Спонукають Бога не виявляти благодаті

Яка ж тоді користь або що доброго з того, що на Соборі приймаються так багато постанов і законів, особливо, коли ці головні справи, що наказані Богом, не беруться до уваги і не виконуються.  Так наче Він зобов’язаний шанувати наші витівки, як нагороду за те, що ми топчемося по Його поважних заповідях. Але наші гріхи обтяжують нас і спонукають Бога, аби Він не був до нас благодатним, адже ми не каємося і окрім того, намагаємося всякій гидоті знайти виправдання.

Зі Шмалькальдських Статтей

Розплющіть очі

       Розплющіть свої очі і ви побачите, як диявол різноманітними способами намагається відібрати від вас очищення Христове.  Бо одна група цілковито відкидає Закон або ж Десять Заповідей, інша хоче відновити в церкві папський канонічний закон.  Давайте таку саму відповідь, яка дана тут Іваном: що немає взагалі ніякого іншого очищення, ніж те, яке знаходить в Христі, Насінні жінки.  А якщо в Церкву вкрадається людська доктрина, виганяйте її настільки старанно, щоби з неї не залишилося й букви. І пам’ятайте, що так як живий Бог, кожна людська доктрина – ідолопоклонство. 

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана  

Церква - громада святих

... "Царство Його улюбленого Сина" (Кол. 1:13) точно збігається із Христовою єдиною святою Церквою (Рим. 8:9, Гал. 3:27, Еф. 4:4-6). Ця ідентифікація є аксіоматичною у Церкві Ауґсбурзького віросповідання: "Церква, яка по правді є Царством Христовим, є, точно кажучи, громадою святих" (Ап. VII/VIII:16).  Піпер: "Царство Благодаті синонімічне з Церквою Божою на землі (ecclesia militans)".

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Проповідь на День Хрищення Русі-України

                                ГОСПОДЬ ПОНИЖУЄ І ЗВЕЛИЧУЄ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І молилася Анна та й проказала: «Звеселилося Господом серце моє, мій ріг став високим у Господі! Розкрилися уста мої на моїх ворогів, бо радію з спасіння Твого! Немає святого, подібного Господу, немає нікого, крім Тебе, і скелі немає, як Бог наш! Більше не говоріть зарозуміло, нехай з ваших уст не виходить зухвальство, бо Господь Бог знання, і Він розплановує вчинки! Лук сильних поламаний, а немічні оперезалися силою! Наймаються ситі за хліб, а голодні відпочивають, аж неплідна сімох породила, а многодітна знесиліла.  Господь побиває й оживлює, до шеолу знижає й підносить до неба. Господь зубожує та збагачує, понижує Він та звеличує. Підіймає нужденного з пороху, підносить убогого зо смітників, щоб посадити з вельможами й престол слави їм дать на спадщину, бо Господні основи землі, і на них Він поставив вселенну  (1 Самуїлова 2:1-8).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Фил. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в ці дні, навіть на державному рівні, відбуваються урочистості з нагоди1025-річчя Хрищення Русі-України.  У ці дні дуже часто згадується ім’я святого князя київського, Володимира Великого.  Володимир, князь київський, до того як став християнином, був відомий своїми вчинками, які зовсім людини не прикрашають.  Про такі вчинки тіла Апостол Павло пише, що то: «перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!» (Гал. 5:19-21). 

Наші найдавніші літописи згадують і про Володимирове ідолослуження, і про Володимирові гулянки, і про Володимирові перелюби та розпусту. Так само як згадують наші літописи і про приношення в місті Києві в жертву людей, і про багато інших язичницьких гидот, якими рясніли тодішні руські землі, подібно до того, як сьогодні різноманітні злочини, про які ми так часто чуємо, занечищують і нинішню Русь-Україну. Так само як занечищують наш рідний край наші власні гріхи, гріхи скоєні нами особисто.

Але сьогодні – день святого князя київського, Володимира Великого. І сьогодні святі нащадки з його держави зібрані тут, на службі Божій, аби дякуючи Господу за нашого славного великого князя і за християнську релігію, яку він запровадив у Русі, ми згадали й про те, як він став святим князем і про те, як ми, що народжуємося грішниками, стаємо святими людьми.

Наш сьогоднішній Біблійний текст взято з 1-ої Книги Самїлової і зокрема ми чули пісню Анни, матері славетного Біблійного пророка Самуїла. Ця жінка мала подвійну біду.  Чоловік її, подібно до князя-язичника, Володимира мав не одну дружину.  Але це була лише одна біда. Інша біда, значно більша полягала в тому, що Анна була бездітна. І через змушена була терпіти насмішки від своєї суперниці в сім’ї, а також зневагу тогочасного суспільства, яке дивилося на бездітність, радше як на прокляття, на покарання Боже і така жінка змушена була весь час страждати, і морально, і духовно.

Проте сама Анна була віруючою. І молилася вона до Господа, аби Він її благословив дитиною. Дещо раніше в нашій книзі (1:11) ми читаємо таку її молитовну обітницю Господеві: «Господи Саваоте, якщо дійсно споглянеш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці нащадка чоловічої статі, то я дам його Господеві на всі дні життя його».

Господь виконав прохання Анни.  Вона зачала і народила сина, який пізніше стане одним із найславетніших пророків Ізраїлю – Самуїлом. Саме він помаже на царство Давида, царя-Плсамоспівця. І ось Анна, сповнена Святим Духом співає одну з найчудесніших величальних пісень. «Звеселилося Господом серце моє, мій ріг став високим у Господі!» - співає вона. Анна – весела. Але весела вона не через людину, не через себе саму, а через Господа. Ця веселість всеохоплююча – Господом веселиться серце Анни, сама її сутність, усе її єство. Ось вона була слабка і понижена, але її сила – по-єврейському «ріг» стала високою, знову не через людську силу, не через якісь її особливі заслуги, а у Господі.  

Все це вчинив Господь, як і робить всяке добро для нас Господь, як про це свідчить Апостол Яків (1:17): «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил».  Веселіться любі, брати і сестри, тому що Бог підняв і вашу силу, Він уклав у серця ваші віру християнську, зробивши вас міцними переможцями гріха у Сині Його, Ісусі Христі.

Далі величає Анна Бога: «Розкрилися уста мої на моїх ворогів, бо радію з спасіння Твого!»Де всі ті, що насміхалися з її горя?  Тепер вони нічого сказати не можуть.  Бо ось бездітна – мати. А ще пізніше вона буде визнана за матір славетного пророка Господнього. Але Анна не дивиться так далеко в майбутнє. Вона нині радіє Господом і радіє зі спасіння Божого.  Спасіння, каже вона – не в людині, а Богові. Спасіння – не в ділах і заслугах людських, не в молитвах святих, хоча й сама Анна – молитвениця, а спасіння в Самому Господі!  Лише Він дає спасіння розкаяним грішникам і грішницям. Спасіння – у Господа – співає Анна.

Господь закрив уста ворогів Анни. Як і через декілька тисяч років Він закриє уста ворогів Володимира, і вуста наших ворогів – усіх демонів із дияволом на чолі. «Хто оскаржувати буде Божих вибранців?» Їх виправдовує Сам Бог (Рим. 8:33). Радійте, любі брати і сестри, бо оскарження знято з вас Сином Божим і ніхто не сміє вас звинувачувати у гріхах, які на Себе забрав Божий Син.  Вас, що каєтеся нині у власних гріхах і кладете надію на Ісуса Христа, виправдовує Сам Бог! Ви більше не засуджені, а виправдані.

«Немає святого, подібного Господу, немає нікого, крім Тебе, і скелі немає, як Бог наш!» - співаємо ми сьогодні разом із Анною. Немає більше нікого, хто би нас так сильно і невимовно любив би, як наш Бог. Немає ніде такого захисту і такої надійності, як у нашого Бога. Він – Творець усього сущого, хто ж може бути надійнішим притулком, захистом і скелею, аніж Бог всемогутній, Бог всезнаючий, Бог всюдисущий?  Немає такого святого як Господь і немає іншої скелі крім Бога, немає нікого іншого, хто любив би нас як Господь і хто бажав би нам добра і захищав би нас так добре, як наш Бог!

Пісня Анни звертається до людей: «Більше не говоріть зарозуміло, нехай з ваших уст не виходить зухвальство, бо Господь Бог знання, і Він розплановує вчинки!» Покайтеся ті, що надієтеся на себе, на власний розум або на якихось інших покровителів окрім Бога Отця, Сина і Святого Духа!  Не говоріть зарозуміло, не проповідуйте того, що суперечить Писанню. Господь – Бог знання.  Проповідуйте те, що каже Він, бо Його Слово – істина (Ів. 17:17) і не ви, а Він розплановує учинки. Це Він запланував народження сина Анни.  Це Він запланував Хрищення Володимира і Хрищення Русі.  Це Він запланував був викуплення людства і навіть власне воплочення від Діви Марії. Не говоріть зарозуміло, не будьте зухвалими, а просто надійтеся на Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного.  Він не лише розпланував ваше спасіння, але й все для вашого спасіння зробив.

Пісня Анни – пісня, спрямована проти людських діл, які намагаються здобути спасіння в Бога; пісня проти людського розуму, який намагається піднестися на Богом і Його Словом та пісня проти людської логіки, яка все звикла розставляти у вигадану розумом послідовність. Бог руйнує плани сатани і світу і приносить добро тим, хто уповає на Нього. «Лук сильних поламаний, а немічні оперезалися силою! Наймаються ситі за хліб, а голодні відпочивають, аж неплідна сімох породила, а многодітна знесиліла» - співає Анна.

Анна радіє своїм сином, який вказуватиме на Сина іншої віруючої єврейки – Сина Божого, Ісуса Христа. Ламається лук сильних у житті Анни, з якої знято наругу, що вона зазнавала була від своєї суперниці, Пеніни і зламаний лук сильних – усіх тих сил, які противляться Богові і чинили наругу над Божими дітьми.  Аби немічні підперезалися силою, аби ми не падали в глибини аду, а міцно й непохитно стояли на непорушній Скелі на Господі нашому, Міцний – Всемогутній Господь став немічним ради нас. Апостол Павло пише до християн у Коринті: «Бо хоч Він [Христос] був і розп'ятий в немочі, та живий із сили Божої. Так і ми, хоча немічні в Нім, та з Ним будемо жити з Божої сили» (2 Кор. 13:4).

У сьогоднішньому пророцтві Анни голодні відпочивають, а ситі наймаються за хліб, бо не для ситих – Євангеліє Христове, а для голодних і спрагнених правди. Не для ситих лицемірів – Хліб, що з неба зійшов, а для розкаяних грішників, які щодня вертаються до купелі відродження і там топлять старого Адама з усіма його лихими вчинками та бажаннями і з тієї купелі знову постають і воскресають новими людьми, що живуть перед Богом у святості та непорочності вічно. Ситі наймити страждають від духовного голоду, викликаного своїми таки ділами, а голодні на праведність діти Божі насичуються Христом з Його Слова, з Його правдивих тіла та крові у хлібі та вині Святої Вечері.

«Господь побиває й оживлює, до шеолу знижає й підносить до неба».  Аби ми були оживлені, Господь Христос пішов на хрест, аби там бути убитим за нас, змивши навіки Своєю кров’ю усі наші гріхи і провини і воскреснувши на третій день проголосити вас виправданими. Він зійшовши до аду, аби там звістити перемогу над гріхом, дияволом і смертю і Він вознісся на небеса, звідки Він був прийшов, аби царювати там повіки віків.  Сьогодні Господь далі побиває грішників Законом і оживлює нас, що каємося Своїм Євангелієм, як про це звіщає Апостол Павло, кажучи, що «буква вбиває, а Дух оживляє» (2 Кор. 3:6).

Ісус Своїм Євангелієм підносить нас аж до неба, де у сопричасті з Богом і з усіма святими ми радіємо своїм повним прощенням, і спасінням, і вічним життям. І все робить тільки Господь, не ми, а Він, люблячий і благодатний Спаситель.

«Господь зубожує та збагачує, понижує Він та звеличує», - співає далі Анна. Від нерозкаяних та самовпевнених Він відбирає їхню самовпевненість Своїм Словом, а оскільки чимало з них це Слово відкидають або нехтують ним, то про своє убозтво дізнаються вони, на жаль, лише Останнього Дня або в час своєї смерті, коли час віри минеться, а настане мить розрахунку з Богом.

А вас, любі віруючі, Господь теж зубожує. Але Він зубожує вас таким чином, що відбирає від вас усякі гріхи, а збагачує Своєю праведністю і прощенням, і радістю небесною, і миром з Богом, і воскресінням, і вічним життям у Божому Царстві.  Аби вас звеличити, Він Сам був понизився, щоби вас піднести до небес.  Як із сина рабині, Володимира, Господь учинив великого князя, як із огидного язичника Він у Промислі Своєму Євангелієм Святим учинив Він християнського правителя, Володимира Красне Сонечко, так і вас Він підніс із жахливої ями, із грузького болота гріхів і вічної смерті, до статусу дітей Божих і спадкоємців Царства Небесного і доброчинців, які щодня змінюють Україну на місце, де люди славлять Бога за доброчинства християн, як і літописець славить Св. Володимира за його доброчинства, що перетворили Русь на Русь святу.

А Останнього Дня, якщо ми помремо до Його славетного приходу, Він підніме нас, як співає сьогодні Анна, з пороху – воскресить нас до вічної радості в Царстві Божому, як Він Сам воскрес на третій день із гробу, аби вже повіки царювати з Отцем і Святим Духом. І Він забере нас із смітника цього світу та посадить нас із вельможами, що стали такими, як і святий князь Володимир Великий, не походженням своїм, не ділами своїми, а винятково самою вірою в Христа. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

День Св. Володимира Великого, християнського правителя

        Сьогодні ми дякуємо Богові за життя київського князя – Св. Володимира Великого. Саме він став тим правителем Київської Русі, який домігся офіційного запровадження християнства у нашому краї. Будучи великим полководцем і політиком, він також сам став християнином і піклувався, аби його народ був спасенним. Переоцінити роль св. Володимира (Василя у Хрищенні) Великого у історії Русі-України, неможливо. Адже християнство не лише долучало Київську Русь до сім’ї європейських народів (як про це говорять нині багато політиків, і що саме по собі є другорядним), а насамперед благовістило Христа Спасителя, а отже принесло і продовжує приносити спасіння величезній кількості людей, які воскреснуть до вічного життя у Божому Царстві.

     «Ранком [Наступного дня] зійшов Володимир із царициними і корсунськими попами до Дніпра, і зійшлось людей без ліку: і ввійшли всі в воду, і стояли у ній по шию, а другі — до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей, на руках, дорослі бродили, а попи ж стояли і творили молитву.

      І було видно радість велику на небі і на землі: стільки душ врятованих! А диявол стогнав, причитаючи: «О горе мені! Прогнаний я звідси! Тут думав мати житло, бо не було тут учення апостольського, не знали тут Бога, і радів я із служіння тих, що служили мені. А тепер я переможений невігласом, а не апостолами і мучениками, і вже більше не буду царствувати в цих землях».

      Охрещені ж люди розійшлися по домівках своїх. Володимир був радий, що пізнав Бога сам і люди його, подивився на небо і сказав: «Боже великий, що створив небо і землю! Зглянься на нових людей своїх, дай же їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе країни християнські, і утверди в них віру правильну і неухильну. Поможи мені, Господи, проти супротивного ворога, надіюся на Тебе і на Твою силу в перемозі над його підступами». І, сказавши це, повелів будувати церкви і ставити їх на місцях, де стояли ідоли. І поставив церкву святого Василія на горі, де стояли ідоли — Перун і інші і де приносили їм жертви князь і люди.

     І почав ставити церкви і попів по інших городах, і людей приводити на хрещення по всіх городах і селах. І почав [Володимир] посилати забирать дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне. А матері плакали за чадами своїми, як за померлими, бо ще не були кріпкі у вірі.

     Через оцих, відданих на навчання книжне, і збулося пророцтво на Руській землі, в якому сказано: «У ті дні глухі почують слова книжні і ясною буде мова гундосих». Ці-бо не чули раніше мови книжної, але з Божого допусту і з милості своєї помилував їх Бог, як сказав пророк: «Помилую, кого захочу». Помилував-бо нас святим хрещенням і оновленням Духа, і за милістю Божою, а не за нашими ділами. Благословен Господь Ісус Христос, що возлюбив новоохрещених, Руську землю, і просвітив її святим хрещенням.

      От тому і ми припадаємо до Нього, кажучи: «Господи Ісусе Христе! Чим воздамо Тобі за все, що Ти воздав нам грішним? Не знаємо, чим воздати за дари Твої, великий бо Єси, дивні діла Твої, і величі Твоїй немає меж». Із роду в рід будемо восхваляти діла Твої, говорячи разом із Давидом: «Прийдіть, возрадуємося Господові і воскликнемо Богу і Спасителю нашому, предстанемо перед лицем Його у славослов’ї», славте Його, бо Він благий, бо вічна милість Його, бо звільнив нас від ворогів наших, тобто ідолослужителів.

      І ще скажемо з Давидом: «Заспівайте Господу нову пісню! Заспівайте Господу всім народом, заспівайте Господу, благословіть Ім’я Його, благовістіть з дня на день спасіння Його, возвістіть в народах славу Його, і серед усіх людей чуда Його, бо великий Господь і всеславний, і величі Його нема кінця». Яка радість! Не один і не два-бо зазнають спасіння. Сказав Господь: «Радість на небі буває і від одного грішника, що покаявся». А тут не один, не два, а незліченна кількість до Бога приступила, святим хрещенням просвітилася. Як сказав пророк: «Окроплю вас водою чистою, і очиститесь від ідолопоклонства вашого і гріхів ваших».

     І ще другий пророк сказав: «Хто, як не Бог, прощає гріхи і не ставить в провину неправду? І бажаючи цього — милостивий. Той наверне [до себе], і ущедрить нас, і ввергне у бездну гріхи наші». І [апостол] Павло говорить: «Браття! Скільки нас охрестилося в Ісуса Христа, і в смерть Його хрестимся, і хрещенням погребені-бо з ним у смерть, нехай, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми підемо в оновленому житті». І ще: «Старе минуло, тепер все нове». «Нині наблизилося до нас спасіння, ніч минула, а день настав».

     Завдяки князеві нашому Володимиру придбали ми доступ через віру до цієї благодаті, завдяки йому здобудемо славу і стоїмо. Нині ж, звільнившись від гріха і ставши рабами Господа, одержали плід свій у святості» («Повість врем’яних літ [з оповіді про 988 рік]».

Молитва на День Св. Володимира Великого, християнського правителя:

     Отче Небесний, у цей день ми приносимо Тобі щиру подяку за князя київського, Володимира Великого, якого Ти вчинив Своїм інструментом для принесення Святого Євангелія на простори Київської Русі. Просимо Духом Твоїм виставляти правильні пріоритети в нашому житті, аби ми завжди трималися Ісуса і горнулися до Нього, як до нашого Спасителя та вірно ділилися Твоїм Словом із нашими співвітчизниками. Заради Христа. Амінь.

ЗВЕРНЕННЯ СИНОДУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛЮТЕРАНСЬКОЇ ЦЕРКВИ З НАГОДИ 1025-ЛІТТЯ ХРИЩЕННЯ РУСІ-УКРАЇНИ

ЗВЕРНЕННЯ СИНОДУ

УКРАЇНСЬКОЇ ЛЮТЕРАНСЬКОЇ ЦЕРКВИ

З НАГОДИ 1025-ЛІТТЯ ХРИЩЕННЯ РУСІ-УКРАЇНИ

Дорогі брати і сестри!

Цього року на державному рівні святкується 1025 – ліття Хрищення Русі-України, коли в дніпровських водах були масово охрищені кияни і зі столиці Русі почалася переможна хода християнства нашим рідним краєм. Літописець, радіючи тим, що світська влада так рішуче взялася за запровадження християнства, пише у повісті «Врем’яних літ»:   «Завдяки князеві нашому, Володимиру, придбали ми доступ через віру до цієї благодаті, завдяки йому здобудемо славу і стоїмо.  Нині ж, звільнившись від гріха і ставши рабами Господа, одержали плід свій у святості».

Християнство принесло справді добрі свої плоди в Русь-Україну, серед яких варто особливо згадати європейські за формою і суттю писемність, освіту, культуру, гуманні закони, судочинство тощо. Але найголовнішим і найважливішим плодом офіційного запровадження християнства в Русі-Україні стала християнська віра і спасіння самою вірою в Ісуса Христа, нашого Спасителя.   Ця віра творилася Євангелієм у Слові і Таїнствах, присутніх і дієвих відтоді на величезних просторах Руської держави, яка не чинила перепон Євангелію, а сприяла його поширенню.  Те, що розпочалося з дніпровських вод, продовжувалося у чистій воді «від віків освяченої Творцем світу» (Український Лютеранський Служебник, с. 63) з водойм стародавніх наших міст і сіл, і триває воно досі, щоразу коли відбувається Таїнство Хрищення у будь-якій християнській громаді.  Так само як і лунає в Українській Лютеранській Церкві проповідь непофальшованого Євангелія, і так само як триває причащання віруючих правдивими тілом і кров’ю Христовими у хлібі та вині Святої Вечері в кожній нашій парафії, як і лунають радісні гімни дітей Божих, що прославляють Бога, Отця, Сина, і Святого Духа за спасіння і вічне життя в Царстві Божому.

У ці дні народної радості звертаємося до вас, любі брати і сестри, аби ми разом раділи цим чудесним святом і віддавали славу Господу за християнських правителів, які робили все, аби в Україні лунало Євангеліє.  Молімося і за «за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості» (1 Тимофія 2:2).  А насамперед, згадуймо щодня наше особисте Хрищення, яке означає «що старий Адам у нас має бути втоплений щоденним каяттям, і мусить померти з його лихими вчинками та бажаннями, і що замість нього повинна щоденно поставати та воскресати нова людина, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно» (Малий Катехізис 4:11). 

А там де буде щоденне повернення до нашого Хрищення, де буде поставати нова, віруюча людина, там буде і нова, благословенна Україна, бо «блаженний той люд, що Богом у нього Господь, блаженний народ, що Він вибрав його на спадок Собі!» (Псалом 33:12).  Зі святом Хрищення Русі-України!

Засідання Синоду УЛЦ

     24 липня ц. р. в місті Києві від головуванням Єпископа В'ячеслава Горпинчука відбулося чергове засідання Синоду Української Лютеранської Церкви. Синод УЛЦ, який розпочався із молитовного роздуму Єпископа В'ячеслава, заслухав звіти посадовців Церкви та схвалив їхню діяльність, ухвалив Звернення з нагоди 1025-ліття Хрищення Русі-України. Синод також визначив Єпархії і парафії, в яких проходитимуть передпастирську практику випускники Української Лютеранської Богословської Семінарії Святої Софії, розглянув доморядницькі питання, хід будівельних проектів Церкви та інші питання. Синод завершився молитвою Голови Таврійської Єпархії, о. Віктора Пащенка.

День Св. Княгині Ольги, християнської правительки

     Сьогодні ми дякуємо Господу за святу княгиню Ольгу, першу християнську правительку Русі-України. Мати великого князя Святослава, бабуся Володимира Великого, була мудрою володаркою і вірною християнкою, яка прагнула, аби Євангеліє поширилося цілим її краєм.

"[Княгиня Ольга] ж бо, хочучи додому, прийшла до патріарха,
І просила благословити на дорогу додому,
І сказала йому: «Люди мої — погани, і син мій,
Тож хай збереже мене Бог від усілякого зла».
І рече патріарх: «Чадо вірнеє! У Христа ти хрестилась
І в Христа одягнешся,
І Христос збереже тебе, як Еноха зберіг у перші часи,
І потім Ноя в ковчезі, Аврама від Авімелеха,
І Лота від содомлян, Мойсея від фараона
І Давида від Саула, трьох отроків від печі,
І Данила від звірів,— так і тебе збавить від ворога
І від сітей його».
І благословив її патріарх.
І пішла вона з миром у землю свою,
І прийшла в Київ.
І було це, як і при Соломоні:
Прийшла цариця Ефіопська, бажаючи почути мудрість Соломонову,
І велику мудрість видіти і знамення.
Так і ця блаженна Ольга шукала доброї мудрості Божої,
Але цариця ефіопська — людської, а Ольга — Божої.
«Ті, що шукають премудрість,— знайдуть».
«Премудрість на початках [дороги] співається,
На шляхах дерзновення водить,
На краю стін із заборолами проповідується,
При воротях градних сміливо говорить;
Скільки-бо років незлобивії тримаються правди?»
І ця-бо від зрілості блаженна Ольга шукала мудрістю,
Що є найліпше всього на світі цьому,
І бісер знайшла многоцінний, яким є Христос" (Повість врем'яних літ, оповідь про 955 рік).

Молитва на день Св. Княгині Ольги:

Отче Небесний, Своїм Євангелієм Ти покликав до християнської віри княгиню Ольгу, аби вона була провідником нашого рідного народу до Христа і Його Царства.  Благослови нас, аби ми прагнули донести Євангеліє до всіх у нашому рідному краї, аби й вони знайшли бісер многоцінний, яким є Христос, Син Твій Єдинородний, а наш Господь, з Яким царюєш Ти і Твій Дух Святий, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Не такий учитель

     Цей Цар[1] не такий учитель [Закону]. Він не вимагає від нас діл наших, а дає нам Свої. Він не навчає нас про те, ким ми є, бо робить це Закон, а навчає нас Ким є Він, щоб ми приймали Його та користувалися Його дарами, хоча й не виконали ми того, що вимагає Мойсей.

Мартін Лютер, З тлумачення другого Псалма

---

[1] Ісус Христос.

Ісусове повернення і суд

1.    Ми віруємо, що Ісус, правдивий Бог і правдива людина, Який воскрес із мертвих і вознісся по правицю Отця, повернеться знову. Він повернеться видимо так само як учні бачили, як Він ішов на небеса (Дії 1:11).

2.     Ми віруємо, що ніхто не може знати точного часу Ісусового повернення. Це знання приховане навіть від ангелів на небесах (Матвія 24:36). Все-таки наш Господь дав ознаки Своїм віруючим, аби тримати їх в постійному очікуванні Його повернення (Матвія 24:4-14).  Він сказав їм пильнувати та дивитися, аби той день не прийшов до них несподівано (Луки 21:34).

3.     Ми віруємо, що в час Ісусового повернення цей теперішній світ закінчиться. «За Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що праведність на них пробуває» (2 Петра 3:13).

4.     Ми віруємо, що коли Ісус повернеться, а Його голос буде почуто по всій землі, то воскреснуть всі мертві, тобто їхні душі воз’єднаються з їхніми тілами (Івана 5:28, 29). Разом із ще живими воскреслі постануть перед Його судним престолом. Невіруючі будуть засуджені до вічності в пеклі. Ті, що вірою були очищені кров’ю Христовою, будуть прославлені і житимуть з Ісусом повіки в блаженній присутності Божій на небесах (Филип’ян 3:21).

5.     Ми відкидаємо вчення про те, що Христос царюватиме на землі впродовж тисячі років у фізичному, земному царстві. Це вчення (мілленіалізм) не має достатньої Біблійної основи і фальшиво приводить християн до покладання їхніх надій на земне царство Христа (Івана 18:36). Ми відкидаємо як небіблійну будь-яку заяву про те, що християни будуть фізично забрані або ж «підхоплені» із землі до судного дня. Так само ми відкидаємо як небіблійну будь-яку заяву про те, що в останні дні всі євреї навернуться.

6.     Ми відкидаємо вчення про те, що християни повинні очікувати, що в останні часи постане окрема особа, як великий Антихрист.  Властивості Антихриста, виявлені в Біблії, виконалися і виконуються у запровадженні папства (2 Солунян 2:4-10).  Ми відкидаємо думку про те, що ототожнення папства з Антихристом було лише історичним судженням, дійсним лише в час Реформації.

7.     Ми відкидаємо будь-яке заперечення тілесного воскресіння і реальності та вічності пекла. Ми відкидаємо вчення про те, що душі померлих людей повертаються на землю в інших тілах (реінкарнація) (Євреїв 9:27).

8.     Ми відкидаємо всі спроби витлумачувати Новозаповітні описи Ісусового другого приходу, кінця світу і суду як прості образи мовлення для опису подій, що відбуватимуться не в кінці світу, а впродовж тривалої історії світу.

Це те, що Писання навчає про Ісусове повернення і суд. В це ми віруємо, це ми навчаємо та сповідуємо.

Проповідь на 4-у неділю П'ятидесятниці

                                          ЗАГУБЛЕНА ВІВЦЯ І МОНЕТА

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Наближались до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його. Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: «Приймає Він грішників та з ними їсть». А Він їм розповів оцю притчу, говорячи: «Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти й дев'яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її? А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє. І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: «Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену». Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!... Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не знайде? А знайшовши, кличе приятельок та сусідок та каже: «Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!» Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається (Євангеліє від Св. Луки 15:1-10).

Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!  (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, свого часу один мудрий чоловік зауважив, що себелюбна, егоїстична людина має серце, подібне до труни, яка відповідає розміру саме тієї людини – достатньо довге і достатньо широке для неї, але там немає місця ні для кого іншого.  Які серця маємо ми, любі брати і сестри? Початок нашого сьогоднішнього євангельського тексту показує нам, які серця мають фарисеї, люди які, відступаються від Бога, уповають на власні діла і вважають себе святішими за інших віруючих.

Сьогодні ми бачимо Господа Ісуса Христа, до якого підходять чимало людей, яких євангеліст називає митниками і грішниками. Саме так на них дивилося тогочасне єврейське суспільство. Одні служили римській окупаційній владі, а інші не дотримувалися так буквально Закону, як це робили фарисеї. Якщо ж перекласти це на наші реалії, то фарисеї були людьми надзвичайно воцерковленими, всі ж інші такими в очах юдейського суспільства не були. 

Саме належність до своєрідної староцерковної традиції спонукала фарисеїв зверхньо дивитися на всіх інших людей, а тих самих людей фарисейська ретельність у дотриманні традицій спонукала виявляти до них повагу, яку фарисеї дуже любили, якою вони тішилися і якої вони з усіх сил прагнули, гордо демонструючи свій рівень вищий рівень святості євреям і не тільки.

За цю позірну, показну святість і за відсутність справжньої святості засуджує їх Господь. Раніше в Євангелії від Луки (11:42-44) лунає Його святий суд на цю велику і самозакохану секту тих, що виправдовуються власними ділами і заслугами: «Горе вам, фарисеям, бо ви десятину даєте з м'яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того не лишати! Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки в синагогах та привіти на ринках! Горе вам, бо ви як гроби непомітні, люди ж ходять по них і не знають того...» 

Всі ті, що вдають із себе святих і надіються на власні діла – не мають за що каятися, адже вони все роблять самі. Всі ті, що вважають, що це вони  якимось чином заслужили на спасіння і вважають, що не потребують каяття – насправді гроби непомітні. Якщо хтось з юдеїв торкався гробу, той ставав нечистим. Так і тут – люди думають, що мають справу зі святими, а насправді – з нечистим і самі через таких само-праведних святенників не стають святішими, а занечищуються, самі того не помічаючи.

Фарисеї і лицеміри – гроби, в яких (слава Богові!) немає місця для інших людей. Думаючи, що вони – з Богом, вони не хочуть, аби ще хтось був спасенний.  Через це і намагаються прогнати з церкви митників і грішників, усіх, хто не вписується в їхню, ними самими вигаданими святість, думаючи, що того самого хоче й Бог.

Власне кажучи, вони нападають навіть на Бога Сина, нарікаючи: «Приймає Він грішників та з ними їсть».  Як Месія може не лише приймати грішників, але й їсти разом із ними?  Ну, прийняв би. Ну, поговорив би.  Але ж їсти – це вже взагалі.  Виявляти дружбу з грішниками аж настільки, що сідати з ними за один стіл і споживати з ними одну страву, слухати їхні тости  – це виходить за всякі рамки побожності і святості!  Було би непогано заборонити всі банкети митників і грішників, а з ними разом ще й вино,  і тоді Царство Боже стане на один крок ближче!

Ні фарисеї, ні інші святенники, ані всі інші хто думає так або подібним чином, насправді не розуміють ані Бога, ані що таке Царство Боже. І для них і для нас сьогодні Господь розповідає дві притчі. Перша притча – про загублену вівцю. Деякі дослідники заявляють, що в середньому пастух опікувався отарою приблизно з тридцяти-сорока овечок.  А в притчі чоловік – заможний, в нього сотня овечок.

Чимало приказок в різних народів, різними мовами світу навчають про те, що заможним може стати той, хто цінує навіть невелике – чи то копійку, чи то цент, чи то будь-яку іншу невеличку складову чогось більшого.  Для розумного чоловіка невелике становить цінність, бо він розуміє, що без маленького справді великого не буде. Подібним чином діє і наш чоловік із притчі. Він має отару зі ста овечок – кругле число. Але коли пропадає бодай одна овечка, то число вже не кругле і отара видається набагато меншою. Коли студенти вивчають маркетинг, то їм кажуть, що варто пропонувати суму, яка завершується на 99, аби збити, до певної міри, покупця з пантелику тим, що сума не кругла, а отже набагато менша і дає йому можливість заощадити гроші.

Проте для чоловіка з нашої притчі дорога кожна вівця, бо вона – його, хоча й загубилася.  Тож він робить усе, аби цю овечку знайти і знаходить.   Він настільки радий знайти цю овечку, загублену, знесилену, що кладе її на плечі і несе додому та ще й влаштовує банкет для своїх друзів, аби й вони раділи разом із ним.

Ця загублена овечка у притчі Господа –  і є ті грішники та митники, яких приймає Господь і з якими Він їсть. Ця загублена овечка і ми, любі брати і сестри, кожен з нас поодинці. Ми були загубленими від самого нашого народження. І ми, в гріхах наших, були такими ж безпорадними, як і загублена овечка. Самі до Господа прийти ми не могли.  Ми не могли прийняти рішення повірити в Нього. Ми не могли докласти зусиль нашої волі, аби покласти на Нього нашу надію.

Але Він вирушив на наші пошуки. Він вирушив на наші пошуки з великої, невимовної любові до нас. Бог любить нас і хоче, аби ми не страждали вічно в аду, а жили вічно в Його Царстві і раділи цим життям повіки віків. Через це Він вирушає в дорогу і через це Він нас знаходить загубленими.  Але як Він нас знаходить?  Петра та Андрія, Якова та Івана Господь Ісус Христос знайшов особисто, проходячи повз Йордан і море Галілейське. А як щодо нас?

Так само особисто знайшов Він і нас – через Своє святе Слово. Це Слово, звісно хтось промовляв: це міг бути проповідник, а міг бути й ваш приятель, ваша подруга, ваш колега або колежанка, сусід або сусідка.  Але через них діяв Господь. Так само, як Він діє через вас, коли ви з любові до ближнього, докоряєте тому, хто чинить зло, за гріх. Господь діє через вас, коли ви проголошуєте прощення гріхів, яке Господь здобув для кожного розкаяного грішника на Голгофському хресті, померши за наші гріхи і воскреснувши для нашого виправдання.

Господь знаходить вас, що каєтеся і покладаєте надію на Христа, розп’ятого і воскреслого.  Він лагідно бере вас Своїми руками зі знаками від римських цвяхів і кладе на плечі і несе додому, до Царства Небесного. І до вашої радості, радості знайденої і прощеної дитини Божої, долучаються цілі небеса. Так само цілі небеса радіють щоразу, коли ви каєтеся і у вірі пригортаєтеся знову до Христа, люблячого Господа і Спасителя.

Небесам нема чого радіти за фарисеїв і всіх інших лицемірів.  У них є шоу, є театр, але немає ні каяття, ні віри.  Отже немає радості ані тут, ані на землі, є лише нарікання гробів на Бога і бажання всіх від Христа відігнати. Ігноруйте таких!  Радійте натомість, любі брати і сестри, бо Господь знайшов вас і спас!

Інша сьогоднішня притча розповідає про господиню, яка загубила драхму.  Це зараз греки мають євро і масу економічних проблем. А за часів земного служіння Ісуса їхні колись срібні монети, драхми, були конвертованою валютою для цілого світу. Яка добра господиня кидатиме гроші на вітер, а загубивши добру суму грошей вдома, не шукатиме їх? 

Тим більше Господь шукатиме загубленого грішника. Це – та істину, яку вперто намагаються затемнити фарисеї і це та правда, проти якої так вперто воює сатана.  Пам’ятайте, любі віруючі, що Господь хотів вас знайти раніше, коли ви були загублені. І пам’ятайте, що Він хоче вас знайти навіть тоді, коли ви загубитеся, не доведи Господи, знову.  Чому?  Бо Він вас любить і любов цю Він доводить Ісусовим хрестом.

Як добра господиня засвічує світло, аби в хаті не було темно і підмітає всю долівку,  так і Господь засвічує Своє світло Євангелія, аби воно сяяло повсюди і мете Своїм Словом і уважно приглядається до кожної людини аж доки не знайде тієї дорогоцінної монети – віруючого, вас, любі брати і сестри, кожного поодинці і тоді бере в Свої руки, аби покласти в місце надійне – до спільноти своїх святих, лютеранської громади, в якій Він обмиває у купелі Святого Хрищення і годує Своїми правдивими тілом і кров’ю під виглядом хліба і вина у Таїнстві Євхаристії і дає нам воскресіння і вічне життя у Божому Сині і в Його Царстві.

І так само, як справжня господиня, що має добру натуру, скликає своїх любих приятельок, аби й вони пораділи з нею, так і на всі небеса оголошується велика подія: «Іван розкаявся!  Марія увірувала в Христа!  Петро повернувся до Бога!  Микола знову у церкві причащається Христовими тілом і кров’ю!» І тоді починається щось незвичайне на небесах – через одного-єдиного грішника або через одну-єдину грішницю, такого або таку як ми, розпочинаються грандіозні святкування і радість переповнює серце Отця і Сина, і Святого Духа, і всіх ангелів небесних, і всі небеса! 

Хтось може через це нахмурювати брови.  Хтось може через насуплюватися і навіть нарікати, що такі грішники, як ми радіємо спасінням і перебуваємо при Столі Господньому, але ви на це не зважайте, бо вони – не в Царстві Небесному. Господь їх не знайшов. Поки що.  Заради Христа. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 

Завтра і щонеділі

Жертви і Христос

       Як бачимо в книгах усіх пророків, біда в тому, що безбожні вважають, що вони очищуються через свої щедрі жертви, але Бог думає по-іншому.  Через припущення безбожних  усі пророки були мучені та вбиті, а всі великі царі скинуті з престолу. Та хто-лишень пам’ятав під час принесення жертви, що за гріхи світу мало бути зарізане правдиве Ягня, Христос, то спасався цією вірою і в цій вірі в прихід Христа. А кому лишень цього не вдавалося, той спасенний не був.  Навіть якби така людина хотіла принести в жертву тисячу биків, ту жертву Бог вважав би за маленьку, як муха. Та у випадку з благочестивими користь приносила їхня надія у своєму спасінні на майбутнє Насіння. Таким чином від Адама й Авеля аж донині є лише одна дорога спасіння, бо обітниця про Христа і християнська віра почалися з обітниці про те, що Насіння жінки розчавить голову змія. Ця обітниця тривала допоки Він не з’явився Сам.  А тепер віра більше не стосується майбутнього Христа, а Христа, Який прийшов. І те, що раніше дотримувалося  в Законі, більше не діє – чи то Закон, чи то обрізання. Тепер присутній Сам Христос і все вказувало на Нього.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 

День Св. Пророка Ісаї

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Ісаю. Ісая, син Амоса, вважається за найбільшого з пророків, що писали і з усіх Старозаповітних пророків Новий Заповіт цитує його найчастіше. Його ім'я означає "Ягве [Господь] спасає".

     Ісая пророкував людям Єрусалиму та Юдеї приблизно з 740 до 700 року до Різдва Христового і був сучасником пророків: Амоса, Осії і Михея.  Ісая був палким проповідником Божого Закону, засуджуючи гріх ідолопоклонства. Він також проголошував надзвичайну втіху Євангелія, неодноразово наголошуючи на Божій благодаті і прощенні. За це його також часом називаєть Євангелістом Старого Заповіту.  Жоден інший пророк не пророкував більш чітко про грядущого Месію та Його спасенне Царство.  Ісая передвістив не лише дивовижне народження Месії (Ісаї 7:14; 9:6), Його безконечне правління (Ісаї 2:1-5; 11:1-16) і Його публічне служіння (Ісаї 61:1-3), але й роль Стражденного Слуги та Його замісницьку смерть (Ісаї 52:13-53:12).  Опис Апостолом Іваном Ісаї, що Ісая бачив славу Ісусову і говорив про Нього (Івана 12:41) - гідний підсумок його пророцького служіння.

Молитва на День Св. Пророка Ісаї:

Господи Боже, Отче небесний! Через пророка Ісаю Ти продовжив пророцький взірець навчання Твого народу правдивій вірі та через чуда виявляв присутність Твою у створенні, аби зцілити його від гріха. Дай, аби Церква Твоя, могла бачити в Сині Твоєму, нашому Господі Ісусі Христі, Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Риштування для Божої кінцевої мети

     Ціле Царство Лівиці є велетенськими риштуваннями для Божої кінцевої мети - вічного спасіння Його Церкви (Рим. 8:22-39, 1 Кор. 4:9, Еф. 3:2-12, Фид. 2:5-11, Кол. 1:15-2:19). Усе інше мусить, зрештою, сприяти цій спасаючій цілі Божій (Рим. 8:28, 38-39).  Тут у нас - Боже Царство Правиці, або ж "царство... [Його] улюбленого Сина" (Кол. 1:13).  У цьому Царстві Він править не через людські природний розум, закон і примус.  Радше Він лагідно (а тому й з протидією, Мт. 23:37!) "притягує" (Ів. 6:44, 65) і запрошує (Мт. 11:28) грішників у Його Царство, збираючи та утримуючи їх прощенням, життям і спасінням через Його Святе Євангеліє і Таїнства (Мт. 13; 22:1-14, Ів. 3; 6;10;15; 20).

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Гості з Німеччини

     В неділю в нашій парафії на службі Божій побувало троє гостів з Німеччини, наші брати з Євангельської Лютеранської Вільної Церкви (ELFK): пастир Йонас Шрьотер і брати Беньямін і Тобіас.Пастир Шрьотер служить Словом і Таїнством у Баварії, а брати Беньямін і Тобіас завершили чотирирічне навчання в Семінарії ЄЛВЦ в місті Лейпцизі і розпочинають проходження дворічної практики в парафіях нашої сестринської церкви в Німеччині.

Бог людської праведності

Людська праведність богом своїм робить шлунок, а людей робить ворогами хреста Христового.

Мартін Лютер, Передмова до Послання Св. Павла до филип’ян 

Три види законів

     Коли Мойсей говорить про обрядові або політичні закони, то він, зазвичай, використовує такий вираз: ви повинні дотримуватися у своєму поколінні. І там, де Павло застерігає про подібні речі, то він говорить про те, що тільки юдеї є під Законом, у Законі та від Закону (Рим. 3:9; 4:16; 1 Кор. 9:20).
     Закон був нашим вихователем до Христа (Гал. 3:23-24).  Він був накладений аж до часу направи (Євр. 9:10).  І він належить до Старого Заповіту, який був застарілим і скасованим у час Нового Заповіту (Єр. 31:31-32; Євр. 8:13).  
     Існує два види цього закону, а саме: обрядовий і політичний.  Моральні закони існували ще до Мойсея, вписаними в розум людей при створенні і ще до Мойсея їх часто повторювали патріархи і Сам Бог - вони були збережені Христом і Його Апостолами в Новому Заповіті (Мт. 5:17 і далі; Рим. 3:31; 7:7, 12; 13:8-9). Фактично, Бог Сам вказав на цю різницю між Його законами. Бо приписи Декалогу Він писав власними руками і наказав, щоб їх поставили в ковчег заповіту (1 Цар. 8:9).
     Але Мойсей написав інші закони, яких притримувалися у храмі (2 Цар. 22:8).  На цих засадах і потрібно шукати поділ Божих законів на їхні види і те, чому їх, зазвичай ділять саме на три види: моральний, обрядовий і політичний.

     Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Проповідь на 3-ю неділю П'ятидесятниці

      НЕНАВИСТЬ І ЛЮБОВ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить! Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті.  Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жаден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?  Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!  (1 Івана 3:13-18).

     Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, на початках історії людства Каїн убив свого брата Авеля. Він не звертав уваги на застереження Боже: «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати» (Буття 4:6, 7). Послання до євреїв (11:4) розповідає про причину убивства брата братом: «Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн». Каїн віри не мав, натомість він мав ненависть до свого брата.

Духовні нащадки Каїна, людиноненависника і вбивці зажди коїли своїх страхітливі речі. Варто лише згадати лише історію ХХ століття, аби  здригнутися від нечуваної жорстокості, яку нащадки Каїна – невіруючі виявляли до віруючих.  Жертвами цієї жорсткості ставали пастирі, диякони і миряни нашої Церкви.  Їх заарештовували, убивали, кидали в радянські тюрми та концтабори.

Вже в ХХІ столітті ми наштовхуємося на переслідування нашої Церкви, хай вони епізодичні, хай вони носять інший характер, хай вони проявляються лишень в одному-двох місцях, але вони – реальність, якої не приховати.   Що означають усі ці напади на Християнську Церкву і на окремих її членів – вірних Богові християн, Божих людей?

Відповідь на це нам дає сьогодні улюблений учень Господа, Апостол Іван. Він каже: «Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить! Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті». Радше слід дивуватися, коли світ нас любить. Якщо світ буде нас вшановувати, лестити, бігти до нас, аби якось засвідчити нам повагу та виконувати всі наші забаганки – тоді треба дивуватися. І може тоді треба не лише дивуватися, але й питатися в самих себе: «Що не так почали ми робити, що світ нас так любить?  Чи не стала бува Церква сама частиною світу, який відступився від Бога?»

Але коли світ нас ненавидить, коли світ ставить різноманітні перепони на шляху нашої Церкви, коли в нас то відбирають землю, то проганяють із орендованих приміщень, то залякують, то не дають будуватися, то створюють якісь нові перепони для діяльності Церкви Христової – то цьому дивуватися не слід.  Тоді, насправді, все – в порядку.  Бо світ Божих людей ненавидить. І саме це каже нам сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Івана. Коли вас ненавидить світ, то не дивуйтеся.  Так має бути. Хай ненависть світу до вас, діти Божі, не лякає вас і не знеохочує вас, бо така ненависть має духовну природу, духовне походження і духовний характер.

Апостол каже, що ми перейшли від смерті до життя. Ми колись були під владою гріха, диявола. Колись вони мали на нас необмежений вплив.  Через це ми перебували у владі смерті,  тимчасової і вічної.  Якби ми далі там залишалися, то для диявола ми би не представляли великого інтересу, бо робили би те, що хоче він і через були би приреченими до вічних мук разом із ним у аду.  Але тепер – благодаттю Божою – ми – не дияволові.  Ми йому не належимо. Тож він на нас дивиться, як лютий рабовласник на своїх колишніх рабів, які втекли від нього і тепер перебувають на свободі.

Через це він так лютує і підбурює світ до ненависті християн. А оскільки сатана – невидимий і люди в світі його не бачать, але перебувають під його впливом і владою, то стараються виконувати його вказівки та підбурювання. Бо всі, хто перебуває під владою диявола – його учні і роблять те, чому він їх навчає – ненависті і убивствам.  А тих, робить по-іншому, тих світ, учень диявола, ненавидить.  Світ ненавидить Господа, світ ненавидить Христових учнів і любить темряву гріха.  Як каже Син Божий: «Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки!» (Ів. 3:19).

Ви ж, Христові брати – зовсім інші. Ви любите людей і насамперед ви любите братів і сестер з вашої церкви, з вашої громади. Власне кажучи, така любов є ознакою того, що ви перейшли зі смерті до життя. Бо той, хто сповнений ненависті – той перебуває у смерті і поза зібранням святим, поза Церквою Христовою і поза Царством Небесним. Бо кожен, хто ненавидить свого брата або свою сестру є душогубом.  Навіть якщо хтось не зачіпає свого брата або сестру пальцем, а лише ненавидить його – той душогуб, бо убивство починається із серця.

А віруючі люблять людей і, насамперед, ви любите своїх братів і сестер.  У світу є джерело ненависті у диявола. А про вас, любі брати і сестри, Апостол Христів каже: «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас».  Джерело нашої любов – у Богові, у Христі Ісусі. Ми би ніколи не знали правдивої любові без Христа. І знати правдиву любов поза Христом неможливо.

Звісно, ми чуємо, як гинуть люди за своїх рідних. Воїни гинуть на війні за свою батьківщину. Але знову, вони кладуть своє життя за свій народ. А народ, звісно, вшановує своїх героїв.  Це любов, але це – інша любов, аніж та, про яку говорить сьогодні нам Господь Святий Дух.

Господь полюбив світ. Господь полюбив кожного з вас, коли ви ще не належали Йому.  Господь полюбив нас, коли ми ще ненавиділи Його і коли ми ще ненавиділи своїх ближніх.  Саме так – Господь полюбив нас ще тоді, коли у серці ми були людиноненависниками і душогубами. Дещо пізніше в цьому ж Посланні, яке ми маємо на цю неділю, Апостол пише: «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (Ів. 4:10).

Господь полюбив вас і любить вас до такої міри, що пішов заради вас на Голгофу. На Голгофі стояли три хрести. З обох боків від нашого Господа висіли два злочинці, які мали справедливе покарання за свої злочини проти людей. Добрим виявом людської справедливості було би, якби на середньому хресті висів Варрава, бунтівник і душогуб, убивця. Проте світ, як ми чули ненавидить Бога і Божих людей. Через це світ обирає собі Варраву, а про Христа кричить до влади: «Розіпни!»

Господь мав всю повноту влади, аби спопелити і душогубів-юдеїв, які відступилися від Нього, і весь світ, який ненавидить Бога.  Але Господь – любов. І Господь любить людей. І через це місце Варрави займає Христос.  Через це місце наше займає Христос.  Бо ми за природою своєю, і за нашою колишньою ненавистю і душогубством, нічим ліпшим від Варрави не були.  Варрава реалізував свої плани, а нам, можливо бракувало нахабності, сміливості, або просто Божі ангели стояли на заваді не пролити чиєї крові. Тому Христос помирає там де мав би помирати душогуб Варрава і помирає Він на нашому місці і замість нас кладе Він душу Свою святу, бо любить нас безмежно і безумовно.

Своєю святою кров’ю обмиває Він на хресті всі наші гріхи і провини. Він помирає за всі наші гріхи ненависті і душогубства. Своїм воскресінням Він проголошує нас виправданими і переставляє усіх, хто надіється на Нього, хто вірує в Нього зі смерті у життя вічне і Євангелієм Своїм Він вкладає вам у серця Свою жертовну, безкорисливу любов і виявляє її, годуючи нас Своїми правдивими тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері через яку і наша любов зростає.

Через це віруючих так легко пізнати – вони люблять Христа, вони люблять свою церкву, вони люблять своїх братів і сестер, з якими вони покликані іти дорогою життя – до воскресіння і вічних радощів у Царстві Небесному. Через це віруючі навіть готові віддати за своїх братів і сестер життя.  Зауважте, любі брати і сестри, що сьогодні Апостол звертає наш погляд не на світ, а саме на наших братів і сестер – на те, як нам слід жити і поводитися в церкві. Він навчає нас практиці християнської віри і любові. 

Апостол навчає нас, бо в церквах бувають лицеміри і саме про них дальші слова з Послання: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?»  Багатий лицемір має достаток на світі, як і мають його багаті віруючі.  Заможний лицемір має такі самі очі, як і заможний віруючий – обоє вони бачить бідного брата – бідного віруючого. Але якщо заможний віруючий розриває своє серце до бідного і надає йому допомогу, то заможний лицемір діє навпаки – своє серце він зачиняє від брата в недостачі.

Чому заможний віруючий допомагає віруючому у нестачі? Бо в ньому живе Божа любов.  Любов не може дивитися мовчки на бідність брата, на його поневіряння. Бо любов «довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!» (1 Кор. 13:4-8).

  А про лицеміра Апостол ставить риторичне запитання: «Як Божа любов пробуває в такому?» Звісно ж, ніяк. Які б солодкі слова не промовляв лицемір, якби він не виспівував би про любов, але якщо він, маючи повні хлібні засіки, не подасть хліба тим, хто перебуває у нестачі, то він обманює самого себе, своїх ближніх, які його ще добре не знають і намагається обманути Бога. Це – марна справа. «Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Сам. 16:7).

До вас, любі віруючі, Господь Святий Дух через Апостола Івана звертається сьогодні: «Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» Тож, як навчав доктор Лютер виявляймо свою любові тим, що ворогів не ображаймо – братам і сестрам з церкви допомагаймо, а про домашніх піклуймося і підтримуймо їх, як можемо. І це буде любов не на словах, а на ділі і в правді. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

День Апостольської ревності (Св. Петра і Павла)

          Сьогодні ми дякуємо Господу за святих Апостолів Петра й Павла. Церковні джерела стверджують, що ці два стовпи Новозаповітної Церкви стали мучениками в один і той самий день, під час переслідування Нерона.
    Новий Заповіт багато розповідає про цих двох апостолів.  Петро був з Ісусом від початку Його служіння і служив як речник учнів. Незважаючи на непохитну віру, Писання свідчить також про декілька його падінь, як-от: докір Ісусові (Матвія 16:21-23) і його потрійне відречення від Господа (Матвія 26:69-75).  Після Ісусового вознесіння, Петро далі залишався лідером у Церкві (Дії 1:15; 2:14; 15:7).
          Павло, побожний єврей, відомий також як Савл, вийшов на сцену світової історії, як переслідник Церкви. Після чудесного навернення, у якому Савлові з'явився Сам воскреслий Христос, Павло став могутнім проповідником благодаті Божої.  Під час своїх трьох місіонерських подорожей (Дії 13-14; 16-18; 18-21) Павло пройшов сучасну Туреччину і Грецію.  Новозаповітна оповідь про його життя закінчується тим, що Павла взято під домашній арешт в Римі (Дії 28:16), хоча церковна традиція притримується того, що перед поверненням до Риму, Павло побував у Іспанії.

Молитва на День Апостольської ревності:

Милосердний і вічний Боже!  Твої святі Апостоли, Петро і Павло, отримали благодать і силу покласти власне життя заради Твого Сина.  Зміцнюй нас Твоїм Духом Святим, аби ми могли сповідувати Твою правду і завжди були готові покласти власне життя за Того, Хто поклав Своє життя за нас - Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви