Проповідь на 4-у неділю Великодня

                НА ЦЕ ВИ ПОКЛИКАНІ

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його. Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу! Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо.  Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його ранами ви вздоровилися. Ви бо були як ті вівці заблукані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ (1-е Петра 2:21-25).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, один із єпископів церкви був сказав, що в Бога на цьому білому світі є три види слуг: хтось з них – раби.  І вони служать Богові зі страху.  Хтось із цих слуг – наймити. Вони служать Богові за платню.  А є ще сини і вони служать Богові з любові. До якої з цих категорій відносимося ми?  Чи служимо ми Богові взагалі і як ми Йому служимо?  Як ми взагалі живемо?  Що ми робимо, коли хтось каже на нашу адресу щось погане? Чи не прохоплюється в нас образливе слово, уїдлива фраза, аби вдарити бодай своєю мовою того, хто нас вщипнув словами своїми?

Ми живемо в такій країні, де дуже багато  страждань. Природна реакція грішної плоті на страждання від іншої людини – помста, або принаймні погроза.  «Я тобі покажу, де раки зимують!  Ти ще дізнаєшся про те, хто я такий!» Такі слова ми часто чуємо від інших людей.  А чи не вириваються вони і з наших уст?  Сьогодні в нас є добра нагода задуматися над нашою реакцією на зло – чи відповідає вона нашому покликанню? 

Адже наш Біблійний текст говорить про покликання.  Господь Святий Дух через апостола Петра каже: «Бо на це ви покликані». Ви покликані жити зовсім по-іншому, аніж це заведено в світі. Святий Дух звертається до християн, які живуть за подібних обставин з нами.  Апостол Петро, через якого промовляє Господь, зовсім не нагадує тих фальшивих учителів, які навчають про фінансовий успіх і процвітання.  Його послання – зовсім інше, бо він – Апостол Христів і водиться Духом Святим. Він отримав покликання від Христа йти і всякому творінню звіщати Євангеліє (Мр. 16). 

Покликання має кожен християнин.  Усі ми покликані проголошувати Євангеліє у той чи інший спосіб – апостол Петро мав покликання робити це публічно, робити учнями всі народи.  Але незважаючи на те, яке покликання в нас може бути: пастиря чи мирянина, батька чи матері, учителя чи лікаря, студента чи електрика у нас є певна парадигма виконання цього покликання, певний взірець для наслідування того, як ми це покликання виконуємо.  І цей взірець – Господь Ісус Христос.

Апостол каже: «Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його». У нас є причина жити, говорити і поводитися саме так, як Син Божий.  І ця причина – Христос і Його страждання. Він не страждав через якесь учинене Ним зло. Далі апостол каже: «Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу!» 

Гріх легко знайти в кожному з нас. Візьміть лишень Десять Заповідей Божий і дослідить якийсь один свій день відповідно до Божого Закону – у вас буде про що подумати, і зокрема про свої гріхи, вільні та невільні. Але не так у Христа – Він святий Бог споконвіку і досконала людина від часу зачаття в утробі Діви Марії.  Але Він все-таки постраждав – за нас.

Він постраждав за нас, бо на Себе взяв усі наші гріхи та провини. На Голгофському хресті Він зазнав жахливих страждань. Зі стражданнями Христа не може зрівнятися страждання жодної людини, навіть людини, яка страждає від найбільшого болю.  Бо на хресті Ісус узяв на Себе гріхи всього людства. Не було, немає і не буде такого гріха, за який би Господь Христос не страждав тієї п’ятниці на хресті.  Він страждав за нас. Він за нас помер. Його кров обмила нас від усякого нашого переступу, від усякого вчиненого нами зла, скоєного нами гріха, або за те добро, яке ми мали обов’язок і можливість зробити, але не зробили.

            Ісус постраждав за нас, аби нам більше гріх не зараховувався, а зараховувалося щось інше, те, що втратили ще Адам і Єва в Еденському саду – праведність. На третій день по хресній смерті Ісус воскрес для того, аби ми були виправдані в Його Ім’я і заради Нього і аби нам вірою в Нього, Ісуса розп’ятого і воскреслого, зараховувалася Його праведність, праведність святого Бога, досконалої людини, непорочного Ягнятка Божого, праведність нашого Спасителя.

            Заради Ісуса, Господь Святий Дух, покликав нас Своїм Євангелієм до вічного життя.  Ми маємо це євангельське покликання, аби ми належали Йому, бо як пише доктор Лютер Ісус Христос постраждав, «щоб я належав Йому, жив під Його владою у Його Царстві та служив Йому у вічній праведності, невинності та блаженстві, так як і Він воскрес із мертвих, живе і царює вічно».

            Господь дав нам покликання належати Йому, жити під Його владою і служити Йому у вічній праведності, невинності та блаженстві.  Господь нас викупив, визволив, дав нам вічне життя не для того, аби ми літали автострадами гріха, блуду, лихослів’я та мстивості цього приреченого світу.  Ні, Господь покликав нас іти Його слідами. «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» - каже Він (Мт. 16:24).

Господь Святий Дух каже, щоб ми ішли слідами Христа.  І знаєте що?  Ці – сліди чудові!  Ось один з Його слідів: «Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу!»  Там де коїли гріхи, Він гріха не скоїв.  І зробив це Він для нас і заради нас. В Його устах не було жодного підступу, жодного віроломства.  Господь не хитрує, не використовує якихось інтриг чи махінацій, аби заманити когось до Себе обманом. Там, де ми падали і коїли цей жахливий гріх, Він вистояв замість нас і на нашому місці постраждав був за нього, аби ми не страждали повіки віків за свою підступність чи віроломство у вогні пекла.

А ось – другий слід Христа – «Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно».  Апостол Яків (3:9, 10), описуючи нашу гріховну схильність грішити язиком, каже: «[Язиком] ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу.  Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було!» Так не було з Ісусом. Ні крики Синедріону, ані образи тих, що проходили під хрестом, не могли змусити нашого Спасителя відповісти такими само лихими словами грішникам.  Він витерпів це заради нас, аби нас було прощено за той гріх, коли ми лихословили навзаєм, аби відсьогодні ми йшли цими чудовими слідами Ісуса, як любі Божі діти.

А ще є третій слід Христа – «коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо». Коли нашого Спасителя прибили до хреста за наші гріхи, Він не погрожував римським воїнам, а натомість звернувся до Отця Небесного: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!...» (Лк. 23:34). Які чудові, які сповнені святості, які сповнені любові, ці сліди Христові.

Апостол далі пише: «Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведності жили». Це сталося там, на Голгофі.   Це доконаний факт. Грецький текст в цьому місці має дещо інше значення, точніше буде сказати «щоб ми перестали існувати для гріхів» і це припинення існування відбувається через покаяння і віру, яка накладає на нас цілющий бальзам Євангелія, бо «Його ранами ви вздоровилися».  Цей бальзам виливається на наші збичовані гріхом душі, коли ми чуємо відпущення наших гріхів і провин.  Рани Христові, справжні Христові тіло і кров доторкуються до ваших ран у хлібі та вині Святої Вечері, аби ви були вздоровлені від від ран гріха.

«Колись», промовляє Господь Святий Дух через Апостола Петра, «ви були як ті вівці заблукані». Такими був наш стан без Бога, тобто без віри в Христа. Але ми не є такими, а були, тобто ці грішні блукання залишилися в минулому. А зараз становище наше змінилося цілковито – «та Ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ».

Але як ми повернулися до Пастиря і Опікуна наших душ – до Ісуса Христа? Ми повернулися не через те, що в своїх блуканнях раптово, зі своїх сил, через свій розум і особисті таланти, стали настільки розумними та просвітленими, що кинулися до Господа Христа. Ні, ви повернулися до Христа, бо перше Він з великої любові до кожного з вас, приніс Себе в досконалу жертву за всі ваші гріхи та провини, а потім воскреслий Господь дав доручення Своїй Церкві проповідувати Євангеліє, яке наче неводом, захопило нас і привело до Христа, з Яким ви перебуваєте і нині.

І ось тепер ви – вже більше не вівці заблукані, а вівці Христові. Ви належите Йому і перебуваєте на Його пасовиську – у Його святій, соборній, Християнській Церкві.  А Він – Пастир Добрий. Він поклав був Своє життя за вас  і в Своєму світлому воскресінні узяв Він життя знову не для того, аби Його вівці, Його Церква, кожен з вас перебував без Його пастирства, без Його опіки.  Він нас визволив, аби ми тепер жили не для гріхів, а для праведності. Наше минуле – там у блуканні безводними пустелями гріха.  Наше теперішнє життя на святих пасовиськах праведності Господньої, яка дарується нам у Євангелії.

Звісно, в нас часом може складатися таке враження, що Господь – далеко, особливо тоді, коли Він допускає в наше життя страждання або й навіть переслідування.  Але Господь Святий Дух сьогодні нас втішає, що це зовсім не так.  Насправді Ісус – поряд, Ісус – у Євангелії і Святій Вечері. Ісус – Бог всюдисущий і перебуває посеред нас і опікується про кожного з нас у Своїй любові та милосерді.  Ми служимо Йому і нашим ближнім, бо любимо Бога, Який перше нас полюбив у Христі, Своєму Сині.   Він же йде перед нами, ведучи нас до Свого Царства, а Церква, вівці Христові ідуть Його слідами, слідами покори, слідами любові, праведності, благословляючи тих, що нас проклинають  і передаючи в руки Бога Живого тих, хто намагаються заподіяти нам зло, тих що нас лихословлять і проклинають.  Так само робили нашому Пастиреві – Христові.  Але Він живий і дає життя вічне нам у своєму Царстві, з яким не зрівнятися не може ніщо в цьому грішному світі.  Господь Ісус царює і ми будемо в Його Царстві повічні віки. Бо Він воскрес!  Воістину воскрес!