійникам? А він відказав: «Той, хто вчинив йому милість». Ісус же сказав йому: «Іди, і роби так і ти!» (Луки 10:25-37).
Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого! (Кол. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, хто такі наші ближні? Як ми до наших ближніх ставимося? Згадайте останні сто років нашої історії. Перша світова війна, у якій українці воювали по різних сторонах фронту: хтось за Австро-Угорщину, а хтось за Росію. Ті, що належали до одного народу, вбивали один одного в ім’я чужих імперій. Далі був Голодомор 1932-1933 років, коли заражені комуністичною ідеєю українці допомагали більшовицьким сановникам масово вбивати своїх одноплемінників. Друга світова війна, коли було три фронти, один з яких повстанський – і на всіх трьох фронтах зуміли побувати представники нашого народу, спрямовуючи часом зброю один проти одного. А ще ж були радянські концтабори, в яких одних українців, що мали особисті переконання, охороняли від свободи інші, які дивилися на життя зовсім по-іншому.
Де були впродовж минулого століття ті дві великі Заповіді, про які ми чуємо в нашому тексті: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе»? А можемо поставити питання й по-іншому: «А чи дивилися би українці один на одного крізь приціл гвинтівки чи автомата, якби справді ця заповідь була закарбована в наших серцях?» Якби ж то була справді любов до Бога та до нашого ближнього!
Якби була та любов, то політики не надривалися би з усіх сил, аби переконати нас у тому, що східні українці повинні недовіряти західним, а західні - східним. Якби в нашому суспільстві панувала любов до Бога та до ближнього, то не було би такого хабарництва, кумівства, злодійства та брехні.
А хіба ближні – не члени сім’ї, не члени клану? А в ширшому сенсі, хіба ближні – це не земляки, вихідці лише з нашого міста, з нашої області? Відповідь «так» міг би дати юдей, один із законників, який вирішив виправдати себе перед Сином Божим і поставив перед Ісусом запитання: «А хто то мій ближній?» Він міг очікувати, що Учитель скаже йому: «Звісно ж не римляни, не греки, не самаряни! Юдеї – твої одновірці! Євреї – твої одноплемінники! Тому люби юдеїв і ненавидь усіх язичників!»
Але наш Господь – не диявол. Наш Господь – не грішна плотська людина. Він має плоть і кров, як ми, але без гріха. Бо Він, хоча й правдива людина, Він – святий і вічний Божий Син. І коли Бог промовляє через пророка Ісаю (55:8, 9): «Ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги… Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки», то це промовляє Христос.
Горе усім, хто не думає, як Бог! Горе усім, хто не ходить Христовими дорогами! Страшна заплата чекає на всі нерозкаяних грішників в Останній День Господь Христос їм скаже: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований» (Мт. 25:41). Горе усім, хто до категорії ближніх відносить лише тих, хто йому подобається, або вигідний!
У сьогоднішньому Євангелії Господь Христос не перераховує категорії ближніх, не вирисовує струнку таблицю про ранги ближніх і далеких. Господь Христос – автор не Талмуду, а Священного Писання. І Писання це переносить нас у дику місцину, на дорогу з Єрусалиму до Єрихону, яку облюбували розбійники. Там вони натрапили на подорожнього єврея, якого пограбували і залишили спливати кров’ю на дорозі.
Якби все відбувалося згідно того, як навчали законники, то перший подорожній мав би зупинитися біля свого пораненого співвітчизника. Тим більше, що то був священик. Втім, він не спинився. Можливо, той священик поспішав на службу Божу. Божі справи – важливіші за людські, хіба ні?
Так само вчинив і колега священика – левит. Йому теж немає діла до побитого чоловіка. Навіть, якщо він ішов з Єрусалиму додому, то він вертався зі служби Божої, з важливої праці в храмі. До того ж він левит бути змученим, а відпочинок такого шановного церковника – набагато важливіший від життя якогось обдертого та побитого нещасного, який лежить на дорозі і невідомо чи виживе. До того ж, хтозна чи побитий єврей взагалі. Він же – в лахмітті, залитий кров’ю, покритий пилом і щось там стогне. А що коли він – самарянин? Що коли він належить до народу, ненависного євреям? Справжнім ближнім, тобто друзям все – а ворогам, тобто тим, хто не наші друзі – закон, страждання, тюрми, врешті-решт байдужість!
Про таких Господь говорить: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру!» (Мт. 23:23). Горе книжникам і фарисеям у майбутньому – ближчому і у вічності. Біда людям, що мають таких учителів. Біда людям, що мають таких священиків. Біда людям, що мають таких провідників. Бідний той чоловік, через якого переступають такі релігійники, такі церковники!
Але блаженний той, хто схилився над побитим і зраненим чоловіком. Він – не з його роду-племені. Він – чужинець. Він – ненависний євреям самарянин. Але він має те, чого не має ні священик, ні левит. Він має милосердя. Він бачить творіння Боже, яке страждає, мучиться від болю і може померти. В самарянина теж є робота, є маса інших відповідальностей. Він – людина і він теж стомлюється.
Але, як каже Господь: «він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього». Тому, хто для самарянина мав би вважатися за ворога, самарянин допоміг. Священик і левит пройшли повз свого співвітчизника, а чужинець підійшов до нього, виявивши перший ступінь милосердя. Він не просто поцікавився, як в нього справи, але й перев’язав рани, намастивши їх ліками – оливою й вином. Матерія, олива й вино були в нього. Він міг би використати їх і для своєї сім’ї, і для бізнесу, але він використовує їх для порятунку незнайомця. Першу допомогу він надав. Але й на цьому він не спиняється. Господь каже, що цього зраненого єврея, самарянин доставив до готелю і там про нього клопотався далі – йому дали кімнату, чисту постіль, їжу і напої, можливо, до нього навіть викликали лікаря, або послав когось, аби вони сповістили родину жертви розбою.
Самарянин, якого християнська традиція називає добрим залишався в готелі аж до наступного ранку. Але й навіть, у час від’їзду він не залишив пораненого просто так. Господь каже, що «другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: «Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся». Він зробив усе, аби чоловік при смерті одужав і при тому, будучи пограбованим, не поніс ще й зайвих збитків.
Наш Господь Ісус закінчив оповідь про ближнього і ставить запитання про ближнього в новому ракурсі. Ісус переводить з питання: «Хто мій ближній!» на: «Хто правдивий ближній». Питання не повинне стояти: «Кому я роблю добро?» А: «Як я ставлюся до всіх людей довкола мене? Чи я – добрий ближній?» Тож при кінці оповіді наш Господь питається в законника: «Котрий же з цих трьох на думку твою був ближній тому, хто попався розбійникам?» І той дає правильну відповідь: ««Той, хто вчинив йому милість». Ісус же сказав йому: «Іди, і роби так і ти!»
Ісус не просто каже законнику йти і так робити. Ісус Сам так робить. Він приходить до нас, що не просто не належимо до єврейського народу. Ми відчужені від Бога, від Христа гріхом. Христос побачив нас побитих гріхом. Але стан наш – ще гірший від побитого юдея з нашої оповіді. На дорозі до Царства Небесного ми лежали вбитими гріхом, мертвими у наших переступах.
Ісус не пройшов мимо. Він не просто спинився. Він схилився над нами. Він забрав на Себе всі наші гріхи та провини і поніс їх на Голгофський хрест. На хресті Він приніс Себе в жертву примирення за все те, зло і за ту жахливу війну-ворожнечу, що ми мали з Богом. Його жертва – досконала, бо Ісус – досконалий ближній і досконалий Бог. Його жертва свята, бо Ісус – святий ближній і святий Бог. Його жертва за наші гріхи прийнята, вас виправдано і свідченням цього є наш воскреслий Господь Христос, Який на третій день по хресній смерті вийшов з гробу і провістив нам усім виправдання і мир. Він вознісся на небеса, аби Останнього Дня забрати туди всіх вас, що віруєте в Його прощення і чекаєте на Його другий прихід у славі.
Кожен з нас відчув на Собі Його благодатний дотик. Бо це Він, Ісус підняв нас із запиленої гріхом нижньої дороги цього світу і викупав нас у купелі Хрищення. Це Він, Ісус, через Слово Своє зцілює всі наші духовні рани, проголошуючи нам щонеділі публічно і щодня приватно відпущення всіх наших гріхів, і даючи нам благословення ходити зціленими духовно щодня дорогою вишньою до Царства Небесного.
Милосердний самарянин залишився у готелі аж до ранку, а Господь Ісус залишається з нами завжди, не покидаючи нас ні на мить. Милосердний самарянин розрахувався за перев’язаного єврея і обіцяв, що доплатить решту, коли буде така потреба, а наш Господь Ісус приніс настілки повну заплату за наші гріхи й провини, що навіть згадувати про ще щось необхідне для нашого виправдання окрім Ісусового хреста, буде затьмаренням Його слави, слави як Однородженого від Отця.
І на доказ того, що наші всі гріхи прощені і, що ми – діти Божі і Церква, і Христове тіло, ми сьогодні причащаємося Христовими правдивими тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері. Його опіка над нами триває. Він – наш Приятель, Друг, Брат, Спаситель, Господь. Він – наш правдивий Ближній, Який ніколи не підведе, а буде завжди поряд, щоби вкінці ми були з Ним, воскреслі у Його святому царстві насолоджувалися вічним життям.
А до того часу Його настанова стосується й нас: ««Іди, і роби так і ти! Іди і будь справжнім ближнім для всіх людей. Роби милість!» Заради Ісуса. Амінь.
Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь (Кол. 4:18).
Немає коментарів:
Дописати коментар