Оповідь про монашку

Ми читали прекрасну оповідь про одну монашку. (В кожному стані життя Бог вберігає декого, тримає їх у вірі та спасає їх). Ця монашка була дуже збідована та згорьована думками про диявола та гріх.  Всі люди, звичайно, окрім тих, хто служить своєму череву, відчувають Божий гнів і суд, і це відповідає за той факт, що люди шукають притулку в святих.  А оскільки ця мала монашка була сповнена страхом навіть від думки про гнів Божий і хотіла спастися, то мала звичай говорити, коли лишень її непокоїв диявол: «Дияволе, облиш мене.  Я – християнка!»  І диявол змушений був її покинути. З першого погляду ця техніка здається простою і такою, що їй легко навчитися. Але треба, щоби слова були натхненні вірою, як слова тієї монашки.  Бо диявол не дуже боїться слів: «Я – християнин».  Ні, то була її віра, той факт, що вона непохитно надіялася на Христа і говорила: «Я охрищена в Христа, і доручаю себе винятково Йому, бо Він – моє Життя, Спасіння і Мудрість».  Де лишень такі слова виходять із віри, то вони створюють цілковито вогняну атмосферу, яка палить диявола і завдає йому болю, так що гаятися він більше не може. Але якщо людина говорить без щирості про справи Божі і спасіння, як звичайна людина, тоді диявол просто сміється. Та якщо слова ваші палають у вашому серці, то ви змусите диявола тікати. Бо тоді присутній Христос. Як читаємо в Ос. 13:14, Він пожирає смерть і руйнує її, а тут Він проголошує: «Кожен, хто вірує в Мене, не загине, а життя вічне той має».  Якщо віруючий повинен мати вічне життя, то мається на увазі, що він також вільний від гріха і смерті.  Коли диявол чує Ім’я Христове, то втікає, бо не може його знести. Але якщо він не відчуває присутності  Того, Хто його зруйнував, то кидає людину до пекла.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана