Нещодавно з ініціативи українського уряду мешканці нашої
країни отримали ще одну моторошну тему для обговорення – законопроект, який
передбачає можливість видалення органів з тіла людини, якщо вона попередньо
перед цим не заявить офіційно про те, що не хоче бути донором органів. Умовою для
початку розчленування тіла людини наші високі чиновники називають смерть
мозку. Свого часу Всеукраїнській Раді
Церков і релігійних організацій високими посадовцями уряду було висловлено сподівання, що українські
церкви виступлять на підтримку такої урядової ініціативи з огляду на гуманність
останньої.
Проте чи справді така ініціатива є гуманною? Мені,
наприклад, важко судити про те, як лікарі взагалі наважуються визначати, коли
саме настає смерть мозку у їхніх пацієнтів.
З погляду Писання, а отже і Християнської Церкви, смерть людини настає
тоді, коли її душа остаточно покидає тіло. Визначити це, звісно, можна з
певністю лише тоді, коли в тілі починаються незворотні процеси тління. Але для трансплантологів, здається, саме таке
визначення неприпустиме. Їм важливо мати
органи, які ще не відмерли, тобто фактично ще живі органи ще теплого і, цілком
можливо, ще дуже навіть живого людського тіла.
Людину Господь створив на Свій образ і подобу (Буття
1:27), тож саме людина – вінець Божого творіння. Господь надзвичайно цінує
людське життя. Господь Сам стоїть на
захисті людського життя. Він каже: «Хто
виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за
образом Божим» (Буття 9:6). У разі ухвалення пропонованого законопроекту наше
суспільство опиниться перед дилемою, яка з’явиться перед лікарями і тими
хірургами, що захочуть швиденько добратися до органів людини, яка, скажімо,
потрапила в автомобільну аварію і не виявляє ознак життя. Що робити: ухвалити рішення про смерть мозку
і почати відбирати органи в ще теплого пацієнта та допомогти іншому пацієнтові,
який страждає через те, що в нього не діє якийсь орган, а чи (якщо не
врятувати, то бодай) зробити все, аби дати шанс вижити, на перший погляд,
неживій людині, а іншій, яка має законні підстави сподіватися на швидку смерть
свого потенційного донора, в такій очікуваній допомозі відмовити?
«Хвилиночку, - скаже прихильник названого урядового
законопроекту, - ми ж пропонуємо відбирати людські органи лише тоді, коли
лікарі констатують смерть мозку!» Дозвольте заперечити. Ми були свідками того, як торік житель
американського штату Арізона, 21-літній Сем Шмідт, вийшов з коми всього за одну
годину до того, як медики планували відключити його від апаратів штучного
забезпечення життя. Лікарі теж
констатували в цього молодого чоловіка смерть мозку. Інший випадок трапився не
так далеко і не так давно. З коми,
після нещасного випадку, вийшов 16-річний юнак Костянтин Шаламага, син одного з
греко-католицьких священиків з України.
У цього юнака смерть мозку лікарі констатували (увага!) – два роки тому! Батьки не втрачали
надії, молилися до Господа і сталося чудо.
А тепер уявімо, що молодий мешканець Арізони потрапив в
Україну з ухваленим законом про трансплантацію. Що з ним було би? Що було би з Костянтином Шаламагою, якби у
нас вже діяв два роки тому пропонований нашими урядовцями законопроект? Що буде з багатьма подібними молодими і не
зовсім молодими людьми в Україні, коли такий законопроект таки ухвалять і
почнуть ревно (бо мова вестиметься про вельми великі прибутки для
трансплантологів) втілювати в життя? Чи
не перетвориться Україна у величезного постачальника органів для інших,
заможніших країн, які готові будуть платити великі гроші за шанс продовжити
життя своїх хворих і немічних?
З огляду на майже тотальну Руїну в Україні судової влади,
довести щось у судах, добитися справедливості батькам чи родичам, що
потерпатимуть від розчленувань їхніх рідних і друзів, яких ще можна було би
врятувати і слід було би рятувати до прийняття такого законопроекту, буде
неможливо. І так складне життя в нашій країні після ухвалення такого
законопроекту може перетворитися на якусь жахливу і практичну реалізацію
антиутопії орвелівського чи замятінського зразка. Ті, хто вважає, що антихрист – державний муж,
світський політик, який веде боротьбу проти Бога і проти людства (автор цього допису так про
антихриста не думає), у разі ухвалення такого законопроекту, зможуть нарешті
робити заяви, що царство антихриста настало в окремо взятій країні.
Отже, чи можуть християнські церкви підтримати зазначену урядову ініціативу? На мою думку, така
підтримка, окрім уже вище викладених міркувань, не відповідатиме сутності християнства
і його погляду на страждання та хвороби.
Ми віруємо, що хвороби та страждання розпочалися внаслідок гріхопадіння
ще наших прабатьків, Адама та Єви. Страждання завжди будуть у цьому світі аж до
другого приходу Господа Ісуса Христа у славі. Але намагання позбутися страждань
будь-якою ціною – не від Бога. Це,
радше, язичництво у всій своїй потворній красі. Хоча початок страждань і хвороб
– у прабатьківському гріхові, страждання, попри покарання за певні гріхи, часто
дається Богом, аби не лише давати вишкіл вірі страдника, але й аби давати
вишкіл милосердю ближніх його, щоб ми, як християни, були свідками Божих чуд та
виконання Божої волі про спасіння усіх людей, за яких помер Син Божий, Ісус
Христос, і Який воскрес для нашого виправдання, аби ми вірували та пам’ятали,
що наша батьківщина – на небесах, а не докладали усіх мислимих і немислимих
зусиль, з аморальними включно, для продовження свого перебування в цьому
грішному світі. Ми покликані не для
того, аби робити світлішим гріх, а покликані ми, аби бути світлом для світу, що
перебуває в темряві гріха, аби більше людей виходило на світло Євангелія
Христового і тішилися цілою перспективою щасливого та безболісного життя у
вічності, будучи вільними від усіх і водночас будучи слугами для всіх, зі
страдниками включно. Погляд християн спрямований
на Христа, на Його воскресіння і життя у Його Царстві і підсумований
завершальними словами великого християнського Символу віри: «Чекаю воскресіння
мертвих і життя будучого віку. Амінь».
Немає коментарів:
Дописати коментар